Ухвала

від 19.11.2015 по справі 33/314

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м. Київ К/9991/31021/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Господарського суду міста Києва від 20.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 по справі № 33/314.

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Векта"

Закритого акціонерного товариства "Меридіан"

про визнання недійсним договору та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2005 року Державна податкова інспекція звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору, укладеного між ТОВ "Векта" та ЗАТ "Меридіан", зобов'язання ЗАТ "Меридіан" повернути ТОВ "Векта" грошові кошти, одержані за спірним договором та стягнення з ТОВ "Векта" в дохід державного бюджету отриманого за договором товару на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач (ТОВ "Векта") просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2002 року ТОВ "Векта" придбало у ЗАТ "Меридіан" товар на суму 211 695,60 грн. , що підтверджується податковою накладною від 02.07.2002 №02/07-5, рахунком-фактурою від 02.07.2002 №345. Оплата придбаного товару здійснена ТОВ "Векта" платіжними дорученнями від 10.09.2002, від 18.09.2002 та 24.09.2002.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, не можуть бути предметом позову після 1 січня 2004 року.

Цивільний кодекс Української РСР, ст. 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність з 1 січня 2004 року, у зв'язку з набранням чинності Цивільного кодексу України, проте останній вищезазначеного припису не містить.

За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Натомість Господарський кодекс України, що набрав чинності також з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням ст. 49 ЦК УРСР. Проте відповідно до п. 5 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Господарського суду міста Києва від 20.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 по справі № 33/314 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко