Рішення

від 25.05.2012 по справі 21/5007/15/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" травня 2012 р. Справа № 21/5007/15/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіна Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився (була присутня 25.05.12р. до перерви: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 04.01.12р.

від відповідача: не з'явився (був присутній 25.05.12р. до перерви: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 10.05.12р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Комунального підприємства теплозабезпечення (м.Коростень, Житомирська область)

до Відділкової лікарні станції Коростень Південно-Західної залізниці (м.Коростень)

про стягнення 1238586,03 грн.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, спір розглядається у більш тривалий строк, ніж передбачено ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні 25.05.12р. оголошувалась перерва до 15 год. 00 хв. 25.05.12р.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 1238586,03 грн., з яких: 589939,83грн. - основна заборгованість, 35098,23грн. - інфляційних, 23608,15грн. - 3% річних та 589939,83грн. пені.

В процесі розгляду справи судом було встановлено що сумарний розмір позовних вимог становить 1238586,04 грн., оскільки при здійсненні їх підрахунку позивач здійснив помилку на 0, 01 грн.

Згідно заяви №510 від 03.04.2012р. (а.с.70-71, т.1), позивач уточнив суми здійснених згідно ст.625 ЦК України нарахувань, виходячи з визначеного Договором періоду розрахунків, та заявив клопотання про витребування у відповідача відомостей про розрахункові рахунки.

В судовому засіданні 14.05.2012р. представником позивача було подано заяву про відмову від позову в частині стягнення 412957,83грн. пені, 4713,92грн. інфляційних та 3372,92грн. 3% річних, яку ухвалою суду від 16.05.2012р. прийнято до розгляду (а.с. 84, 115, т1). Також вказаною ухвалою суд прийняв до розгляду подану сторонами заяву про затвердження укладеної сторонами мирової угоди.

В судовому засіданні до оголошення перерви представник позивача подала письмові пояснення від 25.05.12р. стосовно суми основної заборгованості, нарахованих інфляційних та пені, згідно яких також просила повторно про винесення рішення щодо затвердження мирової угоди, яка досягнута між сторонами по справі з врахуванням існуючої заборгованості, підтвердженої актом звірки розрахунків. Позов підтримала у повному обсязі, з врахуванням вищевказаних заяв та із викладених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача проти наявності заборгованості та задоволення клопотання позивача про затвердження мирової угоди не заперечував. В усному порядку зазначив, що Відділкова лікарня станції Коростень Південно-Західної залізниці не займається підприємницькою діяльністю.

Представники сторін після оголошеної перерви в судове засідання не з'явились.

Ознайомившись зі змістом наданої сторонами мирової угоди, враховуючи правовий статус учасників спору, як суб'єктів господарської діяльності, проаналізувавши умови укладеного сторонами договору та приписи чинного законодавства, які поширюють свою дію на спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що затвердження мирової угоди спричинить порушення інтересів Держави.

Так, позивачем до стягнення з відповідача заявлено пеню, нараховану згідно п. 25.1 Договору, визначену на підставі Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20.05.1999р. Натомість, з наданих до справи Довідки з ЄДР (а.с.62, т.1) та Статуту відповідача (а.с.106-110, т.1, а.с.9-10, т.2) вбачається, що Відділкова лікарня станції Коростень Південно-Західної залізниці є неприбутковою державною організацією, яка заснована на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства інфраструктури України, підпорядкований Державній адміністрації залізничного транспорту України, а в порядку координаційної діяльності - Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця", що виключає застосування до неї названого Закону. Тобто, при вирішенні спору по суті до стягнення підлягатиме, зокрема, значно менша сума пені по відношенню до узгодженої сторонами за мировою угодою.

З огляду на викладене та приписи ст.78 ГПК України, суд дійшов висновку про відхилення заяви про затвердження мирової угоди та відмовляє в затвердженні останньої, оскільки вона суперечить приписам законодавства та порушує інтереси Держави.

Викладене у заяві №510 від 03.04.2012р. (а.с.70-71, т.1) клопотання про витребування у відповідача відомостей про розрахункові рахунки суд розцінює як клопотання про витребування доказів та відхиляє, у зв'язку з недотриманням позивачем при його поданні приписів ст. 38ГПК України.

Враховуючи надані представниками сторін в процесі розгляду справи докази та пояснення, суд вважає, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що 01.01.09р. між Комунальним підприємством теплозабезпечення (Теплопостачальне підприємство, ТП, позивач) та Відділковою лікарнею станції Коростень (Споживач, лікарня, відповідач) був укладений договір на постачання теплової енергії №122 (далі - Договір (а.с.6-7, т.), за умовами якого ТП зобов'язується постачати теплову енергію в гарячій воді на протязі опалювального періоду, погодженого з місцевими органами виконавчої влади споживачу з метою опалення будівель, які мають наступні характеристики і знаходяться за адресою: м.Коростень, вул. Жмаченко, 46 до кордону розподілу, а споживач зобов'язується сплачувати за використану теплову енергію. ...

Позивач вказує, що відповідач свої зобов'язання щодо проведення своєчасних розрахунків належним чином не виконав, внаслідок чого у останнього станом на 01.03.12р. утворилася заборгованість перед позивачем за отримані послуги в сумі 589939,83грн. (а.с.9).

04.01.12р., за даними позивача, відповідачу була направлена відповідна претензія (а.с.12), однак борг залишився непогашеним.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України, п.6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 258, 549-551 ЦК України та п. 25.1 Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача за період з грудня 2010 року по січень 2012 року 35098,23грн. - інфляційних, 23608,15грн. - 3% річних та 589939,83грн. пені.

У письмових поясненнях від 25.05.2012р. позивач зазначив, що сума заборгованості відповідача є триваючою, тому заборгованість у розмірі 140509,98грн. складається з нарахувань за місяць 135672,00грн. + заборгованість попереднього періоду 811629,90грн. - оплата цього місяця 806791,92грн. = 140509,98грн.

Вказав, що вимога щодо сплати боржником боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції є правом кредитора, яким останній може скористатися на власний розсуд.

Стосовно розрахунку пені, посилаючись на приписи ч.4 ст. 232ГК України та п.11 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 16.04.1993 № 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів", позивач вважає, що припинення нарахування пені на суму боргу понад шість місяців є безпідставним, оскільки в ЗУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" йдеться про нарахування пені за кожен день прострочки.

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, відзиву на позовну заяву не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі і підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позовні вимоги ґрунтуються саме на укладеному ними договорі №122 про постачання теплової енергії від 01.01.09р., який за своєю правовою природою є договором про постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч.2 ст. 714).

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги з теплопостачання за період з січня 2011 року по січень 2012 року, на загальну суму 1516548,04грн., що підтверджується виставленими рахунками фактурами (а.с.124-148, т.1; а.с.1-7, т.2). При цьому, судом було встановлено, та підтверджено сторонами, що станом на 11.01.2010р. за відповідачем рахувалася заборгованість в сумі 140509,98грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За п.21 Договору, всі розрахунки по цьому Договору проводяться через банківські установи до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідачем було здійснено часткові розрахунки за отриману теплову енергію в період з січня 2011 року по березень 2012р. включно на суму 1220528,26грн. (а.с. 31-60, 121-123, т.1)., врезультаті чого на час вирішення спору, у останнього дійсно рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 436529,76грн.

Враховуючи, що на час звернення до суду борг відповідача складав 589939,83грн., з яких 153410,07грн. було сплачено під час розгляду справи, провадження у справі в цій частині слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 436529,76грн. обґрунтованими, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (штраф, пеня).

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, позивач просить стягнути на свою користь з відповідача 35098,23грн. інфляційних, 23608,15грн. 3% річних та 589939,83грн. пені.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно ст.1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96р., згідно якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

При цьому, відповідно до п.25 Договору, сторони передбачили, що споживач несе матеріальну відповідальність перед постачальником у випадку неоплати вартості використаної теплової енергії до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, у вигляді пені, передбаченої Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20.05.1999р., ст.1 якого установлено, суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, зокрема, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. При цьому, як вбачається з вказаного Закону, він встановлює відповідальність суб'єктів саме підприємницької діяльності, до яких відповідач, згідно його Довідки з ЄДР (а.с.62, т.1) та Статуту (а.с.106-110, т.1, а.с.9-10, т.2), не відноситься.

Так, відповідно до ч.1 ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. За ч.1 ст. 52ГК України, некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Зазначене вказує на відсутність підстав для застосування вищевказаного закону щодо визначення відповідальності відповідача.

Також, враховуючи вказане та заперечення позивача, слід зазначити, що у відповідності до п.11 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 16.04.1993 № 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо. Деякі нормативні акти передбачають майнову відповідальність боржника у вигляді неустойки в твердій сумі або пені за кожний день порушення зобов'язання. Наприклад, така відповідальність встановлена пунктом 36 Правил про договори підряду на капітальне будівництво. Ці санкції стягують до повного виконання зобов'язання. За цих обставин строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців з дня подання позову. Якщо після задоволення позову зобов'язання не буде виконане, позивач має право знову звернутись до господарського суду з позовом про стягнення санкцій за наступні шість місяців.

Однак, враховуючи відсутність підстав для застосування щодо відповідача ЗУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" та відсутність заяви про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, що при нарахуванні пені слід керуватися ч.6 ст.232 ГК України.

З огляду на викладене, пеню слід нараховувати за вказаний позивачем період, а саме з 02.09.11р.по 01.03.12р., з врахуванням приписів ч.6 ст.232 Г України, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно здійсненого судом розрахунку, обґрунтовано заявленою є пеня у сумі 32617,34грн.

Нарахування вказаної суми суд здійснив виходячи з того, що сплаченими за період з січня 2011 року по лютий 2012 року (включно) коштами було не в повному обсязі погашено борг, який виник станом на 11.01.11р. Погашення заборгованості наступних періодів (нарахованої починаючи з січня 2011р.) проводилася з 03.03.2012р. Таким чином, у визначений позивачем період для нарахування пені, погашення заборгованості за період з лютого 2011 року по березень 2012 року (включно) не здійснювалося, тому її суми були незмінними.

Враховуючи вказане, із заборгованості, що виникла станом на 11.03.2011р. у сумі 154953,92грн. за період з 02.09.2011р. по 11.09.2011р., обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 592,22грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.04.2011р. у сумі 154953,92грн. за період з 02.09.2011р. по 11.10.2011р., обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 2566,29грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.05.2011р. у сумі 87187,78грн. за період з 02.09.2011р. по 11.11.2011р., обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 2591,75грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.06.2011р. у сумі 19421,64грн. за період з 02.09.2011р. по 11.12.2011р., обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 824,75грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.07.2011р. у сумі 19421,64грн. за період з 02.09.2011р. по 11.01.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 1080,18грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.08.2011р. у сумі 19421,64грн. за період з 02.09.2011р. по 11.02.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 1335,16грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.09.2011р. у сумі 19421,64грн. за період з 11.09.2011р. по 01.03.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 1417,20грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.10.2011р. у сумі 19421,64грн. за період з 11.10.2011р. по 01.03.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 1169,78грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.11.2011р. у сумі 93745,79грн. за період з 11.11.2011р. по 01.03.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 4412,26грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.12.2011р. у сумі 262214,30. за період з 01.12.2011р. по 01.03.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 9000,89грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.01.2012р. у сумі 269066,40грн. за період з 11.01.2012р. по 01.03.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 5697,44грн.;

- із заборгованості, що виникла станом на 11.02.2012р. у сумі 239785,68грн. за період з 11.02.2012р. по 01.03.2012р. обґрунтовано заявленою до стягнення є пеня в сумі 1929,42грн.

За вказаних обставин, 557322,49грн. пені нараховано безпідставно, тому в цій частині відсутні підстави для відмови позивача від позову, оскільки остання можлива лише в межах обґрунтовано заявлених вимог.

Що стосується інфляційних та річних, то відповідно до ст.625 ч.2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши вказані розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає 21126,64грн. інфляційних та 20235,23грн. річних, оскільки при зверненні до суду позивачем не було враховано визначений договором період проведення розрахунків, а при визначенні інфляційних позивач також не врахував дефляційні процеси у липні-серпні 2012 року. За вказаних обставин у стягненні 3372,92грн. річних та 13971,59грн. інфляційних слід відмовити.

З огляду на викладене, і в частині інфляційних та пені підстави для відмову від позову відсутні.

Таким чином суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, яку було заявлено згідно поданої у судовому засіданні від 14.05.2012р. письмової заяви (а.с.84, т.1).

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, суму основного боргу підтвердив.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, позов є обґрунтованим, заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженим належними доказами, які є в матеріалах справи та таким, що підлягає задоволенню на суму 510508,97грн., з яких 436529,76грн. основного боргу, 32617,34грн. пені, 21126,64грн. інфляційних, 20235,23грн. річних.

У стягненні 557322,49грн. пені, 13971,59грн. інфляційних, 3372,92грн. річних суд відмовляє. В частині стягнення 153410,07грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 69, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділкової лікарні станції Коростень Південно-західної залізниці (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Жмаченка, 46, код 01110908)

на користь Комунального підприємства теплозабезпечення (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Кірова, буд. 8А, код 31871157)

- 436529,76грн. основного боргу;

- 32617,34грн. пені;

- 21126,64грн. інфляційних;

- 20235,23грн. річних;

- 13278,39грн. судового збору.

3. Припинити провадження в частині стягнення 153410,07грн. основного боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05 червня 2012 року.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати: 1 в справу;

2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).