Постанова

від 17.04.2012 по справі 12/5025/1810/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2012 р. Справа № 12/5025/1810/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Демидової А.М., Коваленко С.С., Воліка І.М. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішеннявід 07.12.2011 господарського суду Хмельницької області та на постановувід 07.02.2012 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 12/5025/1810/11 господарського суду Хмельницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" доПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії провизнання недійсними договору кредиту та договору застави В судове засідання прибули представники сторін: позивачане з'явились; відповідачаОСОБА_1. (дов. від 27.12.2011 № 02-07/2893); ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" (надалі -ТОВ "Спецбудтранс компанія", позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії (надалі -ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії, відповідач) про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008, визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008, зареєстрований за №520.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 у справі № 12/5025/1810/11 (суддя Шпак В.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 (колегія суддів: Гулова А.Г. -головуючий, судді - Маціщук А.В., Петухова М.Г.), позовні вимоги ТОВ "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" задоволено частково;

визнано недійсним, укладений між ТОВ "Спецбудтранс компанія" та ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії Договір застави майна за реєстраційним № 520 від 30.01.2008; у позові ТОВ "Спецбудтранс компанія" до ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008 відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач -ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 скасувати повністю і припинити провадження у справі № 12/5025/1810/11. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 627 Цивільного кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 5, 12 Закону України "Про третейські суди", оскільки між сторонами укладено третейську угоду про те, що всі спори, які випливають з предмету позову розглядаються у третейському, тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі припиненню на підставі пункту п'ятого частини 1 ст. 80 ГПК України.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008, визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008.

Позивні вимоги в частині визнання недійсним договору кредиту обґрунтовані тим, що банком встановлено відповідальність позичальника за порушення інша, ніж відповідальність установлена законом, зокрема, при виявленні нецільового використання коштів банк має право достроково витребувати суму кредиту та стягнути штраф у розмірі, встановленому у п. п.4.2 - 4.4 Договору кредиту, проценти від суми кредиту (п. п. 4.2, 4.3, 4.4 Договору кредиту). Згідно частини 3 ст. 1056 Цивільного кодексу України у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. За вказане порушення законом встановлено санкцію, однак право на стягнення штрафу є ще однією санкцією за одне, і те саме порушення, і таке право суперечить вимогам цивільного законодавства. Крім того, наслідком укладання кредитного договору стало обмеження можливості позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: виступати поручителем, гарантом у зобов'язаннях третіх осіб (п. 3.3.12 кредитного договору), укладати договори кредиту (п. 3.3.12 кредитного договору). Натомість, відповідно до частини 2 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Обґрунтовуючи позивні вимоги в частині визнання недійсним договору застави позивач, посилаючись, зокрема, на частину 1 ст. 576 , частину 2 ст. 583 Цивільного кодексу України , зазначає, що на момент укладення договору застави позивач не був власником предмета застави - баштового крану МК 85, оскільки цей кран станом на 30.01.2008 належав на праві власності ТОВ "Техта", і лише 04.02.2008 перейшов у власність позивача на підставі п. 5 договору купівлі-продажу від 19.12.2007. Крім того, відповідно до п. 8.4.7 Статуту позивача для укладення директором від імені Товариства договору застави майна вартістю 1544990,00 грн. було обов'язковим рішення загальних зборів учасників, проведених у відповідності до порядку та вимог, встановлених Статутом.

Заперечуючи проти позову відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням про припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 ст. 80 ГПК України , посилаючись на те, що згідно п.п. 6.1., 6.2. оспорюваних Договорів, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв'язку з укладанням та виконанням положень даних договорів вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників, а у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди" , домовились про передачу спору на вирішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відхиляючи дане клопотання, виходив з того, що відповідно до частини 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в статті 3 Закону України "Про третейські суди" , є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України .

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України ). З аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про третейські суди" третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.

Згідно ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

З правового аналізу вищенаведених норм, суди дійшли висновку, що у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правомірними та такими, що відповідають вимогам закону, оскільки за приписами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Таким чином, вимога скаржника про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спір про визнання недійсним договору кредиту №880/21-РК4 від 30.01.2008 та договору застави майна від 30.01.2008 не є предметом третейської угоди і підлягає розгляду у господарському суді.

Так, розглядаючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, судами встановлено, що 30.01.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (Кредитор) та ТОВ "Спецбудтранс" (Позичальник) укладений Договір кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008, за умовами якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 800 000,00 грн. зі сплатою 15,5 річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору та порядком повернення Кредиту рівними частинами, в сумі 22 222,00 грн., не пізніше 29 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано Кредит та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 29.01.2011 у сумі 22 230,00 грн. на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1).

Відповідно до пункту 4.2 Договору кредиту, Позичальник зобов'язався сплачувати Кредитору протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати прострочення строку порушення зобов'язання штраф за порушення вимог цього Договору: п.п. 3.3.3 у сумі 400,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3.9 у сумі 400,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3.10. у сумі 400,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3.11.у сумі 700,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3,12. у сумі 700,00 грн. за кожний випадок; п п. 3.3.13 у сумі 700,00 грн. за кожний випадок; п.п 3.3.14. у сумі 7 000,00 грн. за кожний випадок; п. п 3.3.15. у сумі 200,00 грн. за кожний випадок; п.п 3.3.18 у сумі 400,00 грн. за кожний випадок.

Крім цього, згідно п.п. 4.3, 4.4 Договору у разі порушення Позичальником умов цільового використання Кредиту, визначеного п. 1.2. цього Договору позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 400,00 грн. за кожний випадок. У разі порушення Кредитором строку перерахування кредитних коштів, який встановлений у п.п. 3.1.2 цього Договору Кредитор сплачує Позичальнику пеню в розмірі 0,005 % від несвоєчасно перерахованої суми кредитних коштів за кожен день прострочення на поточний рахунок Позичальника.

Поряд з цим, укладеним кредитним договором обумовлено заборону Позичальнику виступати поручителем, гарантом по зобов'язанням третіх осіб (п. 3.3.12. Договору кредиту); не укладати договори кредиту (п. 3.3.12.).

Також, 30.11.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Заставодержатель) та ТОВ "Спецбудтранс" (Заставодавець), укладений Договір застави майна, відповідно до умов якого Заставодавець передав у заставу Заставодержателю обладнання (баштовий кран МК 85) у якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008 (п. 1.1. Договору застави).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, і зокрема, визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому, погодження сторонами додаткової відповідальності за неналежне виконання зобов'язання не є правовою підставою для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Разом з тим, пунктом другим частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наявних матеріалів справи не вбачається, що позивачем надано докази на підтвердження того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень директора ТОВ "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" на укладення оспорюваного договору кредиту.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, на підставі пункту 2 частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку, що встановлені статутом позивача обмеження генерального директора товариства не мають юридичної сили для відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами обґрунтовано встановлено відсутність правових підстав для визнання Договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008 недійсним, тому рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій в цій частині слід залишити без змін.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008, суди виходили з того, що у пункті 1.4 цього Договору, сторони вказали, що предмет застави -баштовий кран МК 85 належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19.12.2007.

Разом з тим, відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу від 19.12.2007, продавець зобов'язується передати у власність покупця баштовий кран МК 85 у кількості - 1 штука, а покупець зобов'язується прийняти це майно та своєчасно здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Право власності на майно переходить до покупця після доставки, підписання акту прийому-передачі та оформлення накладної (п.5 Договору купівлі-продажу).

Судами встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу від 19.12.2007, між сторонами підписано Акти прийому-передачі баштового крану від 02.01.2008 та від 04.02.2008, але накладних або будь-яких транспортних документів, які б свідчили про фактичну передачу крану, сторонами до суду не надано.

Частиною 1 ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно паспорту на "Кран баштовий МК 85" в Територіальному управлінні Держгірпромнагляду по Хмельницькій області первинна реєстрація крана відбулася 17.10.2008 за № 3916. Кран зареєстровано за ТОВ "Хмельницькбудінвест", якому на підставі його заяви від 30.09.2008 за №103, як власнику, надано дозвіл на початок його експлуатації з 22.09.2008 по 22.09.2011. Як вбачається, з паспорту місцезнаходженням крана є вул. Подільська, 115 у м. Хмельницькому.

Відповідно до листа Територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області № 225 від 07.02.2012, баштових кранів моделі МК 85 за ТОВ "Спецбудтранс" в управлінні не зареєстровано.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, станом на 30.01.2008 (день укладення спірного договору застави) позивач не набув права власності на предмет застави - баштовий кран МК 85, і, відповідно, не вправі був передавати його у заставу, з огляду чого, судами визнано правомірними та обґрунтованими вимоги позивача в частині визнання недійсним Договору застави майна від 30.01.2008.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору застави майна від 30.01.2011 не відповідають нормам матеріального та процесуального права, заважаючи на обставини викладені нижче.

В силу приписів ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути не тільки майно, яке належати заставодавцеві на момент укладення договору, але і майно, право на яке у заставодавця виникне в майбутньому.

Аналогічні положення містить і частина 3 ст. 4 Закону України "Про заставу" якою встановлено, що предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Суди не врахували, що з огляду на частину 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів. Разом з тим, визнаючи недійсним договір застави, суди не вказали, якими приписам діючого законодавства не відповідає оспорюваний договір.

Крім того, відповідно до частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Отже, виходячи з наведених законодавчих приписів, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Наведене свідчить про те, що місцевий господарський суд всупереч вимогам ст. ст. 4 7 , 43 ГПК України, не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак його висновки є передчасними. Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції зазначених недоліків не усунув, фактично виклавши доводи та докази сторони, на користь якої ухвалено постанову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову господарські суди надали неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального права, а також припустилися таких порушень процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.111 7 ГПК України), рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору застави підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 та рішення господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 у справі № 12/5025/1810/11 в частині визнання недійсним договору застави - скасувати, а справу № 12/5025/1810/11 в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області в іншому складі суду.

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 та рішення господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 у справі № 12/5025/1810/11 залишити без змін.

Головуючий суддя : А.М.Демидова

Судді : С.С.Коваленко

І.М.Волік