Постанова

від 16.05.2012 по справі 7/277

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2012 р. Справа № 7/277 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 у справі№7/277 господарського суду міста Києва за позовомЗакритого акціонерного товариства науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнє підприємство "Коропський сирзавод" ТОВ "Сил" провизнання недійсним договору фінансового лізингу в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Михайловський І.В.; - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 15.05.2012 №03.07-05/341 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа, та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя -Мирошниченко С.В., судді -Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №7/277 (суддя М.М. Якименко) позовні вимоги Закритого акціонерного товариства науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" (далі -позивач ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (далі -відповідач) задоволено повністю, визнано недійсним договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 укладений між позивачем та відповідачем та укладені додаткові угоди від 12.05.2008, 17.05.2009, 21.05.2009, 25.10.2010, в тому числі ст. 11 договору; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та повернути позивачу кошти сплачені у вигляд сум відшкодовування (компенсації) частини вартості майна.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 у справі №7/277 (судді: Р.В. Федорчук, Б.О. Ткаченко , О.І. Лобань) рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №7/277 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі; підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розглядаючи даний спір суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини справи:

- 16.04.2008 між відповідачем (лізингодавець) та позивачем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався передати позивачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору наведена в специфікації до договору, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності позивача на визначений строк за умови сплати ним періодичних лізингових платежів на умовах цього договору;

- згідно з п. 3.2. договору загальна вартість майна на момент укладення договору складає: без ПДВ -1 870 320,83 грн., крім того ПДВ 20% - 374 064,17 грн., разом з ПДВ 20% - 2 244 385,00 грн.;

- відповідно до п. 3.3. договору зазначено, що загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю (відповідачу) за отримане в лізинг майно за цим договором складає суму без ПДВ 20% - 802 853,31 грн., при умові дотримання лізингоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору). Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1.-3.4.5. договору;

- відповідно до п. 3.1. загальних умов договору фінансового лізингу позивач зобов'язався виплачувати відповідачеві лізингові платежі згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та п.п. 3.4.1.-3.4.5. договору. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна (п. 3.1.1. договору); винагороду (комісію) відповідачу за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1.-3.4.5. договору (п. 3.1.2. договору) (згідно з графіком сплати лізингових платежів чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно).

- пунктом 3.4. загальних умов договору фінансового лізингу встановлено, що платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривнях).

- згідно з п. 3.4.1. загальних умов договору фінансового лізингу позивач здійснює платежі за договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу). Цим же пунктом 3.4.1. встановлена формула визначення додаткової винагороди відповідача, на суму Sn, якої коригується черговий лізинговий платіж: = So * Kn / Ko", де So -сума платежу у відповідності з графіком сплати лізингових платежів; Kn - курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривень еквівалентна одному долару США), встановлений Національним Банком України на дату сплати лізингового платежу згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору), збільшений на 1,5%; Ко - курс гривні до долару США (кількість гривень отримана від продажу одного долару США), за яким банківська установа фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) кредиту у іноземній валюті, отриманого для придбання майна та його подальшої передачі у фінансовий лізинг лізингоодержувачу.

- пунктом 3.4.5. передбачено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно з п.п. 3.4.1.-3.4.4. договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна;

Крім того, Статутом відповідача (п. 19.12.39 ст. 19 Статуту) передбачено, що надання генеральному директору товариства згоди та/або будь-якого затвердження зборами учасників товариства та/або наглядовою радою товариства не потребується у разі укладання товариством договорів лізингу (оренди, прокату) та пов'язаних з ними відповідних договорів (угод, контрактів тощо) на придбання предметів лізингу (лізингового майна), його страхування, застави в якості забезпечення зобов'язань за кредитними та іншими аналогічними угодами, відповідно до яких товариство отримує фінансування для придбання предметів лізингу (лізингового майни) та/або майнових прав на загальну суму у гривнях, еквівалентну до 250 000,00 євро за курсом, встановленим Національним Банком України на момент укладення відповідних договорів.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008, укладений між позивачем та відповідачем, та додаткові угоди до нього від 12.05.2008, 17.05.2009, 21.05.2009, 25.10.2010, а також (з урахуванням доповнень до позовної заяви) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та повернути надмірно сплачені кошти позивачу за вказаним договором.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що оспорюваний договір укладений з порушенням норм та положень Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізинг"; так, позивач стверджує про те, що зазначений договір з боку відповідача був підписаний генеральним директором всупереч п. 19.12.39 ст. 19 Статуту товариства та в порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України, а саме за відсутності у останнього необхідного обсягу повноважень на його укладення; винагорода відповідача, передбачена п.п. 3.4.1.- 3.4.5. договору, що виникає внаслідок збільшення курсу долару США по відношенню до гривні не відповідає вичерпному переліку лізингових платежів, зазначеному у ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг; в оспорюваному договорі містяться положення щодо корегування лізингових платежів на курс іноземної валюти за відсутності належних підстав для її використання; ст. 11 договору містить штрафні санкції лише по відношенню до лізингоодержувача (позивача), що свідчить про непропорційне їх встановлення.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд погодився з доводами позивача, наведеними останнім в обґрунтування підстав позову.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові повністю, апеляційний господарський суд виходив з того, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Визнаючи договір фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С недійсним, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що з боку відповідача він був підписаний генеральним директором за відсутності необхідного обсягу повноважень на його укладення, в порушення п. 19.12.39 ст. 19 Статуту відповідача; встановивши, що спірний договір було укладено генеральним директором відповідача (Золотарьовою Л.С.) на суму, яка перевищує еквівалент в 250 000,00 євро, без згоди або будь-якого затвердження зборами учасників товариства або наглядовою радою товариства, місцевий господарський суд прийшов до висновку щодо наявності підстави для визнання спірного договору недійсним.

Спростовуючи вказані висновки місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд, пославшись на положення п.19.12.39 ст. 19 Статуту відповідача (в редакції чинній на момент укладення договору), зазначив, що місцевим господарським судом безпідставно не враховано факту наступного схвалення наглядовою радою спірного договору.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. (п. 9.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Враховуючи, що в матеріалах справи наявна копія протоколу засідання наглядової ради відповідача від 06.10.2011, яким підтверджено попереднє схвалення товариством договору фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008, укладеного з позивачем, та повторно його схвалено, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника задоволенню не підлягає.

Щодо доводів позивача про те, що оскільки спірним договором передбачено винагороду згідно з графіком сплати лізингових платежів, то пункти 3.4.1.- 3.4.5. договору визначають окремий вид винагороди, що утворюється виключно внаслідок коригування лізингового платежу на зміну курсу гривні до долару США, що не відповідає вичерпному переліку лізингових платежів, зазначеному у ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 3.4.1. спірного договору передбачено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів, з урахування коригування, вказаного у п. 3.4.1.-3.4.5. , з огляду на що колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що місцевим господарським судом безпідставно виокремлено два види винагороди (згідно з графіком сплати лізингових платежів та винагороду, що утворюється виключно внаслідок коригування лізингового платежу на зміну курсу гривні до долару США).

Узгоджений сторонами у п. 3.4.1.-3.4.5. договору фінансового лізингу прядок визначення винагороди при настанні погоджених сторонами обставин (зміні курсу валют), безпідставно кваліфікований місцевим господарським судом як додаткова винагорода та не може свідчити про невідповідність вказаної умови договору фінансового лізингу ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг". Вказані положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів, узгоджуються із свободою договору, встановленою в ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стосовно висновків місцевого господарського суду про те, що вираження розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти, суперечить ч. 2 ст. 189 ГК України (відповідно до якої ціна зазначається у договорі в гривні), та постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" (відповідно до п.1 якої формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці; під час формування цін врахування витрат у доларовому еквіваленті вважається обґрунтованим лише в частині імпортної складової структури ціни), колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149).

Вказане свідчить про безпідставність висновку суду першої інстанції у даній справі щодо неможливості корегування лізингових платежів відповідно до зміни курсу іноземної валюти по відношенню до української гривні, враховуючи також умови п. 3.4.5. спірного договору (яким передбачено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно з п.п. 3.4.1.-3.4.4. договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна), про що правомірно було зазначено апеляційним господарським судом, спростовуючи вказані висновки місцевого господарського суду.

Визначення (обчислення) лізингових платежів у іноземній валюті та з урахуванням "коефіцієнту корегування", в основу якого покладено курс гривні стосовно долара США, не суперечать ні чинним приписам ЦК України, ані положенням постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" (таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 32/242-32/243-32/244-32/245).

Враховуючи вище зазначене, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного позивачем договору фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 та додаткових угод до нього недійсним, адже відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; у даній ситуації, не встановлено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання оспорюваного договору та додаткових угод до нього недійсними в цілому.

Щодо посилань позивача на недійсність ст. 11 спірного договору через непропорційне встановлення штрафних санкцій, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з апеляційним господарським судом щодо їх безпідставності, враховуючи, що стаття 11 спірного договору фактично врегульовує відносини між сторонами на стадії користування лізингоодержувачем предметом лізингу та стосується захисту інтересів лізингодавця від прострочення сплати лізингових платежів, неналежного утримання чи неповернення предмету лізингу. Вказані санкції співрозмірні із статусом лізингодавця, як власника майна, яке перебуває в тимчасовому оплатному користуванні лізингоодержувача.

З огляду на наведене та беручи до уваги: достатню повноту дослідження судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи; відсутність у даному випадку підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу № 080415-48/ФЛ-Ю-С від 16.04.2008 та додаткових угод до нього через недоведеність їх невідповідності певним приписам чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4 7 ,43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та мотивовано відмовлено у задоволенні позову.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства науково-виробниче об'єднання "Чернігівеліткартопля" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 у справі №7/277 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун