Постанова

від 31.07.2012 по справі 62/136

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р. Справа № 62/136

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. -доповідач, розглянув касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.05.2012р. та рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.01.2012р. у справі№ 62/136 господарського суду міста Києва за позовомКолективного підприємства профспілок Ялтинського бюро подорожей та екскурсій доПідприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) простягнення 610800грн.,

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 30.07.2012р. №03.07-05/560 у зв'язку з відпусткою судді Запорощенка М.Д., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -Шевчук С.Р., судді: Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

За участю представників

- позивача: не з'явилися;

- відповідача: Вінокурова Р.О., дов. №4/3 від 03.02.2012р.;

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011р. Колективне підприємство профспілок Ялтинського бюро подорожей та екскурсій звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення грошових коштів на суму 400000грн. як збитків, інфляційних на суму 174800грн. та 3% річних на суму 36000грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2012р. у справі №62/136 (колегія суддів у складі головуючого судді Любченко М.О., суддів Пригунової А.Б., Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012р. (колегія суддів у складі головуючого судді Моторного О.А., суддів Кошіля В.В., Шапрана В.В.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірма "Вітал-ТЕР" (ТОВ) на користь Колективного підприємства профспілок Ялтинське бюро подорожей та екскурсій грошові кошти в сумі 400000 грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 4000,13грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 153,71грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2012р. у справі №62/136 і постановити нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.

Подана позивачем телеграма про відкладення розгляду справи на вересень, судом касаційної інстанції відхиляється внаслідок невідповідності ст.111 8 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача , перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 05.12.2003р. між Колективним підприємством профспілок Ялтинським бюро подорожей та екскурсій (продавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірмою "Вітал-ТЕР" (товариство з обмеженою відповідальністю) (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав житловий будинок (літера А) загальною площею 743,7кв.м, житловою площею 546,6кв.м, який розташовано за адресою: Україна, АР Крим, м.Ялта, вул.Кірова, 26. Ціну договору від 05.12.2003р. сторони встановили на рівні 400000грн., яку покупець зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок продавця.

Пославшись на приписи ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, ч.ч.1, 2 ст.651 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій зазначили, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06-07.07.2009р. у справі №2-10/5019.1-2007, зокрема, розірвано договір купівлі-продажу від 05.12.2003р. житлового будинку (літера А) загальною площею 743,7кв.м, житловою площею 546,6кв.м, який розташовано за адресою: Україна, АР Крим, м. Ялта, вул. Кірова, 26, укладений між Колективним підприємством профспілок Ялтинським бюро подорожей та екскурсій та Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірмою "Вітал-ТЕР" (ТОВ). Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2009р. у справі №2-10/5019.1-2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008р., рішення суду першої інстанції у визначеній вище частині залишено без змін. Підставою для розірвання спірного договору від 05.12.2003р. було визначено судами істотне порушення покупцем умов спірного договору стосовно несплати вартості житлового будинку в сумі 400000грн.

Зважаючи на вищевикладені обставини, пославшись на приписи ст.224 Господарського кодексу України, ст.ст.22, ч.5 ст.653 Цивільного кодексу України, ст.232 Цивільного кодексу Української РСР (діючого на момент підписання сторонами спірного договору), розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду через істотне порушення відповідачем умов вказаного договору, а також те, що під час підписання спірного договору позивач розраховував на отримання доходу (вигоди) у розмірі 400000грн., неприйнявши до уваги доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в сумі 400000грн. (заявлених позивачем як збитки), відмовивши в решті позовних вимог щодо стягнення 174800грн. інфляційних збитків та 36000грн. трьох відсотків річних через невідповідність приписам ст.625 Цивільного кодексу України.

Проте висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з наступних підстав.

Відшкодування збитків є універсальним способом цивільно-правової відповідальності.

За приписами ч.5 статті 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов'язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.

Згідно з приписами ст.22 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.224 Господарського кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З огляду на положення статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Проте розглядаючи заявлені позовні вимоги про стягнення збитків та задовольняючи їх, суди попередніх інстанцій всупереч приписів ст.43 ГПК України не з'ясували наявності усіх елементів цивільного правопорушення для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності та, відповідно, для стягнення з нього збитків.

Водночас відмовив у стягненні інфляційних та 3% річних, заявлених на підставі ст.625 ЦК України, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки здійсненому позивачем їх нарахуванню за період з 2008р. по 2010р. на зазначені у позові до стягнення збитки.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.4 7 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.43 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вищевикладене свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо заявлених позовних вимог.

Оскільки передбачені ст.ст. 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Згідно ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу - фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2012р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2012р. у справі №62/136 скасувати.

Справу №62/136 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко