Постанова

від 30.03.2012 по справі 2а-16445/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 березня 2012 року 16:58 № 2а-16445/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Фінанс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000402200/0 від 16.05.2011 року за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н, від 20.07.11,

від відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 23/10-021, від 06.03.12,

від прокуратури, Городнича О. М., посвідчення №142,

від прокуратури, Охріменко С. І., посвідчення №28,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс», (далі -позивач , ТОВ «Авто Фінанс»), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, (далі -відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2011 року № 0000402200/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі, пояснив, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Авто Фінанси», (код ЄДРПОУ 34833667), з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року»від 19.04.2011 № 25/22-025/34833667 є необґрунтованими та безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення -протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача звертав увагу суду на те, що відповідач в ході проведення перевірки помилково ототожнював укладений між позивачем, ТОВ «Нова Хортиця»та ПАТ «Родовід Банк»відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України договір про відступлення права вимоги з договором факторингу, в результаті чого відповідач прийшов до хибного висновку про нікчемність такого правочину, а також звертав увагу на те, що відповідач неправомірно виключив зі складу валових витрат ТОВ «Авто Фінанс»витрати на страхування ризиків неповернення позивачу грошових коштів за кредитним договором, права кредитора за яким були набуті позивачем відповідно до договору про відступлення права вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилався на те, що актом планової виїзної перевірки ТОВ «Авто Фінанси»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 та п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 за № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження валового доходу позивача в період, що перевірявся, на суму 51 910 000 грн., та до безпідставного віднесення до складу валових витрат позивача витрат на страхування в сумі 1 499 400 грн. Внаслідок допущеного порушення позивачем було занижено податок на прибуток на суму 13 352 349,25 грн., а тому відповідач правомірно прийняв податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 р. № 0000402200/0, яким нарахував ТОВ «Авто Фінанс»грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 16 690 436,57 грн., в тому чилсі 13 352 349,25 грн. за основним платежем та 3 338 087,32 грн. за штрафними санкціями.

Також представник відповідача посилався на те, що укладений позивачем Договір про відступлення права вимоги від 06.07.2009 рр. з ТОВ «Нова Хортиця»та ПАТ «Родовід Банк» є договором факторингу, для укладення якого позивач не мав необхідної ліцензії, а тому отримані позивачем кошти в якості погашення кредиту за Кредитним договором, права кредитора за яким набувалися позивачем відповідно до вказаного договору про відступлення права вимоги, є доходами з інших джерел і відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повинні були бути включені до складу валових доходів ТОВ «Авто Фінанс».

Представники прокуратури підтримали заперечення представника відповідача, просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс»(код за ЄДРПОУ 34833667) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року.

19.04.2011 за результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено акт «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Авто Фінанс», (код ЄДРПОУ 34833667), з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року»№ 25/22-025/34833667 (далі -Акт перевірки).

У висновках вказаного Акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Авто Фінанс»п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.4 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 за № 334/94-ВР, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року в сумі 13 506 228,00 грн.

В подальшому, листом від 12.05.2011 р. за вих. № 10671/10/22-018 ДПІ у Святошинському районі м. Києва повідомила про часткове задоволення заперечень позивача, а саме, визнала, що ТОВ «Авто Фінанс»не було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року у загальній сумі 615 515,00 грн. та відповідно не було допущено порушень п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і скасувала донарахування за Актом перевірки податку на прибуток на суму 153 878,75 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 № 0000402200/0 за яким позивачу за порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було збільшено (донараховано) податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 13 352 349,25 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій на суму 3 338 087,32 грн. Загальна сума донарахування та штрафних (фінансових) санкцій за вказаним рішенням склала 16 690 436 (шістнадцять мільйонів шістсот дев'яносто тисяч чотириста тридцять шість) грн. 57 коп.

Зазначене податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 № 0000402200/0 було послідовно оскаржено Позивачем в адміністративному порядку відповідно до п.п. 56.1-56.3 ст. 56 Податкового Кодексу України до Державної податкової адміністрації у м. Києві та до Державної податкової служби України. Рішеннями Державної податкової адміністрації у м. Києві «Про результати розгляду первинної скарги»від 29.07.2011 р. № 7777/10/25-114 та Державної податкової служби України «Про результати розгляду повторної скарги»від 10.10.2011 р. № 3376/6/10-2115 оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000402200/0 залишено без змін, а скарги ТОВ «Авто Фінанс»без задоволення.

Висновки відповідача про допущені позивачем порушення ґрунтуються на наступному.

Перевіркою встановлено, що 06.07.2009 р. між ТОВ «Авто Фінанс», ПАТ «Родовід Банк»та ТОВ «Нова Хортиця» було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Авто Фінанс»набув від ПАТ «Родовід Банк»права вимог до ТОВ «Нова Хортиця»за Кредитним договором № 22.1/124-КЛТ-06, що був укладений між ПАТ «Родовід Банк»та ТОВ «Нова Хортиця»26.06.2006 р. В подальшому, 01 жовтня 2009 року ТОВ «Авто Фінанс»(як страхувальник) уклало з АТЗТ «Страхова Компанія «Енестра»Договір добровільного страхування кредитів № 298/10, предметом якого було визначено майнові інтереси страхувальника, пов'язані з фінансовими збитками страхувальника внаслідок повного або часткового неповернення страхувальнику кредиту за вищевказаним Кредитним договором від 26.06.2006 р. № 22.1/124-КЛТ-06 та Договором відступлення права вимоги від 06.07.2009 р., на підставі яких, ТОВ «Авто Фінанс»набуло статусу кредитора перед ТОВ «Нова Хортиця».

Відповідно до умов Договору відступлення права вимоги, ТОВ «Авто Фінанс»сплатило ПАТ «Родовід Банк»за набуте право вимоги грошові кошти в сумі 51 910 000 грн., що є рівним сумі заборгованості ТОВ «Нова Хортиця»перед ПАТ «Родовід Банк»за основною сумою кредиту згідно Кредитного договору № 22.1/124-КЛТ-06. В подальшому кредит, право вимоги якого було набуте позивачем, був повернений позивачу в повному обсязі -в сумі 51 910 000 грн., протягом третього та четвертого кварталів 2009 року. При цьому, позивач сплатив АТЗТ «Страхова Компанія «Енестра»страховий платіж в сумі 1 499 400 грн. після закінчення строку дії Договору добровільного страхування кредитів № 298/10, тобто в 2010 році, але відніс зазначену суму до складу валових витрат 2009 року.

На думку відповідача, укладений між ТОВ «Авто Фінанс», ПАТ «Родовід Банк»та ТОВ «Нова Хортиця»Договір відступлення права вимоги від 06.07.2009 є договором факторингу, а оскільки для укладення такого договору фаторингу ТОВ «Авто Фінанс»не мало відповідної ліцензії, то позивачем не додержані вимоги ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо чинності правочину, внаслідок чого Договір відступлення права вимоги є нікчемним, бо його зміст суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. З цих підстав, відповідач вважає, що кошти в сумі 51 910 000 грн., отримані ТОВ «Авто Фінанс»на підставі такого нікчемного правочину є доходами з інших джерел та відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повинні були бути включені позивачем до складу валових доходів. Відповідно, витрати на страхування в сумі 1 499 400 грн. за Договором добровільного страхування кредитів № 298/10, яким були застраховані кредитні ризики позивача, що виникли на підставі нікчемного правочину, не можуть бути віднесені до складу валових витрат ТОВ «Авто Фінанс»за умовами п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, відповідачем було донараховано позивачу валовий дохід на суму 51 910 000 грн., у тому числі за періодами:

- за 3-й квартал 2009 року у сумі 22 910 000 грн.;

- за 4-й квартал 2009 року у сумі 51 910 000 грн.,

а також зменшено суму валових витрат ТОВ «Авто Фінанс»за 2009 рік на суму 1 499 400 грн.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, суд зазначає наступне.

06.07.2009 р. між ПАТ «Родовід Банк»(як цедентом), ТОВ «Авто Фінанс»(як цесіонарієм) та ТОВ «Нова Хортиця»(як боржником) було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого, ТОВ «Авто Фінанс»набув від ПАТ «Родовід Банк»права вимог до ТОВ «Нова Хортиця»за Кредитним договором № 22.1/124-КЛТ-06, що був укладений між ПАТ «Родовід Банк»та ТОВ «Нова Хортиця»26.06.2006 р.

Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 вказаного Договору відступлення права вимоги, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій набуває всі права вимоги цедента до боржника за наступними договорами, укладеними між Цедентом та Боржником:

- п.п. 1.1.1. за Кредитним договором № 22.1/124-КЛТ-06 від 26 червня 2006 року, за умовами якого цедент є кредитором, а боржник -позичальником.

- п.п. 1.1.2. за Договором іпотеки № 34/08-3-07 від 23 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького окружного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованим в реєстрі за № 865, який виступає в якості забезпечення виконання зобов'язань боржника, що випливають з Кредитного договору, та за умовами якого цедент є іпотекодержателем, а боржник -іпотекодавцем.

Згідно з положеннями підпункту 2.2. пункту 2 Договору відступлення права вимоги, вартість прав вимоги, що відступається цесіонарію за цим договором, є рівною сумі заборгованості боржника перед цедентом за основною сумою Кредитного договору, та складає 51 910 000 (П'ятдесят один мільйон дев'ятсот десять тисяч) гривень.

В Акті перевірки відповідач робить висновок про те, що укладений позивачем Договір про відступлення права вимоги від 06.07.2009 р. з ТОВ «Нова Хортиця»та ПАТ «Родовід Банк» є договором факторингу, для укладення якого позивач не мав необхідної ліцензії, а тому позивачем не додержані вимоги частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України щодо чинності правочину, внаслідок чого Договір відступлення права вимоги є нікчемним.

За змістом частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, внаслідок передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 516 цього Кодексу, якою регламентовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України обмежене коло осіб, які можуть бути факторами за договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) розглядаються як кредитна операція.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг регулюються та здійснюються відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12.07.2001 № 2664-ІІІ.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»факторинг визнається фінансовою послугою (підпункт 11 пункту 1 статті 4 Закону).

З аналізу наведених вище положень нормативно-правових актів суд зазначає, що у даному випадку відплатність (оплатність) договору має вирішальне значення як ознака визначення виду договірного правовідношення, який відповідає договірній конструкції договору факторингу.

У відповідності до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством, є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

В матеріалах справи міститься лист Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.05.2011 № 6257/39-8 наданий на звернення ТОВ «Авто Фінанс»з якого вбачається, що відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»від 03.04.2009 р. № 231, зареєстрованого в Міністрертсві юстиції України за № 373/16389 від 23.04.2009 до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

1) фінансування клієнтів -суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників -суб'єктів господаруання за договором, на якому базується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування сум и боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

У разі відсутності однієї з вищенаведених умов, така послуга не може вважатися фінансовою послугою факторингу, а також зазначено, що фінансова послуга факторингу надається фінансовими установами та не потребує отримання ліцензії (дозволу) Держфінпослуг (крім випадків надання такої послуги за рахунок залучених коштів).

Крім того, суд зазначає, що аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в листі Державної податкової адміністрації України від 22.02.2011 р. № 4940/7/16-1517-26.

Суд звертає увагу, що відповідно до умов вищезазначеного Договору відступлення права вимоги, не передбачено отримання будь-якої плати (в тому числі за рахунок дисконтування суми боргу чи будь-яким іншим способом) за користування грошовими коштами, що були сплачені ТОВ «Авто Фінанс»на користь ПАТ «Родовід Банк»за відступлення права вимоги, а отже у ДПІ Святошинського району м. Києва не було жодних правових підстав визначати Договір відступлення права вимоги, як договір факторингу.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, нікчемними вважаються правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224, тощо).

Норми чинного законодавства встановлюють презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), лише законом чи судом має бути встановлено недійсність господарського правочину. Так, у розглянутому випадку порядок і підстави визнання правочину недійсним повинні визначатись відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищезазначене, висновки відповідача, викладені в Акті перевірки стосовно нікчемності правочину спростовуються наведеними нормами чинного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями чинними на час проведення перевірки), завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за - додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Враховуючи викладене, повноваження відповідача визначалися Законом України «Про державну податкову службу України», але наявний нормативно-правовий акт не надає податковій службі права визначати нікчемність правочинів.

В Акті перевірки податковий орган зазначає, що з урахуванням умов Договору добровільного страхування кредитів від 01.10.2009 р. за № 298/10, ТОВ «Авто Фінанс»не виступав кредитором ТОВ «Нова Хортиця». Договір відступлення права вимоги не є кредитом у розумінні п. 11.1 ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи зазначене, відповідач прийшов до висновку, що ТОВ «Авто Фінанс»безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати з добровільного страхування кредитів в сумі 1 499 400,00 грн.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача, з огляду на наступне.

01.10.2009 р. між ТОВ «Авто Фінанс»та АТЗТ «СК «Енестра»укладено Договір добровільного страхування кредитів № 298/10 з метою уникнути негативних наслідків в своїй господарській діяльності в разі не виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до пункту 2.1.1 вказаного Договору страхування, предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов 'язані з фінансовими збитками Страхувальника внаслідок повного або часткового неповернення Позичальником Страхувальнику кредиту на умовах, встановлених Кредитним договором та Договором відступлення права вимоги за Кредитним договором, включаючи всі додаткові угоди, договори та додатки до нього між Страхувальником та Позичальником.

У відповідності до статті 510 Цивільного кодексу України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має однозначно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має права вимагати від неї.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що у зобов'язанні кредитор може бути змінений, зокрема, внаслідок передання первинним кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), договором або законом.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Відповідно до статтей 513, 521 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора (боржника) у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

Так, статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, суд зазначає, що виходячи з наведених вище положень нормативно-правових актів, з дня підписання 06.07.2009 р. Договору відступлення права вимоги ТОВ «Авто Фінанс»став строною Кредитного договору від 26.06.2006 № 22.1/124-КЛТ-06, а саме, Кредитором зі всіма правами та обов'язками закріпленими в договорі та врегульовані Законом.

Суд також звертає увагу, що станом на час існування спірних правовідносин у позивача була наявна Ліцензія на надання фінансових послуг серії АВ № 020862, видана позивачу Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 02.08.2007 р. терміном дії з 07.08.2007 р. по 07.08.2010 р.

Статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 1.11.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 5.4.6. наведеної вище статті закріплено, що до валових витрат належать будь-які витрати зі страхування, зокрема, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб - кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованої іпотечної заборгованості власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованої іпотечної заборгованості на іншу.

За таких обставин суд зазначає, що ТОВ «Авто Фінанс» правомірно не відносило до складу валового доходу суму коштів у розмірі 51 900 000 грн., які були отримані як повернена сума фінансового кредиту від особи - дебітора.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що з боку ТОВ «Авто Фінанс»відсутні порушення вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також відсутні порушення підпункту 5.4.6 підпункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відповідно не було занижено валовий дохід.

Оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність визначення відповідачем суми податкового зобов'язання за основним платежем з податку на прибуток в сумі 13 352 349,25 грн. до нього немає підстав застосовувати штрафні санкції у сумі 3 338 087,32 грн., нараховані у спірному податковому повідомленні-рішенні на підставі абз. 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на віднесення до валових витрат за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р. відповідних сум, а висновки викладені в Акті перевірки про порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.4 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року в сумі 13 506 228,00 грн. є помилковими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 16.05.2011 р. № 0000402200/0, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Авто Фінанс» підлягає задоволенню.

На стягненні судових витрат позивач не наполягав, про що подав письмову заяву.

Враховуючи викладене у сукупності, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Фінанс" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 0000402200/0 від 16.05.2011 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30 березня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена і підписана 11 квітня 2012 року.

Суддя Ю.Т. Шрамко