Постанова

від 16.05.2012 по справі 5020-120/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2012 р. Справа № 5020-120/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б., Губенко Н.М., Кролевець О.А., розглянувши матеріали касаційної скаргиФедерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації на рішення та постановугосподарського суду міста Севастополя від 26.04.2011 Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 у справі № 5020-120/2011 Господарського суду міста Севастополя за позовом Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс -центр" Товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон-плюс" про застосування наслідків недійсності правочину за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Федеральне державне унітарне підприємство "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації звернулося до господарського суду міста Севастополя із позовом, з урахуванням уточнення позовних вимог, до товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-центр", товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс" про застосування до відповідачів наслідків недійсності договору купівлі - продажу № КП-1 від 20.04.2007 -двосторонню реституцію, зобов'язавши товариство з обмеженою відповідальністю "Полізон-плюс" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-плюс" плавучий док "Равелін" рік побудови -1979, місце побудови -м. Миколаїв, порт приписки - м. Севастополь та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс - центр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон- плюс" сплаченої вартості майна у розмірі 100000,00грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.04.2011 у справі №5020-120/2011 (суддя Альошина С.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді - Котлярової О.Л., суддів Антонової І.В., Маслової З.Д.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, Федеральне державне унітарне підприємство "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Севастополя від 26.04.2011 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 у справі № 5020-120/2011 та прийняти нове рішення.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс - центр" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс" (покупець) укладено договір купівлі - продажу №КП-1 від 20.04.2007 (далі -Договір).

За умовами вказаного Договору (пункт 1.1. Договору) товариство з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс - центр" продало належний йому на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2005, а товариство з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс" придбало товар: плавучий док "Хмільник", проект 1240, рік побудови - 1979, м. Ленінград, місцезнаходження - м. Севастополь, ВАТ " Персей". Всього продавець продав, а покупець придбав товар на суму 100000,00грн., в т.ч. ПДВ -20%.

Згідно пункту 6.2. Договору жодна із сторін не може передавати свої права та обов'язки третій особі без письмового погодження другої сторони, яка домовляється.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2010 у справі №5020-5/659-3/372 за касаційною скаргою Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації, визнано недійсним договір купівлі-продажу плавучого доку "Хмільник" від 20.04.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс - центр" та товариством з обмеженою відповідальністю "Полізон - плюс", з підстав недотримання сторонами договору вимог чинного законодавства щодо обов'язкового нотаріального посвідчення такого виду договору.

Господарськими судами також встановлено, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.05.2010 у справі №5020-5/659 встановлена тотожність плавучого доку "Хмільник" та плавучого доку "Равелін", що не було спростовано сторонами виконавчого провадження та органом виконання судових рішень.

Предметом спору у цій справі є вимоги про застосування до відповідачів наслідків недійсності договору купівлі - продажу №КП-1 від 20.04.2007 (двосторонню реституцію), шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон-плюс" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс - плюс" плавучий док "Равелін", рік побудови -1979, місце побудови -м. Миколаїв, порт приписки - м.Севастополь та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс - центр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Полізон- плюс" сплаченої вартості майна у розмірі 100000,00грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивач посилається на те, що у постанові Вищого господарського суду України від 13.10.2009 у справі №5020-5/659 встановлено, що договір купівлі - продажу №КП-1 від 20.04.2007 порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-плюс" є боржником Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації.

Місцевий та апеляційний господарські суди при прийнятті оскаржуваних судових рішень, виходили з того, що позивачем не надано суду доказів наявності його порушеного та такого, що підлягає поновленню права.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 ЦК України).

Отже, нормою статті 216 Цивільного кодексу України встановлені дві групи наслідків недійсності правочину, а саме: основні -це двостороння реституція та додаткові -відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

Частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину (пункт 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Отже, в силу вимог пункту 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України двостороння реституція за договором купівлі-продажу жодним чином не стосується позивача та її застосування на вимоги останнього не може призвести до поновлення його прав, оскільки така реституція полягає у покладанні не на позивача, який не є стороною недійсного правочину, а виключно на сторони недійсного правочину обов'язку повернути одна одній все одержане на виконання цього правочину.

Так, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, доводи позивача про те, що

у разі повернення сторін у первісний стан, саме він одержить належні йому кошти є необґрунтованими, оскільки у разі повернення майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Севморсервіс-центр" останній матиме можливість розпоряджатися ним як власник.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що при вирішенні даного спору суди дали вірну правову оцінку вставленим у справі обставинам та правильно застосували норми матеріального права.

Доводи Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 та рішення господарського суду міста Севастополя від 26.04.2011 у цій справі ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 та рішення господарського суду міста Севастополя від 26.04.2011 у справі №5020-120/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Н. Губенко

О. Кролевець