Ухвала

від 15.07.2015 по справі 2а-16445/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/9991/69231/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 по справі №2а-16445/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 №0000402200/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби 06.11.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.11.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», частини п'ятої статті 203, пункту 2 статті 235, статей 651, 654, 1057, 1077, 1078, Цивільного кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що договір відступлення права вимоги від 06.07.2009, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс», Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Хортиця», є договором факторингу на укладення якого позивач не мав ліцензії. У зв'язку з викладеним відповідачем зроблено висновок про нікчемність договору відступлення права вимоги від 06.07.2009, а кошти в сумі 51910000грн., отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс» на підставі такого нікчемного правочину є доходами з інших джерел та відповідно повинні були бути включені позивачем до складу валових доходів. В той же час, витрати на страхування в сумі 1499400,00грн. кредитних ризиків позивача, що виникли на підставі нікчемного правочину, не можуть бути віднесені до складу валових витрат.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва складено акт від 19.04.2011 №25/22-025/34833667 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2011 №0000402200/0, яким позивачу було збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 13352349,25грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій на суму 3338087,32грн.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Так, до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги (цесії).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, предметом цесії є безпосередньо передача права вимоги. Предметом договору факторингу є фінансування особи фактором за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору відступлення права вимоги від 06.07.2009 не передбачено отримання будь-якої плати (в тому числі за рахунок дисконту суми боргу) за користування грошовими коштами, що були сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс» на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» за відступлення права вимоги. При цьому, Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» не отримувало від позивача фінансування в рахунок передачі грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Хортиця», а отримало суму заборгованості боржника в компенсацію уступленого права вимоги. А отже у податкового органу були відсутні підстави вважати договір, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Фінанс», Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Хортиця», договором факторингу.

Відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам, отриманням частини консолідованої іпотечної заборгованості власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованої іпотечної заборгованості на іншу.

Таким чином, позивач, отримавши як кредитор від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Хортиця» основної суми заборгованості по фінансовому кредиту, відповідно до вимог підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно не включав до валового доходу відповідні суми.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» не формувалися валові витрати при наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова Хортиця» фінансового кредиту, як і не формувалися валові витрати позивачем при оплаті банку заборгованості боржника при укладенні договору уступки права вимоги.

За таких обставин, висновки податкового органу про обов'язок позивача відобразити кошти, отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Хортиця» в рахунок погашення основного зобов'язання по фінансовому кредиту, у складі валового доходу відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є необґрунтованими.

Щодо висновків податкового орган про неправомірність відображення позивачем у складі валових витрат суми витрат на страхування кредитних ризиків, що виникли на договору уступки права вимоги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.4.6. пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат належать будь-які витрати зі страхування, зокрема, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір страхування було укладено позивачем для страхування кредитних ризиків договору відступлення права вимоги, відповідно до якого він є кредитором, що свідчить про правомірність формування товариством валових витрат за відповідною операцією.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновки суду першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 16.05.2011 №0000402200/0 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 по справі №2а-16445/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв