Постанова

від 12.04.2012 по справі 19/074-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2012 р. Справа № 19/074-11

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіПершикова Є.В.,

суддівДанилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.(доповідач)

розглянувши

касаційну скаргуВишгородського районного споживчого товариства

на постанову від 30.01.2012 Київського апеляційного господарського суду

у справі №19/074-11 господарського суду Київської області

за позовом Новопетрівської сільської ради

доВишгородського районного споживчого товариства

про визнання укладеним договору оренди землі

За участю представників сторін:

Від позивача- ОСОБА_1. (дов. від 23.08.11)

Від відповідача- ОСОБА_2 (дов. від 12.04.12)

ВСТАНОВИЛА:

Новопетрівська сільська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного споживчого товариства про в якому просила (з урахуванням уточнень) визнати укладеним договір оренди землі №7 земельної ділянки загальною площею 0,0225 га, кадастровий номер 3221886001:03:247:0152, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вул. Ватутіна, 17, між Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області та Вишгородським районним споживчим товариством в редакції позивача та визнати укладеним Акт приймання-передачі земельної ділянки за договором оренди 07.06.11 № 7 в редакції, викладеній позивачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.11.11 (суддя Карпечкін Т.П.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 у складі: Рябухи В.І., Кондес Л.О., Ропій М.В. рішення господарського суду першої інстанції частково скасовано, визнано укладеним договір оренди землі №7 земельної ділянки загальною площею 0,0225 га, кадастровий номер 3221886001:03:247:0152, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці, вул. Ватутіна, 17, між Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області та Вишгородським районним споживчим товариством (РайСТ) в редакції позивача, в іншій частині позову відмовлено.

Вишгородське районне споживче товариство у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним судом норм чинного законодавства, зокрема, ст.93 Земельного кодексу України, ст.ст.13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст.ст.287, 288 Податкового кодексу України, ст.ст.626, 627, 628, 632, 638 Цивільного кодексу України. В касаційному порядку оскаржена постанова тільки в частині визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами при розгляді справи встановлено, що розглянувши звернення голови правління Вишгородського районного споживчого товариства щодо надання в оренду земельної ділянки, Новопетрівська сільська рада рішенням №99.4-VI-VI від 15.04.11 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду Вишгородському районному споживчому товариству" затвердила відповідну технічну документацію щодо надання земельної ділянки площею 0,0225 га в оренду вказаній особі строком на 10 років під розміщення існуючого магазину "Продукти" №33 по вул. Ватутіна, 17 у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області; встановила річний розмір орендної плати за земельну ділянку в розмірі 12% від грошової оцінки; доручила сільському голові укласти договір оренди та зареєструвати його в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі.

Листом №729 від 08.06.11 позивач надіслав на адресу відповідача підписаний зі свого боку проект договору оренди вказаної земельної ділянки, який відповідач не підписав. Натомість, відповідач листом №211 від 20.06.11 повідомив позивача про неспроможність сплачувати орендну плату, зокрема, встановлену вищевказаним рішенням в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та заявив клопотання про встановлення мінімальної ставки орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Розглянувши вказаний лист відповідача, позивач з метою забезпечення надходжень до бюджету села прийняв рішення №119-VII-VI від 08.07.11 "Про укладення договорів оренди", яким вирішено звернутися до суду з позовом до Вишгородського районного споживчого товариства про визнання укладеними договорів оренди землі.

Звернувшись з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про визнання укладеним між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки в редакції позивача; а також визнання укладеним Акту приймання-передачі земельної ділянки за цим договором оренди в редакції позивача (з урахуванням уточнення).

Колегія суддів зазначає, що вимога про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки не відповідає приписам ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України щодо обов'язковості укладення такого договору, а також визначеним у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України способам захисту цивільних прав та інтересів і прав на земельні ділянки.

В силу ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Положеннями ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами ст.ст. 627, 628, 632 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом; розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

За вимогами ч. 3 ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

З огляду на таке, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту порушеного права як визнання договору укладеним. Оскільки ж Новопетрівська сільська рада звернулась саме з таким позовом, господарський суд Київської області правомірно відмовив в його задоволенні. Тоді як апеляційна інстанція, задовольнивши позовні вимоги, не врахувала та порушила положення вищенаведеного законодавства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що позивач у даній справі обрав спосіб захисту, який не відповідає правовідносинам, що склались між ним та відповідачем з огляду на надані кожному з них за законом права та обов'язки. Проте позивач не позбавлений права захистити свої права передбаченими, зокрема, ст. 152 Земельного кодексу України способами в разі їх порушення у зв'язку з відмовою відповідача від укладення відповідного договору оренди.

З огляду на вищенаведене, рішення господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишено без змін, а постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Вишгородського районного споживчого товариства задовольнити.

Постанову від 30.01.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі №19/074-11 господарського суду Київської області скасувати.

Рішення від 14.11.2011 господарського суду Київської області у справі №19/074-11 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору віднести на позивача. Виконання цього пункту постанови покласти на господарський суд Київської області.

Головуючий суддя Є.Першиков

Судді Т.Данилова

І.Ходаківська