Постанова

від 24.07.2012 по справі 23/99

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р. Справа № 23/99

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. -головуючого Волковицької Н.О. Костенко Т.Ф. за участю представників сторін: позивачаОСОБА_3 дов. від 22.07.2012 року ОСОБА_5 дов. від 28.01.2012 року відповідачаОСОБА_4 дов. від 15.07.2011 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи -підприємця ОСОБА_2 на постановувід 07.05.2012 року Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 23/99 господарського суду Донецької області за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 простягнення 83799,99 грн. ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом та уточненнями до нього (а.с.134-137, т.1) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 83799,99грн. -боргу за договором про перевезення вантажу від 01.01.2009 року б/н.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.08.2011 року (суддя Забарющий М.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2011 року (головуючий суддя Бойченко К.І., судді Діброва Г.І., Шевкова Т.А.), стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 83799,99грн. боргу та відповідні судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011 року вказані судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Доповідач: Волковицька Н.О.

Під час нового розгляду справи господарський суд Донецької області рішенням від 13.03.2012 року (суддя Матюхін В.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 року (головуючий суддя Татенко В.М., судді Бойко І.А.,Марченко О.А.), позовні вимоги задовольнив. Стягнув з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 83799,99грн. боргу та відповідні судові витрати.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 року і направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що вказані рішення були винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

На думку скаржника судами було необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Окрім цього, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір від 01.01.2009 року є договором транспортного експедирування, та вважає його у розумінні статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України договір від 01.01.2009 договором на перевезення вантажу.

Також скаржник зазначає, що судами не був належним чином досліджений пункт 3.1 договору сторін на перевезення від 01.01.2009 року, відсутні і не досліджені специфікації, які є невід'ємною частиною договору, в яких вказується вартість перевезень.

Також, скаржник вважає, що специфікація за лютий 2009 року не може застосовуватись у інших періодах за договором від 01.01.2009 року і не є підтвердженням погодження ціни за договором.

Від Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) був укладений договір на перевезення вантажів.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2009р. (п. 5.1). Якщо за місяць до закінчення строку договору ні одна з сторін не повідомила про свій намір припинити договір, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах (п.5.2).

Відповідно до п.п. 1.1 п.1 договору, Перевізник зобов'язується доставити ввірений до перевезення вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, Замовник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену в цьому договорі плату.

Найменування, кількість і строки перевезення визначаються заявками, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2).

Вартість перевезення визначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.3.1).

Оплата проводиться не пізніше 5 днів з дня пред'явлення рахунку на оплату за перевезення, підтвердженого ТТН за відповідний період.

Строк дії договору сторонами продовжено до 31.12.2010 року.

Згідно специфікації (а.с. 138) сторони погодили ціни на перевезення вантажу за лютий 2009 року.

Звертаючись із позовом позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 83799,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих зобов'язань за договором, який за своєю правовою природою є договором експедирування.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договору.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений сторонами договір, на підставі якого пред'явлений позов, за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, а не договором перевезення вантажів, як стверджує відповідач, а відтак приписи статті 315 Господарського кодексу України, які встановлюють спеціальний порядок визначення строку позовної давності у даному випадку застосовуватись не можуть.

У товарно-транспортних накладних, наданих на підтвердження надання позивачем автопослуг, відповідач не зазначений ні як вантажовідправник, ні як вантажоодержувач.

Назва договору та зміст деяких його пунктів не роблять правовідношення, що склалися між сторонами такими, що регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України про перевезення вантажів.

При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що до спірних правовідносин, які виникли з транспортно-експедиторської діяльності, має застосовуватись загальний строк позовної давності в 3 роки, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, який позивачем не пропущений.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статтей 525, 52, 530 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

При цьому судами встановлено, що на виконання взятих на себе за договором від 01.01.2009 року зобов'язань позивачем протягом 2009-2010 років надані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 849124,49 грн., що відповідачем не заперечується.

Протягом вересня-грудня 2010р. сторонами були складені і підписані без зауважень акти здачі-прийомки робіт (надання послуг): № 43 від 30.09.2010р. на суму 64 330,03грн.; № 49 від 31.10.2010р. на суму 25 935,71грн.; № 55 від 30.11.2010р. на суму 21 216,70грн.; № 64 від 31.12.2010р. на суму 44 749,91грн.

Для оплати наданих протягом вересня-грудня 2010р. послуг позивачем відповідачеві були виставлені рахунки № 42 від 30.09.2010р. на 64 330,03грн., № 48 від 31.10.2010р. на 25 935,71грн., № 54 від 30.11.2010р. на 21 216,70грн. та № 63 від 31.12.2010р. на 44 749,91грн.

Факт отримання відповідачем рахунків на оплату наданих протягом усього 2010р. послуг підтверджується наданими відповідачем копіями усіх виставлених позивачем протягом зазначеного періоду рахунків, у тому числі і № 42 від 30.09.2010р. на 64 330,03грн., № 48 від 31.10.2010р. на 25 935,71грн., № 54 від 30.11.2010р. на 21 216,70грн. та № 63 від 31.12.2010р. на 44 749,91грн. (клопотання без дати і номера, отримане судом 26.07.2011р.); під час розгляду справи ОСОБА_2 пояснив, що надані його представником 26.07.2011р. копії платіжних вимог були скопійовані з екземплярів, які знаходяться у нього. З огляду на наведене, твердження представників відповідача про неотримання від позивача рахунків на оплату наданих послуг є голослівним.

Згідно п.3.3. договору оплату наданих послуг відповідач мав здійснити не пізніше 5 днів з дня пред'явлення рахунків. Взяті на себе зобов'язання у цій частині відповідачем своєчасно виконані не були, рахунки № 42 від 30.09.2010р., № 48 від 31.10.2010р., № 54 від 30.11.2010р. та № 63 від 31.12.2010р. у повному обсязі не оплачені. Борг складає 83799,99грн.

Крім того, 27.04.2011р. позивач направив на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 претензію № 5, відповідно до якої просив погасити заборгованість, яка станом на 26.04.2011р. за його даними складала 83799,99грн.

Таким чином судами обгрунтовано задоволені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 83799,99 грн.

Судом апеляційної інстанції також відмовлено у задоволені клопотання про зупинення розгляду даної справи до розгляду справи № 5006/21/39/2012, дійшовши висновку про відсутність підстав, які унеможливлюють розгляд справи № 23/99.

Посилання заявника касаційної скарги на неузгодженість вартості виконаних робіт касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки, як встановлено судами, сторонами підписані акти виконаних робіт, де зазначені ціни, про що відповідач не заперечує.

Решта доводів скаржника зводиться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Таким чином, враховуючи, що судами повно і всебічно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності та надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосовано норми діючого законодавства, касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни або скасування рішення та постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2012 року у справі № 23/99 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Т. Костенко