Постанова

від 22.05.2012 по справі 18/473/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2012 р. Справа № 18/473/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого,

Самусенко С.С.,

Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року

у справі № 18/473/11

господарського суду Полтавської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Агро"

про стягнення 6995,761 тонн зерна пшениці

за участю представників

позивача -Мусійчук Н.Ю.

відповідача -Шевченко О.А.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" про стягнення 6995,761 тонн зерна пшениці 6 класу згідно з ДСТУ-3768:2004 врожаю 2008 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13 грудня 2011 року (суддя Солодюк О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року зі справи №18/473/11 відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон" у задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 13.12.2011р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.2012р. скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон", стягнувши з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" 6995,761 тонн зерна пшениці 6 класу згідно ДСТУ-3768:2004 врожаю 2008 року, а також судові витрати, понесені позивачем.

В обгрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 березня 2009 року на зерновому складі - товаристві з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" за адресою: м. Полтава, вул. Ливарна на виконання біржового контракту Аграрної біржі № 51АБ від 20.02.2009р. відбулося переоформлення 7 995.761 тонн зерна пшениці 6 класу згідно ДСТУ-3768:2004 врожаю 2008 року від попереднього власника - Аграрного фонду товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон", що підтверджується відповідною складською квитанцією №467 від 04.03.2009р. (бланк серії АТ №377019).

З матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 2009 року листом вих.№9874/34 та 01 грудня 2009 року листом вих. №11796/34 позивач пред'явив відповідачу вимогу про повернення спірного зерна пшениці, що зберігалося останнім. Проте товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" відвантажило пшеницю позивача частково, а саме у кількості 1000 тонн, яка була переоформлена на товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтер-Агро", внаслідок чого складська квитанція № 467 від 04.03.2009р. (бланк серії АТ №377019) була погашена зерновим складом, а замість неї позивач отримав складську квитанцію №11 від 15.07.2010р. (бланк серії АТ №377134) на залишок - 6 995.761 тонн пшениці.

Зі змісту зазначеної складської квитанції вбачається, що строк зберігання пшениці зерновим складом визначено моментом пред'явлення власником вимоги про його повернення -"до запиту", а в якості підстави його прийняття зазначено договір складського зберігання від 01 березня 2009 року №1/03/09.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.03.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №1/03/09/1 на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції, згідно п.1.1. якого товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (заготівельник) зобов'язався надати послуги товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон" (підприємство) з приймання ранніх зернових, доведенню їх до базових кондицій по сміттєвій домішці і вологості, збереженню та відвантаженню на залізничний або автомобільний транспорт за бажанням підприємства.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що підприємство здає а заготівельник приймає на зберігання ранні зернові у кількості 11900,3 тонн.

Порядок розрахунків та розцінки за надані заготівельником (відповідачем у справі) послуги з приймання, сушки, очистки, зберігання та відвантаження, а також переоформлення продукції сторони погодили у пункті 4 договору №1/03/09/1 від 01.03.2009 р.

Пунктом 2.7.3 зазначеного договору передбачено, що під час приймання ранніх зернових відповідач зобов'язується виписувати позивачу складську квитанцію. Пунктом 8 договору сторони встановили, що договір набирає чинності з моменту надходження ранніх зернових на зберігання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Крім того у пункті 8.2. договору сторони погодили, що строк зберігання ранніх зернових встановлено до 01.07.2009р.

З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки 7995,761 тонн спірної пшениці були передані на зерновий склад відповідача після підписання сторонами договору №1/03/09/1 від 01.03.2009р. та під час його дії, спірне зерно було передано саме на підставі договору №1/03/09/1, а не договору складського зберігання, як зазначається заявником касаційної скарги.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів помилковими та необгрунтованими з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно частини 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно ст.937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст.208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно ч.3 ст.957 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.3 ст.26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Пунктом 24 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»визначено, що складські документи на зерно -це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його власникові такого документа. Відповідно до ч. 1 ст. 37 зазначеного закону передбачено, що складськими документами є: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція. Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Форми складських документів на зерно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно", яка прийнята на виконання Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", де у п.6 зазначено, що бланки складських документів є бланками суворої звітності, виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання яких проводяться згідно з законодавством.

Додатком 3 до зазначеної постанови, затверджено форму складської квитанції та її обов'язкові реквізити, одним з яких є підстава видачі складської квитанції -інформація про договір складського зберігання зерна.

Зі змісту складської квитанції №467 від 04.03.2009р. та складської квитанції №11 від 15.07.2010р. вбачається, що підставою їх видачі є договір складського зберігання №1/03/09 від 01.03.2009р. Натомість, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторони мали на увазі договір №1/03/09/1 від 01.03.2009р. на надання послуг по сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки безпідставними та такими, що не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи, а також вважає за необхідне зазначити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі та не може ґрунтуватись на припущеннях та здогадках суду.

Відповідно до положень ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Зазначене кореспондуються також з ч. 3 ст.957 Цивільного кодексу України, у якій також зазначено, що письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Договір складського зберігання №1/03/09, посилання на який міститься у складських квитанціях №467 та №11 у матеріалах відсутній і як стверджує заявник касаційної скарги, взагалі не був укладений. Проте, недотримання простої письмової форми правочину, що вимагається законом, не є наслідком його недійсності. Тому письмова форма договору складського зберігання, укладеного позивачем та відповідачем вважається дотриманою, оскільки пшениця була прийнята відповідачем на зберігання, що посвідчено складськими квитанціями №467 від 04.03.2009р. та №11 від 15.072010р. Таким чином, незважаючи на недотримання сторонами письмової форми договору складського зберігання зерна пшениці, наслідками його укладення є виникнення цивільних прав і обов'язків його сторін (ст. ст. 11, 205, 218 Цивільного кодекс України), зокрема і обов'язку відповідача повернути передане йому на зберігання майно.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з твердженнями заявника касаційної скарги про те, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Агро»та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Нібулон»виникли зобов'язання зі складського зберігання 6995,761 тонн пшениці 6 класу згідно з ДСТУ-3768:2004 урожаю 2008 року. Натомість, судами попередніх інстанцій помилково визначено природу даних правовідносин, як таких, що виникли на підставі договору №1/03/09/1 про надання послуг.

Відповідно до ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно ст.35 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою власника складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. Дане положення кореспондується також зі статтею 953 Цивільного кодексу України. Тобто законодавцем чітко встановлено право поклажодавця забрати річ у зберігача у будь-який час протягом усього строку зберігання та визначено обов'язок зберігача її повернути.

Згідно приписів ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 ст.321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням того, що внаслідок отримання вимоги позивача про повернення 7995.761 тонн зерна пшениці, відповідач виконав свої зобов'язання частково, а також враховуючи те, що підстава на якій зерно було передане на зберігання відпала, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги заявника касаційної скарги про повернення товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" 6995,761 тонн зерна пшениці 6 класу урожаю 2008 року на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, приймаючи оскаржувані рішення, судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права, передбачені статтями 525-526, 629 Цивільного кодексу України, не застосовано норми, регламентовані статтями 207, ч.1 ст.936, 937 Цивільного кодексу України, ст. 181,193 Господарського кодексу України та ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", що призвело до порушення норм процесуального права, закріплених у статтях 4 2 , 33-34,43 Господарського процесуального кодексу України, та як результат,- до прийняття помилкових та необгрунтованих рішень з господарського спору у даній справі.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року та рішення господарського суду Полтавської області від 13 грудня 2011 року підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" у повному обсязі.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" задовольнити.

2. Харківського апеляційного господарського суду від 29 лютого 2012 року та рішення господарського суду Полтавської області від 13 грудня 2011 року зі справи №18/473/11 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" у повному обсязі.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (код за ЄДРПОУ 31059688, місцезнаходження:36014, м. Полтава, вул. Жовтнева, буд.66) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (код за ЄДРПОУ 14291113, місцезнаходження: 54002 м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1) 6995,761 тонн (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять тонн сімсот шістдесят один кілограм) зерна пшениці 6 класу згідно ДСТУ-3768:2004 врожаю 2008 року.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (код за ЄДРПОУ 31059688, місцезнаходження:36014, м. Полтава, вул. Жовтнева, буд.66) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (код за ЄДРПОУ 14291113, місцезнаходження: 54002 м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1) 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (код за ЄДРПОУ 31059688, місцезнаходження:36014, м. Полтава, вул. Жовтнева, буд.66) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (код за ЄДРПОУ 14291113, місцезнаходження: 54002 м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1) 28230,00 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

8. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Агро" (код за ЄДРПОУ 31059688, місцезнаходження:36014, м. Полтава, вул. Жовтнева, буд.66) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (код за ЄДРПОУ 14291113, місцезнаходження: 54002 м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1) 32190,00 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.

9. Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Саранюк