Постанова

від 12.04.2012 по справі 22/309

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2012 № 22/309

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Коршун Н.М.

Авдеєва П.В.

за участю представників:

від позивача: представник - ОСОБА_2 - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Екостандарт», м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р.

у справі № 22/309 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоінвестбуд», м. Київ

про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2011 р. Публічне акціонерне товариство «Екостандарт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоінвестбуд» про стягнення 529 974, 71 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 86 746 грн. інфляційної складової боргу, 3% річних сумою 24 246, 08 грн., пені сумою 19 199, 37 грн., мотивуючи вимоги тим, що за відповідачем згідно укладеного договору № 450374 від 01.12.2007 р. рахувалась заборгованість по оплаті за використану теплову енергію.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач зменшив суму позовних вимог у зв'язку з частковою сплатою боргу відповідачем та просив стягнути з відповідача суму основного боргу 494 974, 71 грн., інфляційної складової -86 746 грн., три відсотки річних 24 246, 08 грн., пені 19 199, 37 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. позов задоволено частково; припинено провадження в частині розгляду вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоінвестбуд» 75 000 грн. основного боргу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоінвестбуд» на користь Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» 340 288, 09 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 17 335, 01 грн. пені, 65 652, 60 грн. інфляційних збитків, 18 806, 90 грн. 3% річних, 5 333, 37 грн. судових витрат; в іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Екостандарт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, зменшивши розмір 3 % річних та інфляційної складової суми боргу, порушив норми ч. 1 ст. 611, ст. 625 ЦК України, 229 ГК України та не навів розрахунок. Крім того судом не наведений зменшений розрахунок пені. Вважає, що місцевий господарський суд неправомірно припинив провадження у справі в частині стягнення 75 000 грн., оскільки на цю суму були зменшені позовні вимоги. Також зазначає, що сума у розмірі 79 686,62 грн. за поставлену у квітні 2011 р. теплову енергію підлягає стягненню з відповідача, оскільки між сторонами досягнута домовленість про продовження дії договору.

Відповідач наданим правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2007 р. між ЗАТ «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер» (правонаступником є ТОВ «Укоінвестбуд») укладено договір (ос./рах 450374) на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно з п. 1.1 якого енергопостачальна організація зобов'язувалась виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води в період з 01 грудня 2007р. по 30 листопада 2008 р., покупець зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах договору.

У відповідності до п. 6.5 договору покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію в періоді з листопада 2009 р. по травень 2011 р. в розмірі 494 974, 71 грн. (з урахуванням поданих уточнень при погашенні суми боргу в розмірі 20 000 грн. що відбулось до звернення позивача з позовом до суду).

Матеріалами справи підтверджено, що сума боргу в розмірі 75 000 грн. згідно представлених суду виписок була погашена відповідачем протягом періоду з 26.08.2011р., що є свідченням відсутності спору між сторонами в цій частині.

У відповідності до п.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Станом на час прийняття судом першої інстанції рішення у справі спору між сторонами в частині стягнення заборгованості в розмірі сплачених коштів не існує, тому провадження по розгляду заявлених позивачем вимог в цій частині підлягало припиненню саме внаслідок дій вчинених відповідачем щодо погашення боргу.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заборгованість, що є предметом спору виникла за період з 01.11.2009 р. по 01.05.2011 р. та з урахуванням проведених оплат, в тому числі по сумі 75 000 грн. сплачених після звернення позивача з позовом до суду, складає 419 974, 71 грн..

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

З урахуванням умов договору (п. 6.5 договору) строки сплати вартості спожитої теплової енергії, з боку відповідача були порушені, що є підставою для задоволення вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 340 288, 09 грн., що виник в періоді з 01.11.2009 р. по 01.04.2011 р. (при врахуванні часткової сплати).

При цьому, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення вартості теплової енергії на суму 79 686, 62 грн. поставленої на користь відповідача у квітні 2011р. оскільки у вказаному періоді дія договору, порушення умов якого, в частині сплати вартості поставленої енергії, є підставою заявленого позову, на вказану дату припинилась.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що між сторонами досягнута домовленість про продовження дії договору, як такі що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою вказаної статті зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ЦК України), серед яких договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Факт споживання теплової енергії в періоді після закінчення строку дії договору є свідченням виникнення між сторонами відповідних правовідносин, врегулювання яких не є предметом договору що закінчився.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Ухвалою суду першої інстанції від 01.09.2011р. позивача було зобов'язано надати суду докази звернення до відповідача з вимогою про сплату заборгованості що утворилась за отриману теплову енергію у квітні 2011р. на суму 79 686, 62 грн., в разі якщо така не направлялась зазначити підстави вважати таким що настав строк виконання зобов'язання по оплаті станом на дату звернення до суду з позовною заявою.

Так, дія договору № 450374 від 01.12.2007р. продовжена сторонами до 01.04.2011 р. при направленні листа позивача за вих. № 09/1883 від 29.09.2010 р., а у відповідності зі ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Зазначеним обумовлюється обов'язковість для сторін виконання зобов'язань, які виникли з договору та були вчинені в його межах, однак в даному випадку договір від 01.12.2007 р. не може бути підставою виникнення нових зобов'язань у зв'язку із закінченням строку його дії, який чітко обмежений сторонами у п. 10.1 та продовжений за згодою сторін до 01.04.2011 р.

Підстави керуватись положеннями договору від 01.12.2007 р. щодо настання строку оплати по вартості переданої для споживання у квітні 2011р. теплової енергії, з урахуванням наведеного відсутні, у зв'язку з чим такий має визначатись виходячи з положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Наявні в матеріалах справи претензії за вих. № 09/2315 від 25.11.2010р. (щодо заборгованості станом на 19.11.2010 р.), вих. № 09/РІГ-130 від 13.04.2011р. (щодо заборгованості станом на 01.04.2011р.) не мають відношення до суми боргу, яка виникла за квітень 2011 р., а з вимогою про оплату вартості спожитої у квітні 2011 р. теплової енергії на суму 79 686, 62 грн. в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач до відповідача не звертався, надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем процесуального обов'язку, покладеного на нього статтею 56 ГПК України, а не пред'явленням вимоги боржникові.

Зазначена позиція викладена зокрема і у п. 11 Листа Вищого господарського суду від 11.04.2005р. № 01-8/344, а також, у відповідь на питання чи може вважатися надіслання позивачем копії позовної заяви відповідачеві вимогою виконання обов'язку в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, у п. 6 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006р., № 01-8/2351 зазначено, що передбачене статтею 56 ГПК надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у зазначеній нормі Цивільного кодексу України.

Виходячи зі встановлених обставин справи з урахуванням того, що суд при прийнятті рішення обмежений предметом та підставами заявленого позову, а вимоги позивача про стягнення заборгованості обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов договору № 450374 від 01.12.2007 р., з якого зобов'язань по оплаті вартості теплової енергії спожитої після закінчення терміну дії договору (01.04.2011 р.) для відповідача не виникало, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для задоволення поданого позову в цій частині відсутні, оскільки обов'язок по оплаті на суму 79 686, 62 грн. станом на час звернення до суду не виник і прострочення сплати по цій сумі відповідачем не допускалось.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з п. 9.2 договору у разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки, енергопостачальна організація нараховує пеню у розмірі 0,75% за кожний прострочений день, але не більше величини, яка встановлена чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача згідно приведеного позивачем розрахунку у відношенні суми заборгованості, що виникла поступово, за обліковою ставкою встановленою Постановою НБУ від 09.08.2010р. № 377 в періоді нарахування пені в межах строку встановленого законом (не більше ніж за 6 місяців) складає 17 335, 01 грн. (без врахування пені обчисленої на суму боргу з урахуванням вартості теплової енергії за квітень 2011р.).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність прострочення в перерахуванні коштів за споживання теплової енергії згідно з договором (ос./рах 450374) від 01.12.2007 р., судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків у розмірі 65 652,60 грн., та 3% річних у розмірі 18 806,90 грн. виходячи з розрахунку позивача здійсненого у відношенні заборгованості, що виникла поступово та без врахування вартості теплової енергії за квітень 2011 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову частково та припинення провадження в частині вимог про стягнення 75 000,00 грн. основного боргу, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 р. у справі № 22/309 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 22/309 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Куксов В.В.

Судді Коршун Н.М.

Авдеєв П.В.