cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.04.2012 № 17/372
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Чорногуза М.Г
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
на рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012р.
у справі №17/372 (суддя Гавриловська І.О.)
до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центр розвитку спорту Збройних Сил України»
про зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центр розвитку спорту Збройних Сил України» (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме визнати вимоги у розмірі 2 443, 28 грн., з яких 1 656, 91 грн. - борг за електричну енергію, 121, 90 грн. - пеня, 532, 55 грн. - інфляційна складова боргу, 131, 92 грн. - 3% річних від простроченої суми обґрунтованими; зобов'язати ДП МОУ "Центр розвитку спорту Збройних сил України" в особі ліквідаційної комісії внести до ліквідаційного балансу заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у розмірі 2 443, 28 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.02.2012р. у справі
№ 17/372 в задоволенні позову відмовлено повністю. В оскаржуваному рішенні, відмовляючи в позові в частині визнання відповідачем вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів ані факту перевищення відповідачем за договором №1084 споживання договірних величин, ані настання строку сплати за таке перевищення, ані того, що відповідач знав про перевищення споживання договірних величин. Тому суд зазначив, що позивач не довів господарському суду порушення відповідачем його прав та законних інтересів. Стосовно вимоги про зобов'язання внести до ліквідаційного балансу заборгованість, місцевий господарський суд зазначив, що ця кредитора до боржника не кореспондується з способами захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК України, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012р. у справі
№ 17/372 скасувати, прийняти нове рішення, яким зобов'язати відповідача внести до ліквідаційного балансу заборгованість перед позивачем у сумі 789,37 грн., в частині стягнення основного боргу провадження припинити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що посилання господарського суду на встановлення позивачем для відповідача договірних величин споживання електроенергії без повідомлення відповідача є необґрунтованим, оскільки умовами Договору та додатків до нього, а також відповідно до повідомлення підтверджується факт того, що відповідачу було відомо про договірну величину споживання електроенергії. Скаржник також посилається на те, що перевищення встановленої договірної величини споживання підтверджується звітами, які надавав сам відповідач про використану електроенергію. Також, скаржник вказує на те, що перевищення договірної величини споживання не є штрафною санкцією, а акти звіряння розрахунків, на які посилається відповідач, не є правочинами та первинними документами, а тому не є належними доказами, які встановлюють чи підтверджують розмір заборгованості. На думку позивача, суд першої інстанції помилково не застосував до частини позовних вимог ст. 80 ГПК України, оскільки ним було встановлено, що основний борг у сумі 1 656,91 грн. погашено, а тому в цій частині провадження підлягало припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору. З огляду на ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 13, 55 Конституції України та ст.20 ГК України, скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що вимога кредитора про включення до ліквідаційного балансу заборгованості боржника не кореспондується з способами захисту цивільних прав.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, та просить в задоволенні апеляційної скарги позивачу відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.04.2012р.
У судовому засіданні 03.04.2012р. оголошувалась перерва до 17.04.2012р.
У судове засідання 17.04.2012р. представник відповідача не з'явився. Про час та місце розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином. Про поважність причин неявки свого представника відповідач не повідомив.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
З урахуванням належного повідомлення відповідача про розгляд справи, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду справи, а тому вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд справи за наявними у справі матеріалами за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
07.08.2003 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (змінене найменування якої Публічне акціонерне товариство "Київенерго"), в особі Структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" (енергопостачальна організація) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Центр розвитку спорту Збройних Сил України"(споживач) укладено договір на постачання електричної енергії № 1084ор1084 (далі - Договір, а.с.22-28)
Відповідно до умов п.1.1 Договору постачальник зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікуються у пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.
У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з пунктом 4.1 Договору споживач зобов'язався своєчасно та повному обсязі здійснювати розрахунки за електричну енергію відповідно до встановлених договором умов та термінів оплати, а також вносити інші платежі та виконання енергопостачальною організацією робіт та надання послуг, пов'язаних з електропостачанням, вартість яких не входить до складу тарифу.
27.11.2006 р. сторонами підписано додаток до Договору від 07.08.2003 р. № 1084, відповідно до пункту 5 якого, споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії платежем розміром 100% від обсягу спожитої енергії у попередньому розрахунковому періоді до 3 числа поточного місяця. На обсяг електричної енергії, який підлягає оплаті, постачальник електричної енергії до 1 числа поточного місяця виписує рахунок споживачу. Остаточний розрахунок споживач здійснює до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді. На основі звіту про обсяги спожитої електроенергії споживачу виписується рахунок з урахуванням виконаного попереднього платежу. Кількість спожитої споживачем електричної енергії визначається як різниця між загальною сумою споживання споживача та субспоживачів за наявності у останніх договору з постачальником електричної енергії.
01.10.2008 р. сторонами укладено додаткову угоду до Договору від 07.08.2003 р. № 1084 (о/р 1084) про постачання електричної енергії (далі - Договір у новій редакції), якою викладено Договір від 07.08.2003 р. № 1084 (з усіма додатками до нього) (о/р 1084) про постачання електричної енергії в новій редакції, відповідно до пункту 1 змін до Договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 2.3.2 Договору в новій редакції споживач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору та режиму електроустановок відповідно до Додатків «Перелік об'єктів» та «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу».
У відповідності до пункту 4.2.3 Договору в новій редакції за перевищення договорів них величин споживання електричної енергії та потужностей, визначених згідно з вимогами розділу 5 цього договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. Плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю 150 кВа і більше та середньомісячним споживанням 50 тис. кВт і більше (за підсумками минулого року).
Згідно з п. 5.1 Договору у новій редакції для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік Споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає Постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії (Додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).
У пункті 5.2 Договору у новій редакцій сторони погодили, що договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях заявлених Споживачем згідно з пунктом 5.1 цього Договору обсягів.
Згідно з пунктом 2 додатку № 4 до договору від 07.08.2003 р. № 1084, щомісячно 27 числа споживач зобов'язується направляти свого представника до електропостачальної організації за адресою: Мельникова, 31, для подання звіту про використану електроенергію та очікуване споживання за розрахунковий період і документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач подає звірений акт звірки розрахунків за попередній період.
У відповідності до абзацу 2 пункту 3 додатку № 4 оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25-го числа.
Пунктом 9.5 Договору в новій редакції передбачено, що він набуває чинності з дня його підписання та укладається на термін до 01.10.2009 р. Кінцевим терміном договору є 01 жовтня 2009 року. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої сторони у порядку, визначеному законодавством України.
Листом № 26 від 23.02.2009 р. відповідач повідомив позивача про припинення дії договору з 01.03.2009 р. у зв'язку з запланованою передачею основних фондів відповідно до наказу Міністра оборони України від 12.02.2009 р. № 59 та необхідність здійснення розрахунків.
У офіційному виданні "Голос України" від 15.07.2011 р. № 127 розміщено оголошення про ліквідацію ДП МОУ "Центр розвитку спорту Збройних Сил України".
Відповідно до ст. 60 Господарського кодексу України ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.
У відповідності до наданих відповідачем звітів про використану електроенергію, відповідач у листопаді 2008 року спожив 9 970 кВтг та у грудні 2008 року -10 239 кВтг.
Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано тим, що позивач, посилаючись на те, що відповідач надмірно спожив електричну енергію у листопаді та грудні 2008 року, звернувся до відповідача з вимогою від 22.08.2011 р. № 048-71-1104 про сплату боргу, яку не було задоволено відповідачем, з посиланням на те, що відповідачем заборгованість перед позивачем погашена та відсутня.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання вимог про стягнення заборгованості за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та зобов'язання внести до ліквідаційного балансу вказану заборгованість, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів факту перевищення відповідачем договірних величин споживання, настання строку сплати за таке перевищення, та того, що відповідач знав про перевищення споживання договірних величин.
З урахуванням викладених обставин справи та з огляду на наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками місцевого господарського суду та вважає їх помилковими, виходячи з наступного.
За змістом укладеного між сторонами Договору, в тому числі змін до нього та Додатків, вбачається, що позивач зобов'язався постачати відповідачу електричну енергію на умовах вказаних в Договорі, а відповідач зобов'язався сплачувати за поставлену електричну енергію, дотримуватися режиму споживання електричної енергії, не допускати перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужностей, а у разі перевищення, сплачувати постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.
Для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік Споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає Постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях заявлених Споживачем згідно з пунктом 5.1 цього Договору обсягів, при цьому споживач зобов'язався направляти свого представника до електропостачальної для подання звіту про використану електроенергію та очікуване споживання за розрахунковий період і документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період (Розділ 5 Договору в новій редакції, п.2 Додатку №4).
Таким чином, визначенню договірних величин споживання електричної енергії передують відповідні дії, які відповідач зобов'язався здійснювати згідно з умовами Договору.
В матеріалах справи наявне повідомлення Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" за № 048-30-14075 від 12.11.2007 р., адресоване відповідачу про встановлення на 2008 рік договірних величин споживання електричної енергії, зокрема, на листопад 2008 року - на рівні 9015 кВтг та у грудні 2008 року - на рівні 9015 кВтг.
Як вже зазначалося, у відповідності до наданих відповідачем звітів про використану електроенергію, відповідач у листопаді 2008 року спожив 9 970 кВтг та у грудні 2008 року -10 239 кВтг.
Посилання відповідача на необізнаність про встановлення на 2008 рік договірних величин споживання електричної енергії, зокрема, на листопад 2008 року - на рівні 9015 кВтг та у грудні 2008 року - на рівні 9015 кВтг, так само як і висновок суду першої інстанції про недоведеність перевищення цих величин та настання строку сплати не відповідають наявним у матеріалах справи доказам.
Так, зокрема про це свідчать та обставина, що згідно з наданим звітом про використану активну електроенергію за вересень 2008р. відповідачем спожито (отримано) 8036 кВтг електроенергії (а.с.69). У матеріалах справи міститься рахунок-фактура
№ 1084/2008-09/16 від 15.10.2008р., згідно з яким, до сплати за «перевищення встановленої договірної ціни споживання...за вересень місяць 2008 року» позивачем нараховано до сплати різницю, між встановленою договірною величиною у 8010 кВтг (згідно з повідомленням позивача) і фактично спожитою відповідачем 8036 кВтг, яка складає 26 кВтг на суму 13,89 грн. Зазначену різницю сплачено відповідачем 24.10.2008р. (а.с.121) з призначенням платежу «оплата за перевищення встановленої договірної величини споживання електричної енергії згідно звіту про використану активну електроенерг. за вересень 2008 в без ПДВ рах. 1084/2008-09/16 від 15.10.2008».
Крім того, в матеріалах справи наявний рахунок-фактура № 1084/2008-12/15 від 14.11.2008р. на суму 6 640,09 грн. з ПДВ, згідно з яким, позивачем нараховано оплату за «договірну величину споживання електричної енергії за грудень 2008 року» у розмірі 9015 кВтг (а.с.126), тоді як фактично, відповідно до звіту про використану активну електроенергію у грудні місяці 2008 року відповідачем спожито 10239 кВтг. Отже перевищення договірної величини у грудні 2008р. складає 1224 кВтг, за яке відповідач частково сплатив 627,58 грн. згідно з платіжним дорученням № 335 від 16.12.2008р. (а.с.130).
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать не тільки про обізнаність відповідача з встановленими на 2008 рік договірними величинами споживання електричної енергії, але й про часткове виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань зі сплати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії.
Колегія суддів також враховує, що з змісту відзиву на апеляційну скаргу до якого відповідачем додано рахунки-фактури №1084/2009-12/16 від 31.12.2009 р. на суму 383,07 грн., № 1084/2008-12/16 від 14.09.2010р. на суму 715,55 грн., № 1084/2008-11/10 від 14.09.2010р. на суму 558,29 грн., а також додатку до рахунку №1084/2009-12/16 від 31.12.2009 р., вбачається, що 20.09.2010р. до відповідача надішли зазначені рахунки -фактури про оплату за перевищення встановленої договірної величини споживання за листопад і грудень 2008р. та донарахування ПДВ на двократну вартість різниці фактично спожитої електроенергії. Відповідач вказує, що він листом № 44 від 23.09.2010р. надав позивачу відповідь про необхідність обґрунтування заборгованості, з огляду на припинення дії Договору 01.03.2009р., проте відповідь від позивача не надійшла.
Отже, факт перевищення відповідачем договірних величин споживання як і настання строку сплати повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, як то звіти про використану активну енергію, акти приймання-передачі товарної продукції, рахунки-фактури та визнана відповідачем сума основної заборгованості, що сплачена ним на підставі відповідних платіжних доручень.
Посилання відповідача на те, що ним та позивачем підписано акти звірки взаєморозрахунків, відповідно до яких у позивача не було претензій щодо сплати заборгованості за використану електроенергію, колегія суддів відхиляє з тих підстав, що по-перше, вказані акти вказують на наявність сальдо розрахунків за електричну енергію з урахуванням ПДВ за угодою № 1084 і не містять відомостей про суми перевищення договірних величин споживання електричної енергії; по-друге, названі акти не є первинними документами бухгалтерського обліку у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»; по-третє, акти не встановлюють, не змінюють та не припиняють взаємні права та обов'язки сторін за Договором внаслідок їх підписання.
За приписами п.1-1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У даній справі судом встановлено і не заперечується сторонами факт сплати суми основної заборгованості за перевищення договірних величин споживання електричної енергії відповідачем у листопаді - грудні 2008 року. Отже, сплата відповідачем основної заборгованості за листопад - грудень 2008р., яка виникла внаслідок перевищення договірних величин споживання електричної енергії, вказує на відсутність предмету спору між сторонами в цій частині, що помилково не було взято судом першої інстанції до уваги. Зазначена обставина неправомірно прийнята судом як підстава для відмови у позові в частині вимог про визнання обґрунтованими вимоги позивача до відповідача у розмірі 1 656,91 грн., оскільки у даному випадку, провадження у справі в частині позову про визнання обґрунтованими вимог у розмірі 1 656,91 грн. та вимог про зобов'язання внести до ліквідаційного балансу заборгованість в розмірі 1 656,91 грн. - боргу за електричну енергію, провадження підлягає припиненню, на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю між сторонами предмету спору, що останніми не заперечується.
Також, колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача, які були взяті до уваги судом першої інстанції, на припинення дії Договору 01.03.2009р., як на підставу для звільнення зобов'язаної особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Главою 50 ЦК України (у відповідній редакції) чітко визначено перелік підстав, за яких зобов'язання може бути припинено.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Умовами Договору у новій редакції та Додатків до нього не передбачено припинення зобов'язання як з підстав відкриття ліквідаційної процедури, так і з підстав припинення дії Договору.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
За приписами частин 1 та 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Доказів припинення відповідача як юридичної особи матеріали справи не містять і суду таких доказів не надано.
Отже слід дійти висновку, що у даному випадку, у результаті припинення Договору з 01.03.2009р. відповідач не звільняється від наслідків неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором.
Стосовно позовних вимог про визнання вимог до відповідача у розмірі 121, 90 грн. -пені, 532, 55 грн. - інфляційної складової боргу та 131, 92 грн. - 3% річних від простроченої суми, обґрунтованими та зобов'язання відповідача в особі ліквідаційної комісії внести їх до ліквідаційного балансу, колегія суддів зазначає таке.
Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що вони не кореспондується з способами захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК України, а тому правові підстави для захисту права позивача обраним ним шляхом відсутні.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на встановлені у даній справі обставини, умови Договору та положення законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ГК України в редакції, чинній на момент звернення позивача з даним позовом до господарського суду, претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.
Як вбачається з матеріалів справи, оголошення про ліквідацію ДП МОУ "Центр розвитку спорту Збройних Сил України" розміщено у офіційному виданні "Голос України" 15.07.2011 р. № 127.
З вимогою № 048-71-1104 про сплату боргу у сумі 2 436,65 грн., з яких 1656,91 грн. - боргу за електричну енергію, 121,12 грн. - пені, 532,55 грн. - інфляційної складової боргу та 126,07 грн. - 3% річних від простроченої суми, кредитор (позивач) звернувся до боржника (відповідач) 22.08.2011 р. (а.с.12).
01.09.2011р., як вбачається зі штемпелю позивача про отримання, позивачем було отримано відповідь відповідача, якою відповідач визнав заборгованість перед позивачем на суму 13,89 грн., решта вимог відповідач не визнано (а.с.14-15).
З даним позовом позивач звернувся до господарського суду м. Києва 30.09.2011р., про що свідчить штемпель оператора поштового зв'язку на конверті та описі вкладення (а.с.96-97).
Отже, позовні вимоги про визнання обґрунтованими вимог та зобов'язання включення їх ліквідаційною комісії до ліквідаційного балансу заявлені позивачем в межах місячного строку, передбаченого ч.3 ст. 61 ГК України у відповідній редакції, а тому вказані вимоги не можуть бути визнані погашеними.
Статтею 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Умовами Договору передбачений обов'язок споживача (відповідача) сплачувати двократну вартість різниці фактично спожитої договірної ціни, у випадку перевищення договірної величини споживання електричної енергії.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст.525 ЦК України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено сплату пені, що не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, нарахування зазначених сум пені, інфляційної складової боргу та 3% річних є правом кредитора (позивача) відповідно до умов Договору та положень закону, а тому їх заявлення з урахуванням погашення боржником основної суми заборгованості, не позбавляє боржника відповідальності за неналежне виконання взятих на себе за Договором зобов'язань та є правомірним.
Підставою для звернення позивача з даним позовом, є відхилення ліквідаційною комісією вимог кредитора про визнання заборгованості, яка виникла за Договором, а саме сплату боргу у сумі 2 436,65 грн., з яких 1656,91 грн. - боргу за електричну енергію, 121,12 грн. - пені, 532,55 грн. - інфляційної складової боргу та 126,07 грн. - 3% річних від простроченої суми, яке, на думку позивача порушує його права та законні інтереси.
Відповідно до ст. 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.
Відповідно до п. 13 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 року №01-8/211 ч. 2 ст. 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог або ухилення від їх розгляду, кредитор має право звернутись до суду із позовом саме до ліквідаційної комісії, оскільки ліквідаційна комісія не відноситься до суб'єктів, перелічених у ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з приписами ч. 1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність у суду правових підстави для захисту права позивача обраним ним шляхом, є таким, що не ґрунтується на вимогах закону, а тому є неправомірним.
Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, дійшовши помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі.
Враховуючи викладене позов в частині зобов'язання ДП МОУ "Центр розвитку спорту Збройних сил України" в особі ліквідаційної комісії внести до ліквідаційного балансу заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у розмірі 2 443, 28 грн., з яких 1 656, 91 грн. - боргу за електричну енергію, 121, 90 грн. - пені, 532, 55 грн. - інфляційної складової боргу, 131, 92 грн. - 3% річних від простроченої суми, підлягає частковому задоволенню в частині зобов'язання внести до ліквідаційного балансу заборгованість в розмірі 121, 90 грн. - пені, 532, 55 грн. - інфляційної складової боргу, 131, 92 грн. - 3% річних від простроченої суми.
В частині позову про зобов'язання внести до ліквідаційного балансу заборгованість в розмірі 1 656,91 грн. - боргу за електричну енергію, провадження слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
Водночас, чинним законодавством не передбачено повноважень господарського суду щодо вирішення спору про визнання обґрунтованими вимог кредитора до боржника, такий спосіб захисту порушеного права не передбачено законом, тому позовні вимоги в частині визнання обґрунтованими вимог у розмірі 2443,28 грн., з яких 1656,91 грн. - борг за електричну енергію, 121,90 грн. - пені, 532,55 грн. - інфляційної складової боргу та 131,92 грн. - 3% річних від простроченої суми задоволенню не підлягають, а в позові в цій частині слід відмовити, про що правильно зазначив суд першої інстанції у зазначеній частині підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приймаючи рішення у даній справі судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, обставини, висновки зроблені судом не відповідають фактичним обставинам справи, також суд припустився помилкового застосування норм процесуального та матеріального права, що відповідно до
ст. 104 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.
За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012 р. у справі № 17/372 слід скасувати повністю.
На підставі ст. 49 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 34, 43, 80, 49, 99, 101, 103- 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012р. у справі №17/372 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012 р. у справі № 17/372 скасувати частково.
3. Прийняти нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центр розвитку спорту Збройних Сил України» задовольнити частково.
4. Зобов'язати Державне підприємство Міністерства оборони України «Центр розвитку спорту Збройних Сил України» (код 24975025) в особі ліквідаційної комісії внести до ліквідаційного балансу заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у розмірі 789,37 грн., з яких 121, 90 грн. - пені, 532, 55 грн. - інфляційної складової боргу, 131, 92 грн. - 3% річних від простроченої суми.
5. Припинити провадження у справі № 17/372 в частині позовних вимог про зобов'язання внести до ліквідаційного балансу заборгованість у розмірі 1 656, 91 грн. боргу за електричну енергію у зв'язку з відсутністю предмету спору.
6. В решті рішення залишити без змін.
7. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Центр розвитку спорту Збройних Сил України» (код 24975025) в особі ліквідаційної комісії на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (00131305) 42,50 грн. державного мита за подання позову та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
8. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Центр розвитку спорту Збройних Сил України» (код 24975025) в особі ліквідаційної комісії на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (00131305) 268,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
9. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
10. Матеріали справи № 17/372 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Чорногуз М.Г
Агрикова О.В.
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.04.2012 |
Оприлюднено | 27.04.2012 |
Номер документу | 23676739 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Суховий В.Г.
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Суховаров Артем Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні