Постанова

від 23.04.2012 по справі 34/321

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2012 № 34/321

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

при секретарі Дегтярюк Л.О.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_2 (дов. №554/32 від 26.12.2011);

Від відповідача: ОСОБА_3 (дов. б/н від 16.01.2012);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус»

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2011р.

у справі № 34/321 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» (далі - ТОВ «Автотранспортне підприємство «Максімус»)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (далі - ПАТ )

про стягнення 30441677,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 01.09.2011 у справі №34/321 позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «І3І ЛАЙФ», що діє в інтересах та за рахунок коштів пайового венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Гамма» не диверсифікованого виду закритого типу заборгованість за Кредитним договором № 15-93/17-555/07 від 23.02.2007 р. у сумі 30 441 677,31 грн. (23 364 626,99 грн. - заборгованості за кредитом, 5 265 249,02 грн. - заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 3 600,00 грн. - заборгованості по сплаті комісійної винагороди, 1 595 092,10 грн. - пені, 213 109,20 грн. - 3% річних та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Автотранспортне підприємство «Максімус» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2011 у справі №34/321 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що матеріали справи не містять інформації про те, що новий кредитор (позивач) за Договором відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010 є фінансовою установою та внесений до відповідного реєстру фінансових установ та стверджує, що Договір про відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010 має бути визнаний недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач повністю не погоджується з її доводами та просить оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що Договір відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010р. є договором відступлення права вимоги в розумінні ст.ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України, і його метою є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу.

Ухвалою від 14.11.2011 розгляд апеляційної скарги було призначено на 07.12.2011р.

Ухвалою від 07.12.2011 розгляд справи було відкладено на 21.12.2011.

В судове засідання 21.12.2011 представники сторін з'явилися, представник третьої особи вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

07.12.2011р. через Відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі №34/321 до набрання законної сили рішення Бабушківського районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-7559/11.

Ухвалою від 21.12.2011 зупинено апеляційне провадження у справі №34/321 до вирішення Бабушківським районним судом м. Дніпропетровська пов'язаної з нею іншої справи №2-7559/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайран», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» про визнання недійсними Договорів та стягнення моральної шкоди.

В подальшому, ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» було подано до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011.

Постановою від 21.02.2012 Вищий господарський суд України задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»; ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 скасував; справу передав на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою від 01.03.2012 розгляд справи призначено на 28.03.2012.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 №01-22/8 введено до складу судової колегії замість судді Ропій Л.М. суддю Калатай Н.Ф.

В судове засідання 28.03.2012 представники сторін з'явилися, представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, в зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 23.04.2012.

В судове засідання 23.04.2012 представники сторін з'явилися, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти апеляційної скарги. Представник третьої особи втретє не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою судом стороною, а в разі не надання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (див. Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду даної справи учасники процесу були повідомлені своєчасно та належним чином.

В свою чергу, представником відповідача 23.04.2012 р. було подане письмове клопотання про залучення третіх осіб, яке обґрунтоване тим, що вирішення даного господарського спору може вплинути на права та обов'язки ТОВ «Скайран», ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Вказане клопотання не було задоволено, в зв'язку з тим, що відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Колегія суддів не вбачає підстав для залучення третіх осіб.

Крім того, представником відповідача 23.04.2012р. було подане клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке обґрунтоване тим, що відповідач не був повідомлений про судові засідання у суді першої інстанції, внаслідок чого з об'єктивних та поважних причин не міг подати докази зі своєї сторони та заперечити проти доказів позивача.

В зв'язку з чим, відповідач наголошує що спірний Кредитний договір та Договори застави, які є предметом розгляду у даній справі, є недійсними, оскільки були підписані через змову посадових осіб відповідача та третьої особи, а тому має бути призначена судова почеркознавча експертиза підписів осіб, що містяться за Кредитному договорі та Договорах застави.

Колегія суддів не задовольняє клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, з огляду на те, що відповідно до ч.1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В свою чергу, посилання скаржника на те, що він не був повідомлений про судові засідання у суді першої інстанції, то вони є формальними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, всі процесуальні документи направлялися за адресою: 04112, м.Київ, вул..Дорогожицька, 10 (дана адреса зазначена самим скаржником і в апеляційній скарзі).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, всі ухвали суду поверталися з адреси: 04112, м.Київ, вул..Дорогожицька, 10, оскільки згідно довідки Укрпошти «за зазначеною адресою не проживає» (а.с. 4,115 том 1), в свою чергу, всі ухвали суду апеляційної інстанції були отримані за даною адресою (а.с. 26,29,78 том 2).

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме за поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відтак, про час, дату та місце розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач був повідомлений належним чином.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (див. постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Відповідачем не доведено дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних. Крім того, у даній справі предметом розгляду є Договори про відступлення права вимоги, а не Кредитний довір та Договори застави, які є предметом розгляду цивільної справи.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду м.Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «І3І ЛАЙФ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» про стягнення заборгованості за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/17-555/07 від 23.02.2007 у сумі 30 441 677,31 грн. (23 364 626,99 грн. - заборгованості за кредитом, 5 265 249,02 грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом, 3 600 грн. - несплаченої комісійної винагороди, 1 595 092,10 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом та 213 109,20 -3% річних ).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, права кредитора за яким перейшли до позивача згідно договору відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010, а також Договорів відступлення права вимоги №200562/3-1, №20-0561/3-1 від 30.03.2010.

Відповідач відзиву на позов не надав, тобто, не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим нормами ГПК України.

Ухвалою суду від 14.06.2010 Господарський суд м.Києва залучив Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Третя особа - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просила задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно із ст. 27 Закону України «Про заставу» та одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов'язанням, 30 березня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «І3І ЛАЙФ» було укладено Договори відступлення права вимоги №20-0561/3-1, відповідно до умов якого банк відступив позивачу своє право вимоги за Договором застави майна №15-94/17-1319/07 від 23.02.2007р. та Договір відступлення права вимоги №20-0562/3-1, відповідно до умов якого банк відступив позивачу своє право вимоги за Договором застави майна №15-94/17-1684/07 від 13.03.2007р..

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник на підставі Договорів відступлення права вимоги, зокрема, № 20-0534/2-1, №20-0562/3-1 та №20-0561/3-1 від 30.03.2010, за умовами яких новий кредитор (позивач) отримав всі права вимоги від боржника (відповідача) боргу, який виник на підставі Кредитного договору та Договорів застави.

Так, 30.03.2010 між банком (первісний кредитор) та ТОВ «КУА «І3І ЛАЙФ» (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги № 20-0534/2-1, відповідно до умов якого банк відступив, а позивач набув належне банку право вимоги за Кредитним договором укладеним з ТОВ «АП «Максімус» та Договорами про внесення змін до Кредитного договору (від 13.03.2007, від 10.07.2007, від 22.01.2008, від 04.09.2008, від 27.11.2008, від 30.12.2008), що є його невід'ємними частинами.

Крім того, 30.03.2010 між банком (первісний кредитор) та ТОВ «КУА «І3І ЛАЙФ» (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги №20-0562/3-1, відповідно до якого Банк відступив, а позивач набув належне банку право вимоги за Договором застави 1 із договорами про внесення змін до нього, та Договір відступлення права вимоги №20-0561/3-1, відповідно до якого банк відступив, а позивач набув належне банку право вимоги за Договором застави 2 із договорами про внесення змін до нього.

Відповідно до п.1.1 Договорів відступлення права вимоги первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги за Кредитним договором.

Банк та позивач передбачили у Договорах відступлення права вимоги, що до нового кредитора переходять в повному обсязі всі права за Договором застави 1 та Договором застави 2.

02.04.2010 на адресу відповідача банком було направлено повідомлення (№17-30/1262 від 31.03.2010) про укладення Договорів відступлення права вимоги, зокрема, № 20-0534/2-1, №20-0562/3-1 та №20-0561/3-1 від 30.03.2010, що підтверджується квитанцією №4299 від 02.04.2010 Укрпошти та списком згрупованих внутрішніх відправлень Укрпошти (а.с. 111 том 1).

Крім того, 11.11.2009 третя особа зверталася до відповідача з вимогою №17-30/902 від 04.11.2009р. повернути протягом 10 днів з моменту одержання даної вимоги повернути всі отримані в межах кредитної лінії суми кредиту, сплатити проценти за користування ними, що підтверджується квитанцією №9646 від 11.11.2009 Укрпошти та описом вкладення рекомендованих листів (а.с. 63 том 1).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що вказана вимога підписана 04.11.2009р., а відправлена лише 11.11.2009р., оскільки чинне законодавство не обмежує терміни від підписання вимоги до її надсилання.

Відповідач відповіді на зазначені листи не надав, повернення отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту не здійснив.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Статтею 509 ЦК України визначення поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов'язки.

Існує можливість заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, в наслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги, за яким передається новому кредиторові. При заміні кредитора у зобов'язання, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 512- 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Між ТОВ «АП «Максімус» (позичальник) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (кредитор) було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-555/07 від 23.02.2007 року (далі - Кредитний договір).

Відповідно до умов Договору банк, за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів, зобов'язався надати позичальнику фінансовий кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 10 400 000 грн. на умовах передбачених цим договором (п. 1.1) зі строком повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 20.02.2010 або 10 днів з моменту отримання письмової вимоги банку про повернення кредиту та сплати відсотків у визначених договором випадках (п.1.2), на умовах використання кредиту за цільовим призначенням на придбання транспортних засобів (1.3), а позичальник зобов'язався використати кредитні кошти за цільовим призначенням і у встановлений строк повернути отримані кошти, своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію за управління кредитом у встановленому розмірі, а також виконувати інші зобов'язання передбачені Кредитним договором.

Згідно із п. 2.1 Кредитного договору кредит надається банком позичальнику шляхом оплати в межах сум та відповідно до термінів, визначених даним договором, розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з відповідних рахунків банку на рахунки контрагентів позичальника, відповідно до цільового призначення кредиту.

Сторони домовились, що відсотки за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмір 18% річних. Нарахування Банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з відповідного рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт», виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році. Відсотки за користування кредитом нараховуються банком у передостанній робочий день звітного місяця за період попередній даті нарахування та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У грудні відсотки нараховуються банком 29 грудня (або в останній робочий день до 29 грудня) за період попередній даті нарахування по 30 грудня включно та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця (п. 2.2 Кредитного договору).

Крім того, відповідно до умов Кредитного договору за надання фінансового кредиту позичальник протягом трьох робочих днів з дати підписання Кредитного договору одноразово сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 500 грн. (ч. 3 п. 2.1), та за управління фінансовим кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку щомісячно, до закінчення звітного місяця, комісійну винагороду у розмірі 300 грн. (п. 2.3).

13.03.2007 між баком та ТОВ «АП «Максімус» укладено Договір про внесення змін №1 до Кредитного договору відповідно до якого п. 1.3 викладено в наступній редакції: «кредит надається із наступним цільовим призначення: виробничі потреби, а саме: розрахунки з постачальниками, сплата послуг та інші виробничі потреби».

10.07.2007 між баком та ТОВ «АП «Максімус» укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору відповідно до якого збільшено ліміт кредитної лінії збільшено до 23 400 000 грн., а також позичальник зобов'язався протягом 3 робочих днів сплатити Банку комісійну винагороду в розмірі 1000 грн. за збільшення ліміту кредитної лінії.

22.01.2008 між баком та ТОВ «АП «Максімус» укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору відповідно до якого відсоткова ставка за користування кредитом була зменшена до 15% річних.

27.11.2008 між баком та ТОВ «АП «Максімус» укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору відповідно до якого відсоткова ставка за користування кредитом була встановлена у розмірі 16% річних.

30.12.2008 між баком та ТОВ «АП «Максімус» укладено Договір про внесення змін до Кредитного договору відповідно до якого встановлено, що відсотки нараховані в грудні 2008 року за період з 27.11.2008 до 31.12.2008 сплачуються позичальником не пізніше 31.01.2008.

Банком було виконано свої договірні зобов'язання у повному обсязі, що підтверджено третьою особою у її поясненнях (а.с. 107 том 1).

В свою чергу, відповідач, у встановлений Кредитним договором строк свого зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав.

Зважаючи на зазначене, 11.11.2009 банком було направлено на адресу відповідача вимогу №17-30/092 від 04.11.2009, відповідно до якої останній, у зв'язку з порушенням відповідачем умов Кредитного договору та керуючись пунктами 1.2, 2.2, 3.3.4, 3.2.2 та 3.2.6 Кредитного договору, вимагав протягом 10 днів з моменту одержання даної вимоги повернути банку всі отримані суми кредиту, сплатити проценти за користування ними, а також сплатити суми комісійних винагород, передбачені Кредитним договором. Відповіді на зазначені вимогу банком отримано не було.

Відповідно до п.п. 4.1 та 4.2 Кредитного договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

В свою чергу, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ТОВ «АП «Максімус» (заставодавець) та банком (заставодержатель) 23.02.2007 укладено Договір застави майна № 15-94/17-1319/07 з наступними змінами згідно Договорів про внесення змін від 12.04.2007, від 05.06.2007, від 10.07.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (далі - Договір застави 1), а також Договір застави майна № 15-94/17-1684/07, з наступними змінами згідно договорів про внесення змін від 05.06.2007, від 10.07.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008. (далі - Договір застави 2).

Згідно з п. 1.3. Договору застави 1 сторони оцінили предмет застави у 19 171 325 грн.

Предметом застави відповідно до Договору застави 2 є обладнання, що буде придбане заставодавцем за рахунок кредитних коштів згідно договору купівлі-продажу № 01/02 від 01.02.2007 з 1111 «Елюматек Україна», код ЄДРПОУ 32494378, та обладнання, що буде придбано заставодавцем згідно договорів поставки № 02/3 та № 03/3 від 06.03.2007 з ТОВ «Вітрал», код ЄДРПОУ 31350366.

Враховуючи вищезазначене та той факт, що в матеріалах справи відсутні будь -які докази недійсності Договорів відступлення права вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Договори відступлення права вимоги № 20-0534/2-1, №20-0562/3-1 та №20-0561/3-1 від 30.03.2010 відповідають всім вимогам вищезазначених норм ЦК України.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч.1 ст. 517 ЦК України).

Тобто, позивач набув всіх прав банку як кредитора за Кредитним договором та Договорами застави 1 та 2 та є належним стягувачем (кредитором) заборгованості за Кредитним договором.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у порушення вказаних норм законодавства та умов Договорів про відступлення права вимоги та Кредитного договору свого зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконав, в зв'язку з чим доведений факт наявності у відповідача заборгованості за кредитом у сумі 23 364 626,99 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом у сумі 5 265 249,02 грн. та заборгованості щодо сплати комісійної винагороди у сумі 3 600 грн., а тому зазначені позовні вимоги є обґрунтованими.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 ЦК України).

Нормами ст.ст. 546, 549 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктами 4.1 та 4.2 Кредитного договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Однак, як вбачається з матеріалів справи, сторонами визначено інший порядок нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи вищезазначене, позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню за прострочення строку повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісійної винагороди за період з 22.02.2010 до 11.05.2010, а тому вимога про стягнення з відповідача пені у сумі 1 595 092,10 грн., за розрахунком позивача, який є арифметично вірним та перевіреним колегією суддів, є обґрунтованою.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання останнім зобов'язань за Кредитним договором у сумі 213 109,20 грн. за період з 22.02.2010 до 11.05.2010 за розрахунком позивача, який є арифметично вірним та перевіреним колегією суддів, є обґрунтованими.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України), що ним було вчасно та в повному обсязі виконано умови Кредитного договору.

Слід визнати необґрунтованим твердження відповідача про те, що матеріали справи не містять інформації про те, що новий кредитор (позивач) за Договором відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010 є фінансовою установою та внесений до відповідного реєстру фінансових установ. Відповідач наголошує на тому, що Договір відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010 має бути визнаний недійсним.

Так, відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

З умов Договору відступлення права вимоги вбачається, що його метою є заміна особи, та не передбачає надання позивачем третій особі послуг фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Договір відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010р. є договором відступлення права вимоги в розумінні ст.ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України, і його метою є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки для класифікації даної угоди як фінансової послуги факторингу відсутня сукупність операцій з фінансовими активами.

Позивач посилається на те, що він є фінансовою установою, що підтверджено Ліцензією №520314 від 09.02.2010 та Свідоцтвом №1364 від 13.10.2009, нормами Цивільного кодексу України, які регулюють порядок відступлення права вимоги, не передбачена наявність статусу фінансової установи для нового кредитора у зобов'язанні.

Крім того, Договір відступлення права вимоги №20-0534/2-1 від 30.03.2010р., укладений з врахуванням норм чинного законодавства, з додержанням встановленої форми укладання.

В свою чергу, вказаний Договір відступлення права вимоги не визнавався в судовому порядку недійсними.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2011 у справі №34/321 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст..ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство «Максімус» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 01.09.2011 у справі №34/321 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 34/321 повернути до Господарського суду міста м.Києві.

Головуючий суддя Кондес Л.О.

Судді Калатай Н.Ф.

Рябуха В.І.