Рішення

від 17.04.2012 по справі 5020-229/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2012 року справа № 5020-229/2012 За позовом Севастопольського транспортного прокурора

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна, 11)

в інтересах Севастопольської міської державної адміністрації,

держави ідентифікаційний код 04055587

в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2)

до відповідачів: 1. Служби автомобільних доріг у місті Севастополі,

ідентифікаційний код 26187042

(99029, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22),

2. Малого приватного підприємства „Темпо и К",

ідентифікаційний код 20683142

(99804, м. Севастополь, смт Кача, БОС 5, кв. 6)

про визнання договору недійсним,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Севастопольський транспортний прокурор) -Почка А.А. -старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення НОМЕР_1 від 02.02.2012;

позивач (Севастопольська міська державна адміністрація) -ОСОБА_2 -головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 9426/24/2-11 від 30.12.2011;

відповідач-1 (Служба автомобільних доріг у місті Севастополі) -ОСОБА_3 -провідний спеціаліст, довіреність № 1 від 03.01.2012;

відповідач-2 (Мале приватне підприємство „Темпо и К") -ОСОБА_4 -представник, довіреність від 10.03.2012; ОСОБА_5 -представник, довіреність від 10.03.2012.

Обставини справи:

05.03.2012 Севастопольський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Служби автомобільних доріг у місті Севастополі (далі -відповідач-1), Малого приватного підприємства „Темпо и К" (далі -відповідач-2) про визнання недійсним договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, які визначають загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та підстави його недійсності.

Зокрема, прокурор зазначає, що сторони оспорюваного Договору не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності при його укладанні, оскільки Державний акт на земельну ділянку, на якій здійснювалось будівництво, виданий правопопереднику Служби автомобільних доріг у місті Севастополі -Державному підприємству „Севастопольське управління автомобільних шляхів" і на відповідача-1 не переоформлювався. Натомість, відповідно до статті 24 Закону України „Про планування і забудову територій" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем.

Також, за твердженням прокурора, укладений між сторонами правочин є удаваним, оскільки його метою є приховування угоди про відчуження земельної ділянки державної форми власності.

Крім того, прокурор вказує на те, що оспорюваний Договір є договором про спільну діяльність з об'єднанням вкладів учасників, а тому має бути зареєстрований в органах державної податкової служби. Водночас, на думку прокурора, цей Договір порушує встановлений чинним законодавством порядок розміщення та будівництва об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства, оскільки відсутні відповідні дозволи на розміщення об'єкта сервісу, який побудовано на спірній земельній ділянці.

Більш детально підстави позову наведені у позовній заяві.

Ухвалою суду від 07.03.2012 порушено провадження у справі та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 22.03.2012.

У судовому засіданні, призначеному на 22.03.2012, в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 05.04.2012, яку було продовжено до 17.04.2012.

Присутня у засіданні суду 22.03.2012-17.04.2012 представник відповідача-1 (Служба автомобільних доріг у місті Севастополі) проти позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов /арк. с. 46-49/, основні з яких полягають в тому, що Севастопольська міська державна адміністрація, в інтересах якої прокурором заявлено позов, є неналежним позивачем у справі, а укладений між сторонами Договір був укладений із дотриманням вимог чинного законодавства, отриманням всіх необхідних висновків, дозволів та вчиненням інших дій, спрямованих на його реальне виконання. Також відповідач-1 зазначає, що доводи позивача щодо відсутності у Служби автомобільних доріг у місті Севастополі права на укладення спірного договору є безпідставними, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-КМ № 005464 від 14.01.1999. Крім того, факт надання саме відповідачу-1 спірних земельних ділянок за вказаним актом встановлений рішенням господарського суду міста Севастополя від 04.12.2008 у справі № 5020-11/125, яке набрало законної сили. Також відповідачем-1 надано заяву про застосування строку позовної давності.

Представники відповідача-2 (Мале приватне підприємство „Темпо и К") проти позовних вимог так само заперечували, посилаючись на наявність у сторін Договору достатнього обсягу цивільної дієздатності на момент його укладення. Також відповідач-2 зауважив на необґрунтованості тверджень прокурора щодо удаваності спірного Договору та визначення його правової природи як договору про спільну діяльність з об'єднанням вкладів учасників чи договору про інвестиційну діяльність, оскільки укладений між сторонами Договір № 28 від 07.04.2005 за своєю правовою природою є не інакше як договором про дольове будівництво /том 1, арк. с. 75-79/.

Прокурор підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові /том 1, арк. с. 3-15/.

Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях /том 1, арк. с. 143-144/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

07.04.2005 між Службою автомобільних доріг у місті Севастополі (відповідач-1) та Малим приватним підприємством „Темпо и К" (відповідач-2) укладено договір про дольове будівництво № 28 (далі -Договір) /том 1, арк. с. 21-22/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, його предметом є спільна участь сторін у підготовці та організації будівництва кафе для надання послуг по харчуванню та відпочинку учасників дорожнього руху, на магістральній автомобільній дорозі Сімферополь-Ялта-Севастополь, км 130+600 (ліворуч), далі -об'єкт.

Сторони дійшли згоди та закріпили у пункті 1.2 Договору, що підготовка та організація будівництва відбувається на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Сторони-1 за рахунок фінансових коштів Сторони-2 із наступним розподіленням часток в порядку та на умовах цього Договору.

Досягнення спільної мети Договору відбувається без поєднання вкладів учасників (пункт 1.4 Договору).

За умовами Договору, Сторона-1 зобов'язалась, серед іншого, виконувати функції замовника щодо будівництва дорожніх об'єктів; надати для підготовки та організації будівництва земельну ділянку площею 107,8 м 2 ; після введення об'єкта в експлуатацію прийняти на баланс в якості своєї частки майданчик відпочинку, тротуар; надати добровільну відмову від земельної ділянки, переданої Стороні-2 під будівництво кафе (підпункти 2.1.1, 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7 пункту 2.1 Договору).

Сторона-2, в свою чергу, зобов'язалась повністю профінансувати проектування, організацію та будівництво об'єкта; прийняти у власність в якості своєї частки кафе (підпункти 2.2.1, 2.2.6 пункту 2.2 Договору).

Сторони дійшли згоди, що Договір набирає законної сили з моменту його підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 4.1 Договору).

Вважаючи, що вказаний договір укладено із порушенням вимог чинного законодавства України та зачіпає інтереси держави, прокурор звернувся до суду із даним позовом про визнання його недійсним.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36 1 Закону України „Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статей 1, 13, 21 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питання використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Таким чином, прокурор, вважаючи, що оспорюваний правочин порушує інтереси держави звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі місцевого органу виконавчої влади -Севастопольської міської державної адміністрації.

Утім, прокурором не враховане наступне.

Статтями 5, 7 Конституції України встановлено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля перебуває під особливою охороною держави і права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Тобто, не лише органи державної влади можуть здійснювати права власника землі.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтями 10, 43 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що міські ради представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншим законами. До компетенції міських рад відноситься вирішення питань регулювання земельних відносин.

Згідно з пунктом „а" частини першої статті 9 Земельного кодексу України, до повноважень Севастопольської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Водночас, згідно з пунктом „б" частини третьої статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності належать, серед інших, землі під автомобільними дорогами, які, в свою чергу, є складовою частиною дорожнього господарства.

Частиною другою статті 71 Земельного кодексу України визначено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

Спірна земельна ділянка розташована на землях дорожнього господарства вздовж автомобільної дороги Н-19 „ Ялта-Севастополь", км 52+300 (ліворуч), що підтверджується матеріалами справи, а отже належить до земель комунальної власності, розпорядження якою здійснює Севастопольська міська Рада, а не Севастопольська міська державна адміністрація.

За викладених обставин, Севастопольська міська державна адміністрація, в інтересах якої прокурором заявлено даний позов, є неналежним позивачем.

При цьому судом взято до уваги, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 24.06.2006 „Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення" назва автомобільної дороги та її статус змінені з „М-18 Сімферополь-Ялта-Севастополь" на „Н-19 Ялта-Севастополь", у зв'язку з чим змінено початок відрахування кілометрової прив'язки та, як наслідок, -змінилась прив'язка об'єкта сервісу з „км 130+600 ліворуч" на „км 52+300 ліворуч".

Таким чином, об'єкти, вказані у Договорі № 28 від 07.04.2005 про дольове будівництво („Кафе на магістральній автомобільній дорозі Сімферополь-Ялта-Севастополь, км 130+600 (ліворуч)") /том 1, арк. с. 21-22/, Схемі розміщення об'єктів сервісу на магістральних і територіальних автомобільних дорогах, які знаходяться на балансі Служби автомобільних доріг у м. Севастополі /том 1, арк. с. 58-65/ та відповідних дозволах, актах, висновках, технічних умовах тощо /том 1, арк. с. 32-36, 66, 68, 70, 93-95, 98, 100, 103, 107-108/ є тотожними.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації є вимога про визнання недійсним Договору про дольове будівництво № 28, укладеного між Службою автомобільних доріг у місті Севастополі та Малим приватним підприємством „Темпо и К".

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

На думку прокурора, в порушення вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, сторони Договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005 не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності при його укладанні.

Дійсно, відповідно до статті 24 Закону України „Про планування і забудову територій", що був чинним на момент укладання спірного Договору у відповідній редакції, фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі -дозвіл на будівництво).

Тобто, як правильно зазначає прокурор, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем відповідно до вимог Закону.

Прокурор вважає, що Служба автомобільних доріг у м. Севастополі та МПП „Темпо и К" не мали права вирішувати питання про забудову земельної ділянки, на якій розташовано магістральну автомобільну дорогу Сімферополь-Ялта-Севастополь (М-18), км 130+600, ліворуч, оскільки на момент укладання Договору та станом на час розгляду справи, жоден з відповідачів не має належним чином посвідченого права власності чи права користування вказаною земельною ділянкою.

Як зазначалося вище, підготовка та проведення будівництва за Договором здійснюється на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Служби автомобільних доріг у м. Севастополі (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до частини третьої статті 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Прокурор в обґрунтування своїх доводів посилається на те, що Державний акт серії І-КМ № 005464 на земельну ділянку площею 342,0172 га (у т. ч. земельну ділянку, що є предметом Договору) видано 14.01.1999 Севастопольською міською державною адміністрацією не відповідачеві-1, а Державному підприємству „Севастопольське управління автомобільних шляхів" на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998.

Проте, прокурором не враховані наступні обставини.

Відповідно до наказу Укравтодору № 104 від 14.06.2000 „Про удосконалення структури управління автомобільними дорогами міста Севастополя", у зв'язку з утворенням Адміністрації автомобільних доріг у місті Севастополі останню визначено правонаступником Севастопольського упрдору; Севастопольському управлінню автомобільних доріг наказано передати з балансу, а Адміністрації автомобільних доріг у місті Севастополі -прийняти на баланс автомобільні дороги протяжністю 347,8 км разом зі спорудами на них, технічну документацію, фінансові ресурси та частину майна для забезпечення діяльності адміністрації /том 1, арк. с. 24/.

Матеріалами справи підтверджено, що автомобільна дорога магістрального значення М-18 „Сімферополь-Ялта-Севастополь", на якій розташований об'єкт дорожнього сервісу „Кафе, місце відпочинку", місце розташування: 130+600 км, перебуває на балансі Служби автомобільних доріг у місті Севастополі /том 1, арк. с. 58-65/, що спростовує відповідні доводи прокурора.

Наказом Укравтодору № 113 від 15.03.2002 „Про зміни в організаційній структурі Державної служби автомобільних доріг України", Адміністрацію автомобільних доріг у місті Севастополі перейменовано у Службу автомобільних доріг у місті Севастополі та встановлено, що Служба автомобільних доріг у місті Севастополі є правонаступником Адміністрації /том 1, арк. с. 25/.

Таким чином, Служба автомобільних доріг у місті Севастополі (відповідач-1) є правонаступником Державного підприємства „Севастопольське управління автомобільних доріг", а отже користування відповідачем-1 спірною земельною ділянкою є правомірним.

Факт правомірного користування відповідачем-1 спірною земельною ділянкою підтверджується також тим, що саме на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації [позивач у справі] № 1860-р від 28.09.1998 /том 1, арк. с. 26-27/, яке, в свою чергу, стало підставою для видачі Державного акта серії І-КМ № 005464 на право постійного користування земельною ділянкою площею 342,0172 га, саме Службі автомобільних доріг у місті Севастополі видано дозвіл на проектування та будівництво кафе для надання послуг учасникам дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600 (Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1749-р від 16.12.2005 /том 1, арк. с. 68/).

Крім того, на підтвердження зазначеного факту свідчить чисельна судова практика.

Так, у рішенні господарського суду м. Севастополя від 05.12.2006 у справі № 20-9/180 за позовом Служби автомобільних доріг у місті Севастополі до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою встановлено наступне: „Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998 Службі автомобільних доріг у місті Севастополі була надана у постійне користування земельна ділянка під автомобільною дорогою „Севастополь-Феодосія" (яка була перейменована на „Сімферополь-Ялта-Севастополь"), державний акт на право постійного користування землею І-КМ № 005464 від 14.01.1999" /том 1, арк. с. 134 -зворотний бік/. Дане рішення не оскаржувалось, а отже набрало законної сили 23.12.2006.

У рішенні господарського суду м. Севастополя від 04.12.2008 у справі № 5020-11/125, на яке посилається відповідач-1 у своєму відзиві на позов /том 1, арк. с. 48/, так само встановлений факт належності земельних ділянок, зазначених в Державному акті І-КМ № 005464 на право постійного користування землею, саме Службі автомобільних доріг у місті Севастополі /том 1, арк. с. 145-148/.

Суд звертає увагу, що у даній справі позов був поданий також Севастопольським транспортним прокурором, і в даному випадку прокурор обґрунтовував позовні вимоги посиланням на той самий Державний акт на право постійного користування землею серії І-КМ № 005464, зазначаючи, що „…частину … земельної ділянки… передано в постійне користування Службі [автомобільних доріг у м. Севастополі] на підставі державного акта І-КМ № 005464".

Так само, у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 у справі № 5020-9/081-13/087-7/188-13/246-3/047 за позовом Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 за участю третіх осіб: Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у місті Севастополі, Служби автомобільних доріг у місті Севастополі про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку встановлено, що земельна ділянка загальною площею 342,0172 га надана у постійне користування ДП „Севастопольське управління автомобільних доріг" відповідно до розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998, а в теперішній час належить на праві постійного користування Службі автомобільних доріг у місті Севастополі, яка є правонаступником Державного підприємства „Севастопольське управління автомобільних доріг" /том 1, арк. с. 138 -зворотний бік/.

Таким чином, Служба автомобільних доріг у місті Севастополі на час укладення оспорюваного Договору була (та залишається на цей час) користувачем земельної ділянки, на якій розміщено об'єкт дорожнього сервісу, а тому доводи прокурора щодо відсутності у відповідача-1 необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення даного Договору є безпідставними.

Твердження прокурора про те, що при укладенні оспорюваного Договору сторонами порушено вимоги Порядку влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.1994 № 567 „Про заходи щодо створення безпечних умов для міжміських і міжнародних перевезень автомобільним транспортом", спростовується наступним.

Згідно з пунктом 2 вказаної Постанови, Корпорацію „Укравтодор", Уряд Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми за участю Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ та Міністерства транспорту зобов'язано організувати роботу щодо влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу.

Як убачається з листа Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодору) № 4/9.2-6-1518 від 24.06.2004 /том 1, арк. с. 57/, з метою упорядкування розміщення вздовж доріг загального користування об'єктів дорожнього сервісу та вагових комплексів, на Службу автомобільних доріг у місті Севастополі покладено обов'язок щодо розробки перспективних схем їх розміщення по кожній дорозі державного значення та територіальній дорозі місцевого значення, з урахуванням вимог ДБН В.2.3-4-2000.

На виконання вищезазначеного листа, Службою автомобільних доріг у місті Севастополі була розроблена Схема розміщення об'єктів сервісу на магістральних і територіальних автомобільних дорогах, які знаходяться на балансі Служби автомобільних доріг у м. Севастополі /том 1, арк. с. 58-64/, до якої увійшов об'єкт дорожнього сервісу, вказаний в оспорюваному Договорі /том 1, арк. с. 60 -зворотний бік, рядок 10/. Ця схема затверджена Заступником Голови Державної служби автомобільних доріг України та погоджена Першим заступником Голови Севастопольської міської державної адміністрації 2004 року /том 1, арк. с. 65/.

У зв'язку із затвердженням Службою автомобільних доріг у місті Севастополі перспективної схеми розміщення об'єктів дорожнього сервісу вздовж обслуговуваних доріг повноваження на видачу дозволів на їх розміщення покладено на Службу автомобільних доріг у місті Севастополі, що підтверджується листом Укравтодору № 4/9.2-6-329 від 17.02.2005 /том 1, арк. с. 67/.

Відповідно до пункту 3 Порядку влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.1994 № 567 „Про заходи щодо створення безпечних умов для міжміських і міжнародних перевезень автомобільним транспортом", питання про влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу підприємства та громадяни попередньо мають погодити у відповідних органах корпорації „Укравтодор", Мінтрансу та Державтоінспекції МВС.

Наданими відповідачами доказами повністю доведена наявність таких дозволів.

Так, після укладення Договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005 МПП „Темпо и К" від Служби автомобільних доріг у місті Севастополі отримало Дозвіл № 5 від 17.05.2005 на розміщення об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства уздовж автомобільної дороги „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600 (ліворуч), який був дійсним до 17.05.2010 /том 1, арк. с. 93/. Так само були отримані Технічні умови № 24 від 17.05.2005 на розміщення та будівництво пункту харчування типу „Кафе" на землях дорожнього господарства уздовж магістральної автомобільної дороги „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600 (ліворуч).

В подальшому відповідач-2 отримав Дозвіл № 0384 від 27.12.2011 на розміщення об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства уздовж автомобільної дороги „Н-19 Ялта-Севастополь", км 52+300 ліворуч, який затверджено Заступником Голови Державної служби автомобільних доріг України 27.12.2011 та діє до 27.12.2012 /том 1, арк. с. 110/.

Підставою надання Дозволу стали, зокрема:

- Висновок № 0384 від 21.11.2011 Державної служби автомобільних доріг України /том 1, арк. с. 36, 109/, згідно з яким місце розташування об'єкта сервісу відповідає вимогам Земельного кодексу України, Законам України „Про автомобільні дороги", „Про дорожній рух", іншим діючим нормативно-правовим актам, а також планам розвитку автомобільних доріг України, загальноєвропейським стандартам, умовам цільового та ефективного використання земель дорожнього господарства і рекомендується для подальшого розгляду Державною службою автомобільних доріг України. При цьому у Висновку зазначено, що земельна ділянка площею 0,015 га пропонується для передачі МПП „Темпо и К" в оренду відповідно до листа Державної служби автомобільних доріг України № 3/7.3-8-3493 від 10.11.2011;

- Лист Державної служби автомобільних доріг України № 3/7.3-8-3493 від 10.11.2011 /том 1, арк. с. 105/, яким погоджено вилучення земельної ділянки площею орієнтовно 0,015 га із земель Служби автомобільних доріг у місті Севастополі для будівництва кафе уздовж автомобільної дороги „Н-19 Ялта-Севастополь", км 52+300 ліворуч.

Також розміщення вищезазначеного об'єкта дорожнього сервісу на землях дорожнього господарства було погоджено Управлінням Державної автомобільної інспекції МВС України, що підтверджується листом № 4/7-11160 від 19.12.2011 /том 1, арк. с. 66, 104/, та Відділом державної служби охорони культурної спадщини Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації /том 1, арк. с. 103/.

Безпосередньо будівництво кафе здійснювалось на підставі:

- розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1749-р від 16.12.2005 „Про дозвіл на проектування і будівництво кафе для надання послуг учасникам дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь -Ялта-Севастополь", км 130+600 /том 1, арк. с. 68, 97/, яке відповідно до положень статті 24 Закону України „Про планування та забудову територій" є дозволом на будівництво цього об'єкта;

- Акта огляду земельної ділянки для будівництва (реконструкції) об'єктів сервісу;

- Технічних умов № 37 від 23.11.2011 /том 1, арк. с. 107-108/;

- Дозволу на виконання будівельних робіт № 475 від 22.08.2006 зі строком дії до 31.01.2012 /том 1, арк. с. 99/, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі;

- Експертного висновку № 488 від 21.04.2006 /том 1, арк. с. 100/;

- Висновку № 404 від 17.05.2006 на проект будівництва № 039/2005 /том 1, арк. с. 70, 102/.

Таким чином, розміщення об'єкта дорожнього сервісу та його будівництво погоджені з відповідними органами та установами, в тому числі -і з позивачем.

Посилання прокурора на необхідність реєстрації оспорюваного договору в органах Державної податкової служби суд визнає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 80 від 19.02.1998, що був чинним на момент укладення оспорюваного Договору, обліку в органах державної податкової служби підлягали договори про спільну діяльність.

Утім, Договір № 28 від 07.04.2005, який є предметом дослідження суду, за своєю правовою природою і ознаками є змішаним договором, оскільки містить елементи договору будівельного підряду, спільної та інвестиційної діяльності.

Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (зміншаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаному договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Отже, укладення відповідачами оспорюваного Договору не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, вимогам Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

До того ж, відсутність реєстрації договору в органах державної податкової служби у будь-якому випадку не тягне за собою його недійсність, адже за приписами частини першої статті 203 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями статті 215 ЦК України недійсним може бути визнаний правочин, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства саме в момент вчинення цього правочину, а не в майбутньому.

Доводи прокурора про неможливість МПП „Темпо и К" виступати інвестором та здійснювати інвестиційну діяльність у зв'язку з тим, що згідно з інформацією ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя загальний розмір отриманого МПП „Темпо и К" прибутку за останні 7 років складає 70 тис. грн /том 1, арк. с.38/, відхиляються судом з тих підстав, що умовами Договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005 передбачено право кожної зі сторін Договору залучати інших юридичних осіб для участі у будівництві в якості підрядників та субпідрядників, не порушуючи при цьому прав сторін, які домовляються (пункт 1.3 Договору).

Стосовно доводів прокурора про удаваність оспорюваного правочину суд зауважує на такому.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено наступне: „За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним".

В обґрунтування удаваності спірного Договору № 28 від 07.04.2005 прокурор посилається на те, що цей Договір укладений з метою приховати інший правочин (відчуження земельної ділянки державної форми власності).

Такі висновки прокурора суперечать фактичним обставинам справи та наданим доказам. Як установлено судом, оспорюваний Договір укладений з метою надання послуг харчування та відпочинку учасників дорожнього руху, а земельна ділянка орієнтованою площею 0,015 га передаватиметься МПП „Темпо и К" не у власність, а в оренду, що убачається із Висновку № 0384 від 21.11.2011 Державної служби автомобільних доріг України /том 1, арк. с. 109/, тобто перехід права власності на спірну земельну ділянку не відбуватиметься.

Таким чином, жодна з підстав недійсності правочину, які наводив прокурор в обґрунтування заявленої позовної вимоги, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає, тим більше, що, як установлено судом, Севастопольська міська державна адміністрація є неналежним позивачем.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Визначення поняття позовної давності надано у статті 256 Цивільного кодексу України. Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР 1964 року, який діяв до прийняття Цивільного кодексу України 2003 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 Цивільного кодексу УРСР).

З матеріалів справи убачається, що Служба автомобільних доріг у місті Севастополі звернулась до Севастопольської міської державної адміністрації з листом-заявою № 406 від 02.11.2005 щодо видачі дозволу на проектування та будівництво кафе для надання послуг харчування та відпочинку учасників дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600, з посиланням на оспорюваний Договір, копію якого було додано до заяви /том 1, арк. с. 96/.

За результатами розгляду цього звернення, 16.12.2005 Севастопольською міською державною адміністрацією видано відповідне розпорядження № 1749-р /том 1, арк. с. 97/.

Отже, позивачеві було відомо про існування оспорюваного Договору та його зміст принаймні 16.12.2005.

Наведене свідчить про те, що перебіг позовної давності почався з 17.12.2005 та, відповідно, сплив 16.12.2008.

Прокурор подав позов до суду 05.03.2012, що підтверджується реєстраційним штампом канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви /том 1, арк. с. 3/.

Таким чином, позивачем пропущений строк позовної давності щодо визнання спірного Договору недійсним. Клопотання про поновлення строку позовної давності ані прокурором, ані позивачем не заявлено.

Згідно із частинами другою-четвертою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач-1 заявив про застосування позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог /том 1, арк. с. 131-133/, що поряд з вищевикладеним є додатковою підставою для відмови у позові.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

Суддя (підпис) В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

23.04.2012.