Постанова

від 29.05.2012 по справі 62/136

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2012 № 62/136

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Моторного О.А.

суддів: Кошіля В.В.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання - Браславській А.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Грипп О.І.,

від відповідача - Вінокурова Р.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми „Вітал-ТЕР" (товариство з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2012 (головуючий суддя - Любченко М.О., судді: Пригунова А.Б., Гулевець О.В.)

за позовом Колективного підприємства профспілок Ялтинського бюро подорожей та

екскурсій

до Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу

- фірми „Вітал-ТЕР" (товариство з обмеженою відповідальністю)

про стягнення 610800,00 грн.

Встановив:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2012 позовні вимоги Колективного підприємства профспілок Ялтинське бюро подорожей та екскурсій задоволено частково. Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірма "Вітал-ТЕР" (ТОВ) на користь Колективного підприємства профспілок Ялтинське бюро подорожей та екскурсій грошові кошти в сумі 400000 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 4000,13 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 153,71 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити на підставі строку позовної давності. Апелянт вважає, що рішення суду прийняте з порушенням та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2012 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 03.04.2012.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в судових засіданнях 03.04.2012, 12.04.2012, 24.04.2012, 10.05.2012 та 15.05.2012 оголошувалася перерва. Зокрема, за клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 24.04.2012 було продовжено строк розгляду справи.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/4 від 10.05.2012, замість судді Кошіля В.В. залучено до розгляду даної справи суддю - Алданову С.О., відповідно до приписів ст.ст. 46, 69 Господарського процесуального кодексу України та ст. 26 Закону України „Про судоустрій та статус суддів".

У зв'язку з викликом 22.05.2012 судді Моторного О.А. на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, справа № 62/136 була знята 22.05.2012 зі складу розгляду справ.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 розгляд апеляційної скарги по даній справі було відкладено на 29.05.2012.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/3 від 29.05.2012, замість судді Алданової С.О. залучено до розгляду даної справи суддю - Кошіля В.В., відповідно до приписів ст.ст. 46, 69 Господарського процесуального кодексу України та ст. 26 Закону України „Про судоустрій та статус суддів".

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача надав усні пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду просив залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2003 між Колективним підприємством профспілок Ялтинським бюро подорожей та екскурсій (продавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірмою "Вітал-ТЕР"(товариство з обмеженою відповідальністю) (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав житловий будинок (літера А) загальною площею 743,7 кв.м, житловою площею 546,6 кв.м, який розташовано за адресою: Україна, АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова, 26.

Ціну договору від 05.12.2003 сторони встановили на рівні 400000 грн., яку покупець зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок продавця.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу від 05.12.2003 було розірвано рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06-07.07.2009р. по справі №2-10/5019.1-2007, внаслідок чого у Колективного підприємства профспілок Ялтинського бюро подорожей та екскурсій виникло право на стягнення збитків згідно із п.5 ст.653 Господарського кодексу України.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, погоджується із вищенаведеними доводами позивача, беручи до уваги наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06-07.07.2009р. по справі №2-10/5019.1-2007 розірвано договір купівлі-продажу від 05.12.2003 житлового будинку (літера А) загальною площею 743,7 кв.м, житловою площею 546,6 кв.м, який розташовано за адресою: Україна, АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова, 26, укладений між Колективним підприємством профспілок Ялтинським бюро подорожей та екскурсій та Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірмою "Вітал-ТЕР" (ТОВ).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 по справі №2-10/5019.1-2007 рішення суду першої інстанції у визначеній вище частині залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008 по справі №2-1/3110-2007(2-1/4280-08) постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 залишено без змін.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для розірвання спірного договору від 05.12.2003 судом першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, було визначено істотне порушення покупцем умов спірного договору стосовно несплати вартості житлового будинку в сумі 400000 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Право на відшкодування збитків у разі відмови покупця заплатити за куплену річ встановлену ціну було, також, передбачено ст.232 Цивільного кодексу Української РСР 1963, який діяв на момент підписання сторонами спірного договору.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків. Аналогічна норма передбачена ст. 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Як було встановлено вище, під час підписання договору купівлі-продажу від 05.12.2003, Колективне підприємство профспілок Ялтинське бюро подорожей та екскурсій, як продавець, розраховувало на отримання доходу (вигоди) у сумі 400000 грн., яку покупець мав перерахувати на розрахунковий рахунок продавця.

За наведених обставин, приймаючи до уваги істотне порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 05.12.2003, факт припинення правовідносин сторін за вказаним договором внаслідок його розірвання, а також враховуючи, що під час підписання спірного договору позивач розраховував на отримання доходу (вигоди) у розмірі 400000 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в сумі 400000 грн.

При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 174800 інфляційних збитків та 36000 грн. трьох відсотків річних, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою сплатити збитки у розмірі 400000 грн., внаслідок істотного порушення останнім умов договору купівлі-продажу від 05.12.2003, а прострочення боржника, з існуванням якого ст.625 Цивільного кодексу України пов'язує можливість стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, не настало.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, враховуючи наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, право позивача на позов про відшкодування збитків виникло 25.08.2009, оскільки договір купівлі-продажу від 05.12.2003 було розірвано у судовому порядку рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06-07.07.2009р. по справі №2-10/5019.1-2007р., яке набрало законної сили з моменту прийняття постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2009, а тому саме з цього моменту розпочався перебіг трирічного строку позовної давності для звернення до суду.

Крім того, посилання відповідача на вимогу позивача про розірвання договору №73 від 06.07.2006 та твердження стосовно того, що перебіг строку позовної давності у цьому випадку розпочався 14.07.2006, тобто, через сім днів з моменту пред'явлення вказаної вимоги відповідачу, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки договір купівлі-продажу від 05.12.2003 не передбачав можливості його розірвання в односторонньому порядку.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми „Вітал-ТЕР" (товариство з обмеженою відповідальністю) та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2012.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми „Вітал-ТЕР" (товариство з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 62/136 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Моторний О.А.

Судді Кошіль В.В.

Шапран В.В.