Постанова

від 22.07.2008 по справі 17/640-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 22 липня 2008 р.                                                                                   

№

17/640-06 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого     

Овечкіна

В.Е.,

суддів

:

Чернова

Є.В., Цвігун

В.Л.,

за

участю представників:

позивача

- не

з'явився,

відповідача третіх осіб

-

ОСОБА_1, ОСОБА_2,  - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши

у відкритому  судовому засіданні  касаційну скаргу

 приватного підприємця ОСОБА_4

на  постанову 

від

12.05.2008 Харківського апеляційного 

господарського суду

у

справі

№17/640-06

за   позовом 

Управління

комунального майна та приватизації Сумської міської ради (правонаступником

якого є Управління майна комунальної власності Сумської міської ради)

до  (треті особи ПВКП

"Корпункт" - Сумська міська рада, приватний підприємець ОСОБА_4)

про

розірвання

договору оренди від 10.05.2000  та

виселення відповідача із займаного приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

господарського суду Сумської області від 15.11.2007 (суддя Миропольський С.О.),

залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від

12.05.2008 (судді: Бондаренко В.П., Камишева Л.М., Ільїн О.В.), в позові

відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.

Приватний

підприємець ОСОБА_4 в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову

скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на

неправильне застосування судами ч.2 ст.651, ст.ст.759,762,764,782,783

Цивільного кодексу України, ст.ст.188,291 Господарського кодексу України та

порушення норм процесуального права.

Колегія

суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності

застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального

права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача

та скаржника, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому

задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню з передачею справи

на новий розгляд  до господарського

суду  Сумської області з наступних

підстав.

Залишаючи

без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові апеляційний

господарський суд виходив з того, що:

            10 травня 2000 року між  Управлінням комунального майна та

приватизації  Сумської міської ради  (орендодавцем) та Приватним

виробничо-комерційним підприємством “Корпункт” (орендарем) було укладено

договір оренди №ФМ від 10 травня 2000 року (т.1 а.с.12,13), згідно якого

орендодавець передав, а 0рендар прийняв в оренду на умовах, визначених

договором, нежитлові приміщення загальною площею 28,4 кв.м, які розташовані за

адресою: АДРЕСА_1.

             Пунктом 7.1 зазначеного договору

встановлено строк його дії - з 10 травня 2000 року до 10 травня 2001 року. В

п.7.9 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про

припинення або розірвання договору до закінчення строку його дії протягом

одного місяця він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих

умовах, які були передбачені договором.

             5 травня 2003 року сторонами були

внесені Зміни№1 до договору оренди № ФМ-534 від 10.05.2000, де в п.7.9 також

передбачена пролонгація договору (т.1 а.с.15).

             Статтею 782 ЦК України передбачено право

наймодавця відмовитися від договору найму (оренди), якщо наймач не вносить

плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

            Разом з тим, позивачем не

підтверджено направлення відповідачу та одержання ним на підставі ч.2 ст.782 ЦК

України повідомлення наймодавця про відмову від договору у зв'язку з

невнесенням орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Позивачем

також не підтверджена незаконна передача відповідачем частини приміщень без

дозволу орендодавця в суборенду іншим юридичним особам - ПП "СДВ" та

ТОВ "Невада".

Статтею

208 ЦК України передбачено письмову форму укладення правочинів між юридичними

особами. Частиною 1 статті 793 цього Кодексу передбачено письмову форму

укладення договорів найму будівлі (їх окремої частини). Відповідно до положень

ч.3 ст.774 ЦК України договір піднайму також підлягає вчиненню у письмовій

формі.

Додані

до матеріалів справи акти перевірки від 06.09.2002 та від 05.05.2005 відхилено

судом як неналежні та недопустимі докази.

Однак,

колегія не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови

в позові з огляду на таке.

Судами

попередніх інстанцій залишено поза увагою положення ст.764 ЦК України, ч.4

ст.284 ГК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та

комунального майна", виходячи із системного аналізу змісту яких

пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих

самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності

заяви однієї із сторін про припинення договору оренди.

Зокрема,

відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та

комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про

припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після

закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін

і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто,

норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те,

що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно

заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа,

телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої

заяви (вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов

договору оренди), а також обставина направлення відповідної заяви протягом

одного місяця після закінчення терміну дії договору, оскільки в разі

недотримання вказаного місячного строку договір оренди вважається

пролонгованим.

            Наведеної правової позиції

дотримується також Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку

судових рішень у справах, пов'язаних зі звільненням нежилих приміщень, що

належать до державної та комунальної власності (постанови ВСУ від 22.03.2005 у справі

№1/135-20/51, від 24.05.2005 у справі №36/237, від 27.12.2005 у справі №3/84).

Надаючи

правову оцінку умовам договору оренди від 10.05.2000 №ФМ (в редакції змін №1

від 05.05.2003 (а.с.14,15 том 1), апеляційний суд в оскаржуваній постанові

послався на п.7.9 договору, згідно якого у разі відсутності заяви однієї із

сторін про припинення або розірвання договору до закінчення строку його дії

протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий строк і на тих

самих умовах, які були передбачені договором.

Проте,

судом не враховано та не надано належної правової оцінки наявним у справі

листам орендодавця від 18.05.2006 №599/01-62 (а.с.61 том 1) та від 08.06.2006

№1463/01-08 (а.с.62 том 1) з доказами їх надіслання орендарю, в яких чітко

вказується на відмову в пролонгації договору оренди від 10.05.2000 №ФМ після

закінчення з 10.05.2006р. строку його дії та міститься вимога до відповідача

повернути займане нежиле приміщення повернути за актом приймання-передачі.

Вказані листи, які направлені протягом встановленого місячного строку, є по

суті заявами орендодавця про відмову в пролонгації договору оренди від

10.05.2000 №ФМ, в зв'язку з чим не виключається наявність достатніх підстав

вважати, що цей договір оренди припинився, а тому у відповідача відсутні підстави

для подальшого перебування у займаному приміщенні.

Відтак,

суди передчасно дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про

виселення відповідача із займаного приміщення, оскільки відповідно до ст.ст.2,3

Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою

підставою користування комунальним майном є чинний договір оренди.

Вищенаведене

свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи та є підставою для

скасування попередніх судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду

першої інстанції.

Окрім

того, відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє

провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При

цьому слід зазначити, що встановлення факту відсутності пролонгації договору

оренди від 10.05.2000 №ФМ після 10.05.2006 року має істотне значення при

вирішенні даного спору, оскільки в такому разі не виключається наявність

підстав вважати, що відсутній предмет спору в частині позовних вимог про

розірвання цього договору.

Адже,

внесення змін чи розірвання договору в судовому порядку можливе виключно

стосовно чинного договору.

Проте,

в даній правовій ситуації не виключається наявність достатніх підстав вважати,

що станом на момент пред'явлення позову в даній справі (22.09.2006р.) договір

оренди від 10.05.2000 №ФМ припинився у зв'язку із закінченням строку його дії

(10.05.2006р.), тобто був нечинним на момент вирішення спору, а, відтак,

предмет спору (розірвання діючого договору) з 10.05.2006р. також був відсутній.

В

зв'язку з наведеним касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112

Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції

при новому розгляді справи надати належну правову оцінку листам орендодавця від

18.05.2006 №599/01-62 (а.с.61 том 1) та від 08.06.2006 №1463/01-08 (а.с.62 том

1) з метою достовірного з'ясування обставин наявності чи відсутності

пролонгації договору оренди від 10.05.2000 №ФМ, вирішити питання про наявність

чи відсутність передбачених п.1-1 ч.1 ст.80 цього Кодексу підстав для припинення

провадження у справі в частині в частині позовних вимог про розірвання даного

договору, а також відповідно до ч.4 ст.22 цього Кодексу надати позивачу

можливість уточнити позовні вимоги (предмет або підстави позову), та, як

наслідок, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Зазначеним

обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору,

судами першої та апеляційної інстанції 

всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не

надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117

Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково

перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи

на вищенаведене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115

Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне

встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної

юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає

направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які

мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи

викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу приватного підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення

господарського суду Сумської області від 15.11.2007  та постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 12.05.2008 у справі №17/640-06 скасувати з передачею

справи на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Головуючий,

суддя                                                                                                                                   

В.Овечкін

Судді:                                                                                                

                                                   Є.Чернов

В.Цвігун