Постанова

від 30.06.2011 по справі 26/70

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2011 № 26/70

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 30.06.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року

по справі № 26/70 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»

про визнання договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008 року частково недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року по справі № 26/70 задоволено позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія». Визнано недійсним п.3.9 Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-227/08-обл від 30.07.2008 року, який укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2011 року у справі № 26/70 апеляційну скаргу ТОВ «Українська лізингова компанія» прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні. В судовому засіданні 20.06.2011 року оголошена перерва на 30.06.2011 року.

Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Українська лізингова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року у справі № 26/70 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Українська лізингова компанія» - без задоволення.

Представник відповідача був присутнім в судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2008 року між позивачем (лізингоодержувачем) та відповідачем (лізингодавцем) було укладено договір № 01-227/08-обл фінансового лізингу (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно: колісний трактор, моделі JD 84304; мульчуючий глибокорозпушувач, моделі JD 2 700, 3,8 м.; дискову борону, моделі JD 637, 8,9 м., загальною вартістю 1 935 875 грн. Відповідно до додатку № 2 до договору «Специфікація і умови передачі предмету лізингу», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Так, 13.08.2008 року ТОВ «Українська лізингова компанія» передала Предмет лізингу позивачу (а.с.29,т.1).

Відповідно до умов п. 3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Загальні умови фінансового лізингу є додатком № 4 до вищевказаного договору. Згідно з умовами ст. 3 Загальних умов сторони дійшли згоди:

- усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до графіку та Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця (п. 3.1);

- якщо передача предмета лізингу відбулася до п'ятнадцятого числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного п'ятого числа місяця, інакше, чергові лізингові платежі сплачуються кожного двадцятого числа місяця (п. 3.5);

- лізингоодержувач не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно п.3.5 Загальних умов, зобов'язаний сплатити винагороду, яка визначається виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до цієї дати та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період (п.3.6.);

- на дату сплати, визначену п. 3.5 Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та Загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо х k - Sо, де:

Sо - сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати;

k - коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу згідно п. 3.5. Загальних умов та збільшено на 0,59 %, до курсу гривні до долара США, за яким АКІБ «УкрСиббанк» по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмету лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується (п. 3.9).

За умовами пункту 3.9 договору якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку або завіреною копією банківської виписки, перевищує більше ніж на 0,6 % курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яка виникла внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізінгоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.

Відповідно до доводів СГ ТОВ «Обрій» підставою для звернення до суду з позовом до ТОВ «Українська лізингова компанія» про визнання договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008 року частково недійсним стало те, що умови п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу) суперечать вимогам ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 року «Про удосконалення порядку формування цін», а тому, на думку позивача, договір у цій частині підлягає визнанню недійсним.

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що закріплений у п.3.9 договору вид платежу, не передбачений чинним законодавством України та даний пункт суперечить вимогам частини другої ст. 198ГК України. У зв'язку з цим, вказаний пункт договору суд першої інстанції визнав недійсним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним п.3.9 Загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу№ 01-227/08-обл від 30.07.2008 року, враховуючи наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведене вище, договір від 30.07.2008 року № 01-227/08-обл є оспорюваним правочином, оскільки його недійсність прямо законом не встановлена.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Нормами статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» регламентовано, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 189 ГК України визначено, що ціна (тариф) у цьому кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського кодексу. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

У відповідності до ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

З огляду на зазначені вище норми чинного законодавства вбачається, що ціна на предмет лізингу, який є предметом укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, не регулюється державою, а визначаються виключно за домовленістю сторін.

Крім того, положення ст. 632 ЦК України надає сторонам можливість включення до договору умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договорів. Для можливості зміни ціни в договорах повинна обов'язково бути зазначена така умова.

З матеріалів справи вбачається, що в оспорюваному договорі фінансового лізингу сторони визначили порядок зміни лізингових платежів (у вигляді винагороди), що не суперечить чинному законодавству України, оскільки є погодженою сторонами умовою при укладанні оспорюваного договору фінансового лізингу.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено обов'язковий і вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Під ціною договору лізингу розуміють лізингові платежі. Особливістю лізингових платежів є те, що вони сплачуються не лише за користування річчю, а й компенсують витрати лізингодавця, зроблені задля набуття права власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

За умовами договору фінансового лізингу сторони погодили загальний порядок сплати лізингових платежів: 1) авансового лізингового платежу, 2) лізингового платежу, передбаченого п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу, 3) наступних загальних лізингових платежів з урахуванням коригування частини винагороди в залежності від зміни курсу валюти.

Як було зазначено вище, відповідно до п. 3.1. договору фінансового лізингу, лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Пунктом 3.2 договору фінансового лізингу визначено, що після проведення фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачу загальна вартість лізингу може бути змінена, якщо: загальна вартість предмету лізингу визначена у Специфікації в грошовому еквіваленті до іноземної валюти; у зв'язку із збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу, згідно умов договору купівлі-продажу (поставки) на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем предмета лізингу. В таких випадках лізингодавець збільшує авансовий лізинговий платіж на суму такого збільшення, не пізніше початку місяця, який слідує за місяцем в якому був підписаний акт, складає новий графік та направляє його лізингоодержувачу. При цьому розмір винагороди (комісії) лізингодавця змінюється пропорційно зміні загальної вартості предмету лізингу.

Відповідно до п. 3.1 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 4 до договору фінансового лізингу) зазначено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у національній валюті України (гривнях) відповідно до графіків та загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця.

Пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу передбачає врахування коливання курсу валюти на дату здійснення кожного чергового лізингового платежу, на думку колегії, це пояснюється тим, що Лізингодавець для того, щоб надати предмет лізингу в користування Лізингоодержувачу використовував грошові кошти, отримані в кредит від АКІБ «УкрСиббанк». Фактично лізингодавець застосував положення пункту г) ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яким передбачено включення до складу лізингових платежів інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Матеріали справи свідчать, що у договорі фінансового лізингу сторони визначили порядок зміни лізингового платежу, а саме, суму винагороди в гривнях залежно від зміни курсу гривні до долару США.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не забороняє сторонам при визначенні грошового зобов'язання використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях сторони можуть визначити у договорі.

Отже, сторони договору погодили, що сума коригування за п. 3.9 Загальних умов договору фінансового лізингу є частиною винагороди, яка прямо передбачена частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» як можлива складова лізингового платежу. Крім того, суми коригувань визначені як частина винагороди і в рахунках на оплату лізингових платежів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що можливість здійснення коригувань, визначених оспорюваним пунктом Договору, прямо передбачена законодавством України.

Згідно з ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України вбачається, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатись його умовами, що дозволяє стверджувати про правомірність використання формули розрахунку складової лізингового платежу - винагороди, адже сторонами договору чітко і однозначно встановлений порядок розрахунку такої винагороди за формулою, наведеною у п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу.

Застосування у вказаній в Загальних умовах фінансового лізингу формули коефіцієнту, що визначається відповідним відношенням офіційного валютного курсу НБУ до курсу купівлі доларів АКІБ «Укрсиббанк» при сплаті лізингових платежів, відноситься до вільних цін у розумінні ст. 190 Господарського кодексу України, а отже згідно з ст. 627, ч. 1. ст. 632 Цивільного кодексу України та ч. 4. ст. 179 Господарського кодексу України визначається сторонами договору самостійно.

Зокрема, за умовами оспорюваного договору фінансового лізингу платежі виражені та фактично здійснювалися у національній валюті, що повністю відповідає ч. 2 ст. 198 ГК України , ч. 1. ст. 533 Цивільного кодексу України, а використання в розрахунку окрім офіційного курсу НБУ і курсу АКІБ «Укрсиббанк» узгоджується із ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, яка допускає застосування іншого порядку визначення гривневого еквіваленту іноземної валюти, ніж офіційний курс НБУ.

Нормами статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не повинен суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

У пункті 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року № 02-5/111 зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищезазначене, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував вищенаведені норми діючого законодавства та дійшов помилкового висновку про визнання недійсним п.3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додаток №4) до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008 року, як такого, що суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду м. Києва від 07.04.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким, що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008 року відмовити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» на рішення господарського суду м. Києва від 07.04.2011 року у справі № 26/70 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 07.04.2011 року у справі № 26/70 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 01-227/08-обл від 30.07.2008 року відмовити повністю.

3. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» (Полтавська область, Решетилівський район, с. Шевченкове, вул. Леніна, 11, код ЄДРПОУ 30891196) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (м. Київ, вул. Михайлівська, 12; м.Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 30575865) 42,50 грн. державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 26/70 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Мальченко А.О.