Постанова

від 21.10.2008 по справі 24/848-16/393

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/848-16/393

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 жовтня 2008 р.                                                                                    № 24/848-16/393  

  Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача - Лісовський А.В.,

відповідачів - Рудь А.В.,

прокуратури - не з'явився,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні    касаційну скаргу

ЗАТ "Альтаір"

на постановувід 11.06.2008 Київського апеляційного господарського суду

у справі№24/848-16/393

за  позовом прокурора Шевченківського району м.Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації

до1.ЗАТ "Альтаір";2.АБ "Центральноєвропейський банк"

про  визнання недійсним договору уступки права вимоги від 20.10.1995р. №1/4

                                                             ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 12.02.2008 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду   від 11.06.2008 (судді: Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.), позов задоволено. Визнано недійсним укладений між відповідачами договір уступки права вимоги від 20.10.95 № 1/4 як такий, що не відповідає вимогам ст.ст.197,198 ЦК України.

ЗАТ "Альтаір" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти постанову про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.48,71-76 ЦК УРСР, ч.2 ст.35 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що судами не спростовано факт пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки про існування оспорюваного договору Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація дізналася у 1997 році, а тому перебіг строку позовної давності закінчився у 2000 році, тобто ще  до початку в 2001 році реорганізаційних заходів з адміністрацією.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами першої та  апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та першого відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що всупереч вимогам ст.ст.197,198 ЦК УРСР за оспорюваним договором товариству було відступлено вимогу, яка пов'язана з особою кредитора –АБ "Центральноєвропейський банк", а на час його укладення не існувало зобов'язання щодо повернення позивачем банку грошових коштів, сплачених на будівництво, оскільки події, за умов настання яких таке право виникло б, ще не настали. Відтак, передані товариству вимоги банку щодо повернення грошових коштів були недійсними.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 19.06.2007 строк позовної давності був пропущений прокуратурою Шевченківського району м.Києва з поважних причин та правомірно був поновлений судом  першої інстанції, оскільки прокуратура  отримала інформацію про порушення інтересів держави лише на початку жовтня 2006р. в результаті звернення позивача.

Однак, колегія не може погодитися з висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тобто вказана стаття пов'язує відлік строку позовної давності з моментом обізнаності саме позивача, а не прокуратури, з порушенням своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Прокуратурою не спростовується пропуск позивачем строку позовної давності, а, навпаки, в поданій позовній заяві визнається той факт, що про укладення оспорюваного  договору Шевченківська районна державна адміністрація м.Києва, правонаступником якої є Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація (позивач), дізналася ще у 1997 році.

З матеріалів справи не вбачається подання позивачем клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності, а тому суд першої інстанції, розглянувши клопотання прокуратури, фактично встановив поважність причин пропуску строку позовної давності прокуратурою, а не позивачем.

У зв'язку з цим касаційна інстанція вважає помилковим прийняття судом першої інстанції до уваги доводів прокурора щодо його обізнаності з існуванням оспорюваного договору лише на початку жовтня 2006р. внаслідок звернення позивача, оскільки  згідно з ч.2 ст.29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Отже, виходячи з системного аналізу  змісту ст.76 ЦК УРСР та ч.2 ст.29 ГПК України істотне значення має обізнаність Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації як позивача у даній справі, з порушенням своїх прав оспорюваним договором, а, відтак, обізнаність прокурора з укладенням договору від 20.10.1995р. та порушенням ним інтересів держави не має істотного значення для застосування судом позовної давності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій в обгрунтування підстав для відновлення позовної давності покладено висновок про запізнілу обізнаність прокуратури з існуванням оспорюваного договору та її помилкове ототожнення з обізнаністю позивача з порушенням своїх прав.

Отже, всупереч вимогам ст.ст.71,75,76 ЦК України та ст.43 ГПК України судом першої інстанції належним чином не досліджено питання дотримання  Шевченківською районною у м.Києві державною адміністрацією строку позовної давності при пред'явленні позову.

Апеляційний суд на вказані порушення судом першої інстанції норм матеріального права уваги не звернув, що є підставою для скасування попередніх судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зважаючи на це, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи з достовірністю встановити наявність чи відсутність пропуску строку позовної давності, підстав для його відновлення тощо.

При цьому  колегія враховує, що виходячи зі змісту імперативних вимог ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не вправі встановлювати правильність обчислення судами попередніх інстанцій строку позовної давності, визначати початок та закінчення перебігу цього строку, встановлювати наявність чи відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності тощо.

Водночас суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанову Вищого господарського суду України від 19.06.2007 по справі №24/848 в обгрунтування правомірності поновлення судом першої інстанції пропущеного прокуратурою Шевченківського району м.Києва строку позовної давності, оскільки вказану постанову скасовано постановою Верховного Суду України від 09.10.2007.

Враховуючи викладене та керуючись  ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну  скаргу ЗАТ "Альтаір" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 12.02.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 у справі № 24/848-16/393 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий, суддя                                                                                                        В.Овечкін

Судді:                                                                                                                        Є.Чернов

                                                                                                                                   В.Цвігун