Постанова

від 10.06.2008 по справі 2-а-369/2008

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                         Справа № 2-а-369 /2008 року

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 

10  червня 2008

року                                                              Канівський

міськрайонний суд

                                                                                                          Черкаської

області

в складі : головуючого-судді   Семеняки О.М.

при секретарі -

Дашковській Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Канів,

Черкаської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління

праці і соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення

недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся в суд до відповідача про стягнення

недоплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення, посилаючись на те, що

відповідач в порушення вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплачує

компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, що стала інвалідом 3-групи

внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі, що не співвідноситься з

мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за період 2005-2007 р.р. утворилась

заборгованість в розмірі 5098,50 грн., яку і просить стягнути.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги

та просить їх задоволити і звільнити її від сплати судового збору як особу, яка

постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.  

Представник відповідача Управління праці і соціального

захисту населення Канівської міської ради 

позовні вимоги не визнав та пояснив, що Управління праці і соціального

захисту населення діяло в межах законодавства, порушень по питанню нарахування

щорічної допомоги на оздоровлення не було. А в своїй роботі при нарахуванні

даних компенсацій вони керуються постановами Кабінету міністрів № 836 від

26.07.1996р. та № 562 від 12.07.2005 року. Крім того просить суд залишити позов

без задоволення, посилаючись на те, що на 2006-2007 рік в Законі України «Про

Державний бюджет України»  п. 37 ст. 77

призупинена дія ст. 48 Закону України Закону України „Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28

лютого 1991 року. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в зв'язку

з тим, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про поважність

причини пропуску строку для звернення в суд з позовом. Провести виплати в

повному обсязі відповідно до Закону України 

„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” в сумі 4006,50 грн. управління не в змозі, оскільки

кошти виплачуються в тому обсязі, в якому виділені управлінню із державного

бюджету для даної виплати.

Суд заслухавши позивача, представника відповідача,

дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення

адміністративного позову.

Згідно ч.5 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічна

допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання

органами соціального захисту населення.

В судому засіданні з достовірністю встановлено, що

позивач дійсно визнана інвалідом 3-ої групи, внаслідок захворювання,

пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС і віднесена до 1-ої категорії осіб, що

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно посвідчення

СеріяНОМЕР_1  (а.с. 6) і відповідно до

ст.48 України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щорічну допомогу на

оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а розмір

мінімальної заробітної плати відповідно до ч.4 ст.48 вищезазначеного закону

визначається на момент виплати. Враховуючи те, що мінімальна

заробітна плата на момент проведення позивачу виплат в лютому 2005 року становила 262 грн., у травні  2006

році - 350 гривень, у серпні 2007 році - 440 гривень, що стверджується

довідкою відділу статистики в м. Канів, то

провівши відповідні розрахунки в 2005 році - 262 х 4=1048 гривень, в 2006 році - 350 х 4=1400 гривень, в 2007 році - 440 х 4=1760 гривень, а всього 4208 гривень, таку саме суму щорічної допомоги на

оздоровлення повинен був виплати позивачу відповідач за вищевказаний період

часу, однак за даний період відповідачем було виплачено 2005 році - 21,50 гривень, в 2006 році - 90 гривень, в 2007 році - 90

гривень, а всього було виплачено 201,50 гривень,

що стверджується довідкою (а.с.  5), тобто недоплачена сума щорічної допомоги на оздоровлення за

вищевказаний період часу складає 4208-201,50=4006,50

гривень.

            Посилання представника відповідача на те, що Закон

України «Про Державний бюджет України» є пріоритетним відносно чинних Законів і

тому виплати проводились відносно даного Закону не ґрунтується на ч.2 ст.152

Конституції України де зазначено, що Закони, інші правові акти або їх окремі

положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. А відповідно до

ст. 8 Конституції України в Україні

визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу

юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі

Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та

застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року

№3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як

джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов

проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що для держави

неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних коштів, тому посилання

представника відповідача на відсутність коштів не може бути підставою для

відмови в задоволенні позову.

Дану

позицію також підтримав Верховний Суд України Постановою від 20.02.07р.

стосовно позову до Управління праці і соціального захисту населення

Червоногвардійчької районної адміністрації України Макіївської міської ради про

визнання дій неправомірними та стягнення недонарахованих сум на оздоровлення.

В рішенні

Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 17 березня

2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що Конституційний

Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги,

компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є

додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного

права на забезпечення життєвого рівня який принаймні не може бути нижчим від

прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу

цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів

за ст.22 Конституції України не допускається.

Крім того, інших

доказів правомірності свого рішення, як в період підготовки справи до розгляду

так і під час судового розгляду представник відповідача до суду не надав.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність

рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо

доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на

відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи

державної влади та органи державного самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду

України від 01.11.96р. № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні

правосуддя” визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що

нармативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи

суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон який регулює ці

правовідносини.

Закон України „Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має вищу

юридичну силу ніж Постанова КМУ від 26.07.96р. № 836 „Про компенсаційні виплати

особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, то суд вважає, що

підлягають застосуванню вимоги ст. 48 вказаного Закону України „Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення

в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Крім того слід зазначити, що встановлений ще

в 1996 році Постановою Кабміну № 836 від 26.07.96 року розмір щорічної допомоги

на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався не зважаючи на постійне

збільшення мінімальної заробітної плати і не відповідає розміру встановленим

іншими законами.

Також Закони України „Про розмір мінімальної

заробітної плати” не містили обмежень до застосування ст. 48 Закону України

„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи”.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет

Міністрів України  в подальшому будь-яких

рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності

законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає

застосуванню ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням розміру

мінімальної заробітної плати на момент виплати. 

У відповідності до ст. 71 Закону України  „Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” дія положень цього закону не

може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

А тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне

позовні вимоги позивачки задовольнити частково, оскільки нею було допущено

помилку при підрахунку виплат та стягнути з відповідача на її користь

недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за період часу з 2005 року по 2007

рік, як компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, інваліду 3 групи постраждалій

від наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, в сумі 4006,50 гривень.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на пропуск позивачем

річного строку звернення

до суду за захистом своїх прав, оскільки, позивач про

порушення своїх прав дізнався в липні 2007 року, тобто, з дня прийняття рішення

Конституційного суду України.

Крім того, суд вважає, що при прийнятті рішення про

відшкодування щорічної допомоги на оздоровлення слід застосовувати поняття

аналогії права згідно ст. 46 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування” згідно з якою, якщо виплати здійснені неправильно по вині органу,

який призначив і виплачує ці виплати, то вони виплачуються за минулий час без

обмежень будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів,

та ст. 268 ЦК України. 

Від сплати судових витрат сторони звільнені.                  

               Керуючись

ст.ст. 8, 12, 22, 48, 152 Закону України 

„Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” від 28.02.91 р., 

ст. 46 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”,

рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.04 року № 20-рп, Закону

України „Про Державний Бюджет” на 2005-2007 роки, Рішенням Європейського суду з

прав людини від 30.11.2004 року „Бакалов проти України”, правових позицій

Вищого Адміністративного Суду України, ст. 268 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 9,

11, 17, 19, 71, 159, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту

населення Канівської міської ради про стягнення недоплачених сум щорічної

допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту

населення Канівської міської ради на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.,

недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за період часу з 2005 року по

2007 рік, як компенсацію за шкоду заподіяну здоров'ю особі, що стала інвалідом

3-групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 4006  (чотири тисячі шість) гривень 50 копійок.

Від сплати судових витрат сторони звільнені.

На постанову суду може бути подана заява про

апеляційне оскарження до Київського апеляційного адміністративного суду через Канівський міськрайонний суд на протязі десяти днів з дня

проголошення постанови.

Апеляційна

скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного

суду через міськрайсуд на протязі двадцяти днів після

подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий                                                     

                                            О.М.

Семеняка