Постанова

від 15.05.2012 по справі 33/314

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2012 № 33/314

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлева М.Л.

суддів: Тарасенко К.В.

Авдеєва П.В.

при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.05.2012 року по справі № 33/314 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Політ», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року (оформленого відповідно до ст. 83 ГПК України 02.12.2011 року) у справі № 33/314 (суддя -Мудрий С.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ

до житлово-будівельного кооперативу «Політ», м. Київ

про стягнення 111 661,75 грн.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Політ» про стягнення 111 661,75 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410161 від 01.05.2000 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 33/314 позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу «Політ» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 86 896,15 грн., три проценти річних в розмірі 4 350,55 грн., індекс інфляції в розмірі 11 835,97 грн., пеню в розмірі 500,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 082,59 грн. та 228,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою господарського суду міст Києва від 12.12.2011 року виправлено допущену у резолютивній частині рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року № 33/314 описку. У п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року № 33/314 замість слів «заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 86 896 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн. 15 коп.» читати «заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 86 896 (вісімдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто шість) грн. 15 коп.».

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, житлово-будівельний кооператив «Політ», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача 11 727,24 грн. основного боргу та витрати по судовому розгляду справи.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги заперечення та документи відповідача стосовно розрахунків сторін.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2012 року по справі № 33/314 відновлено строк на подання апеляційної скарги житлово-будівельному кооперативу «Політ» та було прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення на 15.05.2012 року.

Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 року у зв'язку з хворобою судді Жук Г.А. та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею - Яковлєвим М.Л., суддями - Авдеєвим П.В., Тарасенко К.В.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу житлово-будівельному кооперативу «Політ» - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Однак, 14.05.2012 року від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, без зазначення причини.

Президія Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» зазначила наступне: Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

З урахуванням зазначеного, колегія апеляційного суду вважає, що дане клопотання задоволенню не підлягає та розцінюється судом лише як спосіб затягувати процес. Крім того, апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги обмежений строком розгляду в два місяці, клопотань про продовження строку розгляду в порядку ст. 69 ГПК України сторонами не подавалися, за власної ініціативи суд позбавлений продовжувати термін розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року по справі № 33/314 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (енергопостачальна організація) та житлово-будівельним кооперативом «Політ» (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410161 від 01.05.2000 року (а.с. 17-18).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.

Предметом договору є постачання позивачем за плату теплової енергії відповідачу у вигляді гарячої води, тобто за своєю правовою природою він є договором енергопостачання (параграф 3 глави 29 Господарського кодексу України), платником за яким є сторона за договором, на користь якої він укладений, тобто відповідач.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору, яку відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Між сторонами укладено додатки до договору № 1410161, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

У додатку 3 до договору зазначено, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією від 15.01.99 № 47, а з 01.01.2011 - затверджені Постановою національної комісії регулювання електроенергетики, які можуть змінюватись в період дії договору (а.с. 21).

Відповідно до п. 2 додатку 4 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії № 4 за адресою: вул. Строкача, буд. № 9, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (а.с. 22).

Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України „Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем умови договору виконано належним чином, що підтверджується обліковими відомостями за період з червня 2009 року по серпень 2011 року (а.с. 28-54).

Вартість використаної за період 01.06.2009 року по 01.10.2011 року теплової енергії сплачувалась відповідачем позивачу з порушенням умов договору № 1410161, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 86 896,15 грн.

Отже, колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав належним чином, внаслідок чого у період з 01.06.2009 року по 01.10.2011 року за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 86 896,15 грн., що підтверджується обліковими картками (а.с. 28-54) та відомостями обліку споживання теплової енергії (а.с. 56-69).

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат в розмірі 15 018,23 грн., з вересня 2009 по березень 2010 включно на суму 4 065,71 грн., з серпня 2011 року по червень 2011 року включно на суму 10 846,14 грн., за вересень 2011 року на суму 106,37 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 4 570,98 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 4 350,55 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 11 835,97 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в розмірі 5 176,39 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 додатка 4 до договору встановлено, що за несвоєчасне виконання умов договору передбачено пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяця, у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення до моменту його повного погашення.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало було виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотання про зменшення розміру пені.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Можливість зменшення розміру неустойки передбачена також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Відповідно до п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» від 29 квітня 1994 № 02-5/293, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також, у п. 3.17.4. Постанови Пленума Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При розгляді справи було встановлено, що основним споживачем теплової енергії, що була поставлена відповідачу, є населення, яке не здійснювало своєчасних розрахунків за спожиті енергоносії, а Законом України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" тимчасово заборонено стягувати з населення пеню за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг.

Враховуючи те, що апеляційним судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та враховано те що відповідач не є прибутковою організацією, колегія апеляційного суду, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення пені у розмірі 500,00 грн.

Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2011 року № 4/110-38, від 06.04.2011 року № 43/301-10, від 22.11.2011 року № 52/451.

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 33/314 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу «Політ», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 33/314 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року у справі № 33/314 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 33/314 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлев М.Л.

Судді Тарасенко К.В.

Авдеєв П.В.