Постанова

від 05.06.2012 по справі 10/155-10-4437

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2012 р. Справа № 10/155-10-4437

Вищий господарський суд України у складі: суддя Харченко В.М. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2011

зі справи № 10/155-10-4437

за позовом громадської організації "Одеська регіональна Академія наук ОРАН", м.Одеса

до відповідача-1 приватного підприємства "Аквілон-Курорт-Сервіс", м. Білгород -Дністровський Одеська область

до відповідача-2 Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ

про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача -Скачко В.А.;

відповідача-1 - Наронов О.М.,

відповідача-2 -Лучко І.Ю.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва України № 96392 на знак для товарів і послуг, яке зареєстровано в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10.09.2008.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.04.2011 у справі № 10/155-10-4437 (суддя Смелянець Г.Є.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 (колегія суддів у складі: суддя Сидоренко М.В. -головуючий, судді Будішевська Л.О. і Гладишева Т.Я.) рішення господарського суду Одеської області від 29.04.2011 у справі № 10/155-10-4437 скасовано, позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво України на знак для товарів і послуг № 96392.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач-2 просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 27.09.2011, а рішення господарського суду першої інстанції від 29.04.2011 залишити в силі. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 14.05.1997 Президентом "Одеська регіональна академія наук "ОРАН" були затверджені Технічні умови 19219238-001-97 "Водногрязьовий екстракт -ІНФОРМАЦІЯ_2 (рідкий біостимулятор), із строком введення в дію з 01.06.1997, які розроблені керівником науково - виробничої лабораторії ОРАН Дегтяренко В.І., інженером -технологом біоцеху АТЗТ "Бальнеолог" ОСОБА_7, технологом біоцеху АТЗТ "Бальнеолог" ОСОБА_8, узгоджені заступником голови державного санітарного лікаря України (висновок від 16.05.1997 № 5.02.28/В-209) та зареєстровані в Одеському центрі стандартизації і метрології від 22.05.1997 № 095/003733;

- за змістом Технічних умов 19219238-001-97 "Водногрязьовий екстракт -ІНФОРМАЦІЯ_2 (рідкий біостимулятор) останні поширюються на рідкий біостимулятор "ІНФОРМАЦІЯ_2", який має лікувальне -профілактичне призначення, виробляється з грязі Куяльницького лиману додаванням до неї екстрагуюючого агенту-рапи, з послідуючою очисткою екстракту від твердої фази за допомогою пресу сепаратора та названий далі за текстом "ІНФОРМАЦІЯ_2". Основним споживачем "ІНФОРМАЦІЯ_2" є установи лікувально -профілактичного напрямку. Ці технічні умови є власністю Одеської регіональної академії наук "ОРАН" і не можуть бути розповсюджені без її дозволу;

- 14.12.2010 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України проведено реєстрацію авторського права на твір, у зв'язку з чим було видано Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1, згідно з яким, позивачу належать авторські майнові права на Твір наукового характеру "ІНФОРМАЦІЯ_1, автором якого є ОСОБА_6;

- приватне підприємство "Аквілон -Курорт -Сервіс" є власником Свідоцтва на знаки для товарів і послуг № 96392, зареєстрованого для 5 -го класу товарів і послуг, згідно МКТП в Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів і послуг 10.09.2008, об'єктом якого є зображення слова "ІНФОРМАЦІЯ_3", яке виконане великими буквами російського алфавіту та його транслітерація "ІНФОРМАЦІЯ_2", яка виконана великими літерами українського алфавіту.

Звертаючись із позовом до суду позивач вказував на те, що реєстрація знаку для товарів і послуг, із зображенням слова "ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_2", здійснена з порушенням вимог частини 4 статті 6, та пункту "в" частини першої статті 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме не відповідає умовам надання правової охорони через те, що твір наукового характеру "ІНФОРМАЦІЯ_1" є відомим в Україні твором науки, а видача свідоцтва на цей знак мала місце внаслідок подання заявки з порушенням авторських прав позивача, який не надав згоду відповідачу використання частини цього твору - "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що "ІНФОРМАЦІЯ_2" як частина твору "ІНФОРМАЦІЯ_1, яка використана в оспорюваному зображенні знаку для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_3", "ІНФОРМАЦІЯ_2", може використовуватись самостійно, а отже розглядається як самостійний твір і охороняється відповідно до вимог ст.9 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ "Про авторське право і суміжні права" (далі -Закон № 3792).

З такими висновками суду в повній мірі погодитись не можна.

Відповідно до статті 1 Закону України № 3792 автор -це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Згідно із статтею 9 Закону № 3792 частина твору, яка може використовуватись самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Зазначені вимоги діючого законодавства не були належним чином враховані апеляційним судом, який також не прийняв до уваги ті рекомендації, що містяться у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав", назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об'єкт авторського права тільки в тому випадку, коли вони є результатами творчої діяльності автора і є оригінальними.

Зокрема, дійшовши, як це вбачається із змісту оскаржуваної постанови, до правильного висновку про те, що вирішення питання щодо оригінальності та можливості самостійного використання частини твору потребує спеціальних знань, суд, призначивши за справою відповідне експертне дослідження, в той же час так і не отримав висновків судового експерта з питання, пов'язаного із з'ясуванням оригінальності частини твору, про незаконне використання якої стверджував позивач. А своїх власних висновків щодо наявності або відсутності ознак, які б давали підстави вважати, що частина твору "ІНФОРМАЦІЯ_2" була створена власною творчою працею автора, результати якої носять оригінальний характер, всупереч вимогам ст.ст.4-7, 43, 105 ГПК України не зробив, а тобто наведене коло обставин справи, які мали значення для її правильного вирішення, не з'ясував.

З огляду на наявні заперечення відповідача проти позову, суд для оцінки їх обґрунтованості мав з'ясувати:

- коли саме була оприлюднена частина твору (твір в цілому) відносно якої позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, а тобто з якого часу цей об'єкт авторського права став доступним для публіки та які докази про це свідчать;

- чи слід вважати, що зображення оспорюваного знаку для товарів і послуг, відносно якого відповідач отримав правову охорону, є продуктом його власної творчості, або було запозичено ним у якийсь спосіб у інших осіб. І якщо це так, то які саме докази про це свідчать.

Не з'ясувавши сукупності наведених та пов'язаних з ними питань, апеляційний суд допустив неповноту у дослідженні обставин справи, що дає підстави для скасування оспорюваної постанови.

Оскільки суд першої інстанції, який в ході розгляду справи дійшов протилежних висновків щодо вирішення спору, припустився тих же помилок, скасуванню підлягає також і прийняте ним рішення.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що характер допущених судами процесуальних порушень унеможливив встановлення фактичних обставин справи, а також з огляду на існуючі межі перегляду справи в касаційній інстанції, які визначені статтею 111-7 ГПК України, суд вбачає підстави для скасування прийнятих за справою судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до вимог пункту 3 ст.111-9 ГПК України.

У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі, та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державної служби інтелектуальної власності України задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 29.04.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.09.2011 зі справи № 10/155-10-4437 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Суддя В.Харченко Суддя І.Бенедисюк Суддя Б.Львов