Постанова

від 17.04.2012 по справі 54/328

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2012 р. Справа № 54/328 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е., суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Киричек В.О., відповідачів -не з'явились, розглянувши матеріали касаційної скарги ПАТ "ПроКредит Банк" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі№54/328 за позовомПАТ "ПроКредит Банк" до 1.фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, 2.фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, 3.фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, про про застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди шляхом примусового виселення відповідача-2 та будь-яких інших осіб з нежилих приміщень, що є предметом іпотеки, та заборону відповідачу-1 передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди позивача вчиняти дії протягом строку дії договору іпотеки від 27.05.2008 В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду м.Києва від 22.11.2011 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 (судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Суховий В.Г.), в позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та недоведеністю порушення відповідачами прав позивача як іпотекодержателя.

ПАТ "ПроКредит Банк" у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме ст.ст.16,215,216,236,586,769,770 ЦК України та ст.ст.9,12 Закону України "Про іпотеку". Зокрема, скаржник вказує на нікчемність договору оренди нежилого приміщення від 12.05.2010, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 стосовно предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя (позивача), та обумовлену цим доведеність порушення прав банку на задоволення своїх вимог за рахунок реалізації предмета іпотеки під час виконання можливого судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у орендаря (відповідача-2) виникло право користування іпотечним приміщенням за нікчемним договором оренди, якому (праву) кореспондується обов'язок орендодавця (нового власника реалізованого на прилюдних торгах приміщення) надавати це приміщення відповідачу-2 в користування. Тобто такий договір оренди збереже чинність для нового власника, що ускладнює процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Також банк позбавлений можливості реалізації своїх прав щодо перевірки використання предмета іпотеки, вжиття заходів щодо його збереження, надання чи ненадання згоди на передачу предмета іпотеки в оренду. Крім того, на думку заявника, заборона відповідачу-1 передавати предмет іпотеки в оренду без згоди іпотекодержателя протягом строку дії договору іпотеки кореспондується з таким способом захисту цивільних прав як примусове виконання обов'язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України).

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

В силу ч.3 ст.12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Згідно з ч.ч.1,5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі, який би підтверджував факт передачі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 приміщення, що є предметом договору іпотеки №3396-ДІ02 від 27.05.2008.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів та не доведено фактичної передачі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 цього приміщення та його використання відповідачем-2.

Крім того, у позивача не виникло права користування або розпорядження майном, яке знаходиться в іпотеці, відповідно відсутнє порушене право, оскільки статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, не підлягає задоволенню вимога щодо виселення ФОП ОСОБА_6 з нежилих приміщень з №1 по №6 (групи приміщень №41) (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_1.

Вимога позивача про виселення будь-яких інших осіб з вказаних нежилих приміщень не може бути задоволена з огляду на суб'єктний склад сторін у судовому процесі та вимоги до резолютивної частини рішення. Зокрема, суд не може вирішувати питання про права та обов'язки осіб, які не бути залучені до розгляду справи, а резолютивна частина рішення не може бути умовною.

Вимога позивача про заборону відповідачу-1 передавати нежилі приміщення в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя протягом дії договору іпотеки №3396-ДІ02 від 27.05.2008, задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вказана позовна вимога є такою, що спрямована на майбутнє, тобто вимогою про спонукання відповідача-1 у майбутньому не вчиняти вказаних дій, які, на думку позивача, можуть бути вчинені відповідачем-1, внаслідок чого можуть порушуватися його права. Але ця вимога не є вимогою припинити триваюче правопорушення, що підпадало б під ознаки такого способу захисту як припинення дії, яка порушує право (ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України).

Враховуючи, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову ПАТ "ПроКредит Банк" слід відмовити в повному обсязі.

Твердження позивача про ухилення місцевим господарським судом від захисту його порушеного права відхилено апеляційною інстанцією з тих мотивів, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачами його прав та охоронюваних законом інтересів.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факт недоведеності порушення відповідачами прав позивача як іпотекодержателя.

При цьому, суди правомірно виходили з недоведеності належними та допустимими доказами обставин передачі за актом приймання-передачі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, як орендарю, приміщення, що є предметом іпотеки за договором іпотеки №3396-ДІ02 від 27.05.2008.

Наявні ж заперечення скаржника з цього приводу зводяться по суті до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певним доказам (складені банком акти перевірки від 11.10.2010 та від 18.07.2011, договір оренди від 12.05.2010), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими , збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Дійсно, з врахуванням припису ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою, зокрема, іпотекодержателем.

Однак, відповідно до п.2 ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину , а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, в силу вимог п.2 ч.1 ст.216 ЦК України двостороння реституція за договором оренди жодним чином не стосується банку (позивача) та її проведення на вимогу іпотекодержателя не може призвести до поновлення його прав, оскільки така реституція полягає у покладанні не на банк, який не стороною недійсного правочину, а виключно на сторони недійсного правочину обов'язку повернути одна одній все одержане на виконання цього правочину.

Крім того, відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У зв'язку з цим, апеляційним судом правомірно відхилено припущення заявника щодо можливого порушення відповідачем-1 в майбутньому права банку на задоволення своїх вимог за рахунок реалізації предмета іпотеки, оскільки, по-перше, виходячи зі змісту ст.1 ГПК України не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, станеться таке порушення чи не станеться.

По-друге, касаційна інстанція не приймає до уваги посилання позивача на те, що заборона відповідачу-1 передавати предмет іпотеки в оренду без згоди іпотекодержателя протягом строку дії договору іпотеки кореспондується з таким способом захисту цивільних прав як примусове виконання обов'язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України), оскільки такий спосіб захисту, як заборона вчинення певних юридично значимих дій на майбутнє встановлено, як виняток, для власників майна нормою ч.2 ст.386 ЦК України, згідно якої власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

По-третє, доводи заявника з цього приводу зводяться передусім до помилкового ототожнення таких способів захисту цивільних прав як примусове виконання обов'язку в натурі та заборона вчинення певних юридично значимих дій, які за своєю суттю є різними способами захисту.

У зв'язку з цим, колегія вважає, що пред'явлений позов (в частині вимог про заборону відповідачу-1 передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди позивача вчиняти дії протягом строку дії договору іпотеки від 27.05.2008) не відповідає встановленим способам захисту цивільних прав іпотекодержателя, порушення яких відповідачами не доведено позивачем.

Таким чином, у даному випадку в разі невиконання відповідачем-1 зобов'язань за кредитними угодами належним способом захисту прав іпотекодержателя, які він вважає порушеними, є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Касаційна інстанція в обґрунтування недоведеності порушення орендодавцем (відповідачем-1) прав позивача, як іпотекодержателя, вважає за необхідне додатково зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.769 ЦК України передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави .

Вказана імперативна норма переконливо свідчить про недоведеність та неможливість порушення прав банку на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку та його подальшої реалізації на прилюдних торгах, а також про недоведеність порушення інших (супутніх) прав іпотекодержателя (позивача), як-от, проведення перевірка використання предмета іпотеки, вжиття заходів щодо його збереження, надання чи ненадання згоди на передачу предмета іпотеки в оренду.

Крім того, згідно з ч.1 ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Цілком очевидно, що вказана норма стосується переходу прав та обов'язків орендодавця за чинними договорами оренди, які не вважаються нікчемними та не визнані судом недійсними.

Згідно з п.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як правильно зазначають апеляційний суд та заявник, правочин щодо передачі предмета іпотеки в оренду чи користування, вчинений без згоди іпотекодержателя, є недійсним в силу прямих вказівок закону (ч.3 ст.12 Закону України "Про іпотеку"), а, відтак, такий правочин є нікчемним в розумінні ч.2 ст.215 ЦК України та не породжує жодних юридичних наслідків для нового власника предмета іпотеки.

За таких обставин, не заслуговують на увагу недоречні твердження банку щодо доведеності порушення прав банку на задоволення своїх вимог за рахунок реалізації предмета іпотеки під час виконання можливого судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у орендаря (відповідача-2) виникло право користування іпотечним приміщенням за нікчемним договором оренди, якому (праву) нібито кореспондується обов'язок орендодавця (нового власника реалізованого на прилюдних торгах приміщення) надавати це приміщення відповідачу-2 в користування.

Безпідставні посилання заявника на те, що відповідач-2 на підставі ч.1 ст.770 ЦК України збереже набуте за нікчемним договором оренди право користування предметом іпотеки після можливої реалізації іпотечного приміщення на прилюдних торгах, не відповідають імперативними приписам ч.2 ст.215, п.1 ч.1 ст.216 та ч.1 ст.236 ЦК України.

Отже, нікчемність будь-якого договору оренди, укладеного відповідачем-1 стосовно предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя (позивача), вказує на безпідставність посилань скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ч.1 ст.770 ЦК України.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі №54/328 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "ПроКредит Банк" -без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді : Є.Чернов

В.Цвігун