Рішення

від 14.07.2008 по справі 18/496

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000,

м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

14.07.08                                                                                

Справа № 18/496.

Суддя Корнієнко В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом приватного

підприємця ОСОБА_1, м.

Рубіжне Луганської області

до відділу

державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції,

м. Рубіжне Луганської області

про стягнення 64500 грн.

за участю представників:

від

позивача:                    ОСОБА_1.

-підприємець, паспорт, свідоцтво про реєстрацію;

від відповідача:          Чесебієв А.П., дов. від 01.05.2008.

Суть спору:

позивач на підставі ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження»заявив

вимоги про відшкодування з відповідача шкоди в сумі 64500 грн.,

яка заподіяна йому відповідачем незаконним вилученням товару в ході примусового

виконання рішення Рубіжанського міського суду від 23.04.2002 про виселення

позивача з нежитлового приміщення.

Відповідач проти позову заперечує,

посилаючись на те, що він не вилучав у позивача товар, а лише описав його та

залишив на відповідальне зберігання у власника приміщення, так як позивач

добровільно з приміщення не виселявся, а в приміщенні знаходилося його майно.

Заявою від 03.06.2008 позивач

збільшив розмір позовних вимог та просив відшкодувати з відповідача шкоду у

сумі 352500 грн.

Позивач не оплатив державним митом

збільшені позовні вимоги.

Заявою від 14.07.2008 позивач просив

суд не розглядати його заяву від 03.06.2008 про збільшення розміру позовних

вимог і вважати позовними вимогами первісно заявлені вимоги про відшкодування

шкоди в сумі 64500 грн.

Розглянувши матеріали справи,

вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Рішенням від 23.04.2002, яке

набрало законної сили 20.02.2003, Рубіжанський міський суд зобов'язав ОСОБА_1.

(позивача по даній справі) звільнити вбудоване нежитлове приміщення,

розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та видав виконавчий лист від 20.02.2003.

У зазначеному нежитловому

приміщення був розташований магазин, який належав підприємцю ОСОБА_2.; цей

магазин, до виселення за рішенням суду, орендувався позивачем.

26.03.2003 відповідачем було

відкрито виконавче провадження по виконанню рішення суду про виселення ОСОБА_1.

з нежитлового приміщення та останній надано строк для добровільного виконання

судового рішення -до 03.04.2003.

ОСОБА_1. у встановлений строк

рішення суду не виконала, приміщення (магазин) не звільнила.

07.04.2003, 15.04.2003 та

17.04.2003 відповідачем позивачу надсилалися попередження з вимогами

добровільно виконати судове рішення -звільнити приміщення.

ОСОБА_1. приміщення не звільнила.

В зв'язку з перебуванням боржника з

18.04.2003 у лікарні державним виконавцем було відкладено провадження

виконавчих дій до 24.04.2003.

В строк до 24.04.2003 боржник

приміщення не звільнив, на місце проведення виконавчих дій (примусового

виселення) 24.04.2003 не прибув.

На підставі ст. 76 Закону України

«Про виконавче провадження»24.04.2003 у присутності стягувача (власника

приміщення ОСОБА_2.) двох понятих, сина ОСОБА_1., її продавця ОСОБА_3.

державним виконавцем проведено примусове виселення ОСОБА_1. з приміщення при її

відсутності.

При виконанні вказаних дій

державним виконавцем було встановлено, що у приміщення з якого виселялася

ОСОБА_1., знаходиться її майно.

З метою збереження та подальшого

повернення майна боржнику державний виконавець провів опис цього майна із

зазначенням його вартості, про що було складено акт опису й арешту майна від

24.04.2003.

Описане майно було передане на

відповідальне зберігання власнику приміщення ОСОБА_2., що відображено в акті

опису й арешту майна від 24.04.2003.  

Позивач у позовній заяві вказав, що

в результаті незаконних дій відповідача його майно було вилучене

відповідачем, розкрадено і вивезено з його

магазину.

Вартість вилученого, розкраденого і

вивезеного відповідачем майна на думку позивача складає 128000 грн.

Позивач на підставі ст. 86 Закону

України «Про виконавче провадження»заявив вимоги про відшкодування з

відповідача шкоди в сумі 64500 грн., яка заподіяна йому

відповідачем незаконним вилученням його майна в ході примусового виконання

рішення Рубіжанського міського суду від 23.04.2002.

Заявою від 03.06.2008 позивач

збільшив розмір позовних вимог та просив відшкодувати з відповідача шкоду у

сумі 352500 грн.

Позивач не оплатив державним митом

збільшені позовні вимоги.

Заявою від 14.07.2008 позивач

просив суд не розглядати його заяву від 03.06.2008 про збільшення розміру

позовних вимог і вважати позовними вимогами первісно заявлені вимоги про

відшкодування шкоди в сумі 64500 грн.

Враховуючи заяву позивача від

14.07.2008 суд не розглядає заяву позивача від 03.06.2008 про збільшення

розміру позовних вимог і вважає позовними вимогами первісно заявлені вимоги про

відшкодування шкоди в сумі 64500 грн.

Відповідач проти позову заперечує,

посилаючись на те, що він не арештовував і не вилучав у позивача товар, а лише

описав його та залишив на відповідальне зберігання у власника приміщення, так як

позивач добровільно з приміщення не виселявся, а в приміщенні знаходилося його

майно.

Відповідач зазначив, що п. 1.7.2.

Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства

юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції

України 15.12.1999 за № 865/4158, встановлено, що з використанням бланків

складаються такі документи виконавчого провадження: акт опису й арешту майна

(додаток 21).

Цей бланк розроблений та

затверджений Міністерством юстиції України і застосовується як для проведення

опису майна, так і для опису й арешту майна.

Окремого бланку для опису майна не

існує.

Тому, державний виконавець при

здійсненні опису майна міг застосовувати лише бланк Акту опису й арешту

майна.                           

Дослідивши матеріали справи,

вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає

задоволенню за таких підстав:

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції

України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішенням від 23.04.2002, яке

набрало законної сили з 20.02.2003, Рубіжанський міський суд зобов'язав

ОСОБА_1. (позивача по даній справі) звільнити вбудоване нежитлове

приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та видав виконавчий лист від

20.02.2003.

ОСОБА_1. відповідачем був

встановлений строк для добровільного виконання судового рішення та додатково

неодноразово надсилалися попередження про необхідність добровільного виконання

судового рішення.

Однак, ОСОБА_1. у добровільному

порядку рішення суду не виконала.

Згідно ч. 1 ст. 79 Закону України

«Про виконавче провадження»виконання рішення про виселення боржника провадиться

у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем

строк. Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється

державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником

рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк. У разі

невиконання обов'язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені

цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність,

встановлену законом.

Виселення полягає у звільненні

приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка

виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися

цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у

виконавчому документі (ч. 2 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець зобов'язаний

письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність

боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання

рішення (ч. 3 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виселення здійснюється у

присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов'язковим описом

майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна

вручається під розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує

в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три

роки, з покладенням понесених витрат на боржника. Після завершення трирічного

строку невитребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації

безхазяйного майна (ч. 4 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження»).

Якщо виконання рішення здійснюється

за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний

провести опис майна та зазначити його вартість. Описане майно передається

на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена

охоронцем майна (ч. 5 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження»).

Передане на зберігання майно

боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після

сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється

сплатити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації

частини майна боржника (ч. 6 ст. 79 Закону України «Про виконавче

провадження»).

Про виконання рішення про виселення

боржника державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які

брали участь у виконанні (ч. 7 ст. 79 Закону України «Про виконавче

провадження»).

В зв'язку з невиконання у

добровільному порядку судового рішення про звільнення приміщення відповідач у

примусовому порядку, відповідно до вимог ст. 79 Закону України «Про виконавче

провадження»правомірно виселив позивача з нежитлового приміщення.

Доводи позивача про те, що його

майно було вилучене відповідачем, розкрадено і вивезено

з його магазину, не приймаються судом до уваги, так як позивач взагалі

не подав суду жодного доказу цих своїх доводів.

Розкрадання майна є злочином.

Єдиним доказом вчинення злочину є вирок суду, який набрав законної сили.

Позивач не подав суду такого

вироку.

Разом з цим, відповідач зазначив,

що позивач у травні 2003 року (вже після фактичного виконання рішення суду

про звільнення приміщення) протиправно потрапив до приміщення магазину, з

якого його виселили, та вивіз своє майно, а потім звернувся до органів

внутрішніх справ та прокуратури з заявою про нібито вчинення крадіжки його

майна з приміщення магазину.

За вказаною заявою позивача (про

крадіжку його майна) неодноразово правоохоронними органами виносилися постанови

про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю події та складу

злочину (постанови від 13.09.2003, від 24.11.2003, від 20.02.2004).

В матеріалах справи мається заява

ОСОБА_2. (якому на відповідальне зберігання було передане майно позивача)

від 30.04.2004 адресована відповідачу, в якій йдеться про те, що все описане

при виселенні ОСОБА_1. майно було самовільно вивезено останньою із приміщення у

серпні 2003 року; вказані дії ОСОБА_1. були зняті на відео плівку копія якої

знаходиться у прокуратурі м. Рубіжне.

Згідно п. 1.7.2. Інструкції про

проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України

від 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України

15.12.1999 за № 865/4158, з використанням бланків

складаються такі документи виконавчого провадження: акт опису й арешту

майна (додаток 21).

Бланк акту опису й арешту

майна розроблений та затверджений Міністерством юстиції України і

застосовується як для проведення лише опису майна, так і для

проведення опису й арешту майна.

Окремого бланку для опису майна не

існує.

Тому, державний виконавець при

здійсненні опису майна (що було необхідно в силу приписів закону) міг

застосовувати лише бланк Акту опису й арешту майна.

Таким чином, відповідач правомірно

провів опис майна боржника і передав його на відповідальне зберігання власнику

приміщення з якого був виселений позивач.

Позивач не подав суду

жодного доказу, що його описане відповідачем майно було вилучене,

розкрадено і вивезено відповідачем або іншими

особами з приміщення з якого було виселено позивача.

За таких обставин, в позові слід

відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК

України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись

ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          В позові відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

14 липня 2008 р. було оголошено

лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до

ст. 84 ГПК України, підписано 21 липня 2008 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України

дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня

його підписання.

Суддя                                                                                                                

В.В. Корнієнко