Постанова

від 26.07.2012 по справі 5020-229/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2012 року Справа № 5020-229/2012 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сікорської Н.І.,

суддів Фенько Т.П.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

прокурор, не з'явився, (Севастопольський транспортний прокурор);

позивача, не з'явився, (Севастопольська міська державна адміністрація);

відповідача, не з'явився, (Служба автомобільних доріг в місті Севастополі);

відповідача, Баранов Володимир Олегович, на підставі довіреності за №б/н від 20.06.2012р. (Мале приватне підприємство "Темпо и К");

розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського транспортного прокурора на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 17 квітня 2012 року у справі № 5020-229/2012

за позовом Севастопольського транспортного прокурора (вулиця Вороніна, 11, місто Севастополь, 99011) в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації (вулиця Леніна, 2, місто Севастополь, 99011)

до Служби автомобільних доріг в місті Севастополі (вулиця Хрустальова, 22, місто Севастополь, 99029)

Малого приватного підприємства "Темпо и К" (БОС 5, кв.6, смт Кача, місто Севастополь, 99804)

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

05.03.2012 Севастопольський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Служби автомобільних доріг у місті Севастополі, Малого приватного підприємства „Темпо и К" про визнання недійсним договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 203 , 215 Цивільного кодексу України , які визначають загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та підстави його недійсності.

Зокрема, прокурор зазначає, що сторони оспорюваного Договору не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності при його укладанні, оскільки Державний акт на земельну ділянку, на якій здійснювалось будівництво, виданий правопопереднику Служби автомобільних доріг у місті Севастополі - Державному підприємству „Севастопольське управління автомобільних шляхів" і на Службу автомобільних доріг в місті Севастополі не переоформлювався. Натомість, відповідно до статті 24 Закону України „Про планування і забудову територій" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем.

Також, за твердженням прокурора, укладений між сторонами правочин є удаваним, оскільки його метою є приховування угоди про відчуження земельної ділянки державної форми власності.

Крім того, прокурор вказує на те, що оспорюваний Договір є договором про спільну діяльність з об'єднанням вкладів учасників, а тому має бути зареєстрований в органах державної податкової служби. Водночас, на думку прокурора, цей Договір порушує встановлений чинним законодавством порядок розміщення та будівництва об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства, оскільки відсутні відповідні дозволи на розміщення об'єкта сервісу, який побудовано на спірній земельній ділянці.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17 квітня 2012 року у справі № 5020-229/2012 в позові Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської державної адміністрації відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд посилався на те, що Служба автомобільних доріг у місті Севастополі на час укладення оспорюваного Договору була (та залишається на цей час) користувачем земельної ділянки, на якій розміщено об'єкт дорожнього сервісу, а тому мала необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення спірного Договору, з огляду на наказ Укравтодору № 113 від 15.03.2002 „Про зміни в організаційній структурі Державної служби автомобільних доріг України" відповідно до якого, відповідач є правонаступником Державного підприємства „Севастопольське управління автомобільних доріг".

Державне підприємство „Севастопольське управління автомобільних доріг" користувалось земельною ділянкою на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998.

Крім того, судом зазначено, що матеріали справи містять усі необхідні погодження щодо будівництва кафе, в тому числі і розпорядження позивача за № 1749-р від 16.12.2005 „Про дозвіл на проектування і будівництво кафе для надання послуг учасникам дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь-Ялта-Севастополь", яке видавалось відповідачу на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998.

Щодо удаваності спірного договору, суд зауважив, що Договір № 28 від 07.04.2005, за своєю правовою природою і ознаками є змішаним договором, оскільки містить елементи договору будівельного підряду, спільної та інвестиційної діяльності, що в свою чергу виключає обов'язок сторін його реєструвати у органах податкової служби.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Севастопольський транспортний прокурор звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 17 квітня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилався на статтю 17 Земельного кодексу України та зазначив, що суд дійшов хибного висновку що Севастопольська міська державна адміністрація є неналежним позивачем, оскільки земельна ділянка належить до державної форми власності і розпорядження нею повинно здійснюватись саме позивачем.

З доводами суду, щодо наявності і Служби автомобільних доріг необхідного обсягу дієздатності на укладання спірного Договору, прокурор не погодився з огляду на вимоги статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій», що був чинний на момент його укладання, згідно з яким право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем. Право власності або користування земельною ділянкою під кафе у Служби автомобільних доріг на момент укладання спірного договору не було оформлено належним чином, як того вимагає частина 3 статті 125 Земельного кодексу України, тобто був відсутній державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, виданий на Службу автомобільних доріг, а отже вона залишається у постійному користуванні ліквідованого Державного підприємства «Севастопольське управління автомобільних шляхів».

Також прокурор заперечує проти висновків суду, щодо правової природи спірного договору, з огляду на статтю 1132 Цивільного кодексу України та зазначив, що він має всі ознаки договору про спільну діяльність, а саме, наявність загальної мети, об'єднання коштів, і т.д.

Крім того, прокурор звернув увагу на те, що спірний договір фактично направлений на незаконне отримання МПП «Темпо и К»частини земельної ділянки, що є вкладом Служби автомобільних доріг у спільне будівництво, в обхід встановленого Земельним кодексом України порядку.

Щодо пропуску строку позовної давності прокурор вважає що даний строк не пропущено з огляду на частину 5 статті 261 Цивільного кодексу України, а також те, що спірний договір не виконано на момент звернення прокурора з позовом.

Також прокурором заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку на подачу апеляційної скарги.

18 травня 2012 року ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду відновлено прокурору строк на подачу апеляційної скарги та прийнято її до апеляційного провадження у складі судової колегії: головуючий суддя Сікорська Н.І., судді -Ткаченко М.І, Остапова К.А.

20.06.2012р. від МПП «Темпо и К»надійшов відзив, в якому підприємство просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з тих підстав що спірна земельна ділянка розташована на землях дорожнього господарства і належить до земель комунальної власності, а також те, що підприємство погоджувало будівництво з Балаклавською районною державною адміністрацією.

21 червня 2012 року за розпорядженням в.о. секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою суддів Остапової К.А. та Ткаченко М.І. їх було замінено на суддів Заплава Л.М., Фенько Т.П.

Відповідно до пункту 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" заново розгляд справи починається в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), перебіг строку вирішення спору почався заново.

У призначене судове засідання 26 липня 2012 року з'явився лише представник МПП «Темпо и К», який проти апеляційної скарги заперечував з підстав викладених у раніше поданому відзиві на нього. Прокурор та представник позивача не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез'явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

07.04.2005 між Службою автомобільних доріг у місті Севастополі (відповідач-1) та Малим приватним підприємством „Темпо и К" (відповідач-2) укладено договір про дольове будівництво № 28 (далі -Договір) /том 1, арк. с. 21-22/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, його предметом є спільна участь сторін у підготовці та організації будівництва кафе для надання послуг по харчуванню та відпочинку учасників дорожнього руху, на магістральній автомобільній дорозі Сімферополь-Ялта-Севастополь, км 130+600 (ліворуч), далі - об'єкт.

Сторони дійшли згоди та закріпили у пункті 1.2 Договору, що підготовка та організація будівництва відбувається на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Сторони-1 за рахунок фінансових коштів Сторони-2 із наступним розподіленням часток в порядку та на умовах цього Договору.

Досягнення спільної мети Договору відбувається без поєднання вкладів учасників (пункт 1.4 Договору).

За умовами Договору, Сторона-1 зобов'язалась, серед іншого, виконувати функції замовника щодо будівництва дорожніх об'єктів; надати для підготовки та організації будівництва земельну ділянку площею 107,8 м2; після введення об'єкта в експлуатацію прийняти на баланс в якості своєї частки майданчик відпочинку, тротуар; надати добровільну відмову від земельної ділянки, переданої Стороні-2 під будівництво кафе (підпункти 2.1.1, 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7 пункту 2.1 Договору).

Сторона-2, в свою чергу, зобов'язалась повністю профінансувати проектування, організацію та будівництво об'єкта; прийняти у власність в якості своєї частки кафе (підпункти 2.2.1, 2.2.6 пункту 2.2 Договору).

Сторони дійшли згоди, що Договір набирає законної сили з моменту його підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 4.1 Договору).

Вважаючи, що вказаний договір укладено із порушенням вимог чинного законодавства України та зачіпає інтереси держави, прокурор звернувся до суду із даним позовом про визнання його недійсним.

Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є матеріальна правова вимога прокурора про визнання недійсним договору про дольове будівництво, вважаючи його договором про спільну діяльність, вкладом в який Служби автомобільних доріг у м. Севастополі є земельна ділянка, державної форми власності, на яку остання не мала ані права власності, ані права користування.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України , слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статей 1, 13, 21 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питання використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Таким чином, прокурор, вважаючи, що оспорюваний правочин порушує інтереси держави звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі місцевого органу виконавчої влади - Севастопольської міської державної адміністрації, як в інтересах власника земельної ділянки.

Разом з тим, з твердженням прокурора в цій частині не погодився суд першої інстанції та не погоджується судова колегія з наступних підстав.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтями 10, 43 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що міські ради представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України , цим та іншим законами. До компетенції міських рад відноситься вирішення питань регулювання земельних відносин.

Згідно з пунктом „а" частини першої статті 9 Земельного кодексу України , до повноважень Севастопольської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002 року, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями державної і комунальної власності в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Севастопольська міська державні адміністрації на їх території за погодженням з відповідними сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами приймають рішення про розмежування земель державної та комунальної власності за межами населених пунктів. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні державні адміністрації погоджують рішення відповідних органів місцевого самоврядування про розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів. Статтями 9, 12 зазначеного вище Закону передбачено, що розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які визначають місце розташування і розмір земельних ділянок, які залишаються в державній власності, за категоріями земель; місце розташування і розмір земельних ділянок комунальної власності територіальної громади за категоріями земель; правове, організаційне і фінансове забезпечення, строки реалізації та економічну, соціальну й екологічну ефективність розмежування земель державної та комунальної власності. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень, визначених цим Законом, приймають рішення про погодження та затвердження проектів розмежування земель державної та комунальної власності.

Розмежування земель державної і комунальної власності в адміністративних межах міста Севастополя не відбулось, доказів цього суду не надано, а тому повноваження щодо розпорядження землями в межах міста належить Севастопольській міській раді.

Згідно з пунктом „б" частини третьої статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності належать, серед інших, землі під автомобільними дорогами, які, в свою чергу, є складовою частиною дорожнього господарства.

Частиною другою статті 71 Земельного кодексу України визначено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

Спірна земельна ділянка розташована на землях дорожнього господарства вздовж автомобільної дороги Н-19 „ Ялта-Севастополь", км 52+300 (ліворуч), що підтверджується матеріалами справи, а отже розпорядження нею, згідно з чинним законодавством здійснює Севастопольська міська Рада, у зв'язку з чим посилення прокурора на порушення прав Севастопольської міської державної адміністрації, як власника земельної ділянки, є помилковим.

Також, господарським судом було безперечно встановлено щодо тотожності об'єктів, які вказані у Договорі № 28 від 07.04.2005 про дольове будівництво („Кафе на магістральній автомобільній дорозі Сімферополь-Ялта-Севастополь, км 130+600 (ліворуч)") /том 1, арк. с. 21-22/, про що йдеться мова в позові, Схемі розміщення об'єктів сервісу на магістральних і територіальних автомобільних дорогах, які знаходяться на балансі Служби автомобільних доріг у м. Севастополі (том 1, арк. с. 58-65/ та відповідних дозволах, актах, висновках, технічних умовах тощо (том 1, арк. с. 32-36, 66, 68, 70, 93-95, 98, 100, 103,107-108).

При цьому судом правильно взято до уваги, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 24.06.2006 „Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення" назва автомобільної дороги та її статус змінені з „М-18 Сімферополь-Ялта-Севастополь" на „Н-19 Ялта-Севастополь", у зв'язку з чим змінено початок відрахування кілометрової прив'язки та, як наслідок, - змінилась прив'язка об'єкта сервісу з „км 130+600 ліворуч" на „км 52+300 ліворуч".

Також судова колегія не може погодитися з твердженням прокурора щодо недійсності Договору про дольове будівництво № 28, укладеного між Службою автомобільних доріг у місті Севастополі та Малим приватним підприємством „Темпо и К" з наступних підстав.

На думку прокурора, в порушення вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України , сторони Договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005 не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності при його укладанні.

Дійсно, відповідно до статті 24 Закону України „Про планування і забудову територій", що був чинним на момент укладання спірного Договору у відповідній редакції, фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі -дозвіл на будівництво).

Тобто, як правильно зазначає прокурор, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем відповідно до вимог Закону.

Прокурор вважає, що Служба автомобільних доріг у м. Севастополі та МПП „Темпо и К" не мали права вирішувати питання про забудову земельної ділянки, на якій розташовано магістральну автомобільну дорогу Сімферополь-Ялта-Севастополь (М-18), км 130+600, ліворуч, оскільки на момент укладання Договору та станом на час розгляду справи, жоден з відповідачів не має належним чином посвідченого права власності чи права користування вказаною земельною ділянкою.

Як зазначалося вище, підготовка та проведення будівництва за Договором здійснюється на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Служби автомобільних доріг у м. Севастополі (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до частини третьої статті 126 Земельного кодексу України , право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Прокурор в обґрунтування своїх доводів посилається на те, що Державний акт серії І-КМ № 005464 на земельну ділянку площею 342,0172 га (у т. ч. земельну ділянку, що є предметом Договору) видано 14.01.1999 Севастопольською міською державною адміністрацією не відповідачеві-1, а Державному підприємству „Севастопольське управління автомобільних шляхів" на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998.

Разом з тим, відповідно до наказу Укравтодору № 104 від 14.06.2000 „Про удосконалення структури управління автомобільними дорогами міста Севастополя", у зв'язку з утворенням Адміністрації автомобільних доріг у місті Севастополі останню визначено правонаступником Севастопольського упрдору; Севастопольському управлінню автомобільних доріг наказано передати з балансу, а Адміністрації автомобільних доріг у місті Севастополі - прийняти на баланс автомобільні дороги протяжністю 347,8 км разом зі спорудами на них, технічну документацію, фінансові ресурси та частину майна для забезпечення діяльності адміністрації /том 1, арк. с. 24/.

Матеріалами справи підтверджено, що автомобільна дорога магістрального значення М-18 „Сімферополь-Ялта-Севастополь", на якій розташований об'єкт дорожнього сервісу „Кафе, місце відпочинку", місце розташування: 130+600 км, перебуває на балансі Служби автомобільних доріг у місті Севастополі /том 1, арк. с. 58-65/, що спростовує відповідні доводи прокурора.

Наказом Укравтодору № 113 від 15.03.2002 „Про зміни в організаційній структурі Державної служби автомобільних доріг України", Адміністрацію автомобільних доріг у місті Севастополі перейменовано у Службу автомобільних доріг у місті Севастополі та встановлено, що Служба автомобільних доріг у місті Севастополі є правонаступником Адміністрації /том 1, арк. с. 25/.

Таким чином, Служба автомобільних доріг у місті Севастополі (відповідач-1) є правонаступником Державного підприємства „Севастопольське управління автомобільних доріг", а отже користування Службою автомобільних доріг в м. Севастополі спірною земельною ділянкою є правомірним.

Крім того, посилаючись на відсутність у Служби автомобільних доріг в м. Севастополі державного акту, виданого саме йому, прокурор не довів зворотного, що Служба не має право, як правонаступник користуватись спірною земельною ділянкою, а також не скасований й сам державний акт І-КМ № 005464 на земельну ділянку площею 342,0172 га (у т. ч. земельну ділянку, що є предметом Договору) та не має рішення власника щодо припинення права постійного користування у зв'язку з припинення діяльності державної організації, як це передбачено чинним земельним законодавством.

Припинення діяльності державних чи комунальних під приємств, установ та організацій, як підстава припинення права користування земельною ділянкою, пов'язане з немож ливістю подальшої діяльності відповідного підприємства, ус танови або організації як юридичної особи, через що остання не може виконувати свої юридичні обов'язки та реалізовувати суб'єктивні права.

Однак, в даній справі відбулось перейменування землекористувача, у зв'язку з чим Служба автомобільних доріг в м. Севастополі звернулась до Севастопольського міського управління земельних ресурсів 26.03.2007 року про внесення змін до державного акту в найменування землекористувача, що підтверджується відповідними заявами. Однак до цього часу зміни не були внесені не з вини відповідача.

Таким чином, Служба автомобільних доріг у місті Севастополі на час укладення оспорюваного Договору була (та залишається на цей час) користувачем земельної ділянки, на якій розміщено об'єкт дорожнього сервісу, а тому доводи прокурора щодо відсутності у Служба автомобільних доріг у місті Севастополі необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення даного Договору є безпідставними.

Вказаний висновок підтверджується також тим, що саме на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1860-р від 28.09.1998 /том 1, арк. с. 26-27/, яке, в свою чергу, стало підставою для видачі Державного акта серії І-КМ № 005464 на право постійного користування земельною ділянкою площею 342,0172 га, саме Службі автомобільних доріг у місті Севастополі видано дозвіл на проектування та будівництво кафе для надання послуг учасникам дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600 (Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1749-р від 16.12.2005 /том 1, арк. с. 68/).

Твердження прокурора про те, що при укладенні оспорюваного Договору сторонами порушено вимоги Порядку влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.1994 № 567 „Про заходи щодо створення безпечних умов для міжміських і міжнародних перевезень автомобільним транспортом", спростовується наступним.

Згідно з пунктом 2 вказаної Постанови, Корпорацію „Укравтодор", Уряд Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми за участю Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ та Міністерства транспорту зобов'язано організувати роботу щодо влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу.

Як убачається з листа Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодору) № 4/9.2-6-1518 від 24.06.2004 /том 1, арк. с. 57/, з метою упорядкування розміщення вздовж доріг загального користування об'єктів дорожнього сервісу та вагових комплексів, на Службу автомобільних доріг у місті Севастополі покладено обов'язок щодо розробки перспективних схем їх розміщення по кожній дорозі державного значення та територіальній дорозі місцевого значення, з урахуванням вимог ДБН В.2.3-4-2000.

На виконання вищезазначеного листа, Службою автомобільних доріг у місті Севастополі була розроблена Схема розміщення об'єктів сервісу на магістральних і територіальних автомобільних дорогах, які знаходяться на балансі Служби автомобільних доріг у м. Севастополі /том 1, арк. с. 58-64/, до якої увійшов об'єкт дорожнього сервісу, вказаний в оспорюваному Договорі /том 1, арк. с. 60 -зворотний бік, рядок 10/. Ця схема затверджена Заступником Голови Державної служби автомобільних доріг України та погоджена Першим заступником Голови Севастопольської міської державної адміністрації 2004 року /том 1, арк. с. 65/.

У зв'язку із затвердженням Службою автомобільних доріг у місті Севастополі перспективної схеми розміщення об'єктів дорожнього сервісу вздовж обслуговуваних доріг повноваження на видачу дозволів на їх розміщення покладено на Службу автомобільних доріг у місті Севастополі, що підтверджується листом Укравтодору № 4/9.2-6-329 від 17.02.2005 /том 1, арк. с. 67/.

Відповідно до пункту 3 Порядку влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.1994 № 567 „Про заходи щодо створення безпечних умов для міжміських і міжнародних перевезень автомобільним транспортом", питання про влаштування на дорогах загального користування стоянок автомобільного транспорту, що охороняються, та їх обладнання об'єктами сервісу підприємства та громадяни попередньо мають погодити у відповідних органах корпорації „Укравтодор", Мінтрансу та Державтоінспекції МВС.

Наданими відповідачами доказами повністю доведена наявність таких дозволів.

Так, після укладення Договору про дольове будівництво № 28 від 07.04.2005 МПП „Темпо и К" від Служби автомобільних доріг у місті Севастополі отримало Дозвіл № 5 від 17.05.2005 на розміщення об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства уздовж автомобільної дороги „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600 (ліворуч), який був дійсним до 17.05.2010 /том 1, арк. с. 93/. Так само були отримані Технічні умови № 24 від 17.05.2005 на розміщення та будівництво пункту харчування типу „Кафе" на землях дорожнього господарства уздовж магістральної автомобільної дороги „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600 (ліворуч).

В подальшому відповідач-2 отримав Дозвіл № 0384 від 27.12.2011 на розміщення об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства уздовж автомобільної дороги „Н-19 Ялта-Севастополь", км 52+300 ліворуч, який затверджено Заступником Голови Державної служби автомобільних доріг України 27.12.2011 та діє до 27.12.2012 /том 1, арк. с. 110/.

Вказаний дозвіл виданий на підставі, зокрема: висновку № 0384 від 21.11.2011 Державної служби автомобільних доріг України /том 1, арк. с. 36, 109/, згідно з яким місце розташування об'єкта сервісу відповідає вимогам Земельного кодексу України , Законам України „Про автомобільні дороги", „Про дорожній рух", іншим діючим нормативно-правовим актам, а також планам розвитку автомобільних доріг України, загальноєвропейським стандартам, умовам цільового та ефективного використання земель дорожнього господарства і рекомендується для подальшого розгляду Державною службою автомобільних доріг України ( при цьому у Висновку зазначено, що земельна ділянка площею 0,015 га пропонується для передачі МПП „Темпо и К" в оренду відповідно до листа Державної служби автомобільних доріг України № 3/7.3-8-3493 від 10.11.2011); листа Державної служби автомобільних доріг України № 3/7.3-8-3493 від 10.11.2011 /том 1, арк. с. 105/, яким погоджено вилучення земельної ділянки площею орієнтовно 0,015 га із земель Служби автомобільних доріг у місті Севастополі для будівництва кафе уздовж автомобільної дороги „Н-19 Ялта-Севастополь", км 52+300 ліворуч.

Також розміщення вищезазначеного об'єкта дорожнього сервісу на землях дорожнього господарства було погоджено Управлінням Державної автомобільної інспекції МВС України, що підтверджується листом № 4/7-11160 від 19.12.2011 /том 1, арк. с. 66, 104/, та Відділом державної служби охорони культурної спадщини Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації /том 1, арк. с. 103/.

Безпосередньо будівництво кафе здійснювалось на підставі:

-розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1749-р від 16.12.2005 „Про дозвіл на проектування і будівництво кафе для надання послуг учасникам дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь -Ялта-Севастополь", км 130+600 /том 1, арк. с. 68, 97/, яке відповідно до положень статті 24 Закону України „Про планування та забудову територій" є дозволом на будівництво цього об'єкта;

-Акта огляду земельної ділянки для будівництва (реконструкції) об'єктів сервісу;

-Технічних умов № 37 від 23.11.2011 /том 1, арк. с. 107-108/;

-Дозволу на виконання будівельних робіт № 475 від 22.08.2006 зі строком дії до 31.01.2012 /том 1, арк. с. 99/, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі;

-Експертного висновку № 488 від 21.04.2006 /том 1, арк. с. 100/;

-Висновку № 404 від 17.05.2006 на проект будівництва № 039/2005 /том 1, арк. с. 70, 102/.

Таким чином, розміщення об'єкта дорожнього сервісу та його будівництво погоджені з відповідними органами та установами, в тому числі і з позивачем, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо наявності ознак у спірного договору ознак змішаного договору, а також з твердженнями прокурора про те, що спірний договір є договором про спільну діяльність.

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 ст.1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як убачається з матеріалів справи між Службою автомобільних доріг у місті Севастополі та Малим приватним підприємством „Темпо и К" укладено договір про дольове будівництво № 28.

Предметом договору є спільна участь сторін у підготовці та організації будівництва кафе для надання послуг по харчуванню та відпочинку учасників дорожнього руху, на магістральній автомобільній дорозі Сімферополь-Ялта-Севастополь, км 130+600 (ліворуч).Сторони дійшли згоди та закріпили у пункті 1.2 Договору, що підготовка та організація будівництва відбувається на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Сторони-1 за рахунок фінансових коштів Сторони-2 із наступним розподіленням часток в порядку та на умовах цього Договору.

Прокурор вважає, що внеском Служби автомобільних доріг у м. Севастополі у договір про спільну діяльність є земельна ділянка площею 107,8 кв. м, а внеском МПП "Темпо и К" є грошові кошти на фінансування спільної діяльності.

Однак із зазначеним не можна погодитись, оскільки договором не передбачено, що земельна ділянка є вкладом, а є за своєю суттю будівельною площадкою, що є однією з умов договору будівельного підряду, та відповідає ст.. 875 ЦК України. Зазначене підтверджують численні дозволи, які були зазначені судом вище та були предметом дослідження судом першої та апеляційної інстанції.

Про те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, підтверджується з характеру правовідносин.

Так, за умовами Договору, одна сторона зобов'язалась, серед іншого, виконувати функції замовника щодо будівництва дорожніх об'єктів; після введення об'єкта в експлуатацію прийняти на баланс в якості своєї частки майданчик відпочинку, тротуар, а друга, в свою чергу, зобов'язалась повністю профінансувати проектування, організацію та будівництво об'єкта; прийняти у власність в якості своєї частки кафе (підпункти 2.2.1, 2.2.6 пункту 2.2 Договору).

Отже, зі змісту договору вбачається, що він не передбачає ані об'єднання внесків його сторін, ані статусу земельної ділянки як внеску в спільну діяльність.

Вважаючи спірний договір змішаним, з елементами будівельно підряду, спільної діяльності, інвестиційного, суд першої інстанції не зазначив, які пункти спірного договору відповідають будівельному підряду, які спільній діяльності, а які елементам інвестиційного договору.

Таким чином, судова колегія вважає, що спірний договір за своєю правовою природою є будівельним підрядом, тому реєстрація останнього не вимагалась.

Стосовно доводів прокурора про удаваність оспорюваного правочину колегія суддів зазначає наступне.

Пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним".

В обґрунтування удаваності спірного Договору № 28 від 07.04.2005 прокурор посилається на те, що цей Договір укладений з метою приховати інший правочин (відчуження земельної ділянки державної форми власності), однак не врахував, що удаваний правочин має умисний характер та не може мати іншої мети, ніж приховування іншого правочину, у зв'язку з чим необхідно застосовувати норми законодавства, які регулюють правовідносини, які, на його думку, фактично склалися між сторонами, а головне, прокурор зробив суперечливі та взаємовиключні висновки, а саме : про те, що спірний договір є договором про спільну діяльність, та про укладання між відповідачами фактично договору оренди землі.

Отже доводи прокурора суперечать фактичним обставинам справи та наданим доказам.

Відповідно до ч.ч. 1,2,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно був зроблений висновок щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відносно посилень прокурора на частину 5 статті 261 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК -від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ( п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними".).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, до того ж зробленою до ухвалення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

В матеріалах справи наявна заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності ( а.с. 131 том 1).

Як убачається з матеріалів справи, Служба автомобільних доріг у місті Севастополі звернулась до Севастопольської міської державної адміністрації з листом-заявою № 406 від 02.11.2005 щодо видачі дозволу на проектування та будівництво кафе для надання послуг харчування та відпочинку учасників дорожнього руху на магістральній автомобільній дорозі „Сімферополь-Ялта-Севастополь", км 130+600, з посиланням на оспорюваний Договір, копію якого було додано до заяви (том 1, арк. с. 96).

За результатами розгляду цього звернення, 16.12.2005 Севастопольською міською державною адміністрацією видано відповідне розпорядження № 1749-р (том 1, арк. с. 97).

Отже, позивачеві було відомо про існування оспорюваного Договору та його зміст принаймні 16.12.2005.

Згідно зі ст.. 257 ЦК України до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Наведене свідчить про те, що перебіг позовної давності почався з 17.12.2005 та, відповідно, сплив 16.12.2008.

Отже, прокурор подав позов до суду 05.03.2012, що підтверджується реєстраційним штампом канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви /том 1, арк. с. 3/.

Таким чином, позивачем пропущений строк позовної давності щодо визнання спірного Договору недійсним, який останній відновити не просив, поважних причин його пропуску не зазначав, а отже й відновленню не підлягає.

При цьому суд першої інстанції помилково застосував норми ЦК УРСР, оскільки спірні правовідносини виникли після набрання чинності ЦК України, однак вказане не впливає на правильність прийнятого рішення, у зв'язку з чим посилення на норми ЦК УРСР підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення.

Таким чином, прокурором не спростовано висновків суду першої інстанції, а також не надано суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження доводів його апеляційної скарги, що унеможливлює можливість задоволення останньої.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Севастопольського транспортного прокурора залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 17 квітня 2012 року у справі №5020-229/2012.

Головуючий суддя Н.І. Сікорська

Судді Т.П. Фенько

Л.М. Заплава