Постанова

від 24.04.2012 по справі 17/158-09-5384

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2012 р.Справа № 17/158-09-5384 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів : Бєляновського В.В., Мишкіної М.А.,

при секретарі судового засідання Литовчук Г.П.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Місюрко Г.А. -посвідчення №17 від 12.01.2012р.,

від позивача - ОСОБА_2,

від відповідача-1 - не з'явився,

від відповідача-2 -ОСОБА_3 - за довіреністю,

від відповідача-3 -ОСОБА_3 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу в.о. прокурора Приморського району міста Одеси

на рішення господарського суду Одеської області від 25 листопада 2009 року

по справі № 17/158-09-5384

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідачів:

1. компанії „Куликово поле" у формі товариства з обмеженою відповідальністю;

2. Одеської міської ради;

3. виконавчого комітету Одеської міської ради

про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності

встановив:

У жовтні 2009 року фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів: компанії „Куликово поле" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач-1) та Одеської міської ради (далі-відповідач-2) про визнання дійсним договору купівлі-продажу торговельних місць від 12.10.2009р., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та компанією „Куликово поле" у формі ТОВ та визнання за ФОП ОСОБА_2 права власності на реконструйований торговельний комплекс, розташований за вказаною адресою, загальною площею 202,1 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

12 жовтня 2009 року між компанією „Куликово поле" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу торговельних павільйонів, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

За цією ж датою позивачем було передано відповідачу-1 20000 грн. за торговельні павільйони, що примикають до кафе „Новинка", яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке є власністю позивача на підставі договору купівлі-продажу від 09.02.2007 року та яке посвідчено нотаріально та зареєстровано 12.02.2007 року в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно в КП „МБТІ та РОН" під реєстровим номером 13541849.

Пунктом 4.3 спірного договору купівлі-продажу від 12.10.2009р. передбачено, що він підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, але представники відповідача-1 в зазначений термін до нотаріуса не з'явилися, направивши в свою чергу лист позивачу щодо відсутності претензій до нього, як до покупця, та надавши згоду на здійснення ним будь-яких будівельних робіт (а.с.8, т.І).

ФОП ОСОБА_2 у позовній заяві зазначено, що ним було здійснено капітальну реконструкцію придбаних торговельних павільйонів, загальною площею 202,1 кв.м. Комплекс робіт реконструкції проведений чітко у відповідності із проектом благоустрою прилеглої території, який включив в себе мощення тротуарною плиткою, установку вуличних ліхтарів, улаштування поребрика, декоративних козирків з покриттям метало черепицею, навісу з покриттям полі карбоном і рулонним покриттям, зовнішня обробка проведена у відповідності з паспортом відділ очних робіт.

Після закінчення реконструкції позивачем було замовлено і одержано від центра інженерних вишукань Академії інженерних наук України Технічний висновок про можливість збереження і подальшої експлуатації реконструйованих торговельних павільйонів, згідно з яким реконструкція торговельного комплексу виконана позивачем з дотриманням технічних норм і правил, технічний стан хороший, безпечний для експлуатації.

Право власності на новостворене нерухоме майно виникло з моменту завершення будівництва.

Частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У запереченнях на позовні вимоги відповідач -компанія „Куликово поле" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, їх визнав у повному обсязі, оскільки спірний договір дійсно підлягав нотаріальному посвідченню, але в назначений термін представники компанії „Куликово поле" у формі ТОВ не з'явилися, у зв'язку із відсутністю в них необхідних реєстраційних документів.

У відповідача відсутні жодні матеріальні претензії до позивача в частині фінансових розрахунків.

Таким чином, відповідач вважав, що позовні вимоги про визнання права власності слід задовольнити у повному обсязі.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції ФОП ОСОБА_2 заявив клопотання про зміну статусу Одеської міської ради з відповідача та залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, оскільки у позовній заяві відсутні будь-які вимоги до неї.

Вказане клопотання було задоволено ухвалою господарського суду Одеської області від 25 листопада 2009 року.

Одеська міська рада не скористалася своїм правом надання відзиву на позовну заяву.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25 листопада 2009 року позов ФОП ОСОБА_2 задоволено: визнано дійсним договір купівлі-продажу від 12.10.2009р. торговельних павільйонів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладений між позивачем та відповідачем; визнано право власності за ФОП ОСОБА_2 на реконструйований торговельний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване наступним.

Частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони домовились щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Відповідно до матеріалів справи позивач виконав комплекс робіт по реконструкції торговельного комплексу, розташованого за вказаною адресою у відповідності із проектом благоустрою прилеглої території, який погоджено з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області та Управлінням архітектури та містобудування ВК ОМР.

Крім того, позивачем при реконструкції спірного об'єкту були дотримані усі необхідні умови узаконення самочинно побудованих об'єктів, а саме: торговельні павільйони відповідають вимогам будівельних норм та правилам, при будівництві об'єкту не були порушені права третіх осіб та суміжних власників, отримані відповідні дозволи на проведення реставраційних робіт, а також позивачем отримано висновок про можливість в подальшому використовувати вказані об'єкти.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, у серпні 2010 року в.о. прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі виконавчого комітету Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2010 року вказана апеляційна скарга прийнята до провадження колегією суддів у складі: Петров М.С.- головуючий, Разюк Г.П., Колоколов С.І.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2010 року залучено до участі у справі виконавчий комітет Одеської міської ради в якості відповідача та змінено процесуальний статус Одеської міської ради з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача на відповідача.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2010 року припинено апеляційне провадження по розгляду апеляційної скарги в.о. прокурора Приморського району міста Одеси на рішення господарського суду Одеської області від 25.11.2009р. у справі №17/158-09-5384 на підставі п.2 Перехідних положень Закону України „Про судоустрій і статус суддів", ст.93 ГПК України в редакції Закону України від 21.06.2001р. із змінами та доповненнями.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 січня 2012 року касаційна скарга виконавчого комітету Одеської міської ради задоволена, ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2010 року скасована та справа №17/158-09-5384 передана на розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2012 року апеляційна скарга в.о. прокурора Приморського району м. Одеси прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя -Будішевська Л.О., судді Бєляновський В.В., Мишкіна М.А.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно. Прийнятим рішенням було вирішено питання щодо прав та обов'язків виконавчого комітету Одеської міської ради, оскільки останнього не було залучено до участі у справі, чим порушено компетенцію ВК ОМР щодо прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації та передчасно визнано право власності на спірний об'єкт за ФОП ОСОБА_2

Приписами ст.23 Закону України „Про планування і забудову територій" визначено, що будівництво об'єктів містобудування, а саме здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.

Відповідно до Закону України „Про основи містобудування" позивач при здійсненні реконструкції спірного об'єкту повинен був отримати від виконкому Одеської міської ради дозвіл на реконструкцію спірного об'єкту та погодити проектну документацію на цю реконструкцію, чого останнім зроблено не було.

Приписи ст.12 вказаного Закону надають право сільським, селищним, міським радам у сфері містобудування на їх території затверджувати місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів або окремі розділи місцевих правил забудови, вносити зміни в зазначені документи за поданням спеціально вповноважених органів містобудування та архітектури відповідно до законодавства.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що саме місцевими правилами забудови встановлюється порядок вирішення питань розташування, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування, надання дозволу на виконання будівельних робіт, прийняття цих об'єктів в експлуатацію, а також порядок здійснення контролю за містобудівною діяльністю.

Рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, відповідно до п.5 ст.3 Закону України „Про планування і забудову територій" є обов'язковими для всіх суб'єктів містобудування.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що згідно зі ст.5 Закону України „Про основи містобудування" однією з основних вимог містобудування є забезпечення будівництва об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів цих об'єктів.

Судом не з'ясовано, чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості.

Представники відповідачів та позивача не скористалися своїм правом надання відзивів на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників прокуратури та сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 12 жовтня 2009 року між компанією „Куликово поле" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу торговельних павільйонів.

Відповідно до п.1.1 спірного договору відповідач продав, а позивач придбав у власність торговельні павільйони, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

12 жовтня 2009 року позивачем було передано відповідачу 20000 грн. за торговельні павільйони, які примикають до кафе „Новинка", розташованого у АДРЕСА_1, яке є власністю позивача ні підставі договору купівлі-продажу від 09.02.2007р., посвідченого нотаріально та зареєстрованого в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно в КП „МБТІ та РОН" 12.02.2007р. під реєстровим №13541849.

Як вже було зазначено, позивач вважав, що спірний договір купівлі-продажу торговельних павільйонів підлягав нотаріальному посвідченню, але в призначений термін представники відповідача-1 до нотаріуса не з'явилися та повідомили листом позивача щодо відсутності будь-яких претензій до нього, як до покупця, та не заперечували проти можливості здійснення ним будь-яких будівельних робіт.

Тому, на думку позивача, такий договір може бути визнаний дійсним в судовому порядку відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в цій частині, погодився з доводами позивача.

Однак судова колегія апеляційної інстанції, дослідивши спірний договір приходить до іншого висновку.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених частиною 2 цієї статті.

Оскільки предметом договору від 12.10.2009р. є купівля-продаж торгівельних павільйонів, які не мали статусу нерухомого майна, то законом не встановлена вимога щодо обов'язкового нотаріального посвідчення такого договору.

За таких обставин застосування до спірного договору статті 220 Цивільного кодексу України є неправомірним.

Оскільки позивач просив визнати договір дійсним саме на підставі статті 220 цивільного кодексу України, то в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності на реконструйований торговельний комплекс, судова колегія зазначає наступне.

Позивачем з метою вдосконалення послуг побутового та харчового обслуговування було здійснено капітальну реконструкцію придбаних за договором торговельних павільйонів, загальною площею 202,1 кв.м.

Правилами забудови м. Одеси регламентовано порядок розробки містобудівної документації, підготовки матеріалів попереднього узгодження місця на розміщення об'єкта будівництва, збір первинних даних для проектування, проведення перед проектних та проектних робіт, узгодження, експертизи та затвердження перед проектної та проектної документації для нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції та розширення об'єктів, надання земельних ділянок для зазначених цілей у власність та користування, виконання будівельних робіт та прийняття об'єктів в експлуатацію.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000р. №273 затверджено Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт. Цим Положенням встановлено порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту.

Зазначене Положення обов'язкове для застосування усіма суб'єктами будівництва незалежно від форм власності, відомчої належності та джерел фінансування.

Згідно Положення дозвіл на виконання будівельних робіт є документом, що посвідчує право забудовника (замовника) на виконання будівельних робіт, робіт з реконструкції, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд (п.1.1 Положення).

Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Стаття 18 Закону України „Про основи містобудування" передбачає, що після закінчення реконструкції об'єкт нерухомості підлягає прийняттю до експлуатації.

Суд першої інстанції при розгляді справи та прийнятті рішення не взяв до уваги, що реконструкція спірного об'єкту проводилась без затвердженого проекту реконструкції, без дозволу на виконання будівельних робіт, об'єкт не був прийнятий до експлуатації у встановленому порядку.

Крім того, у позивача відсутнє право власності або користування на земельну ділянку, на якій розташований спірний торговельний комплекс.

За таких умов позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання дійсним спірного договору купівлі-продажу та визнання за ним права власності на об'єкт нерухомого майна.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, с порушенням норм матеріального та процесуального права.

В задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд,

постановив :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 25 листопада 2009 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Будішевська Л.О.

Судді Бєляновський В.В.

Мишкіна М.А.