Постанова

від 30.05.2012 по справі 24/348

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 24/348

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддівМирошниченка С.В., Барицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 р. у справі№ 24/348 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" до за участюГоловного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Прокуратури міста Києва провизнання недійсним договору за участю представників: позивача Роженко Я.В., відповідача Бєлкін І.В., ГПУСавицька О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, визнати недійсним договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 266 від 16.05.2008 р., який укладено між ним та відповідачем у справі -Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

16.05.2008 р. між сторонами у справі був укладений договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 266, предметом якого є сплата забудовником (позивачем у справі) пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку з будівництвом офісного центру.

Предметом спору у даній справі є дійсність даного договору.

Вважаючи відповідний договір недійсним в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, позивач фактично посилається на невідповідність укладеного договору вимогам Закону України "Про планування і забудову територій" та рішення Київської міської ради від 27.02.2003 р. № 271/431. Крім того, позивач зазначає, що умови оспорюваного договору, в силу ст. ст. 175, 177 ГК України, не є обов'язковими до виконання.

Відповідні вимоги відхилені судом першої інстанції, що підтримано апеляційною інстанцією.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на наступне.

В силу ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У разі, якщо встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у справі з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущені помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права і в зв'язку з цим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають цим обставинам, то касаційний суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України приймає нове рішення.

В даному випадку Вищий господарський суд України вважає, що господарські суди встановили всі фактичні обставини справи, однак допустились порушень норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до п. 1.2. договору № 266 від 16.05.2008 р. невід'ємною частиною договору є розрахунок розміру пайового внеску.

Між тим, вказаний розрахунок в матеріалах справи відсутній.

Разом з цим, в силу ч. ч. 1, 2 ст.4 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, враховуючи положення ст. 38 ГПК України, господарський суд має право витребувати докази лише за клопотанням сторони або прокурора, а не за власною ініціативою.

Наведене свідчить про недотримання сторонами вимог щодо порядку укладення договору, встановлених ЦК України, що, в порушення норм процесуального права, не прийнято до уваги судами попередніх інстанцій.

Крім того, згідно із ст. ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України .

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 27 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору), фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, або юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об'єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об'єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт.

Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 27 Закону України "Про планування і забудову територій" 24.01.2007 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 40 "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів", відповідно до п. 1 якої граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), не може перевищувати 20 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення).

Враховуючи зазначене, Київською міською радою прийнято рішення від 27.02.2003 р. № 271/431, згідно п. 4.7. якого договір на сплату пайового внеску укладається , зокрема, при будівництві (реконструкції) будь-яких об'єктів після затвердження інвестором (забудовником) в установленому порядку проектної документації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи" від 31.10.2007 р. № 1269 (діяла на момент укладення договору), проект розробляється, зокрема, для визначення кошторисної вартості будівництва.

Разом з цим, відповідно до листа Київської міської філії Державного підприємства "Укрдержбудекспертиза" № 121 від 19.03.2009 р., станом на 18.03.2009 р. (майже через рік після укладення оспорюваного договору) проектна документація не була укомплектована належним чином, що позбавляло можливості встановити граничний розмір пайового внеску.

Отже, договір було укладено сторонами у справі раніше, ніж розроблено проектну документацію, що суперечить Закону України "Про планування і забудову територій" (діяв на момент укладення договору), Постанові Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 р. № 40 "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" та рішенню Київської міської ради від 27.02.2003 р. № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".

З огляду на викладене, висновок судів про відповідність оспорюваного договору актам цивільного законодавства та іншим нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до Конституції України, є помилковим.

Таким чином, в момент вчинення правочину сторонами не додержано вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій припустились порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору.

При цьому, касаційна інстанція не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція вважає за необхідне рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 р. у даній справі скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 р. у справі № 24/348 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 266 від 16.05.2008 р.

Головуючий С.В.Мирошниченко Судді Т.Л.Барицька О.О.Хрипун