Постанова

від 18.04.2012 по справі 24/254

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2012 р. Справа № 24/254

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Доповідач -Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Селіваненко В.П.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Снігаренко Н.Ю.

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецькобленерго"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2012р.

у справі № 24/254 Господарського суду Донецької області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Донецькобленерго"

до Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"

про стягнення 15 433,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Донецькобленерго" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" про стягнення 1 306,10 грн. -пеня, 10 497,38 грн. -інфляційні та 3% річних -3 629,67 грн. -всього 15 433,23 грн., які нараховані на суму боргу, стягнуту за рядом рішень Господарського суду Донецької області .

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.01.2012р. (суддя Величко Н.В.) позов задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнуто інфляційні у розмірі 10 497,38 грн., 3% річних у розмірі 3 625,66 грн. В задоволенні решти позовних відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2012р. (судді: Стойка О.В.,Діброва Г.І., Чернота Л.Ф.) зазначене судове рішення змінено, а саме: з відповідача на користь позивача стягнуто інфляційні у розмірі 9 981, 83 грн., 3% річних у розмірі 3 476,96 грн.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "Донецькобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначену постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі В обґрунтування вимог касаційної скарги, заявник посилається на те, що при прийнятті оскарженої постанови суд порушив норми ст.ст. 33, 34 ГПК України щодо належності та допустимості доказів, що призвело до неправильного визначення розмірів інфляційних та 3% річних, які підлягали до стягнення.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено наступне.

01.02.2007р. Відкритим акціонерним товариством „Донецькобленерго" (Постачальник електричної енергії) та Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 123, за умовами якого Постачальник електричної енергії постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору.

За пунктами 2.3.4, 2.3.5 Договору Споживач зобов'язався оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків №5 „Порядок розрахунків за електроенергію", та №3 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а також оплачувати послуги з компенсації перетікання реактивної енергії згідно з Додатком №6 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

Відповідно до п. 4.2.1 Договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.4 та 2.3.5 цього Договору з порушенням термінів, визначених додатком № 5 „Порядок розрахунків за електроенергію" Споживач сплачує Постачальнику електроенергії пеню у розмірі 2% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачеві електричну енергію, однак Споживач всупереч умовам договору не проводив своєчасну оплату за отриману електроенергію, тому позивач неодноразово звертався до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Рішеннями господарського суду Донецької області у справі № 7/117 від 29.09.2008р., по справі № 38/270 від 04.11.2009р., по справі №38/162 від 26.08.2010р., по справі №38/55 від 24.05.2011р., по справі №7/80 від 17.06.2009р. за неналежне виконання умов договору про постачання електричної енергії №123 від 01.2.2007р. було стягнуто з відповідача на користь позивача, правонаступником якого є позивач -Публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго", кошти у зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань (несвоєчасну та не в повному обсязі оплату вартості електроенергії). Перераховані судові рішення набрали законної сили.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями частини 1 пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Одним із видів неустойки є пеня (ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення заборгованості.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову у вказаній частині є обґрунтованим.

В частині позовних вимог про стягнення суми пені господарські суди, з посиланням на норми 232 Господарського кодексу України, відмовили у зв'язку з невизначенням позивачем періоду, за який повинна бути стягнута пеня.

Перевіривши правильність розрахунків інфляційних та 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку, що до стягнення підлягають інфляційні в розмірі 10 497,38 грн. та 3% річних у розмірі 3 625,66 грн.

Апеляційний господарський суд, здійснивши повторну оцінку наявних у справі доказів, встановив, що до стягнення підлягають інфляційні у розмірі 9 981, 83 грн., 3% річних у розмірі 3 476,96 грн.

Поряд з наведеним, суд касаційної інстанції відзначає, що згідно зі ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки та недостатньої перевірки судом апеляційної інстанції доказів у справі, не входять до кола повноважень суду касаційної інстанції і не можуть бути достатньою підставою для скасування прийнятої у справі постанови.

Викладеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо належності та допустимості доказів у справі.

З огляду на зазначене підстави для скасування оскарженої постанови відсутні.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецькобленерго" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2012р. у справі № 24/254 -без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Суддя Жаботина Г.В. Суддя Селіваненко В.П.