Постанова

від 12.10.2006 по справі 20-5/122

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

12 жовтня 2006 р.                                                                                  

№ 20-5/122 

Вищий 

господарський  суду  України 

в складі колегії

суддів:

Грейц К.В. -головуючого,

Бакуліної С.В.,  Глос О.І.,

розглянувши касаційну скаргу

Дочірнього підприємства “Мусон -

Авто” ВАТ “Мусон”

на постанову

від 20.07.2006

Севастопольського апеляційного

господарського суду

у справі господарського суду

міста Севастополя № 20-5/122

за позовом

Державного підприємства

“Севастопольський морський рибний порт”

до  3-я особа

Дочірнього підприємства “Мусон -

Авто” ВАТ “Мусон” ОСОБА_1

про

стягнення заподіяної від ДТП

шкоди в розмірі 44509,52грн.

ВСТАНОВИВ:

                Рішенням господарського суду

міста Севастополя від 14.05.2006 (суддя Євдокимов І.В.), залишеним без змін

постановою колегії суддів Севастопольського апеляційного господарського суду

від 20.07.2006 (у складі головуючого судді Гонтаря В.І., суддів Антонової І.В.,

Щепанської О.А.),  позовні вимоги

задоволені, з дочірнього підприємства “Мусон - 

Авто” відкритого акціонерного товариства “Мусон” на користь державного

підприємства “Севастопольський морський рибний порт” стягнуто суму заподіяної

від ДТП шкоди в розмірі 44509,52грн., яка доведена матеріалами і обставинами

справи та ґрунтується на нормах ст. ст. 1166, 1172, 1187 Цивільного кодексу

України.

ДП “Мусон - Авто” ВАТ “Мусон” з

рішенням та постановою у справі не згодне, в своїй касаційній скарзі просить їх

скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує

тим, що судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а

висновки, викладені у рішенні та постанові у справі, не відповідають її

обставинам. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не з'ясовано, а позивачем не

представлено доказів приналежності йому пошкодженого автомобіля, який невідомо

чи був застрахований і чи отримано за його пошкодження страхове відшкодування,

розмір відшкодування значно перевищує експертну оцінку. Крім того, скаржник

вважає, що оскільки до участі у справі залучена фізична особа -водій ОСОБА_1,

такий спір не підвідомчий господарським судам, тому провадження у справі

підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

ДП 

“Севастопольський морський рибний порт” у відзиві на касаційну скаргу

просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову у справі -без змін,

як такі, що прийняті внаслідок всебічного і повного встановлення обставин

справи, на підставі та у відповідності з вимогами чинного матеріального та

процесуального законодавства.

Представники сторін своїм

процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не

скористались.

Перевіривши у відкритому судовому

засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної

оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів,

колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна

скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи,

30.01.2006 водій ОСОБА_1, керуючи автобусом “Ікарус-256” державний номер

НОМЕР_1,  який належить відповідачеві,

скоїв дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої пошкодив автомобіль позивача

“TOYOTA CAMRY 2.4 VVТ - і” державний номер НОМЕР_2.

Доказом ДТП є довідка ВДАІ УМВС

України в м. Севастополі НОМЕР_3.

Вина водія ОСОБА_1 підтверджується

постановою заступника начальника УМВС України в місті Севастополі від

01.02.2006 про відмову у порушенні кримінальної справи, постановою місцевого

суду Ленінського району міста Севастополя від 03.03.2006 про притягнення його

до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КпАП України.

Відповідно до висновку спеціаліста

№ 65 від 07.02.2006  експертного автотоварознавчого

дослідження по визначенню заподіяної власнику транспортного засобу матеріальної

шкоди,  її розмір складає 34438,07 грн.

Однак, фактичні затрати позивача по

відновленню автомобілю становлять 44509,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди

попередніх інстанцій виходили з їх доведеності і обґрунтованості наданими

доказами та приписами чинного законодавства.

Так, відповідно до статті 22

Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення

її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких

особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати,

які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права

(реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або

законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно частини 1 статті 1166

Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями,

діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної

особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,

відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, шкоду завдану працівником

юридичної особи, відшкодовує ця юридична особа (п. 1 ст. 1172 Цивільного

кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 1187

Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,

відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності,

інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,

механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого

створює підвищену небезпеку.

           Зазначені норми встановлюють склад

цивільного правопорушення (протиправність поведінки особи, шкідливий результат

такої поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою), за

вчинення якого настає цивільно-правова відповідальність (у даному випадку у

вигляді відшкодування шкоди від ДТП) перед юридичною особою, майну якої завдано

шкоду, тобто вини заподіювача шкоди не вимагається, отже особа, яка є

володільцем джерела підвищеної небезпеки, відшкодовує заподіяну таким джерелом

шкоду в повному обсязі і без вини.

Разом з тим, колегія суддів

зазначає, що відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від

29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд,

виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі

обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права,

що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Однак, в порушення цих приписів і

вимог ст. 84 ГПК України судами не встановлено наявність чи відсутність

обставин, які входять до предмету доказування, зокрема, приналежність

позивачеві майна, якому заподіяна шкода, з витребуванням на підставі ст.38 ГПК

України і дослідженням 

правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності позивача

на майно або інше речове право (технічний паспорт, договір купівлі - продажу,

оренди тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те,

що, заперечуючи проти позову, відповідач у справі під час її розгляду в судах

попередніх інстанцій, посилався на ці обставини, проте, суди, задовольняючи

позов, цих заперечень не спростували, а, виходячи з наявних у справі

матеріалів, неможливо дійти висновку про те, що саме позивачеві заподіяна шкода

внаслідок пошкодження автомобіля “TOYOTA CAMRY 2.4 VVТ - і”, державний номер

НОМЕР_2.

При цьому, посилання судів першої

та апеляційної інстанцій на довідку ВДАІ УМВС України в місті Севастополі

НОМЕР_3 не може вважатися обґрунтованим, оскільки довідка ДАІ про ДТП не

містить відомостей про приналежність автомобіля і не може вважатися

правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на автомобіль в

розумінні суті статей 32, 34, 43 ГПК України.

Таким чином, не встановлення судами

попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у

справі, є порушенням ч.1 ст.43 ГПК України і виключає можливість висновку суду

касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при

вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним

законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені

попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають

скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої

інстанції.

Посилання скаржника на не

встановлення судом фактів, пов'язаних з можливістю отримання позивачем

страхового відшкодування, не приймається до уваги колегії суддів, оскільки,

настання деліктної відповідальності законодавець не ставить під таку умову, а,

навпаки, відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК України, ст. 993

Цивільного кодексу України, п. 4 ч. 1 ст. 26, ст. 27 Закону України “Про

страхування” страховик відмовляє у виплаті страхового відшкодування, якщо

страхувальник отримав повне відшкодування збитків за майновим страхуванням від

особи, винної у їх заподіянні, оскільки, здійснивши таку виплату, він буде

позбавлений права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала

страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

 Інші доводи, викладені в касаційній скарзі,

зводиться до намагань скаржника надати їм перевагу над доводами, за якими

господарський суд апеляційної інстанцій їх правомірно відхилив, і, в порушення

вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не підтверджені належними і допустимими

доказами.        

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119 - 11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України          

П О С Т А Н О

В И В :

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від

20.07.2006 у справі № 20-5/122 господарського суду міста Севастополя та

рішення господарського суду міста Севастополя від 14.05.2006 у цій справі

скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста

Севастополя.

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Мусон - Авто” ВАТ “Мусон”

задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                                    

Грейц К.В.

С у д д і                                                                                        

Бакуліна С.В.

          Глос

О.І.