Постанова

від 08.05.2012 по справі 23/99

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.05.2012 р. справа №23/99

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Бойко І.А., Марченко О.А. За участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_4 довіреність, ОСОБА_5 довіреність від відповідача:ОСОБА_6 довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФізичної особи -підприємця ОСОБА_7, м. Добропілля на рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2012 р. у справі№ 23/99 (суддя: Матюхін В.І.), порушеній за позовом:Фізичної особи -підприємця ОСОБА_8, сел. Водянське до відповідача:Фізичної особи -підприємця ОСОБА_7, м. Добропілля про:стягнення 83'799,99 грн.

встановив:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_8 (далі -«Позивач») звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_7 (далі -«Відповідач») про стягнення 83'799,99 грн. заборгованості за договором перевезення вантажів від 01.01.2009р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.08.2011р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2011р. позов був задоволений повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011р. зазначені судові акти були скасовані, а справа - передана до місцевого господарського суду на новий розгляд.

Скасовуючи рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду Вищій господарський суд України, послався на те, що:

· „…апеляційний суд, зробивши альтернативний висновок, помилково обмежився посиланням на гл.63 Цивільного кодексу України та не звернув увагу на те, що перевезення це особливий вид послуг, який окрім Цивільного кодексу України регулюється іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них";

· "…наявні в матеріалах ТТН ... не досліджені…";

· „…господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті..."

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Донецької області від 13.03.2012р. у справі № 23/99 позов був задоволений у повному обсязі.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що

· згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу;

· згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору;

· ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін);

· згідно умов договору плата проводиться не пізніше 5 днів з дня пред'явлення рахунку на оплату за перевезення, підтвердженого ТТН за відповідний період;

· листом від 10.05.2011р. відповідач визнав заборгованість у сумі 83'799,99грн., у зв'язку з чим суд робить висновок, що рахунки ним були отримані до 10.05.2011р.;

· на час розгляду справи заборгованість у сумі 83'799,99 грн. відповідачем не погашена;

· відповідно д ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом;

Крім того місцевий господарський суд не знайшов підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності, передбаченого ч.5 ст.315 Господарського кодексу України, оскільки спір між сторонами виник не безпосередньо з договору перевезення вантажу, а з правовідносин щодо надання послуг з організації перевезень вантажів (транспортно-експедиторська діяльність), тобто з договору надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. До спірних правовідносин, які виникли з транспортно-експедиторської діяльності, має застосовуватись загальний строк позовної давності в 3 роки, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України, який позивачем не пропущений.

Відповідач не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заявник скарги не погоджується із висновком господарського суду посилаючись на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, наполягає на тому, що судом надана неправильна оцінка обставинам справи та доказам, зібраним у справі.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник відповідача -скаржник підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі №23/99, на підставі ч.1 ст.79 ГПК України. У задоволенні клопотання судом відмовлено, у зв'язку з необґрунтованістю підстав, які унеможливлюють розгляд справи №23/99 до закінчення розгляду справи №5006/21/39/2012.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якій звернувся до суду з проханням відмовити у задоволенні в апеляційній скарзі, а рішення залишити без змін.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак -законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом 01.01.2009р. між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 (Перевізник) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_7 (Замовник) був укладений договір на перевезення вантажів.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2009р. (п. 5.1). Якщо за місяць до закінчення строку договору ні одна з сторін не повідомила про свій намір припинити договір, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах (п.5.2).

Сторони не надали суду доказів припинення строку дії договору, тому, згідно п.5.2, строк дії договору був продовжений до 31.12.2010р.

Відповідно до п.п. 1.1 п.1 договору, Перевізник зобов'язується доставити ввірений до перевезення вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, Замовник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену в цьому договорі плату.

Найменування, кількість і строки перевезення визначаються заявками, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2).

Вартість перевезення визначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.3.1).

Підпункт 3.3 п. 3 договору встановлює, що оплата проводиться не пізніше 5 днів з дня пред'явлення рахунку на оплату за перевезення, підтвердженого ТТН за відповідний період.

На доповнення до умов договору сторони підписали специфікацію, погодження ціни на перевезення вантажу за лютий 2009 р.

З матеріалів справи вбачається, що протягом дії договору, позивачем відповідачу були надані послуги на суму 849'124,49 грн., які останнім були оплачені не в повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості на суму 83'799,99 грн.

Щодо погодження та визнання даної суми, відповідачем на адресу позивача було направлено відповідь на претензію № б/н від 10.05.2011р., з чітким зазначенням, що сума заборгованості у розмірі 83'799,99 грн. виникла на підставі договору № б/н від 01.01.2009р. за надані автотранспорті послуги.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих зобов'язань, які виникли за договором, який за своєю правовою природою є договором експедирування.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі -«ЦК України»), зобов'язанням -є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений сторонами договір, на підставі якого пред'явлений позов, за своєю правовою природою є договорами транспортного експедирування, а не договором перевезення вантажів, як стверджує відповідач.

Відтак приписи ст. 315 ГК України, яка встановлює визначає спеціальний порядок визначення строку позовної давності -у даному випадку застосовуватись не можуть.

У товарно-транспортних накладних, наданих на підтвердження надання позивачем автопослуг, відповідач не зазначений ні як вантажовідправник, ні як вантажоодержувач.

Назва договору та зміст деяких його пунктів не роблять правовідношення, що склалися між сторонами такими, що регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України про перевезення вантажів.

Таким чином, до спірних правовідносин, які виникли з транспортно-експедиторської діяльності, має застосовуватись загальний строк позовної давності в 3 роки, встановлений ст.257 ЦК України, який позивачем не пропущений.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом Донецької області обґрунтовано задоволені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 83'799,99 грн. Адже згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Інші заперечення скаржника, викладених в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги мають бути віднесені на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_7, м. Добропілля -залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2012р. у справі № 23/99 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.А. Бойко О.А. Марченко

Надруковано примірників: 1 -позивачу; 1 - відповідачу, 1 -до справи; 1 -ГСДО,1 -ДАГС