Постанова

від 08.05.2012 по справі 16/388

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2012 р. Справа № 16/388

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 року у справі № 16/388 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", Закритого акціонерного товариства "Укрнафтосервіс" про визнання зобов'язань за договором застави нерухомого майна припиненими,

за участю представників:

Прокуратури: Рудак О.В., посв. № 72,

Позивача: ОСОБА_3, дов. б/н від 16.01.2012 року,

ОСОБА_4, дов. б/н від 10.01.2012 року,

Відповідача 1: ОСОБА_5, дов. № 19-11/2 від 12.01.2012 року,

Відповідача 2: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" (далі -ТОВ "Інфокс", Позивач) у листопаді 2008 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі -ВАТ "Державний ощадний банк України", Відповідач 1), Закритого акціонерного товариства "Укрнафтосервіс" (далі -ЗАТ "Укрнафтосервіс", Відповідач 2), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання зобов'язань за договором застави нерухомого майна №105/31/3-4 (майнової поруки) від 22.03.2002 року, припиненими.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2009 року позов ТОВ "Інфокс" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 року здійснено заміну ВАТ "Державний ощадний банк України" на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі -ПАТ "Державний ощадний банк України")

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 року рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2009 року залишено без змін.

У поданих касаційних скаргах, Заступник прокурора міста Києва (далі -Прокурор) та ПАТ "Державний ощадний банк України", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 16, 257, 261, 553, 559, 575, 583 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), ст.ст. 178, 181, 191 Цивільного кодексу Української РСР (далі -ЦК УРСР), ст.ст. 11, 20, 24, 27 Закону України "Про заставу", ст.ст. 4 2 , 4 3 , 12, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), просять скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Інфокс", відмовити.

Позивач, у своїх запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Прокурора та Відповідача, викладених у касаційних скаргах, просить залишити такі без задоволення, а оскаржувані постанову та рішення у даній справі -без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.03.2002 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (Банк), правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", і ЗАТ "Укрнафтосервіс" (Позичальник) було укладено Договір кредитної лінії № 106/31/1 (далі -Договір №106/31/1), із змінами та доповненнями, внесеними Додатковими угодами №№ 1-5, відповідно, від 30.04.2002 року, 17.07.2002 року, 17.09.2002 року, 31.12.2003 року і 31.12.2004 року.

При цьому, пунктом 8.4. Договору № 106/31/1 дійсно передбачалась можливість укладення додаткових угод до нього, які являтимуться його невід'ємною частиною.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.6.1.1. Договору № 106/31/1, Банк зобов'язався надати на умовах цього Договору, а Позичальник -прийняти, належним чином використовувати та повернути, в передбачений цим договором строк, грошову суму (кредит) в загальному розмірі 7500000,00 доларів США та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 10.03.2003 року. У разі, якщо ліміт кредиту буде вичерпано, наступний транш надається Позичальнику тільки за умови погашення попередньої заборгованості. Відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на основі процентної ставки у розмірі 13% річних, який може бути змінений в порядку, визначеному цим договором.

Додатковою угодою № 1 від 30.04.2002 року до Договору № 106/31/1 Банком та Позичальником було внесено зміни до пунктів 1.3., 1.6.1.1. останнього та викладено такі у новій редакції, відповідно до якої кредит Позичальнику може надаватися в наступних валютах: гривні та доларах США. При наданні кредиту у гривні розмір чергової видачі перераховується в долари США, для дотримання ліміту кредиту, при цьому перевід гривні в долари США здійснюється по курсу НБУ на день видачі кожного траншу. Відсотки за користування кредитом в доларах США розраховуються Банком на основі процентної ставки в розмірі 13% річних, яка може бути змінена в порядку, визначеному цим договором. Відсотки за користування кредитом в національній валюті України розраховуються Банком на основі процентної ставки в розмірі 19% річних, яка може бути змінена в порядку, визначеному цим Договором.

Крім того, Додатковою угодою № 2 від 17.07.2002 року до Договору №106/31/1 було змінено остаточний термін повернення кредиту, передбачений п. 1.2. цього договору, а саме -з 10.03.2003 року на 10.03.2005 року. При цьому, сторони погодили також і суму ліміту кредиту, визначивши його розмір, а саме: до 24.02.2005 року -7500000,00 дол. США і з 24.02.2005 року -4000000 дол. США.

Для забезпечення належного виконання зобов'язань за Договором №106/31/1, між ВАТ "Державний ощадний банк України" (Заставодержатель) і ТОВ "Інфокс" (Заставодавець) 22.03.2002 року було укладено Договір застави нерухомого майна № 105/31/3-4 (майнової поруки) (далі -Договір № 105/31/3-4), згідно якого (п. 1.2.), предметом застави за цим Договором є нерухоме майно -нежилі будівлі: літ. Б, загальною площею 102,8 кв.м. та літ. В, загальною площею 843,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Рилєєва, 10-а.

Умовами Договору застави (п. 1.4.) сторони погодили, що оціночна вартість предмету застави, згідно незалежної оцінки його вартості, проведеної ЗАТ "Торговий дім "Ріелтер-Україна" станом на 30.11.2001 року, яка становить 11112137,00 грн., є приблизною вартістю предмету застави на момент передачі його у заставу.

Згідно пунктів 9.1., 9.2., 9.5. Договору застави, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі. Цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення. Сторони зобов'язані вчасно повідомляти одна одну про зміни, у тому числі ті, які здатні вплинути на реалізацію Договору та виконання зобов'язань по ньому.

В наступному, Додатковою угодою № 1 від 22.04.2003 року до Договору № 105/31/3-4 Заставодержатель і Заставодавець внесли зміни до його пункту 2., виклавши його в новій редакції про те, що сторони цієї угоди погодили строк повернення основного боргу за Кредитним договором - до 10.03.2005 року, а також строки сплати відсотків за користування кредитом, розрахунків в разі відкликання кредиту, погашення заборгованості у разі відмови від зміни процентної ставки за користування кредитом та інші строки платежів, визначені в Кредитному договорі моментом витребування.

Вимогами Позивача у даній справі, з урахуванням поданих уточнень, є визнання зобов'язань за договором застави нерухомого майна № 105/31/3-4 (майнової поруки) від 22.03.2002 року, припиненими (припинення правовідношення), з посиланням на положення ст.ст. 16, 559 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу" і те, що при укладенні між Банком та Позичальником Додаткових угод №№ 1, 2 до Договору № 106/31/1, якими було змінено умови останнього в частині розміру кредиту, відсотків річних за користування кредитом та строків його повернення, мало місце збільшення обсягу відповідальності Заставодавця, як майнового поручителя, перед Заставодержателем за Договором № 105/31/3-4, без повідомлення та без відповідної на те згоди Заставодавця.

Як зазначало вище, Договір № 106/31/1 було укладено 11.03.2002 року з терміном виконання зобов'язання -не пізніше 10.03.2003 року, а згідно Додаткових угод №№ 1, 2 до цього договору та Додаткової угоди № 1 до Договору -не пізніше 10.03.2005 року.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Аналогічні правила закріплено і в п. 4 Прикінцевих положень ГК України, який набрав чинність з 01.01.2004 року, щодо застосування його норм до господарських відносин, які виникли до набрання чинності відповідних положень цього Кодексу.

Отже, при вирішенні спору у даній справі, суди попередніх інстанцій правильно керувалися відповідними положеннями діючих норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про заставу".

Разом з тим, згідно положень ст. 74 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 526 ЦК України також передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 цього ж Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно п. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Загальні підстави припинення зобов'язання передбачені статтею 598 ЦК України, згідно ч. 1 якої, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Також, законом (ст. 546 ЦК України) передбачено види забезпечення виконання зобов'язання, а саме: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Договором та законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Разом з тим, законом (ст. 583 ЦК України і ст. 11 Закону України "Про заставу") передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

При цьому, частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень вказаних норм матеріального права, умов укладених договорів, та додаткових угод до них, встановивши в даному конкретному випадку те, що внаслідок укладення додаткових угод до Кредитного договору № 106/31/1, якими було внесено зміни до його умов щодо розміру відсотків та строків повернення кредиту, яке призвело до збільшення обсягу відповідальності Позивача, як майнового поручителя за Договором № 105/31/3-4, укладеного для забезпечення виконання зобов'язань за Договором № 106/31/1, без відповідної згоди на те поручителя, та за відсутності угоди сторін про розмір забезпечення заставою вимог, які можуть виникнути в майбутньому, дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про визнання зобов'язань за договором застави нерухомого майна № 105/31/3-4 (майнової поруки) від 22.03.2002 року припиненими та законність рішення суду першої інстанції про задоволення даного позову.

При цьому, суд апеляційної інстанції, з огляду на положення ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, та суть позовних вимог у даній конкретній справі, відхилив доводи Відповідача 1 про те, що обраний Позивачем спосіб захисту -про визнання правовідношення за Договором № 105/31/3-4 припиненим, не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним законом.

Також, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень ст.261 ЦК України, ст.ст. 33, 34 ГПК України, відхилив, як безпідставні, і доводи Відповідача 1 про застосування в даному випадку наслідків спливу позовної давності у спорі, у зв'язку з тим, що на думку суду, з огляду на представлені сторонами докази у справі, цей строк Позивачем у даному випадку пропущено не було.

На думку колегії суддів касаційної інстанції, висновки суду апеляційної інстанції, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, з дотриманням процесуальних норм.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційної інстанції, а тому підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 -111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 року у справі № 16/388 -без змін.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.