Постанова

від 28.05.2012 по справі 1/239

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2012 р. Справа № 1/239

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Євсікова О.О.

Попікової О.В.

за участю представників:

Позивача: ОСОБА_2 дов. від 08.08.2011 року;

Відповідача: ОСОБА_3 дов. № 25/188 від 16.06.2011 року;

Третьої особи: ОСОБА_4 дов. № 31-15030-02/13 від 08.05.2012 року;

Прокурора: ГПУ - Рудак О.В., посвід. № 72

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 року

у справі № 1/239 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ"

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ"

третя особа - Міністерство фінансів України

за участю прокуратури міста Києва

про визнання договорів недійсними

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ", просило визнати недійсними укладені між сторонами кредитні договори № 03/08 від 14.01.2008 року, № 10/2008 від 27.06.2008 року; іпотечний договір від 02.03.2010 року, нотаріально посвідчений та зареєстрований за № 860; договір іпотеки майнових прав від 31.10.2008 року, нотаріально посвідчений та зареєстрований за № 1257.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2011 року (суддя Мельник В.І.) позов задоволено. Визнано недійсними кредитний договір № 03/08 від 14.01.2008 року, кредитний договір № 10/2008 від 27.06.2008 року, іпотечний договір від 02.03.2010 роеку посвідчений нотаріально та зареєстрованим в реєстрі за № 860 від 02.03.2010 року та договір іпотеки майновий прав від 31.10.2008 року нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі № 1257 від 31.10.2008 року, присуджено до стягнення з публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" 340, 00 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 110-116, т. 2).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "КИЇВ" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2010 року у справі № 1/239 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" 170,00 грн. судових витрат (а.с. 97-107, т. 4).

Не погодившись з прийнятим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" звернулося з касаційною скаргою, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Касаційна скарга містить посилання на порушення норм процесуального і матеріального права судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.05.2012 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 25.05.2012 року № 03.07-05/368 сформовано колегію суддів у складі: головуючий Прокопанич Г.К., судді Євсіков О.О., Попікова О.В.

Представником позивача заявлено клопотання про зупинення касаційного провадження до остаточного розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" на рішення апеляційного суду міста Києва від 16.01.2012 року у цивільній справі № 6-5039 ск 12.

Згідно ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Заявник вважає, що зазначені справи є пов'язаними та що рішення, прийняте за результатами розгляду цивільної справи може вплинути на оцінку доказів у господарський справі, яка є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, враховуючи обмеженість повноважень касаційної інстанції стосовно оцінки доказів у справі, судова колегія вважає за необхідне відхилити вищезгадане клопотання.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, прокурора, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, предметом спору є дійсність кредитних та іпотечних договорів, укладених між сторонами.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між товариством з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" (позивач/позичальник) та акціонерним комерційним банком "КИЇВ", правонаступником якого є публічний акціонерний комерційний банк "КИЇВ" (відповідач/кредитодавець) було укладено кредитний договір № 03/08 від 14.01.2008, за яким відповідач надавав кредит позивачу у сумі 30 000 000, 00 гривень, а позивач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 13.01.2010 року.

В подальшому, у 2008-2010 роках до кредитного договору № 03/08 були укладені додаткові угоди, якими вносилися наступні зміни та доповнення.

Додатковою угодою № 1 від 24.03.2008 року до кредитного договору № 03/08 позивачу відкрито валютний рахунок та збільшено суму кредиту на 1 600 000,00 доларів США.

Додатковою угодою № 2 від 17.04.2008 року до кредитного договору № 03/08 позивачу збільшено суму кредиту у валюті на 1 000 000, 00 доларів США до 2 600 000, 00 доларів США.

Додатковою угодою № 3 від 12.05.2008 року до кредитного договору № 03/08 позивачу збільшено суму кредиту у валюті на 1 000 000, 00 доларів США до 3 600 000, 00 доларів США.

Додатковою угодою № 4 від 06.10.2008 року до кредитного договору № 03/08 змінено процентні ставки по залишках кредиту у гривні та валюті.

Додатковою угодою № 5 від 28.11.2008 року до кредитного договору № 03/08 змінено рахунки для перерахування процентів за користування кредитом в гривні та валюті і визначено строк оплати - не пізніше 31.12.2008 року.

Додатковою угодою № 6 від 26.12.2008 року до кредитного договору № 03/08 змінено його п. 4.4.9 стосовно дати перерахування процентів за користування кредитом в гривні та валюті.

Додатковою угодою № 7 від 23.01.2009 року до кредитного договору № 03/08 змінено процентні ставки за користування кредитом.

Додатковою угодою № 8 від 26.02.2010 року до кредитного договору № 03/08 кредитний договір № 03/08 викладено у новій редакції, за якою відповідач надав кредит позивачу окремими траншами в межах максимального ліміту заборгованості до 52 985 000, 00 грн. та 3 600 000, 00 доларів США, за які позивач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит до 31.10.2014 року.

Також, між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 10/2008 від 27.06.2008 року, за яким відповідач надавав кредит позивачу у сумі 1 000 000, 00 доларів США, а позивач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути його до 26.06.2009 року.

У 2008-2010 роках до кредитного договору № 10/2008 були укладені додаткові угоди, якими вносилися наступні зміни та доповнення.

Додатковою угодою № 1 від 16.07.2008 року до кредитного договору № 10/2008 збільшено суму кредиту на 2 600 000, 00 доларів США до 3 600 000, 00 доларів США.

Додатковою угодою № 2 від 04.09.2008 року до кредитного договору № 10/2008 позивачу відкрито рахунок у гривні та збільшено суму кредиту на 10 000 000, 00 грн.

Додатковою угодою № 3 від 26.09.2008 року до кредитного договору № 10/2008 позивачу відкрито рахунок у євро та збільшено суму кредиту на 600 000, 00 євро.

Додатковою угодою № 4 від 28.11.2008 року до кредитного договору № 10/2008 змінено рахунки для перерахування процентів за користування кредитом в гривні, доларах США та євро і визначено строк оплати - не пізніше 31.12.2008 року.

Додатковою угодою № 5 від 26.12.2008 року до кредитного договору № 10/2008 змінено п. 4.4.9 договору стосовно дати перерахування процентів за користування кредитом в гривні, доларах США та євро.

Додатковою угодою № 6 від 23.01.2009 року до кредитного договору № 10/2008 змінено п. 2.1. вказаного договору стосовно строку повернення кредиту та визначену кінцеву дату -28.01.2010 року.

Додатковою угодою № 7 від 26.02.2010 року до кредитного договору № 10/2008 договір викладено у новій редакції, за якою відповідач надав кредит позивачу у сумі: 3 560 000, 00 доларів США, 5 100 000, 00 гривень та 600 000, 00 євро, за які позивач зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит до 31.10.2014 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03/08 та № 10/2008, між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір від 02.03.2010 року, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу, в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 03/08 та за кредитним договором № 10/2008 майнові права на нерухомість, а саме: майнові права на 574 квартири загальною площею 48 271, 71 кв.м, які споруджуються у жилому багатоквартирному комплексі з об'єктами торгівлі і соцкультпобуту за будівельною адресою: м. Севастополь, вул. Паркова, № 14-В, 14-Г, 16.

Правовою підставою для задоволення заявлених вимог позивач обрав ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, посилаючись на відсутність у особи, яка вчинила правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності.

З зазначеними підставами погодився і суд першої інстанції, посилаючись на преюдиціальний характер рішень.

Святошинського районного суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 2-3999/2010 року за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ", Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_7, треті особи -ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення загальних зборів та зобов'язання вчинити дії (а.с. 72-74, т. 1), господарського суду міста Києва від 02.06.2011 року у справі № 6/130 за позовом ОСОБА_8 до товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ", відділу державної реєстрації Святошинської районної державної адміністрації у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -ОСОБА_7, Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація про визнання недійсним рішення загальних зборів та зобов'язання вчинити дії (а.с. 77-80, т.1).

Рішення місцевого господарського суду мотивовано також посиланням на норми частин 1, 2 ст. 92 ЦК України, відповідно до яких юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Натомість, суд апеляційної інстанції визнав вищенаведені висновки хибними з огляду на положення статті 241 Цивільного кодексу України щодо наступного схвалення правочину та, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності дійшов протилежного рішення і відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку колегії, підстави для скасування постанови, яка є предметом оскарження, відсутні, оскільки, приймаючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції переглянув справу відповідно до вимог ст. 99 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи касаційна інстанція згідно положень ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України повинна повторно та у повному обсязі перевірити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія погоджується з висновком, який міститься у мотивувальній частині оскарженої постанови, що позивач не довів наявність обставин, які б унеможливлювали застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 241 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми матеріального права, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, що оспорювані правочини були визнані позивачем, оскільки останній отримав кредитні кошти, розпорядився ними, а протягом 2008-2010 років укладав додаткові угоди до спірних договорів.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що позивач частково виконав свої зобов'язання за кредитними договорами № 03/08 та № 10/2008 в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, підтвердженням чому є платіжні доручення та меморіальні ордери за 2008-2011 роки (а.с. 67-108, т. 2).

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції обгрунтовано звернула увагу на те, що матеріали справи № 1/239 не містять будь-яких документів щодо надання повноважень іншим особам на підписання оспорюваних правочинів чи призначення директором позивача іншої особи, ніж ОСОБА_10, станом на дату укладання оспорюваних правочинів.

Оскаржений судовий акт прийнято з врахуванням того, що рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2011 року у справі № 6/130 ґрунтується на висновках, викладених в рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 20.12.2010 у цивільній справі № 2-3999/2010 року за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ", Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_10, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_11, ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення загальних зборів та зобов'язання вчинити дії.

Однак, рішенням апеляційного суду міста Києва від 16.01.2012 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20.12.2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні позову.

Також апеляційна інстанція не погодилась з правильністю застосування місцевим господарським судом приписів статті 92 Цивільного кодексу України, оскільки при прийнятті рішення суд першої інстанції в обгрунтування своїх висновків послався лише на загальне правило, закріплене в абзаці першому частини першої статті 92 ЦК України. Проте, поза увагою суду залишився другий абзац цієї ж норми, згідно з яким у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Статті 22, 33 Господарського процесуального кодексу України передбачають процесуальну рівність сторін у наданні доказів стосовно предмета спору, натомість, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суд оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З врахуванням наведеного судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який, як було зазначено вище, переглянув справу відповідно до вимог ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, ретельно дослідив надані сторонами докази та дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги позивача відхиляються як такі, що фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛОРІДА ІНЖИНІРИНГ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 року у справі № 1/239 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К.Прокопанич

Судді: О.О. Євсіков

О.В. Попікова