Постанова

від 19.04.2012 по справі 5023/10331/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 5023/10331/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 за довіреністю від 20.12.2011 р.,

відповідача - (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 22.12.2009 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробник Інтер Плюс" (вх. № 913Х/3-12 від 06.03.12) на рішення господарського суду Харківської області від 13.02.12 р. у справі № 5023/10331/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан", м. Тернопіль

до Приватного підприємства "Виробник Інтер Плюс", м. Харків

про стягнення 135 580,63 грн.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Виробник Інтер Плюс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан", м. Тернопіль

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінісан" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Виробник Інтер Плюс" про стягнення суми заборгованості в розмірі 132861,33 грн., 3% річних в сумі 2683,50 грн., пені в сумі 35,80 грн. за договором № 080910 від 07.09.2010 р. на постачання штучної шкіри.

24.01.2012 р. Приватне підприємство "Виробник Інтер Плюс" подало до суду зустрічну позовну заяву, в якій просило договір №080910 від 07.09.2010 р. на постачання штучної шкіри, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінісан" визнати недійсним.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2012 р. (суддя Доленчук Д.О.) первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Виробник Інтер Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінісан" суму заборгованості в розмірі 132861,33 грн., 3% річних в сумі 2683,50 грн., пеню в сумі 35,80 грн. та судовий збір у розмірі 2711,60 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення в частині задоволення первісного позову мотивовано обґрунтованістю вимог про стягнення заборгованості в повному обсязі.

В частині відмови в задоволенні зустрічного позову суд послався на п. 9.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", яким передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Приватне підприємство "Виробник Інтер Плюс" з зазначеним рішенням не погодилось, звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2012 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Вінісан" відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що місцевий господарський суд не встановив обставини, на які посилались позивач та відповідач, та докази на їх підтвердження. Також заявник скарги вважає, що відмовивши в задоволенні зустрічного позову, суд не вказав -які норми діючого законодавства були застосовані.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2011 р. апеляційну скаргу ПП "Виробник Інтер Плюс" прийнято до провадження, призначено до розгляду на 10.04.2012 р.

ТОВ "Вінісан" надіслало відзив на апеляційну скаргу (вх. №3011 від 05.04.12), в якому зазначає, що господарський суд Харківської області прийняв рішення після повного, всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу ПП "Виробник Інтер Плюс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2012 р. у справі № 5023/10331/11 залишити без змін.

В судове засідання 10.04.2012 р. з'явились представники сторін та надали пояснення у справі.

Колегія суддів, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.09.2010 р. між сторонами було укладено договір №080910 на постачання штучної шкіри (товару).

В судовому засіданні апеляційного суду сторони повідомили (надали письмову заяву) про те, що між ними інших будь - яких договорів, крім договору №080910 на постачання штучної шкіри (товару) від 07.09.2010 р., не укладалось.

Пунктом 1.1. зазначеного договору передбачено, що ТОВ "Вінісан" (постачальник) зобов'язувалося в порядку та строки, визначені у договорі, надати у власність ПП "Виробник Інтер Плюс" (покупця) товар, а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно з п.1.2. договору асортимент та кількість визначаються у специфікації або накладних, які додаються до договору та є його невід'ємною частиною. Накладні є невід'ємною частиною цього договору та мають силу специфікації до договору.

Пунктом 1.3. договору визначено, що поставка товару здійснюється партіями. Накладні (специфікації) оформлюються на кожну партію товару.

Відповідно до п. 2.1. договору покупець оплачує поставлений продавцю товар за ціною, передбаченою у рахунку (накладній).

Згідно з п.4.1. покупець сплачує за товар, що поставляється, у відповідності до даного договору за попередньо погодженими сторонами цінами шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на принципі відтермінування платежу - протягом 30-ти календарних днів з дня відвантаження товару зі складу.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що підставою для оплати є рахунки або видаткові накладні, які надаються продавцем покупцю.

Місцевим господарським судом було встановлено, що постачальник (ТОВ "Вінісан") на виконання умов договору регулярно здійснював поставки товару партіями покупцю (ПП " Виробник Інтер Плюс").

ПП "Виробник Інтер Плюс" свої зобов'язання виконував неналежним чином, станом на 01.04.2011 р. ним не було оплачено частину товару на суму 3 1922,27 грн.

Згідно з рахунком М-9сф-0000277 від 04.04.11 р. за платіжним дорученням №625 від 05.04.2011 р. ПП "Виробник Інтер Плюс" сплатило ТОВ "Вінісан" за товар суму в розмірі 100 000,00 грн. (т.1 а. с. 18).

07.04.2011 р. між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору (т. 1 а.с.16).

Відповідно до умов п.1 додаткової угоди сторони дійшли взаємної згоди та досягли домовленості змінити п.4.1. договору, виклавши його в наступній редакції:

"Покупець сплачує за товар, що поставляється у відповідності до даного договору за попередньо погодженими сторонами цінами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальнику на принципі 40% від вартості партії товару попередня оплата, решта суми оплачується по 70 тис. грн. щотижня до повної оплати суми отриманої партії товару."

Пунктом 4 додаткової угоди сторони передбачили, що додаткова угода № 1 вступає в силу з 07.04.2011 р. та діє протягом дії договору від 07.09.2010 р. № 080910.

Всього Приватному підприємству "Виробник Інтер Плюс" було поставлено товару на суму 452 865,51 грн.

Строк оплати вартості поставленого товару закінчився 23.05.2011 р., проте ПП "Виробник Інтер Плюс" за отриманий товар повністю не сплатив.

07.04.2011 р. покупцем було переховано постачальнику 50 000,00 грн. попередньої оплати за товар, який підлягав поставці, що підтверджується платіжними дорученнями № 59, №60, №89, №628 від 07.04.2011 р. (т. 1 а.с.19-22).

12.04.2011 р. покупцю згідно з розхідною накладною № 0412-00007 було поставлено товар постачальником на загальну суму 38 073,55 грн. (т. 1 а.с.17).

ПП "Виробник Інтер Плюс" 12.04.2011 р. за платіжними дорученнями №90, №635 від 12.04.2011 р. перерахував ТОВ "Вінісан" 50 000,00 грн. (т. 1 а.с.23-24).

Згідно з розхідною накладною № 0419-00001 від 19.04.2011 р. покупцю було поставлено товар на загальну суму 342 669,86 грн., а згідно з розхідною накладною №0419-00002 від 19.04.2011 р. поставлено товар на загальну суму 110 195,65 грн. (т. 1 а.с.25-26).

Згідно з платіжним дорученням № 683 від 16.05.2011 р. покупець сплатив постачальнику за поставлений товар 30 000,00 грн. (т.1 а.с.27)., а згідно з платіжним дорученням № 688 від 20.05. 2011 р. покупець сплатив постачальнику за поставлений товар 50 000,00 грн. (т. 1 а.с.28).

В листі на адресу постачальника покупець визнавав факт наявності заборгованості в розмірі 242 861,33 грн. та зобов'язувався в найкоротший термін погасити виниклу заборгованість (т. 1 а.с. 29).

19.07.2011 р. покупець сплатив постачальнику за поставлений товар 20 000,00 грн. за платіжним дорученням № 784 (т. 1 а.с. 31).

30.08.2011 р. згідно з платіжним дорученням № 213 покупцем на користь постачальника було сплачено 15 000,00 грн., а згідно з платіжним дорученням № 851 - 5 000,00 грн. (т. 1 а.с. 34-35).

29.09.2011 р. покупець сплатив постачальнику за поставлений товар 50 000,00 грн. за платіжним дорученням № 243(т. 1 а.с. 40).

24.11.2011 р. ним за платіжними дорученнями № 292, № 1022 було сплачено за поставлений товар ТОВ "Вінісан" 20 000,00 грн. (т. 1 а.с.46-47).

Отже, на час звернення ТОВ "Вінісан" з позовом до господарського суду у ПП "Виробник Інтер Плюс" перед ним утворилась заборгованість за товар у розмірі 132 861,33 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, підставою виникнення господарських зобов'язань є, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи доведеність наявності заборгованості ПП "Виробник Інтер Плюс" у розмірі 132 861,33 грн. перед ТОВ "Вінісан", колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПП "Виробник Інтер Плюс" на користь ТОВ "Вінісан" суму основного боргу в розмірі 132 861,33 грн.

Пунктом 7.1. договору було передбачено, що у випадку несвоєчасного перерахунку за товар покупцем, покупець заплатить постачальнику пеню в розмірі 0,04% від несплаченої суми за кожен день перетермінування.

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст.ст.216, 218, 229, 230, 231 ГК України, боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області про задоволення первісного позову і в частині стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 35,80 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки розміру 3% річних, заявлених до стягнення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог первісного позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 2683,50 грн.

Стосовно вимог позивача за зустрічним позовом про визнання договору №0809910 від 07.09.2010 р. на поставку товару недійсним згідно з нормами ч. 1 ст. 215 та ч. 2 ст. 203 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Діючим Цивільним кодексом України встановлено вимоги чинності правочину, а саме він повинен задовольняти ряд умов, до яких належать умови: а) про форму, б) про сторони, в) про зміст правочину, г) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, д) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та інше. Ці умови знайшли відображення у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема,

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивач за зустрічним позовом - ПП "Виробник Інтер Плюс" звернувся до суду з вимогами про визнання договору №0809910 від 07.09.2010 р. на поставку товару недійсним з тих підстав, що, на його думку, керівник ПП "Виробник Інтер Плюс" уклав зазначену угоду поза межами наданої йому компетенції в порушення вимог ч. 5 ст. 65 ГК України та положень пунктів 5.2.11 і 6.6 Статуту підприємства.

Як вбачається зі Статуту ПП "Виробник Інтер Плюс", в пункті 6.5. встановлені обмеження по представництву інтересів, а саме: директор не має права укладати угоди від імені підприємства на суму, що перевищує 100 000,00 грн., без відповідного рішення на те зборів підприємства.

Дане положення Статуту співвідноситься з положеннями п.5.2.11 Сатуту, де зазначено, що до виключної компетенції зборів засновників підприємства належить прийняття рішень щодо укладання угод від імені підприємства на суму, що перевищує 100 000,00 грн.

Разом з тим, згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Крім того, відповідно до пункту 9.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Відповідач за зустрічним позовом - ТОВ "Вінісан" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про те, що під час підписання Договору ПП "Виробник Інтер Плюс" не було надано ТОВ "Вінісан" Статут підприємства для ознайомлення. Директор Дубовик С.О. запевнив, що він володіє всіма повноваженнями на укладення Договору. Окрім того, директором ПП "Виробник Інтер Плюс" не повідомлено ТОВ "Вінісан" про те, що він не має права укладати угоди від імені підприємства на суму, що перевищує 100 000,00 грн. без відповідного рішення на те зборів підприємства. Зважаючи на це, договір був підписаний.

Аналізуючи викладене, колегія суддів встановила, що сторони фактично виконували умови договору поставки та додаткової угоди до нього від 07.04.2011 р., впродовж тривалого періоду часу з моменту його укладення, а саме, ТОВ "Вінісан" здійснювало поставку товару, а ПП "Виробник Інтер Плюс" отримувало товар згідно з договором та здійснювало оплату його вартості (згідно з платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи), а ТОВ "Вінісан" у звязку з неповною оплатою поставленого ним товару та виникненням заборгованості ПП "Виробник Інтер Плюс" перед ним змушене було звертатися до суду за стягненням суми боргу та штрафних санкцій з покупця і тільки після цього ПП "Виробник Інтер Плюс" звернулось до суду із зустрічним позовом про визнання договору поставки товару від 07.09.2010 р. №080910 недійсним.

Таким чином, спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору поставки та додаткової угоди до цього договору були направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають саме з цього договору поставки та додаткової угоди, отже, зазначений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком

господарського суду Харківської області про те, що твердження позивача за зустрічним позовом про відсутність у директора ПП "Виробник Інтер Плюс" необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору поставки товару від 07.09.2010 р. №080910 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги та докази, досліджені в судовому засіданні, не спростовують наведені висновки колегії суддів, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробник Інтер Плюс", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.02.2012 р. у справі № 5023/10331/11 залишити без змін.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Повний текст постанови підписано 17.04.2012 р.