Постанова

від 28.05.2012 по справі 30/261

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2012 № 30/261

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Іоннікової І.А.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:ОСОБА_2, довіреність № 000383-10-307-11 від 10.11.2011;

ОСОБА_3, довіреність № 000101-10-307-11 від 01.06.2011;

відповідача 1:ОСОБА_4., довіреність № 220/200/д від 11.01.2012;

ОСОБА_5, довіреність № 220/229/д від 14.02.2012

відповідача 2: ОСОБА_6, довіреність № 5-15/114 від 06.01.2012;

розглядаючи апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Сибір»

на рішення

господарського суду

міста Києва

від 06.09.2011

у справі № 30/261 (головуючий суддя: Ковтун С.А., судді: Балац С.В., Трофименко Т.Ю.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Сибір»

до 1. Міністрества оборони України;

2. Державної казначейської служби України;

про стягнення 15324469,39 доларів США

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Авіакомпанія «Сибір» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністрества оборони України, Державного казначейства України (перейменоване на Державна казначейська служба України) про стягнення 15324469,39 доларів США.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.09.2011 у справі № 30/261 в позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Відкрите акціонерне товариство «Авіакомпанія «Сибір» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 у справі № 30/261 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме судом першої інстанції в рішенні не зазначено деяких клопотань, що заявлялись позивачем під час судового розгляду, та щодо яких судом було відмовлено в їх задоволенні; опис дій, що були виконані судом (зокрема - щодо дослідження доказів) не включає в себе вказівки про дослідження ряду доказів, на які посилався позивач як на обґрунтування своїх вимог; обставини, що були встановлені судом, також не включають в себе повного переліку обставин, що повинні були бути встановленні під час розгляду справи та складання рішення; наведений перелік доказів, на підставі яких судом прийнято рішення, також не включає в себе ряду доказів, наявних в матеріалах справи та на які посилався позивач в якості обґрунтування своїх вимог; в рішенні суду не наведено доводів, за якими суд відхилив ряд клопотань позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Борисено І.В. (доповідач), суддів Ільєнок Т.В. та Шипко В.В. від 21.10.2011 прийнято до розгляду справу № 30/261. Розгляд апеляційної скарги призначений на 13.12.2011 о 10:00.

Відповідно до розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 № 01-24/827 у справі № 30/261 здійснено повторний автоматичний розподіл справи в зв'язку з перебуванням судді - доповідача Борисено І.В. на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 прийнято до розгляду справу № 30/261. Розгляд апеляційної скарги призначений на 23.01.2012 о 10:10.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами від 23.01.2012 № 01-22/1/2 у справі № 30/261 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Чорну Л.В.

23.01.2012 відповідач 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

23.01.2012 представником позивача в судовому засіданні було заявлене усне клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень по справі.

23.01.2012 представником позивача в судовому засіданні було заявлене клопотання про витребування у Генеральної прокуратури України в якості доказів у справі матеріали кримінальної справи № НП 10/2-18397-01, порушеної за фактом авіакатастрофи літака Ту-145М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, копії всіх висновків експертів.

23.01.2012 представником позивача в судовому засіданні було заявлене клопотання про витребування у Генеральної прокуратури України в якості доказів у справі письмові відповіді на питання поставленні представником позивача.

Представники відповідача 1 заперечували проти вирішення питання щодо задоволення заявлених представниками позивача клопотань, так-як вважають їх передчасними в зв'язку з тим, що визначити їх доцільність можливо лише під час розгляду справи по суті.

На підтвердження своїх заперечень представниками відповідача 1 були надані копії документів: акт прийому - передачі речових доказів кримінальної справи № 1240495, акт прийому - передачі речових доказів кримінальної справи № 1240495 від 25.12.2001 з доданим до нього описом фрагментів літака, звіт групи планеру, авіаційного і радіоелектронного обладнання за результатами роботи, проведеної у зв'язку з розслідуванням катастрофи літака Ту-154М Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Сибір».

Суд порадившись на місці ухвалив: здійснити розгляд заявлених представниками позивача клопотань в наступному судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 30/261 відкладено на 06.02.2012 о 10:10.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами від 06.02.2012 № 01-22/1/1 у справі № 30/261 у зв'язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Синицю О.Ф.

06.02.2012 відповідач 2 в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

06.02.2012 в судовому засіданні представниками позивача було заявлено усне клопотання про здійснення фіксації судового процесу.

В зв'язку з зазначеним вище та з метою підготування технічних засобів для здійснення фіксації судового процесу, в судовому засіданні оголошувалась перерва до 06.02.2012 до 14 год. 00 хв.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 30/261 відкладено на 20.02.2012 о 14:00.

20.02.2012 представником відповідача 2 в судовому засіданні було подано заяву в порядку ст. 25 ГПК України про заміну Державного казначейства України на його правонаступника - Державна казначейська служба України.

20.02.2012 представниками сторін в судовому засіданні відповідно до ст. 69 ГПК України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 продовжено строк вирішення спору по справі № 30/261.

20.02.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 12.03.2012 до 14:15.

12.03.2012 представник позивача для долучення до матеріалів справи надав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.

12.03.2012 представниками сторін в судовому засіданні відповідно до ст. 69 ГПК України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 продовжено строк вирішення спору по справі № 30/261.

12.03.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.03.2012 до 14:15.

26.03.2012 відповідач 2 в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

26.03.2012 представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання про витребування у відповідача 1 конкретного переліку запитань до позивача у справі № 30/261.

Проаналізувавши зазначене вище клопотання суд ухвалив: відмовити в його задоволенні.

26.03.2012 представник позивача для долучення до матеріалів справи надав результати досліджень бойових ушкоджень фрагментів літака Ту - 154М RA 85693.

26.03.2012 представниками сторін в судовому засіданні відповідно до ст. 69 ГПК України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 30/261 відкладено на 09.04.2012 о 14:15 та продовжено строк вирішення спору по справі № 30/261.

09.04.2012 відповідач 2 в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

09.04.2012 представниками сторін в судовому засіданні відповідно до ст. 69 ГПК України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 30/261 відкладено на 23.04.2012 об 11:00 та продовжено строк вирішення спору по справі № 30/261.

13.04.2012 представником відповідача 1 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування доказів.

18.04.2012 представником відповідача 1 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування доказів.

23.04.2012 відповідач 2 в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

23.04.2012 в судовому засіданні суд ставить на обговорення клопотання позивача: про витребування у Генеральної прокуратури України в якості доказів у справі матеріали кримінальної справи № НП 10/2-18397-01, порушеної за фактом авіакатастрофи літака Ту-145М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, копії всіх висновків експертів; про витребування у Генеральної прокуратури України в якості доказів у справі письмові відповіді на питання поставленні представником позивача; про звернення суду до Арбітражного суду Московської області з дорученням про надання правової допомоги по справі № 30/261 в рамках виконання якого витребувати у Федерального унітарного підприємства Машинобудівне конструкторське бюро «Факел» відповіді на поставлені позивачем питання та викликати представника Федерального унітарного підприємства Машинобудівне конструкторське бюро «Факел» для участі в судовому засіданні для надання пояснень; про витребування у відповідача письмових пояснень на поставлені позивачем питання; про звернення суду до Арбітражного суду Московської області з дорученням про надання правової допомоги по справі № 30/261 в рамках виконання якого витребувати у Міждержавного авіаційного комітету відповіді на поставлені позивачем питання та викликати представника Міждержавного авіаційного комітету для участі в судовому засіданні для надання пояснень та клопотання відповідача про витребування у Генеральної прокуратури України матеріали кримінальної справи НП № 10/2-18397-01, порушеної Генеральним прокурором України за фактом авіакатастрофи літака Ту-154М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, а саме томи справи 40, 41, 42, 43, 47, протоколи виїмки, обшуку та/або огляду, копії всіх фото таблиць, що містяться в томі 47 кримінальної справи НП № 10/2-18397-01 та виклик в судове засідання експертів для надання пояснень щодо висновку експертів № 5932/5933/5934-09/3561-10-18 за результатами судової комплексної експертизи у даній справі.

23.04.2012 в судовому засіданні були заслухані пояснення представників позивача та відповідача 1 та їх думки стосовно зазначених вище клопотань.

23.04.2012 представниками сторін в судовому засіданні відповідно до ст. 69 ГПК України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 розгляд апеляційної скарги у справі № 30/261 відкладено на 16.05.2012 о 14:15 та продовжено строк вирішення спору по справі № 30/261.

Також, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 клопотання сторін про витребування доказів задоволено частково: зобов'язано Генеральну прокуратуру України до дня слухання надати суду матеріали кримінальної справи НП № 10/2-18397-01, порушеної Генеральним прокурором України за фактом авіакатастрофи літака Ту-154М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, а саме томи справи 40, 41, 42, 43, 47, протоколи виїмки, обшуку та/або огляду, копії всіх фото таблиць , що містяться в томі 47 кримінальної справи НП № 10/2-18397-01; зобов'язано Генеральну прокуратуру України до дня слухання надати суду матеріали кримінальної справи НП № 10/2-18397-01, порушеної Генеральним прокурором України за фактом авіакатастрофи літака Ту-154М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, а саме: копії 73-х судово-медичних експертиз по дослідженню трупів, копії 4-х судово-фоноскопічних експертиз по дослідженню аудіо записів переговорів служб керування повітряним рухом та переговорів під час бойової роботи у ході військових навчань, копії 2-х судово-фототехнічних експертиз по дослідженню відеозапису моменту старту ракети та відеозапису акваторії Чорного моря з уламками літака після його катастрофи, копії 6-х судово-вибухотехнічних та криміналістичних експертиз по дослідженню металевих кульок, вилучених із трупів та із елементів зруйнованого літака, копії 2-х судово-криміналістичних експертиз по дослідженню наявності залишків вибухових речовин на речах пасажирів та елементах обшивки салону літака; зобов'язано Київський науково-дослідний інститут судових експертиз забезпечити явку, в судове засідання на 16.05.2012 о 14:15, будь-якого з судових експертів (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15) для надання пояснень щодо висновку експертів № 5932/5933/5934-09/3561-10-18 від 21.05.2010 за результатами судової комплексної експертизи у даній справі; зобов'язано Київський науково-дослідний інститут судових експертиз забезпечити підготовку письмових відповідей, будь-яким з судових експертів (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15) на запитання: - чи підтверджуються матеріалами об'єктивного контролю (фототаблицями тощо) відомості та висновки, наведені у висновку експертів № 5932/5933/5934-09/3561-10-18 від 21.05.2010 за результатами судової комплексної експертизи у даній справі, про розташування на момент пуску ракети 3РК літальних апаратів ВР-3 «Рейс», Ту-154М, Ан-24, рух у повітряному просторі названих літальних апаратів та ракети 3РК? Якщо так, то якими саме? - як розташовувались літальні апарати ВР-3 «Рейс», Ту-154М, Ан-24 та ракета 3РК стосовно різних радіолокаційних станцій, матеріали об'єктивного контролю яких наявні, під час їх виявлення та супроводження? - яким чином здійснювалось проведення відомостей, що містяться в матеріалах об'єктивного контролю (фототаблицях тощо) до єдиної системи координат? - якими було взаємне розташування командного пункту полігону 31 Випробувального центру ЧФ РФ (КП) та зенітного ракетного комплексу ЗС України (ЗРК) на момент проведення навчань 04.10.2001? - якими були азимут та дальність літальних апаратів ВР-3 «Рейс», Ту-154М, Ан-24 на момент пуску ракети 3РК стосовно останнього?

15.05.2012 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду Генеральною прокуратурою України на виконання вимог ухвали суду від 23.04.2012 надано суду матеріали кримінальної справи НП № 10/2-18397-01, порушеної Генеральним прокурором України за фактом авіакатастрофи літака Ту-154М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, а саме: копії 73-х судово-медичних експертиз, копії 4-х судово-фоноскопічних експертиз, копії 2-х судово-фототехнічних експертиз, копії 2-х судово-вибухотехнічних експертиз, копії 1-ї комплексної судово-вибухотехнічної експертизи, копії 5-ти судово-криміналістичних експертиз та копії 1-ї комплексної судово-криміналістичної експертизи.

16.05.2012 в судовому засіданні представником Генеральної прокуратури України на виконання вимог ухвали суду від 23.04.2012 надано суду для огляду томи кримінальної справи НП № 10/2-18397-01, порушеної Генеральним прокурором України за фактом авіакатастрофи літака Ту-154М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, а саме томи справи 40, 41, 42, 43, 47. Дані томи кримінальної справи були вивчені судом та сторонами у справі.

16.05.2012 представниками сторін в судовому засіданні відповідно до ст. 69 ГПК України було подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

16.05.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 23.05.2012 до 14:30.

23.05.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 28.05.2012 до 12:00.

25.05.2012 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду директором КНДІСЕ були подані письмові роз'яснення щодо висновку експертів у даній справі.

28.05.2012 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду експертом ОСОБА_13 були подані відповіді на запитання викладені в ухвалі суду від 23.04.2012.

28.05.2012 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного було подано клопотання про призначення повторної експертизи.

28.05.2012 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного було подано клопотання про витребування у Машинобудівного конструкторського бюро «Факел» відповіді на поставлені позивачем питання та викликати представника Машинобудівного конструкторського бюро «Факел» для участі в судовому засіданні для надання пояснень.

28.05.2012 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного було подано клопотання про звернення суду до Арбітражного суду Московської області з дорученням про надання правової допомоги по справі № 30/261 в рамках виконання якого витребувати у Міждержавного авіаційного комітету відповіді на поставлені позивачем питання та викликати представника Міждержавного авіаційного комітету для участі в судовому засіданні для надання пояснень

28.05.2012 в судовому засіданні були заслухані пояснення представників сторін та їх думки стосовно зазначених вище клопотань.

28.05.2012 колегією суддів було відмовлено в задоволенні зазначених вище клопотань з огляду на наступне.

В клопотаннях про витребування відповідей на запитання у Міждержавного авіаційного комітету, МКБ «Факел», відмовлено, в зв'язку з тим, що їх спрямовано не на одержання доказів у справі, а на з'ясування мотивів та обставин досліджень, що проводилися цими організаціями при проведенні розслідування авіаційної події 04.10.2001-29(31).04.2001.

В клопотаннях про виклик в судове засідання представників Міждержавного авіаційного комітету, МКБ «Факел» для надання пояснень відмовлено з огляду на те, що з них не вбачається, кого саме і в якій якості просить викликати позивач, зміст клопотань є таким, що за викликом може фактично з'явитися будь-яка особа, в тому числі й така, що не володіє належними знаннями як загального характеру, так і стосовно авіаційної події, що є предметом розгляду цієї справи.

До того ж, колегія суддів відзначає, що вимога представника позивача про виклик в судове засідання представників Міждержавного авіаційного комітету, МКБ «Факел» для надання пояснень суперечить також вимогам статті 7 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, ратифікованої Законом України № 240/94-ВР від 10.11.1994, що вимагає зазначення імен і прізвищ осіб або їх представників, яких стосується доручення про надання правової допомоги.

У п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 р. N 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" зазначено, що повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Колегія суддів відмічає, що зі сторони позивача в судове засіданні неодноразово з'являвся ОСОБА_16 який надав пояснення щодо розслідування авіаційної події, так-як був одним з членів комісії МАК.

Крім того, в судове засідання на виклик суду з'явився експерт ОСОБА_13 який підтвердив висновок експертів КНДІСЕ експертиз № 5932/5933/5934-09/3561-10-18 від 21.05.2010 та надав відповіді на поставлені сторонами запитання як усно так і письмово.

До того ж, висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обов'язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

28.05.2012 в судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу і просили суд її задовольнити.

28.05.2012 в судовому засіданні представники відповідача 1 заперечували проти задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Сибір» і просили суд рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 у справі № 30/261 залишити без змін.

28.05.2012 в судовому засіданні представник відповідача 2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Сибір» і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 у справі № 30/261 залишити без змін.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

04.10.2001 у 31 Дослідному центрі Чорноморського флоту Російської Федерації під час навчань проводились експериментальні бойові стрільби, у ході яких відпрацьовувався протиповітряний бій з імітованими та бойовими пусками ракет.

О 12 год. 41 хв. 20 сек. за київським часом з півострова Крим по учбовій цілі (безпілотному літаку "ВР-3 Рейс") було здійснено пуск ракети зенітно-ракетного комплексу (надалі - ЗРК) С-200В Військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України (надалі - ППО ЗС України), яка відразу після старту втратила ціль головкою самонаведення (надалі - АС ГСН) та зникла з поля зору радіолокаторів зенітно-ракетного комплексу С-200В на відстані приблизно 78 км.

У зазначений вище час, безпосередньо перед стартом ракети, поруч сектору стрільби ЗРК С 200В, але за межами полігону, здійснювали польоти по міжнародних авіалініях літаки "Аеробус", сполученням "Тбілісі - Лондон" на відстані близько 130 кілометрів від місця проведення стрільб, а також літак А-24, сполученням "Сімферополь - Єреван", який знаходився на відстані близько 200 кілометрів від місця стрільби.

В той же день, літаком Ту-154М авіакомпанії "Сибір" виконувався пасажирський рейс за маршрутом "Телль - Авів - Новосибірськ".

На борту літака Ту-154М авіакомпанії "Сибір" знаходилось 66 пасажирів та 12 членів екіпажу.

О 12 годині 39 хвилин літак Ту-154М авіакомпанії "Сибір" увійшов у зону відповідальності Північно - Кавказького центру автоматизованого управління повітряним рухом "Стріла" (Російська Федерація) та зайняв висоту 11100 метрів, а о 12 год. 45 хв. сталася катастрофа цього літака.

Всі пасажири та члени екіпажу літака Ту-154М авіакомпанії "Сибір" загинули, а сам літак затонув.

Дослідження причин даної авіаційної катастрофи в різному порядку здійснювалося: Міждержавного авіаційного комітету, який створений на підставі "Угоди про цивільну авіацію та використання повітряного простору", що була укладена у Мінську 25.12.1991 р. між країнами колишнього СРСР. Результати розслідування Міждержавного авіаційного комітету викладені в Остаточному звіті за результатами авіаційного пригоди з літаком Ту-154М RA-85693 ВАТ "Авіакомпанія "Сибір" (надалі -Остаточний звіт); Державної комісії по встановленню причин катастрофи літака Ту-154М, бортовий номер RA-85693, авіакомпанії "Сибір", що мала місце 4 жовтня 2001 р. над акваторією Чорного моря, яка створена Розпорядженням Президента Російської Федерації від 04.10.2001 р. № 547-рп. За результатами роботи комісії складений висновок; Комісії з розслідування причин обставин, що призвели до катастрофи російського літака Ту-154, яка утворена за Розпорядженням Президента України від 19.10.2001 р. № 274/2001-рп. За результатами роботи комісії також було складено звіт.

З матеріалів справи вбачається, що Міждержавним авіаційним комітетом (надалі - МАК) а також Державною комісією по встановленню причин катастрофи літака Ту-154М, яка створена Розпорядженням Президента Російської Федерації від 04.10.2001 р. № 547-рп, були зроблені висновки, що літак Ту-154 був уражений бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В. Ракета підійшла до літака зверху, ззаду, зліва під кутом 45є - 50є відносно його курсу слідування. Спрацювання вибухового приладу відбулось в 9 год. 45 хв. UTC (13 год. 45 хв. московського часу) на висоті 15 м над корпусом літака і 1,5 м лівіше його в районі центральної частини заднього пасажирського салону.

З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення позивача до суду стало те, що позивачу було заподіяно шкоду, яка, за даними Відкритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Сибір" (надалі - ВАТ "Авіакомпанія "Сибір"), становить: 6370777,39 доларів США, що складають ринкову вартість знищеного літака Ту-154 М № 85693 з додатковим устаткуванням, 197435 доларів США витрат, пов'язаних з розслідуванням катастрофи, 17470 доларів США витрат, пов'язаних зі страхуванням, 4838787 доларів США упущеної вигоди у зв'язку з втратою літака ТУ-154М № 85693, 3900000 доларів США моральної шкоди.

Позовні вимоги позивача були обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача Міністерства оборони України, 04.10.2001 о 12.45 год. за київським часом над Чорним морем бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28, випущеною з зенітного ракетного комплексу С-200В (ракета класу "земля-повітря"), запуск якої здійснено Міністерством оборони України під час проведення навчань військ противоповітряної оборони у 31 Дослідному центрі Чорноморського флоту Російської Федерації на півострові Крим, було уражено та збито літак Ту-154М, бортовий номер RA-85693, що знаходився на висоті 11100 м, на відстані 187 км на південний схід до аеропорту Сочі, та виконував чартерний пасажирський рейс СБИ-1812 за маршрутом "Тель-Авів - Новосибірськ", що належав позивачу, а також загинуло 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

До того ж, позовні вимоги ґрунтувались на тому, що факт збиття літака встановлено комісією з розслідування авіаційних подій на повітряному транспорті Міждержавного авіаційного комітету з розслідування авіаційної події з літаком Ту-154М RA-85693 ВАТ "Авіакомпанії "Сибір" (Остаточний звіт за результатами розслідування катастрофи комісії від 29.10.2004 р.). На думку позивача, оскільки Міждержавний авіаційний комітет є повноважним органом для встановлення причин авіакатастрофи, міждержавним виконавчим органом з питань повітряного сполучення та використання повітряного простру СНД, створеним державами-учасницями СНД відповідно до Угоди про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, яка схвалена у м. Мінську 25.12.1991 р., його висновки в результаті проведеного розслідування є єдиним допустимим доказом стосовно встановлення причини авіакатастрофи.

Крім того, позивач посилався на те, що питання виплати компенсації Україною родичам загиблих у катастрофі вирішено на міждержавному рівні шляхом укладення відповідних Угод з Ізраїлем та Росією, які ратифіковані Законом України № 1401-IV від 25.12.2003 р., що, за твердженнями позивача, також підтверджує факт визнання Україною своєї причетності до авіакатастрофи.

Як вбачається з матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції позивач зменшив розмір позовних вимог до 15324469,39 доларів США, зменшивши, зокрема, ринкову вартість знищеного літака Ту-154 М № 85693 з додатковим устаткуванням до 6370777,39 доларів США. Інші вимоги позивач залишив незмінними.

З приводу вищенаведених тверджень скаржника і заявлених ним вимог, повторно розглянувши справу в повному обсязі за правилами першої інстанції з відповідними особливостями, передбаченими ГПК України, суд відзначає наступне.

Катастрофа літака Ту-154М, бортовий № RA-85693, сталася над акваторією Чорного моря поза межами державного кордону України, а сам літак був зареєстрований у Росії.

В п. 5.3 Додатку 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року передбачається, що в разі, коли неможливо достеменно встановити, що місце авіаційної події знаходиться на території якоїсь держави, необхідне розслідування авіаційної події за загальним правилом проводиться державою реєстрації повітряного судна.

Таким чином, повноваження проводити розслідування катастрофи літака Ту-154М, бортовий № RA-85693 дійсно належать Російській Федерації.

Згідно з п 3 ст. 95 Повітряного кодексу Російської Федерації проведення розслідувань, класифікація та, облік авіаційних подій або інцидентів здійснюються в порядку, встановленому Урядом Російської Федерації.

Порядок проведення розслідувань про який зазначено в п 3 ст. 95 Повітряного кодексу Російської Федерації визначається Правилами розслідування авіаційних подій і інцидентів з цивільними повітряними суднами в Російській Федерації, затвердженими постановою Уряду Російської Федерації від 18 червня 1998 року № 609 (надалі - Правила).

В пункті 1.1.1 розділу 1.1 Правил закріплено пріоритет норм міжнародних договорів перед нормами національного права, встановленого Повітряним кодексом РФ, з якого випливає те, що в разі наявності розбіжностей між нормами Додатку 13 та Правилами стосовно розслідувань, в яких беруть участь іноземні держави, переважному застосуванню підлягають саме норми Додатку 13 як частини міжнародного договору - Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, так-як ці Правила розроблено, зокрема, з урахуванням стандартів та рекомендацій Додатку 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію.

Отже, розслідування авіаційних подій в Росії в сукупності регламентується нормами статей 26 та 38 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Додатком 13 до неї, Повітряним кодексом Російської Федерації, Правилами.

Пунктом 1.1.7 розділу 1.1 Правил встановлено, що повноваження і відповідальність спеціально уповноваженого федерального органу виконавчої влади в сфері розслідування авіаційних подій з цивільними повітряними суднами згідно з повітряним законодавством Російської Федерації та на підставі статті 79 Конституції Російської Федерації покладено на Міждержавний авіаційний комітет (МАК). Стаття 79 Конституції Російської Федерації допускає делегування суверенних повноважень Російської Федерації міжнародній організації.

Отже, згідно з пунктом 2.1.1 розділу 2.1 Правил, розслідування авіаційних подій організовує і проводить від імені Російської Федерації на підставі делегованих повноважень МАК за участю Федеральної авіаційної служби Росії, Міністерства економіки Росії та інших зацікавлених федеральних органів виконавчої влади і організацій Росії.

Міждержавний авіаційний комітет заснований на підставі Міжурядової Угоди «Про цивільну авіацію та використання повітряного простору» від 25.12.1991 р., підписаної у м. Мінськ (надалі - Мінська Угода) в тому числі Україною. Угода носила договірний характер. Держави-учасниці, що приєднались до даного договору та стали його сторонами, домовились між собою (Україна в тому числі) про створення спільного міжурядового органу - Міждержавного авіаційного комітету (надалі - МАК).

Сторони угоди визнали, що МАК є постійно діючим виконавчим міжурядовим органом, що уповноважений державами-учасницями здійснювати практичну реалізацію Мінської Угоди, забезпечувати роботу спільної для держав «Ради по авіації та використанню повітряного простору» (ст. 8, 9 Мінської угоди).

Окремим повноваженнями є реалізація МАКом ст. 7 Мінської Угоди, згідно із якої держави-учасниці домовились, що однією із спільних сфер ведення є розслідування авіаційних пригод, організація експертиз та консультацій. Визначаючи статус МАК, уповноважуючи її реалізувати Угоду, передаючи їй повноваження міжурядового органу, сторони визнали на майбутнє, що саме цей орган буде мати функції та права, серед яких - проведення експертиз, розслідувань, досліджень.

Даний статус МАКу та, відповідно, результатів його дослідження підтверджується не тільки вказаними вище ст. 7-9 Мінської угоди, але й процедурою перегляду та зміні висновків, що встановлена розділом 2.9 Правил.

Таким чином, саме МАК є єдиним повноважним органом Російської Федерації щодо призначення комісії, організації і проведення розслідування, а остаточний висновок призначеної ним комісії є офіційним висновком про розслідування авіаційної події.

Пунктом 3.1 Додатку 13 визначено, що єдиною метою розслідування авіаційної події або інциденту, є усунення авіаційних подій та інцидентів в майбутньому.

В цьому ж пункті визначено, що метою цієї діяльності не є встановлення частки будь-чиєї вини або відповідальності.

Отже, наслідки розслідування авіаційної події в контексті Додатку 13 не можуть бути безпосередньою підставою для притягнення до відповідальності, так-як встановлення останньої в ході розслідування суперечило б його меті.

Однак, встановлення вини відповідальності особи є виключною прерогативою суду.

Зокрема, рекомендацію щодо того, аби будь-який судовий або навіть адміністративний розгляд, спрямований на встановлення частки будь-чиєї, вини чи відповідальності, проводився окремо від будь-якого розслідування, що виконується згідно з положеннями Додатку 13 (пункт 5.4.1 Додатку 13).

В пункті 2 статті 95 Повітряного кодексу Російської Федерації зазначається, що цілями розслідування авіаційної події або інциденту є встановлення причин авіаційної події або інциденту та вжиття заходів щодо їх відвернення в майбутньому, а встановлення будь-чиєї вини та відповідальності метою розслідування не є.

З викладеного вище вбачається, що в аспекті цілей розслідування авіаційної події або інциденту Повітряний кодекс Російської Федерації повністю слідує положенням Додатку 13, а вже йому відповідає пункт 1.1.5 розділу 1.1 Правил.

В абзаці третьому пункту 1.1.6 Правил прямо передбачається, що процес розслідування не передбачає відстоювання або захисту інтересів сторін, що беруть в ньому участь.

З аналізу зазначених вище норм можна дійти висновку про те, що в процесі розслідування не відбувається захисту прав і інтересів будь-яких інших сторін.

На відміну від розслідування авіаційної події, розгляд позовних вимог, що ґрунтуються на обставинах тої ж авіаційної події, передбачає захист прав та інтересів всіх сторін, що беруть участь в процесі, на підставі та в порядку, встановленому відповідними нормами процесуального законодавства, і кожна зі сторін має довести суду свої вимоги або заперечення за допомогою належних і допустимих доказів.

Розглядаючи дану справу, суд відзначає, що застосуванню до цивільно-правових відносин, наявність чи відсутність яких є предметом спору, у зв'язку зі шкодою, завданою джерелом підвищеної небезпеки, підлягатиме не лише стаття 1187, але й 1188 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1187 джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, із використанням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка здійснює цю діяльність, та інших осіб. За змістом цього положення діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, здійснювали як відповідач Міністерство оборони України (бойові стрільби із застосуванням зенітного ракетного озброєння), так і позивач (перевезення пасажирів за допомогою повітряного судна). Віднесення повітряних перевезень до діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, здійснюється, зокрема, за критеріями високої складності самого її процесу, великої ймовірності настання тяжких наслідків у разі людської помилки або виходу з ладу техніки, перебування пасажирів у невластивому для них повітряному середовищі та відсутності в пасажирів контролю за перевезенням на будь-якому його етапі, неможливості опинитися поза межами салону повітряного судна в будь-який час за власною волею та без негативних наслідків для життя та здоров'я. Отже, в тому разі, коли б самий факт заподіяння шкоди саме відповідачем Міністерством оборони був доведений, тим не менш, відшкодування такої шкоди відбувалося б на загальних підставах за правилами статті 1188 ЦК України, що передбачає врахування вини осіб, що здійснювали відповідну діяльність, та частку такої вини, аж до відмови у відшкодуванні в тому разі, коли шкоду заподіяно лише з вини потерпілої особи (п. 2 ч. 1).

Названі спеціальні норми цивільного права підлягають переважному застосуванню перед загальним правилом ч. 5 ст. 1187 ЦК України про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної відповідальності, незалежно від вини заподіювача, на яку посилається позивач.

З урахуванням вищенаведеного, суд знову вказує і надалі виходить із того, що будь-який судовий або навіть адміністративний розгляд, спрямований на встановлення частки будь-чиєї вини чи відповідальності, має проводитися окремо від будь-якого розслідування авіаційної події.

Жодна норма Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Додатку 13 до неї, інші норми міжнародного права та законодавства Російської Федерації, України не містять вимоги про обов'язковий характер висновків за результатами розслідування авіаційної події.

Також, жодна норма національного чи міжнародного права, жодна норма процесуального права не встановлює, що причинно-наслідковий зв'язок в деліктах, пов'язаних із авіаційними подіями, може визначатися і доводитися лише і виключно на підставі документів про розслідування авіаційної події, зокрема і остаточного звіту.

Авіакатастрофа як складна подія, що відбувається в матеріальному світі, сповненому численних природних та штучних факторів, явищ і процесів, не може розглядатися виключно у вимірі письмових доказів, в тому числі й таких, як підсумкові акти проведеного розслідування авіаційної події. Очевидно, що ці письмові докази можуть містити в собі як опис чи інше відображення фактів або процесів, так і судження з їх приводу, причому як щодо кожного окремо, так і в їх сукупності. В цьому контексті висновки комісії із розслідування авіаційної події часто і переважно виступають саме у вигляді суджень та припущень. Ці судження та припущення, можуть бути покладені в основу судового рішення виключно та за умови після перевірки їх обґрунтованості та підтвердженості фактами. Факти ж у свою чергу вимагають перевірки своєї достовірності, зокрема, самої можливості виникнення відповідних обставин у матеріальному світі. Така перевірка здійснюється із застосуванням всіх належних і допустимих доказів, передбачених процесуальним законодавством.

Розглядаючи твердження позивача про те, що Міністерство оборони України і взагалі Держава не скористалися процедурою «оскарження», передбаченою розділом 2.9 Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів в Російській Федерації стосовно перегляду або зміни висновків за результатами розслідування, суд відзначає, що така процедура не може застосовуватися до визначення прав іноземних держав і призначений виключно для розслідувань авіаційних подій, в яких не беруть участі іноземні держави.

Правила розслідування авіаційних подій та інцидентів Російської Федерації є актом адміністративного права Росії, що визначає процедуру вчинення дій органами (в даному випадку МАК, як вказано вище, виступає суто як орган цієї держави на підставі делегованих повноважень), а отже не можуть встановлювати права і обов'язки інших держав в силу принципу суверенної рівності - основного принципу міжнародного права, закріпленого, зокрема, і Статутом Організації Об'єднаних Націй.

До того ж, в пункті 2.9.1 Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів Російської Федерації суб'єктами не оскарження, а подання прохання про поновлення розслідування є суто організації учасників розслідування та фізичні особи, які мають пряму зацікавленість в результатах розслідування.

З матеріалів справи вбачається, що Держава Україна не належить до числа ні перших, ні других. Необхідно відзначити, що перелік організацій учасників розслідування наведений у першому абзаці с. 5 Остаточного звіту МАК, але Міністерство оборони України серед них відсутнє.

При наданні інформації та експертної допомоги іноземними державами, що було зроблено Україною, застосовуються, в тому числі в силу пріоритету норм міжнародного права (статті 2-3 Повітряного кодексу РФ), положення пункту 6.3 Додатку 13 (з урахуванням Примітки 1) та пункту 2.4.15 Правил, спрямованого на застосування цієї примітки, що вимагають перед затвердженням остаточного звіту надіслання його проекту для надання зауважень державами, які брали участь в розслідуванні. Останнім надається на це 60 (шістдесят) днів.

Однак в порушення зазначених норм, проект остаточного звіту Україні, а рівно й іншим державам, які надавали інформацію та/або надсилали своїх уповноважених (Ізраїль, Вірменія, Грузія) направлений не був, натомість 29 жовтня 2001 року, за 25 днів від початку розслідування, було видано та опубліковано Остаточний звіт МАК.

Суд вважає за необхідне зазначити про порушення встановленого порядку видання Остаточного звіту МАК, що вбачається з наступного.

Пунктом 2.4.14. Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів Російської Федерації вимагається затвердження Остаточного звіту керівником МАК.

В матеріалах справи наявна копія титульного аркуша Остаточного звіту, який містить відмітку про його затвердження 29 жовтня 2001 року, що складається з підпису Голови МАК та печатки цієї міжнародної організації.

Водночас, в матеріалах справи знаходиться Звіт за результатами додаткових досліджень бойових пошкоджень конструкції літака Ту-154М, що зазнав катастрофи 4.10.2001р. над акваторією Чорного моря, затверджений керівником установи, що його проводила, 31 жовтня 2001 року, при цьому всі підписи виконавців датовано або 30 жовтня, або, переважна більшість, 31 жовтня 2001 року.

Таким чином, затвердження Звіту про додаткові дослідження, на якому базується Остаточний звіт МАК, відбулося на два дні пізніше від затвердження останнього. Самі додаткові дослідження були завершені на один-два дні пізніше від затвердження Остаточного звіту МАК.

Проте, пункт 2.7.15 Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів Російської Федерації передбачає, що остаточний звіт про розслідування складається з урахуванням результатів досліджень після їх завершення.

В цьому ж пункті прямо вказано, що затверджувати та публікувати Остаточний звіт до одержання звіту за результатами досліджень не дозволяється.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що цю вимогу Правил розслідування авіаційних подій та інцидентів Російської Федерації було порушено.

Тим не менш, навіть встановивши названі порушення процедури, при здійсненні судочинства в даній справі, суд вважав за необхідне перевірити всі фактичні обставини, відомості які містилися в документах про розслідування авіаційної події, незалежно від питання процедури.

Отже, виходячи з національного законодавства України, частиною якого є також Угода про цивільну авіацію та використання повітряного простору, Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р., Остаточний звіт може бути лише одним з доказів, що не має заздалегідь установленої сили, достовірність якого та оцінка його висновків правомірно була здійснена судом першої інстанції за загальними правилами оцінки доказів.

Міждержавним авіаційним комітетом, а також Державною комісією по встановленню причин катастрофи літака Ту-154М, яка створена Розпорядженням Президента Російської Федерації від 04.10.2001 р. № 547-рп, зроблені висновки, що літак Ту-154 був уражений бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В. Ракета підійшла до літака зверху, ззаду, зліва під кутом 45є - 50є відносно його курсу слідування. Спрацювання вибухового приладу відбулось в 9 год. 45 хв. UTC (13 год. 45 хв. московського часу) на висоті 15 м над корпусом літака і 1,5 м лівіше його в районі центральної частини заднього пасажирського салону.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що обсяг повноважень Державної комісії по встановленню причин катастрофи літака Ту-154М, яка створена Розпорядженням Президента Російської Федерації від 04.10.2001 р. № 547-рп, фактично збігається з обсягом повноважень комісії МАК, а тому не можна визнати офіційним остаточний звіт про розслідування авіаційної події.

В зв'язку з зазначеним вище висновок, виданий цією комісією, сприймається з інформаційною метою. До того ж, цей висновок у своїй основній частині (за виключенням формальних реквізитів, як-то назва, підписи тощо) повністю відтворює зміст Остаточного звіту МАК, про що правомірно вказано судом першої інстанції.

Також, необхідно відзначити, що висновок Державної комісії по встановленню причин катастрофи літака Ту-154М, яка створена Розпорядженням Президента Російської Федерації від 04.10.2001 р. № 547-рп не відповідає формі, встановленій Додатком 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та Додатком 10 до Правил.

Отже, не можна вважати обґрунтованим посилання в апеляційній скарзі на частину другу статті 34 Господарського процесуального кодексу України та висновок позивача про те, що причина авіакатастрофи може встановлюватися лише на підставі Остаточного звіту МАК, який начебто є неоспорюваним, адже в такому випадку суд був би позбавлений можливості безсторонньо і критично оцінити матеріали розслідування авіаційної події. Фактично його роль була б зведена до пасивного перенесення суджень, які становили результати розслідування, до мотиваційної частини рішення, що є неприпустимим.

Про те, що Остаточний звіт МАК не може розглядатися як єдиний доказ у цій справі, свідчить і подання позивачем до справи всіх наявних матеріалів розслідування авіаційної події, і заперечення проти висновку судового експерта по суті, а не лише в контексті його допустимості, і звернення до суду із клопотаннями про витребування інших доказів, зокрема, з матеріалів кримінальної справи, порушеної за фактом авіакатастрофи.

З огляду на зазначене вище та в зв'язку з тим, що висновки МАК і Державної комісії використані позивачем як докази заподіяння шкоди відповідачем Міністерством оборони України, суд першої інстанції правомірно здійснював встановлення наявності або відсутності факту враження літака Ту-154 бойовою частиною 5Б14Ш ракети зенітного комплексу за даними МАК зокрема, тими, що містяться в інших матеріалах розслідування, зокрема, первинних.

Також, не відповідає дійсним обставинам і твердження скаржника про те, що начебто судом першої інстанції досліджено суто Остаточний звіт МАК, а решта матеріалів розслідування залишені без уваги, в зв'язку з тим, що в оскаржуваному рішенні містяться неодноразові посилання на інші матеріали розслідування, а саме як дослідження МАК так і звіт Державної комісії, додаткових досліджень бойових пошкоджень конструкції літака, на результатах дослідження яких ґрунтуються доводи позивача про беззаперечність враження літака Ту-154М бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2008 року була призначена комплексна експертиза в зв'язку з наявною необхідністю щодо роз'яснення питань у галузі радіотехніки, балістики, трасології, і для проведення яких були потрібні спеціальні знання, які у суддів відсутні та наявною суперечністю сторін щодо коректності технічних висновків та розрахунків, зроблених комісією МАК, а також для дослідження експертним шляхом можливості враження 04.10.2001 р. о 12.45 год. повітряного судна Ту-154М, що належало позивачеві, зенітною керованою ракетою 5В28, яка була запущена в ході навчань Військ ППО ЗС України зі стартової позиції ракетного комплексу С-200В, розташованого в районі Феодосії в 09.год. 41 хв.20 сек.

З огляду на викладене вище судом першої інстанції було запропоновано сторонам надати свої пропозиції щодо питань, які підлягають вирішенню під час проведення експертизи, та з урахуванням цього на вирішення експертам судом першої інстанції були поставлені наступні запитання, а саме: 1. Якщо припустити, що літак ТУ-154М був збитий ракетою 5В28 зенітно-ракетного комплексу С-200В, то чи може знаходитися точка підриву бойової частини 5Б14Ш ракети 5В28 зенітно-ракетного комплексу С-200В на висоті 15 м над корпусом літака та в 1,5 м ліворуч від центральної частини заднього пасажирського салону, як це зазначено у висновках російського Міждержавного авіаційного комітету?; 2. Як були розташовані у повітряному просторі 4 жовтня 2001 року літаки Ту-154М ВАТ "Авіакомпанії "Сибір", АН-24 "Вірменських авіаліній" та "Аеробус", що виконував рейс за маршрутом "Тбілісі-Лондон", на момент початку стрільби ЗРК С-200В, за даними фотоконтролю радіолокаційних станцій, які вели спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони?; 3. Чи можливо визначити напрямок та траєкторію польоту ракети 5В28 за матеріалами фотоконтролю радіолокаційних станцій, які вели 4 жовтня 2001 року спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони, та в матеріалах об'єктивного контролю РЛК "Геленджик", якщо так, то який напрямок польоту ракети?; 4. Чи відповідають дані об'єктивного контролю, зафіксовані на фототаблицях радіолокаційних станцій, які вели 4 жовтня 2001 року спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони та в матеріалах об'єктивного контролю РЛК "Геленджик", висновкам російського Міждержавного авіаційного комітету щодо ураження літака Ту-154М, що належить позивачу, ракетою 5В28 ЗРК С-200В підрозділів ППО Збройних Сил України?; 5. За даними об'єктивного контролю РЛК "Геленджик"4 жовтня 2001 року в повітряному просторі спостерігався невідомий об'єкт, який рухався в сторону літака Ту-154М, що належить позивачу, на відстані 49,9 км за 30 секунд до ураження літака. Якщо допустити, що невідомий об'єкт був ракетою 5В28 ЗРК С-200В українських підрозділів військ ППО, то чи могла вказана ракета за 30 секунд за своїми ТТХ подолати відстань до літака в 49,9 км та уразити його?; 6. Які висновки можна зробити за результатами аналізу можливої траєкторії польоту ракети 5В28 та її відповідності висновкам Міждержавного авіаційного комітету; можливих величин промаху при наведенні ракети на літак Ту-154М та умов спрацювання радіопідривача ракети 5В28?; 7. Чи був 04.10.2001 року перед проведенням бойових стрільб технічно справним зенітно-ракетний комплекс ЗРК С-200В та ракета 5В28 та чи можливо було за їх технічним станом проводити бойові стрільби названим комплексом та ракетою?; 8. Яка була дальність виявлення і супроводження радіотехнічними засобами С-200В та іншими радіотехнічними засобами, задіяними під час навчань 4 жовтня 2001 року повітряної мішені -безпілотного літака ВР-3 "Рейс", літаків Ту-154М, що належать позивачу, АН-24 "Вірменські авіалінії"та "Аеробус", що слідував за маршрутом "Тбілісі-Лондон", на момент пуску ракети 5В28?; 9. Чи були можливості у радіотехнічних засобів ЗРК С-200В, інших радіотехнічних засобів, задіяних під час навчань 04.10.2001 р., впізнавання державної належності повітряної мішені ВР-3 "Рейс", літаків Ту-154М, АН-24?; 10. Чи підтверджуються висновки російських фахівців про те, що радіолокаційне супроводження літака Ту-154М здійснювалось радіолокатором зенітного ракетного комплексу С-200В до моменту підриву бойової частини ракети, загальний час польоту ракети склав 220 секунд, за який вона подолала відстань близько 240 кілометрів до точки ураження літака?; 11. Якою є максимально допустима дальність пуску ракети 5В28 зенітно-ракетного комплексу С-200В могла бути по безпілотній мішені ВР-3 "Рейс", літакам Ту-154М, АН-24?; 12. Чи можливо було 04.11.2001 року радіотехнічними засобами зенітно-ракетного комплексу С-200В, за їх тактико-технічними характеристиками одночасно виявити та супроводжувати повітряну безпілотну мішень ВР-3 "Рейс", літаки Ту-154М, АН-24?; 13. Чи відповідає час пуску ракети 5В28, час катастрофи літака Ту-154М і визначена комісією Міждержавного авіаційного комітету можлива траєкторія польоту ракети 5В28 даним об'єктивного контролю, які зазначені в матеріалах розслідування, наданих комісією МАК?; 14. Чи є дані, які вказують на те, що катастрофа літака сталася внаслідок дії вражаючих факторів бойової частини 5Б14Ш ракети 5В28?; 15. Чи може здійснюватись радіолокаційне супроводження літака Ту-154М радіолокатором зенітного ракетного комплексу С 200В та наведення ракети на ціль до моменту підриву бойової частини у випадку вимкнення потужності РПЦ, та чи містяться в матеріалах Міждержавного авіаційного комітету докази, які б підтверджували факт того, що РПЦ був ввімкнений?; 16. Що могло призвести до катастрофи літака Ту-154М?; 17. Де знаходилось джерело впливу на літак Ту-154М рейсу "Тель-Авів-Новосибірськ"з бортовим номером КА-85693 (всередині чи ззовні такого літака), яке потягло за собою 04.10.2001 року авіакатастрофу такого літака?.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта, поруч із письмовими і речовими доказами, є засобом встановлення фактичних даних, на підставі яких господарський суд у передбаченому законом порядку визначає наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Результатом призначеної експертизи є висновок експертів № 5932/5933/5934-09/3561/10-18 від 21.05.2010 (надалі -висновок експертів).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновком експерта є документ, викладений у письмовій формі, що містить докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

За твердженням скаржника висновки господарського суду міста Києва щодо того, що призначена судом експертиза є первинною, є такими, що не відповідають обставинам справи та офіційній позиції самої експертної установи.

Однак таке твердження є безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне.

У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. Частиною ж четвертою господарському суду надано право призначити за необхідності повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому експерту (ч. 3 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Пунктом 9.2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/424 від 11 листопада 1998 року встановлено, що повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є такі розходження у висновках кількох експертів, що їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).

Колегія суддів вважає, що висновком судового експерта в контексті господарського судочинства може вважатися лише такий висновок, що містить відповіді на питання, поставлені саме господарським судом при провадженні у конкретній справі, а судовою експертизою як процесом, внаслідок якого складається такий висновок, - експертиза, призначена ухвалою господарського суду; експертизи, призначені іншими органами при провадженні в інших справах не можуть вважатися первинними стосовно експертизи, призначеної господарським судом вперше, а остання - додатковою або повторною щодо них навіть у випадку тотожності поставлених питань та проведених досліджень. При цьому висновки експертів, що складаються внаслідок проведення експертиз, призначених раніше іншими органами, можна вважати письмовими доказами як документи, але виключно в частині даних про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а не висловлених в них суджень, зокрема, висновків.

Таким чином судова експертиза в даній справі не призначалася з мотивів необґрунтованості, суперечності іншим матеріалам справи, сумнівної правильності або розходження у висновках кількох експертів за результатами проведення комплексної балістичної, трасологічної, технічної та радіотехнічної експертизи, призначеної при проведенні розслідування кримінальної справи, що є необхідною ознакою повторної експертизи.

Отже, судова експертиза, проведена у даній справі, є не повторною, а суто первинною.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що будь-яка позиція КНДІСЕ щодо первинності чи повторності експертизи, призначеної в цій справі, в тому числі й викладена в листі № 12512 від 20 січня 2009 року, на який посилається позивач в обґрунтування своїх тверджень, не має значення для суду, що розглядає цю справу, і не повинна братися ним до уваги. Питання визначення характеру експертизи є суто правовим, оцінка висновку експертів здійснюється за правилами оцінки доказів, зокрема, щодо належності та допустимості і є виключною прерогативою самого суду.

Оскільки, експертиза, проведена у даній господарській справі, є первинною, то неправильним є посилання позивача на норми законодавства, що визначають наслідки призначення повторної експертизи в частині обмеження кола експертів тими, що не брали участі в первинній експертизі.

Зокрема, безпідставним є твердження скаржника про неможливість участі в проведенні досліджень у межах експертизи, призначеної в даній справі, експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, зроблені із посиланням на ч. 4 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою проведення повторної експертизи доручається іншому судовому експерту, та пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про судову експертизу» (Закон № 40З8-ХII від 25 лютого 1994 року), згідно з якою одним із обов'язків експерта є заявлення самовідводу за наявності передбачених законодавством підстав, що виключають його участь у справі.

Необхідно відзначити, що при вирішенні судом першої інстанції клопотання про призначення експертизи позивач не заявляв про відвід будь-кого з експертів, прізвища та посади яких були названі в клопотанні, на підставі положень ч. 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України з будь-яких мотивів. Про проведення ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 подібної експертизи в межах розслідування кримінальної справи позивач повинен бути обізнаний, так-як відповідний висновок експертів містився в матеріалах даної справи на момент призначення в ній судової експертизи. З запису технічної фіксації судового засідання 03.11.2008р., в якому на обговорення сторін було поставлено питання про проведення експертизи, вбачається, що представники позивача не запропонували жодних додаткових питань, а також власних додаткових кандидатур експертів і взагалі заперечували проти клопотання відповідача Міністерства оборони України про проведення експертизи.

Крім того, безпідставними є і твердження скаржника про порушення принципу незалежності судово - експертної діяльності при залученні експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до участі в проведенні експертизи КНДІСЕ.

Хоча, Харківський університет Повітряних Сил підпорядкований командувачу Повітряних Сил Збройних Сил України і знаходиться в системі Міністерства оборони України, цей факт не означає безпосередньо, що особи, які є його працівниками і яких було залучено до участі в експертизі КНДІСЕ у даній справі, не були при її проведенні незалежними.

Статтею 4 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що незалежність судового експерта забезпечується: процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта; кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Також, з матеріалів справи вбачається, що експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 було звільнено від виконання безпосередніх обов'язків за посадами на час проведення ними досліджень у межах залучення до роботи комісії КНДІСЕ в період з 27 жовтня по 4 грудня 2009 року відповідно до наказів начальника Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба № 107З від 27 жовтня 2009 року та № 1168 від 24 листопада 2009.

Отже, за відсутності належних і допустимих доказів порушень названих вище гарантій та переконливих доводів про те, що вони вплинули на висновок експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, стверджувати про залежність останніх відсутні підстави.

Статтею 9 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що до суб'єктів судово-експертної діяльності належать державні спеціалізовані установи, а також - у випадках і на умовах, визначених цим Законом, - судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

В ч. 4 ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити проведення не лише судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, але й іншим фахівцям з відповідних галузей знань у разі, якщо така експертиза не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судову експертизу»).

3гідно з ч. 4 п. 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (надалі - «Інструкція»), затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 2008 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 року за № 705/3145, експертиза, для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною. До проведення таких експертиз, у разі потреби, залучаються фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.

Крім того в абзаці четвертому пункту 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз» зазначено, що для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, суд може доручити проведення судової експертизи іншим, крім атестованих судових експертів, фахівцям з відповідних галузей знань, але з обов'язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.

Таким чином, згідно з положеннями чинного законодавства існують три категорії суб'єктів судово-експертної діяльності: державні спеціалізовані установи, зокрема, науково-дослідні установи Міністерства юстиції України (серед яких Київський науково-дослідний інститут судових експертиз), в складі яких діють працівники-атестовані судові експерти; атестовані судові експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ; фахівці з відповідних галузей знань, залучені для проведення експертизи за рішенням особи або органу, що призначив експертизу.

Так-як радіотехнічна експертиза не є криміналістичною, судово-медичною або судово-

психіатричною, а тому не повинна здійснюватися виключно державними спеціалізованими установами, ухвалою господарського суду міста Києва від 03 листопада 2008 року до її проведення в межах комплексної судової балістичної, трасологічної та радіотехнічної експертизи було залучено фахівців, які не є судовими експертами, але володіють необхідними знаннями, а саме: завідувача кафедри теорії стрільби зенітними керованими ракетами Харківського університету Повітряних Сил ОСОБА_13 (має вищу освіту, спеціальність інженера-радіотехніка, вчений ступінь кандидата технічних наук, наукове звання професора, звання заслуженого працівника освіти України та стаж роботи за спеціальністю 43 роки), доцента кафедри теорії стрільби зенітними керованими ракетами Харківського університету Повітряних Сил ОСОБА_14 (має вищу освіту, спеціальність інженера - радіотехніка, вчений ступінь - кандидата технічних наук, наукове звання доцента та стаж роботи за спеціальністю 40 років), наукового співробітника кафедри теорії стрільби зенітними керованими ракетами Харківського університету Повітряних Сил ОСОБА_15 (має вищу освіту, спеціальність інженера-радіотехніка та стаж роботи за спеціальністю 47 років).

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що Харківський університет Повітряних сил ім. Івана Кожедуба сам не проводив експертизи і не залучався до її проведення, тому що не є державною спеціалізованою установою, а отже не є й суб'єктом судово-експертної діяльності, в зв'язку з чим зі змісту ухвали господарського суду міста Києва від 03 листопада 2008 року очевидно, що проведення експертизи було доручено лише одній установі - Київському науково-дослідному інститутові судових експертиз.

З огляду на викладене вище, безпідставним та необґрунтованим є твердження скаржника стосовно недотримання процедури проведення експертизи, а саме про роботу комісії двох установ.

Також безпідставним є посилання скаржника на пункт 4.8 Інструкції щодо обов'язку керівника експертної установи повідомити орган, який призначив судову експертизу, про те, що робота комісії експертів різних установ протягом місяця не розпочалася, а в разі, якщо протягом наступного місяця заходів щодо організації роботи комісії не буде вжито, - повернути матеріали замовнику без виконання.

У зв'язку із вищезазначеним листи КHДICE від 10 липня та 19 серпня 2009 року, надіслані начальникові Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, спрямовані виключно на залучення названих вище трьох фахівців до роботи комісії КНДІСЕ і вирішення пов'язаних із цим адміністративних питань за їх місцем роботи, зокрема, щодо створення належних умов для проведення експертизи або принаймні її частини.

З матеріалів справи вбачається, що такі адміністративні питання було згодом вирішено шляхом звільнення фахівців від виконання безпосередніх обов'язків за посадами на час проведення ними досліджень у межах залучення до роботи комісії КНДІСЕ в період з 27 жовтня по 4 грудня 2009 року відповідно до наказів начальника Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба № 107З від 27 жовтня 2009 року та № 1168 від 24 листопада 2009.

Пункт 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року передбачає при оцінці судом висновку експертів врахування лише істотного порушення процесуальних норм призначення і проведення експертизи. Таких істотних порушень, що призвели б до спотворення змісту висновку експертів, видання завідомо неправдивого висновку або іншим чином протиправно вплинули на діяльність експертів або її результати, колегія суддів внаслідок дослідження матеріалів справи не вбачає і погоджується в цьому з судом першої інстанції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судовою експертизою є дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних предметів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач помилково вважає судову експертизу, проведену в даній справі, дослідженням суто матеріальних предметів.

Суд не погоджується з твердженням позивача про відсутність при проведенні експертизи власних досліджень, оскільки природничий метод наукового дослідження передбачає проходження таких етапів, як спостереження явища, теоретичний аналіз, вибір гіпотези, розробка методу та проведення експерименту (для оцінки надійності гіпотези, критеріїв реалізованості явища, кінцевого результату динаміки процесу та результату завершення самого явища), причому кожен з названих етапів, в залежності від конкретного предмету дослідження, може стати кінцевим через об'єктивну неможливість переходу до наступного. Суду очевидно, що в даному випадку неможливим виявилося лише проведення експерименту, зокрема, внаслідок нестачі ідентифікаційних ознак ймовірних вражаючих елементів та неможливість відтворення обстановки 4 жовтня 2001 року.

Предметом експертного дослідження, виходячи з поставлених на вирішення експертизи питань, виступала можливість станом на 12:40-12:45 (за київським часом) 4 жовтня 2001 року започаткування, розвитку та закінчення складного процесу враження повітряного судна Ту-154М, належного скаржнику, зенітною керованою ракетою зі складу зенітного ракетного комплексу Збройних Сил України, з чим пов'язані позовні вимоги в даній справі.

Таким чином, сама по собі можливість виникнення та можливі варіанти розвитку названого складного процесу і були досліджені експертами в динаміці шляхом дослідження окремих явищ зі сфери радіолокації, трасології та балістики, а також окремих явищ і процесів, що за своєю сутністю мали складати цей складний процес, а саме: супроводження та захоплення цілі; характерні ознаки і характеристики відповідних цілей, що перебували в зоні досяжності зенітного ракетного комплексу; можливість випадкового супроводження і захоплення іншої цілі, ніж призначена до враження навчальна; пуск ракети по цілі і сама його можливість в разі знаходження в зоні дії зенітного ракетного комплексу цілі із відгуком системи радіолокаційного впізнавання державної приналежності «свій»; траєкторія польоту ракети за умови стійкого наведення на літак Ту-154М із супроводженням РПЦ (радіолокатору підсвіту цілі) за встановленими методами наведення, в тому числі і на випадок випадкового перезахоплення цієї цілі в повітрі; динаміка підходу ракети до цієї цілі за вказаних умов; можливість і механізм спрацювання радіопідривача за вказаних умов та за встановленим алгоритмом; відстань від цілі, на якій мав відбутися підрив, і допустима величина промаху; імовірність враження літака Ту-154М за умов стійкого штатного наведення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» судовий експерт, незалежно від виду судочинства, має право вказувати у висновку експерта на виявлені в ході судової експертизи факти, які мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання.

Тому, такі зауваження і застереження з приводу виявлених фактів не можуть трактуватися як вихід за межі повноважень та дорученого дослідження, самостійний збір матеріалів дослідження.

На підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», аналізуючи можливість враження літака Ту-154М при проведенні експертизи, експерти вбачали за можливе і необхідне вказати на факти, що стали їм відомі при проведенні досліджень, зокрема, про названі ними особливості встановлення імовірного місця підриву бойової частини 5Б14Ш із використанням методу спиць, що описувалася у Звіті за результатами додаткових досліджень бойових уражень, складеного в ході розслідування авіаційної події, проведеного в 2001 році Міждержавним авіаційним комітетом.

З матеріалів справи вбачається, що необхідність таких зауважень була викликана предметом власних досліджень судових експертів, зокрема, тим що ці особливості використання методу спиць не давали можливості беззаперечно та точно стверджувати про місце підриву взагалі і за умов стійкого наведення на ціль - зокрема.

Однак колегія суддів відмічає, що висновок експертів від 21 травня 2010 року є результатом діяльності всієї експертної комісії, незалежно від того, хто з експертів яке дослідження проводив.

Висновок перед його підписанням перевіряється і узгоджується всіма експертами. Відсутність заперечень фахівців КНДІСЕ у сфері балістики і трасології щодо викладених зауважень про застосування методу спиць та їх підписи під висновком свідчать про те, що ці зауваження експертів, викладені при відповіді на питання 1 (1.1), є цілком слушними і обґрунтованими.

В апеляційній скарзі скаржник неодноразово стверджував про незрозумілість джерела відомостей про інформацію, що містилася в матеріалах фотоконтролю.

Однак такі твердження скаржника є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Так в матеріалах справи наявна Постанова про закриття кримінальної справи НП № 10/2-18397-01 від 4 липня 2007 року, порушеної за фактом авіакатастрофи літака Ту-145М рейсу «Тель-Авів-Новосибірськ» 04.10.2001 року, яка свідчить про відсутність протиправних дій працівників Міністерства оборони України.

На с. 47, абзац четвертий, Постанови про закриття кримінальної справи НП № 10/2-18397-01 від 4 липня 2007 року, що міститься в матеріалах справи, зазначається: «В матеріалах фотоконтролю радіолокаційної станції П-18 командного пункту полігону, що вела 4 жовтня 2001 року спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони, є відмітки від ракети 5В28, які спостерігалися на відстані до 78 км, за якими можливо встановити напрямок польоту ракети (під азимутом 1590).

Ці дані про напрямок польоту ракети підтверджені записами контролю бойової роботи на командному пункті 3РК "Бук-Мl" за даними його РЛС 9С18Мl. У матеріалах фотоконтролю інших радіолокаційних станцій ці відмітки не спостерігалися».

3 матеріалів справи та зі змісту самої постанови (с. 44-55) вбачається, що ці відомості наведено за матеріалами відповіді на питання 3, поставлене на вирішення комплексної комісійної балістичної, трасологічної, технічної та радіотехнічної експертизи (с. 13-14 відповідного висновку експертів), проведеної при розслідуванні кримінальної справи НП № 10/2-18397-01.

На с. 48, абзац третій, Постанови про закриття кримінальної справи НП № 10/2-18397-01 від 4 липня 2007 року визначено місцезнаходження повітряних суден на момент пуску зенітної керованої ракети 5В28 4 жовтня 2001 року: «3а даними фотоконтролю радіолокаційних станцій, що вели спостереження за повітряним простором в районі навчань та поза межами закритої зони, на момент пуску ракети 3РК (-200В по мішені «Рейс» літак Ту-154М знаходився на дальності більше 270 км під азимутом 1550 відносно командного пункту полігону. Мішень «Рейс» на момент пуску ракети знаходилася на дальності 38 км під азимутом 1590 відносно 3РК (-200В (том 47, а.с. 180) і відносно КП під азимутом 1450, тобто напрямок на літак Ту-154М не співпадав з напрямком на мішень «Рейс» на 100. Літак АН-24 «Вірменські авіалінії» знаходився на відстані 200 км, під азимутом 1600 відносно КП, а напрямок на нього не співпадав з напрямком на мішень «Рейс» більше 200; «Аеробус», що виконував рейс за маршрутом «Тбілісі-Лондон», на цей момент знаходився на відстані більше 130 км у західному напрямку від 3РК (-200В і тому дані фотоконтролю радіолокаційних станцій, що вели спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони, по ньому були відсутні (він вийшов за межі закритої зони за 3-5 хвилин до запуску мішені "Рейс" і за 13-15 хвилин до початку стрільби).

3 матеріалів справи та зі змісту самої Постанови про закриття кримінальної справи НП № 10/2-18397-01 від 4 липня 2007 року (с. 44-55) вбачається, що ці відомості наведено за матеріалами відповіді на питання 2, поставлене на вирішення комплексної комісійної балістичної, трасологічної, технічної та радіотехнічної експертизи (с. 13 відповідного висновку експертів), проведеної при розслідуванні кримінальної справи НП № 10/2-18397-01.

На сторінці 51, абзац другий, Постанови про закриття кримінальної справи НП № 10/2-18397-01 від 4 липня 2007 року містяться наступні відомості: «3а матеріалами фотоконтролю РЛС 5Н84Ф орлр Феодосія (том 47 а.с. 205), де позначена відмітка від літака Ту-154М, відсутній сигнал відповіді «я свій». 3 матеріалів справи та зі змісту самої постанови (с. 44-55) вбачається, що ці відомості наведено за матеріалами відповіді на питання 10, поставлене на вирішення комплексної комісійної балістичної, трасологічної, технічної та радіотехнічної експертизи (с. 19 відповідного висновку експертів), проведеної під час досудового слідства у кримінальній справі НП № 10/2-18397-01.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при відповіді на питання 4 (1.4, с . 13 висновку експертів у цій справі) «дані об'єктивного контролю, зафіксовані на фототаблицях радіолокаційних станцій» взагалі не використовувалися, оскільки, по-перше, характер питання і наявні матеріали справи дозволяли відповісти на нього і без такого використання, а по-друге, як вже зазначалося вище, було відомо, що відмітки від ракети 5В28 спостерігалися на відстані до 78 км лише на радіолокаційній станції П-18 командного пункту полігону та на пункті бойового управління 3РК «Бук-М1» за даними його РЛС 9С18М1, а отже на відстані 240 км, в тому числі в районі польоту літака Ту-154М Авіакомпанії «Сибір», будь-яких відміток, що їх можна було б ідентифікувати як належні ракеті 5В28, не було.

Таким чином, при проведенні експертних досліджень джерелами відомостей про зміст матеріалів фотоконтролю можуть бути не лише власне фототаблиці, але й достатній виклад зафіксованої в них інформації, достовірність якого не викликає в експертів сумніву.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, такий виклад, використаний при проведенні експертизи, є виключно результатом власних досліджень, здійснених раніше експертами ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в установленому процесуальному порядку та з попередженням про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку (с. 1 висновку експертів від 14 травня 2007 року), в експертів не було жодних підстав сумніватися в його повноті, достовірності та обгpунтованості.

Цей виклад є достатнім за обсягом, оскільки містить відомості про всі необхідні елементи встановлення місцезнаходження об'єктів у повітрі, а саме азимут і дальність.

Поза тим, до матеріалів справи були надані копії матеріалів фотоконтролю, що містилися в томах 40, 41, 42, 43, 47 кримінальної справи НП № 10/2-18397-01, а їх оригінали були оглянуті в судовому засіданні 16.05.2012 за участю судового експерта ОСОБА_13

Скаржник також стверджує про необґрунтованість і неповноту експертних досліджень у зв'язку з тим, що вони не проводилися щодо сферичних об'єктів діаметром близько 10 мм, які, до речі, не знаходилися в матеріалах справи.

Проте таке твердження є необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Згідно з висновком експертів катастрофа літака ТУ-154М RА-85б93 над акваторією Чорного моря 04.10.2001 року сталася внаслідок дії на його деталі у напрямку зверху (а не ззовні) до середини літака численних твердих предметів (вражаючих елементів), які мали круглий поперечний перетин діаметром біля 10 мм та значну кінетичну енергію. Це підтверджується наявністю на деталях літака численних наскрізних пошкоджень, їхніми локалізацією, формою, розмірами, характером країв, значним об'ємом (наскрізні пошкодження виявлених на місці катастрофи деталей літака) та наявністю і структурними особливостями самих твердих предметів (вражаючих елементів), які були виявлені при дослідженні частин літака та тіл загиблих пасажирів. Такими твердими предметами могли бути як кулькоподібні вражаючі елементи бойової частини 5Б14Ш зенітної ракети 5В28 із складу зенітного ракетного комплексу С-200В, так і інші тверді предмети з відповідними структурними та розмірними характеристиками. Встановити конкретний вид даних твердих предметів та належність їх до конкретного вибухового пристрою не видалося за можливе у зв'язку з відсутністю відповідних ідентифікуючих ознак (с. 33 Висновку).

З матеріалів справи вбачається, що експертами проводилися безпосередні дослідження уламків літака у вигляді огляду, в тому числі і всіх тих, що мали наскрізні пошкодження, а саме ідентифікованих уламків літака, перелік яких наведений у 3віті групи планера, авіаційного та радіоелектронного обладнання від 12 жовтня 2001 року, що міститься в томі 2 матеріалів розслідування МАК, про що неодноразово повідомлялося позивачеві, як усно, так і письмово, як експертами, так і Міністерством оборони України.

Крім того з матеріалі справи вбачається, що експертами в черговий раз повідомлено про це безпосередньо в ході судового засідання 17 січня 2011 року.

Листом № 30/01-06/527 від 25.05.2012, що надійшов до суду з відповіддю на запитання Міністерства оборони України Київський НДІСЕ з приводу одного з предметів експертного дослідження повідомив наступне:

«30.04.2010 членами комісії було проведено додаткове дослідження наявних уламків літака, під час якого оглянуто 404 (чотириста чотири) фрагменти. Всі зазначені фрагменти ідентифіковані як фрагменти, що відносяться до конструкції повітряного судна Ту-154М. Результати ідентифікації повністю відповідають переліку, наведеному на сторінках 22-33 т. 2 матеріалів розслідування, наданого разом із ухвалою суду (Звіт «Звіт групи планера, авіаційного і електронного обладнання за результатами робіт, проведених у зв'язку з розслідуванням катастрофи літака Ту-154М RA-85693 ВАТ «Авіакомпанія «Сибір», що сталася над акваторією Чорного моря 4 жовтня 2001 року», розглянутий на засіданні інженерно-технічної підкомісії, протокол № 2 від 12 жовтня 2001 р). Вищезазначені фрагменти після їх ідентифікації при подальшому дослідженні, зокрема в ході дослідження наявних в них отворів (пробоїн), було натурно викладено в горизонтальній площині відповідно до місця розташування в конструкції повітряного судна».

З вищеназваного Звіту групи планера, авіаційного і електронного обладнання за результатами робіт, проведених у зв'язку з розслідуванням катастрофи літака Ту-154М RA-85693 ВАТ «Авіакомпанія «Сибір», що сталася над акваторією Чорного моря 4 жовтня 2001 року, випливає, що він містить вичерпний перелік уламків повітряного судна, що були знайдені та ідентифіковані фахівцями МАК. Як випливає з акту прийому-передачі речових доказів кримінальної справи № 12404095 (без дати) та акту прийому передачі речових доказів кримінальної справи № 1240495 від 25.12.2001 з доданим до нього описом фрагментів літака, перелік уламків літака Ту-154М, що були передані органами прокуратури Російської Федерації органам прокуратури України для проведення слідства у кримінальній справі, повністю тотожний зазначеному у цьому Звіті, більше за те, містить пряме на нього посилання.

З вищенаведеного є очевидним, що предметом дослідження при проведенні експертизи були всі без виключення фрагменти літака Ту-154М, що були знайдені на місці події 2001 році та ідентифіковані.

Таким чином, саме внаслідок таких досліджень експертами встановлено, що виникнення пошкоджень спричинили предмети кулькоподібної форми, якими могли бути і вражаючі елементи бойової частини 5Б14Ш зенітної ракети 5В28 зі складу зенітного ракетного комплексу С-200В, і інші тверді предмети з аналогічними характеристиками, Індивідуальна ідентифікація зазначених предметів, визначених родовими ознаками, неможлива, внаслідок чого неможливо і пов'язати їх із бойовою частиною 5Б14Ш зенітної ракети 5В28. Тому додаткове дослідження предметів не надало б результатів, відмінних від вже отриманих.

Зазначеним вище спростовується твердження скаржника щодо необхідності дослідження сферичних об'єктів діаметром близько 10 мм, які були вилучені при дослідження уламків літака та тіл загиблих.

При цьому необхідно відзначити, що елементами бойової частини 5Б14Ш зенітної ракети 5В28 є шарики підшипників катіння, номінальний діаметр та масу яких було встановлено технічними умовами ГОСТ 3722-60 та згодом - ГОСТ 3722-81 «Підшипники катіння. Шарики. Технічні умови» (копія міститься в матеріалах справи).

Зокрема, в рядку 43 першого і третього стовпця Таблиці 1 (с. 2, ГОСТ 3722-81) передбачено виготовлення шариків номінальним діаметром 8,000 мм, маса 1000 шт. яких складає 2,10 кг (16000 шт. у складі бойової частини 5Б14Ш зенітної ракети 5В28), а в рядку 2 четвертого та шостого стовпця згаданої таблиці - номінальним діаметром 9,525 мм при масі 1000 шт. 3,55 кг (21000 шт. у складі бойової частини 5Б14Ш зенітної ракети 5В28).

Таким чином, серед предметів, визначених родовими ознаками як шарики підшипників катіння, існує значна кількість шариків, що мають діаметр 8,000 мм та 9,525 мм, з яких лише певна досить незначна частина була використана при виготовленні бойових частин 5Б14Ш зенітних ракет 5В21 та 5В28.

Відповідно до пункту 2.2 ГОСТ 3722-81 шарики мають виготовлятися зі сталі за ГОСТ 801-78 і ГОСТ 4727-83. ГОСТ 801-78 «Сталь підшипникова. Технічні умови», що розповсюджується на сталь, призначену для виготовлення кілець, шариків та роликів підшипників, передбачає (пункт 1.1), що підшипникова сталь виготовляється марок ШХ15, ШХ4, ШХ15СГ та ШХ20СГ, при цьому Ш на початку марки означає «підшипникова», Х - «легірувана хромом», цифри - масову долю храму (0,4 %, 1,5 %, 2,0 %). ГОСТ 4727-83 «Проволока підшипникова. Технічні умови», що розповсюджується на проволоку, призначену для виготовлення шариків, роликів та кілець підшипників, встановлює (пункт 2.1), що проволока має виготовлятися з катанки зі сталі марки ШХ15, ШХ15-Ш, ШХ15-В, при цьому Ш наприкінці позначення марки означає виплавку методом електрошлакового переплавлення, а В виплавку в електродугових пічах з вакуумуванням, при цьому масова доля хрому лишається 1,5 %, оскільки хімічний склад сталі має відповідати вимогам ГОСТ 801-78.

Так з матеріалів справи вбачається, що відповідні шарики є предметами, не обмеженими в обігу та широко розповсюдженими у застосуванні.

Слід також звернути увагу, що в таблиці 1 ГОСТ 3722-81 (с.2) містяться відомості про шарики діаметру, близького до тих, що використовуються в бойовій частині 5Б14Ш 3РК С-200В, а саме: 7,500; 7,938; 8,334; 8,500; 8,731; 9,128; 9,922.

Всі шарики вищенаведеного діаметру, могли утворити пробоїни, аналогічні виявленим при дослідженні фрагментів літака, що мали діаметр біля 10 мм, а також внаслідок деформації набути форми та розмірів, аналогічних елементам, виявленим при розслідуванні авіаційної події.

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що твердження скаржника про враження літака елементами враження бойової частини 5Б14Ш при цілком співставній кількості в останній шариків більшого (9,525 мм) та меншого (8,000 мм) діаметру, а саме 21000 проти 16000 є необґрунтованими, так-як на місці події виявлено лише елементи, які могли б відповідати більшому діаметрові або близькому до нього.

З матеріалів справи вбачається, що найзагальніше питання, яке обумовлює певну частину дослідів в даній справі є питання справності зенітного ракетного комплексу С-200В та конкретної зенітної керованої ракети 5В28 № 6203964882.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується актом перевірки технічного стану 3РК С-200В N2БМ1643 (том 6, а.с. 129-130) та актом перевірки технічного стану ракети (том 6, а.с. 131-132), що зенітний ракетний комплекс С-200В та ракета 5В28, пуск якої був проведений 04 жовтня 2001 року, на момент початку бойової стрільби були справними.

Зазначене вище також підтверджується і тим фактом, що відбувся пуск ракети, а для цього необхідна наявність в неї АС ГСН.

До того ж, для замикання електричних ланцюгів в контурі управління та видачі напруги на пускову установку необхідне, зокрема, і надіслання з кабіни К-3В до кабіни К-2В машинної команди РП («разрешение пуска»). Для видачі цієї команди алгоритм, закладений у ЦОМ «Пламя», передбачає перевірку наявності АС ГСН.

Таким чином, якщо ракета стартувала, цю умову було виконано, і АС ГСН було наявне.

Крім цього, видача зазначеної вище команди супроводжується загорянням відповідного індикатора, про що відбувається доповідь. Із витягу з запису дешифрації, що наявний в матеріалах справи, випливає наявність доповіді про видачу команди РП по 4-й пусковій установці (810-а секунда відносного часу від початку запису), а згодом навіть і по «проблемній» 3-й (882-а секунда відносного часу). В будь- якому разі факт пуску означає наявність команди РП.

При аналізі можливості враження літака Ту-154М суд вважає важливим визначення положення в просторі та характеристики повітряних об'єктів (надалі - «літаки», «літальні апарати» та «цілі»), що перебували в районі та на віддаленні від району бойових стрільб, проте могли певним чином впливати на дії бойового розрахунку.

Судом встановлено, що 3РК С-200В є системою напівактивного наведення. Це означає, що радіосигнал, що випромінюється розташованим на землі радіолокатором підсвіту цілі, РПЦ, відбивається від цілі і сприймається ГСН (головкою самонаведення ракети). Для сприйняття і розрізнення сигналу саме від заданої цілі, згідно з ефектом Допплера, необхідними є такі характеристики, що впливають на кінцеву частоту сигнал, що сприймається: азимут; кутова (радіальна) швидкість, тобто швидкість об'єкта, вектор якої спроектована на умовну площину, перпендикулярну лінії зору спостерігача (в даному випадку - лінії випромінювання РПЦ); кут місця (висота).

Висновком експертизи (відповідь на питання 2, с. 11) встановлено, що на момент пуску ракети ЗРК (-200В по мішені «Рейс» (12 г. 41 хв. 20 с за київським часом) літак Ту-154М знаходився на дальності більше 270 км під азимутом 1550 відносно командного пункту полігону (КП).

Мішень «Рейс» на момент пуску ракети знаходилася на дальності 38 км під азимутом 1590 відносно ЗРК (-200В (звітна карта 1 зрдн 04.10 2001 р., том 6, а.с. 128) і відносно КП під азимутом 1450, тобто напрямок на літак Ту-154М не співпадав з напрямком на мішень «Рейс» на 100.

Літак АН-24 «Вірменські авіалінії» знаходився на відстані 200 км, під азимутом 1600 відносно КП, а напрямок на нього не співпадав з напрямком на мішень «Рейс» більше 150; «Аеробус», що виконував рейс за маршрутом «Тбілісі-Лондон», на цей момент знаходився на відстані більше 130 км у західному напрямку від ЗРК С-200В і тому дані фотоконтролю радіолокаційних станцій, котрі вели спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони, по ньому були відсутні (він вийшов за межи закритої зони за 3-5 хвилин до запуску мішені "Рейс" і за 13-15 хвилин до початку стрільби).

З матеріалів справи вбачається, що при відповіді на питання 3 у висновку експертизи вказано (с. 12), що в матеріалах фотоконтролю радіолокаційної станції П-18 командного пункту полігону (фототаблиці 12-13), яка вела спостереження повітряного простору в районі навчань та поза межами закритої зони, є відмітки від ракети 5В28, які спостерігалися на відстані до 78 км, за якими можливо встановити напрямок польоту ракети (під азимутом 1590).

Зазначені вище відомості підтверджуються копіями таблиць фотоконтролю, наявними в матеріалах справи, на основі апроксимації відомостей з яких і було зроблено експертні висновки.

Відповідаючи на письмові питання сторін експерт ОСОБА_13 підтвердив відповідність висновків експертизи матеріалам фотоконтолю і додатково зазначив стосовно питання 1.5 про азимути і дальності різних повітряних об'єктів, перераховані і зведені до єдиної системи координат стосовно вже не КП, а ЗРК (РПЦ ЗРК):

«Мішень ВР-3 «Рейс» на момент пуску ракети знаходилася на дальності 38 км під азимутом 1590 відносно РПЦ (Звітна карта 1 зрдн 04.10 2001 р., Том 6, а.с. 128) і відносно КП під азимутом 1450 на відстані 58 км за даними РЛС 35Д6 орлр г. Дюрмень (копія фотоконтролю № 6) і РЛС 5Н84А орлр г. Дюрмень (копії фотоконтролю № 3).

На момент пуску ракети ЗРК С-200В по мішені «Рейс» літак Ту-154М знаходився на дальності більше 280 км під азимутом 1520 відносно РЛС 5Н85А орлр Феодосія.

Літак АН-24 «Вірменські авіалінії» знаходився на відстані 225 км, під азимутом 1530 відносно РЛС 5Н84А орлр г. Дюрмень (копія фотоконтролю № 3).

За даними РЛС 5Н84А орлр г. Дюрмень (копія фотоконтролю № 3) можуть бути перераховані азимути та дальності літальних апаратів Ту-154М, АН-24 відносно ЗРК С-200В на момент пуску ракети 5В28.

Перерахунок показав, що азимути та дальності літальних апаратів ВР-3 «Рейс», Ту-154М, АН-24 відносно ЗРК С-200В на момент пуску ракети 5В28 за даними РЛС 5Н84А орлр г. Дюрмень відповідно складали:

азимут літального апарату ВР-3 «Рейс» - близько 159 градусів; дальність літального апарату ВР-3 «Рейс» - близько 38-39 км від радіолокатора підсвічування цілі РПЦ ЗРК С-200В;

азимут літака Ту-154М складав близько 168 градусів відносно ЗРК (різниця між напрямком на мішень ВР-3 «Рейс» і напрямком на літак Ту-154 складала близько 9 градусів); дальність до літака Ту-154М складала близько 270 км;

азимут літака АН-24 складав близько 172 градусів.

Окрім того були перераховані азимут та дальності відміток напрямку польоту ракети 5В28 після старту, які відображені на фотоконтролі № 5 і складали за азимутом 155 градусів за даними фотоконтролю РЛС П-18 КПЦ - командного пункту - відображена траєкторія польоту ракети 5В28 до відстані 80 км. Азимут напрямку польоту ракети склав близько 159 градусів і дальності трьох відміток ракети склали відповідно 60 км, 70 км і 80 км на віддалення.

Таким чином, різниця в момент старту між напрямком супроводження мішені РПЦ та польоту ракети 5В28 (159 градусів) і напрямком на Ту-154 (168 градусів) складала близько 9 градусів відносно ЗРК. Різниця азимутів між напрямком польоту ракети 5В28 і напрямком на літак АН-24 (170 градусів) відносно ЗРК складала близько 11 градусів».

Суд вважає, що цим повністю підтверджуються твердження, наведені у висновку експертів, про різницю в азимутах між мішенню ВР-3 «Рейс» та літаком Ту-154М, що не дозволяла здійснити захоплення, супроводження та пуск ракети по останньому в силу конструктивних особливостей ЗРК С-200В.

До того ж, відповідно до експертних досліджень, РПЦ не міг сприймати іншої цілі, ніж призначена, оскільки ширина його діаграми направленості складає лише 0,7 градуса в режимі «вузький промінь» («узкий ЛУЧ», УЛ), що застосовувався при стрільбах 04 жовтня 2001 року у зв'язку з маловисотністю і малорозмірністю цілі ВР-З, та 1,4 градуса - в режимі «широкий промінь» («широкий ЛУЧ», ШЛ). В РПЦ застосований метод миттєвого амплітудного порівняння, при якому сигнал супроводжувальної цілі знаходиться на максимумі діаграми спрямованості у режимі АС (автосупроводження). Спостереження інших цілей на індикаторах можливе за умови знаходження їх в діаграмі спрямованості +/-0,35 градуса. При більшій різниці - цілі не спостерігаються.

В поясненні до відповіді на питання 10 (с. 21 висновку експертизи) зазначається, що мішень ВР-З «Рейс» рухалася в напрямку на ЗРК С-200В з радіальною швидкістю + 250 м/с, що при довжині хвилі випромінювання РПЦ приблизно 4 см відповідає допплерівській добавці частоти в відбитому сигналі Fдміш=12,5 кГц. Літак ТУ-154М рухався з параметром відносно ЗРК С-200В і його радіальна швидкість на траєкторії його польоту була в межах + (130-140) м/с, що відповідає допплерівській добавці частоти в відбитому сигналі Fдту=(6,5-7) кГц.

З матеріалів справи вбачається, що мішень 8Р-З «Рейс» на момент пуску ракети знаходилася на висоті ~1800 м, літаки Ту-154М - ~11100 м та Ан-24 - ~ 6300 м.

Відповідно до відповіді на питання 8 (с. 18-19 висновку експертизи), під час навчань 04 жовтня 2001 року за результатами об'єктивного контролю бойова обслуга РЛ (П-18 виявила і супроводжувала лише мішень ВР-З "Рейс" як при її віддаленні (до відстані 80 км), так і при наближенні (починаючи з відстані 78 км), що підтверджується даними фотоконтролю (фототаблиця 13). Радіолокатор підсвічування цілі (РПЦ) 5Н62В зенітного ракетного комплексу виявив і супроводжував мішень ВР-З «Рейс» на дальності 72 км о 12 год. 36 хв. за київським часом, про що свідчать дані, зазначені у звітній карточці стрільби. Літак ТУ-154М на момент пуску ракети 5828 по мішені спостерігався тільки РЛ( П-14 радіотехнічного батальйону у м. Керч і знаходився на відстані 270 км (фототаблиці 148-151).

З огляду на викладене вище вбачається, що всі зазначені параметри повітряних об'єктів значно різняться.

Об'єкти, що знаходилися в повітрі в районі бойових стрільб 04 жовтня 2001 року та на віддаленні від нього, дослідження характеристик яких є важливим для правильного вирішення справи, зокрема, мішень ВР-З «Рейс» та літак Ту-154М належали до різних типів цілей, відображення яких на індикаторах ЗРК С-200В також значно різниться.

Згідно з Правилами стрільби зенітними керованими ракетами системи С-200В (с. 60-61,

засвідчений витяг міститься в матеріалах справи), вирізняється три основні типи цілей: а) авіаційна ракета; б) тактичний винищувач; в) важкий (стратегічний) бомбардувальник.

Виходячи з наданих суду пояснень і наявних у справі матеріалів, у бойовій роботі на ЗРК С-200В та у відповідних наукових дослідженнях для позначення цих типів цілей часто використовуються найменування найбільш типових вітчизняних представників авіаційної техніки періоду прийняття відповідної типології: авіаційна ракета - КРМ, тактичний винищувач - Миг-17, важкий (стратегічний) бомбардувальник - Ту-16. Ці позначення типів є цілком тотожними і взаємозамінними.

Основними критеріями віднесення цілі, що відображається на індикаторах РПЦ, до певного типу є енергетичні характеристики сигналу, характеристики амплітудно-частотного спектру сигналу, траєкторні характеристики руху цілі. Вихідними відомостями для розпізнавання типу цілі за умови відсутності активних завад є величина відношення потужності сигналу до потужності шуму (Pс/Pш ), віднесена до однієї цілі (за наявності двох і більше сигналів у фільтрі приймача супроводження), і характер амплітудно- частотного спектру сигналу цілі.

Якщо спектр сигналу супроводжуваної цілі у всьому діапазоні дальностей має одну складову, це є ознакою того, що ціллю є авіаційна ракета з ракетним двигуном.

Ознакою цілі типу тактичний винищувач є наявність у спектрі сигналу 1-2 складових турбінного ефекту, рознесених між собою і основним сигналом на 3-6 кГц. Для цілі типу важкий (стратегічний) бомбардувальник характерною є наявність ліворуч праворуч стосовно основного сигналу не менш ніж 3-4 турбінних складових, рознесених на 1,5-3 кГц.

3азначені вище характеристики мають значний вплив на наведення зенітної керованої ракети, про що неодноразово зазначалося експертами у висновку експертизи.

Зокрема, наявність значного турбінного ефекту сигналу від цілі типу «стратегічний бомбардувальник» викликає значне блукання енергетичного центру відбиття сигналу (в області, що простягається в усі боки на відстань 2-3 корпуси літака) і, як наслідок, значні величини промахів по таких цілях на великих відстанях при застосуванні методу пропорційного зближення (відповідь на питання 1 висновку експертизи, с. 8-9).

Виходячи з відомостей, викладених вище та наявних про об'єкти, що про них йдеться, мішень ВР-3 є ціллю типу «авіаційна ракета» з однією складовою спектру сигналу, а літаки Ту-154М та Ан-24 - цілями типу «тяжкий (стратегічний) бомбардувальник» з кількома складовими спектру, основним сигналом та 3-4 турбінними складовими. Відповідно, їх зображення на індикаторах 3РК С-200В різниться, як видно з вищезазначеного, у спосіб, що виключає їх змішування, прийняття цілі одного типу за ціль за іншу.

При вирішенні цього спору суд на основі вивчених матеріалів справи і особливостей бойового використання ЗРК С-200В, погоджується з Міністерством оборони України, а також із думкою експертів, висловленою при відповідях на додаткові питання в суді першої інстанції стосовно того, що питання контролю за польотом ракети, у тому числі і виключно її наведення, супроводження цілі, та переважно - враження цілі знаходяться в сфері радіолокації.

В відповіді на питання 15 (с. 24 висновку експертизи) експертами зазначено, що у зенітному ракетному комплексі С-200В реалізовано спосіб напівактивного самонаведення ракети на ціль, при якому зондувальний сигнал випромінюється радіолокіпором підсвічування цілі (РПЦ), а сигнал, відбитий від цілі, приймається як РПЦ, так і головкою самонаведення (ГСН) ракети. РПЦ і ГСН ракети по відбитому сигналу супроводжують ціль в автоматичному режимі. При цьому, наведення ракети на ціль відбувається тільки за умови наявності відбитого від цілі сигналу. Радіопідривач ракети 5В28 працює лише в районі цілі (після зриву автосупроводження ген) і також спрацьовує по відбитому від цілі сигналу.

Отже, при вимиканні потужності РПЦ, тобто випромінюваного сигналу, неможливо було супроводжувати літак ТУ-154М, а також неможливе наведення ракети на ціль і неможливе спрацювання її радіопідривача.

Відповідаючи на питання 10 (с. 20-21 висновку експертизи), експерти вказали, що за результатами об'єктивного контролю штатні радіотехнічні засоби ЗРК С-200В виявили і супроводжували лише мішень ВР-З "Рейс", як при її віддаленні (до відстані 80 км), так і при наближенні починаючи з відстані 78 км. Мішень була знищена ЗРК С-300ПС на відстані 11 км від ЗРК С-200В (12 год. 42 хв.), тому її супроводження у подальшому радіотехнічними засобами ЗРК С-200В було фізично не можливо і випромінювання РПЦ було припинено за 3 хвилини до моменту катастрофи літака Ту-154М, визначеного у матеріалах МАК (пояснення посадових осіб, том 2, а.с. 20-27). Інформація про знищення мішені ВР-З була доведена до усіх бойових обслуг, які брали участь у бойовій роботі, через мережу гучномовного зв'язку.

До того ж, у відповіді на питання 8 (с. 19 висновку експертизи) зазначено, що враховуючи те, що мішень ВР-З «Рейс» була знищена ЗРК С-300ПС на відстані 11 км від ЗРК С-200В (12 год. 42 хв.), то супроводжувати її у подальшому радіотехнічними засобами 3РК С-200В не було фізичної можливості, тому випромінювання сигналу РПЦ було припинено о 12 год. 42 хв. 20 с. (звітна карточка стрільби, справа том 6, а.с. 128).

Таким чином зазачені висновки означають, що РПЦ на момент катастрофи сигнал не випромінював, а ГСН ЗКР 5В28 його не сприймала і вразити повітряне судно в результаті штатного наведення не могла в жодному разі.

Відповідаючи на письмові запитання представників сторін, експерт ОСОБА_13 зазначив (відповідь 2.4):

«1.Пуск ракети проведений у напрямку мішені. Це можливо тільки при умові супроводження мішені радіолокатором підсвічування цілі, інакше команда на пуск не пройде. Мішень через хвилину була знищена ЗРК С-300П і впала. Тому в РПЦ не було можливості її супроводжувати, тому що після підриву бойової частини любої ракети по цілі, що супроводжує РПЦ, виникає технічний зрив (припинення) супроводження внаслідок миттєвого розширення зони вибиття сигналу за рахунок розльоту з різними швидкостями, різкого зменшення швидкості уламків пораженої цілі та зникнення її сигналу у приймальних пристроях РПЦ. Якщо цей режим залишається включеним, антенну систему, ява важить 35,5 тон починає обертати по азимуту та по куту місця, тобто і в горизонтальній, і в вертикальній площині. В цей момент ніяку ціль взагалі неможливо захватити на супроводження. Виникає небезпека удару антени по поверхні кабіни антенного посту РПЦ. Бойова обслуга це знає і для запобігання аварії обов'язково знімає режим автосупроводження і одночасно вимикає випромінювання перемикачем «Мощность» - режим «Потужність вимкнено», як це передбачено [див. с.7 Висновків експертів: 14. Руководство ЗРВ ПВО. Боевая работа зрдн С-200В. - М.: Воениздат, 1976. Інв. 67714].

2. Якщо розглянути траєкторію польоту ракети, то слід відмітити, що ця траєкторія не спрямована у точку падіння літака. Це може бути тільки у випадку відсутності наведення ракети на цей літак і відсутність його підсвічування.

3. Відсутні будь-які факти, що підтверджують підсвічування цілі з боку РПЦ. Результати допитів осіб бойової обслуги та аналіз їх пояснювальних записок, що наявні в матеріалах справи, підтверджують про вимкнення потужності, тобто випромінювання. В документі «Аналіз причин і висновки щодо можливих версій промаху ракети ЗРК С-200В при стрільбі по мішені ВР-3 «Рейс» і влучення в російський літак Ту-15-ІМ 4 жовтня 2001 року» (Т. З, а.с. 95 - 112) розглядалися декілька версій, які були визначені Комісією Міністерства оборони України, у тому числі і версія, яка є у Висновках МАК. Надалі у тому ж аналізі надавалися обґрунтування та висновки про неможливість такої послідовності подій. Більше того, можливість підсвічування літака боковим пелюстком діаграми спрямованості також не має під собою ніякого підґрунтя, тому що перший боковий пелюсток слабше головного по потужності в 200 разів (на 23 дБ) і дальність дії РПЦ в цьому напрямку гірше в 3,76 разів. Для ГСН положення ще гірше, тому що коефіцієнт підсилення антени слабше в 16 разів і чутливість приймача гірше в 10 разів, тобто усього в 160 разів, та ще потужність сигналу зменшується в 200 разів - усього в 32000. Дальність дії ГСН у цьому випадку зменшується в... 13,37 раз і не перевищує... 22 км».

З матеріалів справи вбачається, що подальші експертні дослідження, було виконано експертами в порядку теоретичного вивчення ймовірностей ураження літака за умови, якби РПЦ працював, чого в дійсності не було.

Вимкнення РПЦ підтверджується не лише звітною карткою стрільби - основним звітним документом, але й поясненнями посадових осіб. При цьому об'єктивний фотоконтроль призначений для фіксації роботи по цілям і її результатів, в той час як вимкнення РПЦ означає припинення такої роботи. Поза тим, факт вимкнення РПЦ встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-5/2007 від 17 січня 2007 року, яке набрало законної сили і міститься в матеріалах справи, а отже є обов'язковим для господарського суду щодо цього факту на підставі ч. 4 ст. 35 ГПК України, і суд сприймає його в якості такого.

Однак, з експертного висновку випливає, що навіть за умови роботи РПЦ враження літака Ту-154М в штатному режимі не відбулося б.

Згідно з відповіддю на питання. 11 (с. 21-22 висновку експертизи), дальність пуску по мішені ВР-З «Рейс» могла складати від 50 до 22 км і за матеріалами справи вона склала 38 км (Звітна картка стрільби, складена відповідно до «Руководства по объективному контролю действий Войск противовоздушной обороны, авиации Военно-воздушных сил и сил противовоздушной обороны Военно-морского флота по воздушным целям (додаток до наказу Міністра оборони СРСР від 30 березня 1983 года № 069) том 6, а.с. 128).

Для того, щоб здійснити обстріл літака Ту-154М зенітним ракетним комплексом С-200В на дальності 240 км, дальність пуску мала бути 290 км.

В той же час в момент пуску ракети літак Ту-154М знаходився на віддаленні 270 км і у іншому кутовому напрямку, ніж мішень. За даними об'єктивного контролю, жоден із радіотехнічних засобів ЗРК С-200В на таку відстань і у напрямку на літак Ту-154М не працював. Одночасно готувати стрільбу по безпілотній мішені ВР-З «Рейс», літакам Ту-154М і АН-24, які знаходилися під різними кутовими напрямками, одноканальний по цілі ЗРК С-200В конструктивно неспроможний, він може лише обстріляти одну ціль кількома ракетами (відповідь на питання 12, с. 22 висновку експертизи).

Радіолокатор підсвіту цілі (РПЦ) навіть в режимі «Вузький промінь» (УЛ - 0,7 градуса), призначеному для дії на більші відстані, а також по маломірних і маловисотних цілях, не спроможний захоплювати ціль на автосупроводження (АС) на дальності більше 198 км, а отже наведення на літак Ту-154М, його переплутування в якості цілі з мішенню в принципі виключалося. Зазначене підтверджується витягом з посібника «Бойове застосування зенітного ракетного озброєння і військової техніки» (таблиця 2.9, с. 200), що міститься в матеріалах справи.

З наведеного вище вбачається про неможливість початкового наведення на літак Ту-154М на момент пуску, а також неспроможність ЗРК С-200В супроводжувати більше однієї цілі.

Таким чином, одночасно виявити та супроводжувати повітряну безпілотну мішень ВР-З «Рейс», літаки Ту-154М і АН-24 радіотехнічними засобами зенітного ракетного комплексу С-200В за їх тактико-технічними характеристиками не можливо.

3 відповіді на питання 12 висновку експертизи випливає, що автоматичний перехід на супроводження іншої цілі, навіть якщо б вона знаходилася у промені, був неможливий, тому що вони мали різні радіальні (кутові) швидкості відносно РПЦ і ГСН (при різниці більше 4 м/с для РПЦ і більше 8 м/с для ГСН).

Мішень "Рейс" наближалася до РПЦ з радіальною швидкістю + 250 м/с, літак Ту-154М наближався до РПЦ з радіальною швидкістю + 140 м/с а літак АН-24 віддалявся від РПЦ з радіальною швидкістю -67 м/с тобто різниця швидкостей всіх повітряних об'єктів відносно мішені значно перевищує величину 4 м/с і 8 м/с.

Мішень ВР-З «Рейс» рухалася в напрямку на ЗРК С-200В з радіальною швидкістю + 250 м/с, що при довжині хвилі випромінювання РПЦ приблизно 4 см відповідає допплерівській добавці частоти в відбитому сигналі Fдміш=12,5 кГц. Літак Ту-154М рухався з параметром відносно ЗРК С-200В і його радіальна швидкість на траєкторії його польоту була в межах + (130-140) м/с, що відповідає допплерівській добавці частоти в відбитому сигналі Fдту=(6,5-7) кГц.

Приймальні каналів приймачів РПЦ зі смугою пропускання ДfРПЦ=200 Гц та ГСН зі смугою пропускання ДfГСН=400 Гц не спроможні супроводжувати одночасно сигнали, що мають розбіжність за частотою більше ширини смуги пропускання в припущенні, що літак та «Рейс» одночасно знаходилися в діаграмах спрямованості РПЦ (її ширина складає 0,7 градуса) і ГСН (її ширина складає 3 градуси). Але у той момент різниця у напрямках з РПЦ та ГСН на «Рейс» і Ту-154М складала значно більше, 10 градусів (пояснення до відповіді на питання 10, с. 21 висновку експертизи).

Отже, умов для одночасного виявлення та супроводження повітряної мішені ВР-3 «Рейс», літаків Ту-154М і АН-24 радіотехнічними засобами зенітного ракетного комплексу С-200В на момент ведення стрільби не існувало.

З матеріалів справи вбачається, що Міждержавний авіаційний комітет змоделював траєкторію польоту ракети, виклавши її в зворотному порядку за двома точками, начебто виявленими при обробці радіолокаційних даних.

Однак, існування цих точок як і спосіб побудови траєкторії неодноразово і різноманітно спростовувалися Міністерством оборони України, зі вказівкою на невідповідність їх місцезнаходження траєкторії пропорційного зближення та неможливість не виявлення принаймні двох інших точок РЛК-3 «Геленджик», якби об'єкт був дійсно виявлений і був ракетою (додаткові пояснення від 5 жовтня 2010 року із додатками). Доводи відповідача в цьому контексті є слушними і їх не було спростовано позивачем. Зокрема, в матеріалах справи наявний Висновок за результатами дослідження радіолокаційних даних від 07.10.2001 р., виконаний в аеропорту Сочі за первинною інформацією радіолокаторів, з якого вбачається відсутність біля відмітки літака за 30 сек. до катастрофи будь-яких відміток об'єктів (найближча за 49,9 км), що могли б досягнути його за вказаний час.

У відповідях на питання 4 і 5 висновку експертизи, експертами спеціально розглянуто питання названої єдиної реально виявленої точки, найближчої до літака в час, близький до часу катастрофи. Переконливо доведено, що навіть якби ця точка належала ракеті, цю відстань за названий час подолати неможливо, оскільки швидкість на такій відстані не перевищує 1000 м/с.

Зазначений висновок підтверджується змістом витягу зі с. 109, 194-195 «Вогневий комплекс 5Ж53В. Наземне радіотехнічне обладнання. Технічний опис». Том ІІІ, Книга 6, що міститься в матеріалах справи. Так, згідно з даними балістичних таблиць, вже на відстані 209 км швидкість ракети складає лише 1000 м/с, а на відстані 244 км - 872 м/с.

У відповіді на питання 1 і 6 висновку експертизи детально проаналізовано процес обчислення промаху та здійснення підриву бойової частини. Встановлено, що саме такі умови промаху і підриву матимуть місце за будь-якого супроводження РПЦ та ГСН цілі типу «стратегічний бомбардувальник» на такій відстані: і такого, що відбувалося з самого початку, і такого, що сталося при перенацілюванні, яке, про що йшлося вище, теж не є можливим в даному випадку. При цьому умови враження літака, визначені МАК, не відповідають умовам промаху і підриву, зумовленим алгоритмом роботи ГСН та радіопідривача за даних умов по цілі такого типу, зокрема, виходячи з того, що мінімальна дальність підриву складе 330 м, а не 15,5 м (за матеріалами МАК).

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в районі, де сталася авіаційна подія, за наявності великої кількості плавучих елементів конструкції літака так і не було виявлено жодних плавучих частин ракети (шар-балон, пластиковий носовий обтічник, ущільнення тощо), хоча її розмір, що складає в довжину 10,8 м і 0,86 м в діаметрі при розмірі фюзеляжу літака Ту-154М 47,9 м в довжину і 3,8 м в діаметрі.

Також, відсутні фрагменти зовнішньої обшивки літака (крім носового обтічника літакового радіолокатора, що не має жодного пошкодження) з характерними враженнями, які дозволили б визначити характер руйнівного впливу на повітряне судно та його домінуючий напрямок.

Зазначене вище підтверджується довідкою про роботу оперативного штабу державної комісії від 12 жовтня 2001 року, що входить до складу матеріалів розслідування МАК. На сторінках 2-3 також зазначено (т. 3 Матеріалів розслідування, с. 190-192), що з борту суден в районі катастрофи досліджено площу у 260 млн кв.м (з яких 219,5 млн кв.м - тричі), зокрема, з використанням системи динамічного позиціонування, гідролокатора бічного огляду, маяків-відповідачів на глибинах до 2500 м та глибоководного безпілотного керованого апарату «Тритон LX-31», тралів. Науково-дослідним судном «Академік Голіцин» проскановано 14,1 млн кв.м, скануванням виявлено лише метал, що не належить літальним апаратам. Підводним апаратом проскановано морське дно на глибині 2150 м площиною 27,4 млн кв.м. Частин літака або ракети не знайдено.

Відсутні бортові самописці літака, які реєструють показники переважної більшості бортових систем повітряного судна (із записами розмов в кабіні екіпажу включно) і безумовно могли б надати надзвичайно суттєві відомості про характер та спосіб руйнівного впливу на повітряне судно, адже саме інформація з бортових самописців може бути най достовірнішим доказом.

З матеріалів справи вбачається, що не встановлено точного часу і місця катастрофи, з різних документів чи окремих їх частин випливає час ~09:45:00 UTC, 09:45:04 UTC, що за визначеної швидкості невідомого об'єкта, який, припускається, є ракетою, біля 1000 м/с складає значну різницю в подоланому шляху - біля 4 кілометрів.

Місце, де, як припускається, трапилася катастрофа, також не можна вважати точно встановленим. Поруч із тим, як зазначалося вище, на поверхні морського дна не виявлено уламків літака, в різних фрагментах матеріалів розслідування авіаційної події зазначається різне місце катастрофи: 43 град 10' 57" півн. широти 37 град 46' 56" сх. довготи (с. 1 Остаточного звіту) і 43 град 11' 41" півн. широти 37 град 35' 14" сх. довготи (графічний додаток до Остаточного звіту МАК «Траєкторія польоту літака Ту-154М RA-85693 04.10.2001р. на останній дільниці», с. 34, т. 1 Матеріалів розслідування», також Висновок за результатами дослідження радіолокаційних даних, с. 41, т. 1 матеріалів розслідування). Відстань між цими двома точками складає 17,61 км. При цьому суд відзначає, що згідно із визначенням авіаційної події, наведеним у Главі 1 «Визначення» Додатку 13 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, нею є подія, пов'язана із використанням повітряного судна, що має місце з моменту, коли якась особа підіймається на борт із метою здійснити політ і до моменту, коли всі особи, що знаходилися на борту, залишили повітряне судно, і в ході якого, зокрема, повітряне судно зазнає ушкодження або ж відбувається руйнування його конструкції, в результаті чого порушується міцність конструкції, погіршуються технічні або льотні характеристики. Згідно з цим визначається і місце авіаційної події, яке не може різнитися в різних джерелах одного розслідування.

3начні суперечності існують в питанні порушення чи збереження цілісності конструкції повітряного судна після його враження і, ймовірно, вибуху.

При цьому колегія суддів відзначає, що навіть в Остаточного звіту МАК та Висновку Держкомісії існують суперечності, а саме на с. 15 Остаточного звіту МАК та с. 4 Висновку Держкомісії (абзац шостий) зазначається, що «при враженні конструкція літака зазнала суттєвих пошкоджень, які, однак, не порушили її цілісності ... ». Надалі вказується, що літак повністю зруйнувався при зіткненні з поверхнею моря. Водночас на с. 18 Остаточного звіту МАК та у Висновку Держкомісії (с. 7, пункт 6) йдеться про те, що «бойове враження призвело до часткового руйнування конструкції літака».

Аналогічно, в Матеріалах інженерної підкомісії (т. 2 Матеріалів розслідування), а саме у 3віті за результатами дослідження елементів конструкції повітряного судна на с. 48 вказано: "Руйнування повітряного судна на окремі фрагменти відбулося в результаті силового впливу в процесі його зіткнення з водою" (аналогічний висновок міститься на с. 14 3віту групи планера, авіаційного та радіоелектронного обладнання від 12 жовтня 2001 року), в той час як у Висновку спеціалістів Державної протипожежної служби МВС Росії за результатами огляду фрагментів (останків) літака, на с. 51 йдеться про те, що спочатку відбулося руйнування корпусу і елементів конструкції літака, потім падіння запалених уламків і їх нетривале горіння на поверхні води. У зв'язку з останнім колегія суддів не сприймає доводів позивача про те, що в даному випадку начебто не зазначаються етапи руйнування конструкції літака, оскільки падіння окремих запалених уламків вочевидь не є можливим без попереднього руйнування корпусу та елементів конструкції.

Що ж стосується твердження скаржника, що угоди, укладені між Україною та, відповідно, Державою Ізраїль і Російською Федерацією є визнанням вини в катастрофі Ту-154М Авіакомпанії «Сибір», що сталася 4 жовтня 2001 року, або безвиновної форми причетності до неї, то колегія суддів відзначає наступне.

Міжнародна угода як акт міжнародного права, що встановлює міжнародно-правові зобов'язання держав, що її уклали, не може розглядатися як доказ в процесуальному сенсі, а лише бути підданою застосуванню або тлумаченню.

Обидві угоди мають назву «Угода про врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4 жовтня 2001 року», а отже можуть тлумачитися виключно в цьому контексті, тобто стосовно врегулювання вимог родичів загиблих в позасудовому порядку, і без визнання вини або відповідальності.

До того ж, з преамбули обох угод випливає лише визнання Україною повітряної катастрофи як жахливої трагедії.

Крім того, предметом угод, як випливає зі статті 2 кожної з них, є виключно виплата Україною іншим державам суми врегулювання ех gratia, тобто добровільно і без будь-якого встановлення вини і відповідальності, для подальшого розподілу між родичами загиблих.

Відповідно до частини 1 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 2077-ХI від 14 квітня 1987 року, договір повинен тлумачитися добросовісно, відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.

Таким чином, ця виплата не носить характеру відшкодування (компенсації), як стверджує позивач, але лише і виключно є гуманітарною допомогою.

Статті 8 обох угод встановлюють, що вони не є юридичними прецедентами і укладаються лише з метою реалізації їх положень, що знову ж таки виключає посилання на укладення цих угод як на доказ, будь-яких фактичних обставин.

В статті 8 Угоди з Державою Ізраїль в якості додаткового тлумачення наведеного положення вказується, що ця угода не означає визнання Україною своєї вини або відповідальності.

З огляду на викладене вище, факт укладення цих угод не можна вважати доказом вини, відповідальності або навіть будь-якої причетності України до катастрофи повітряного судна Ту-154М, а самі угоди не є належними доказами відповідно до положень статті 34 ГПК України.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені обставини не свідчать про наявність складу цивільного правопорушення в діяннях відповідача Міністерства оборони, а саме не свідчать про те, що враження літака ТУ-154М RA-85693 над акваторією Чорного моря 04.10.2001 сталася бойовою частиною 5Б14Ш зенітної ракети 5В28 із складу зенітного ракетного комплексу С-200В. Внаслідок судового розгляду не було встановлено даних, що літак було знищено діями Міністерства оборони України, і це виключає можливість задоволення позову.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи не вбачається у чому саме полягає порушення прав та інтересів позивача саме відповідачем 1.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 у справі № 30/261 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Сибір» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 у справі № 30/261 - без змін.

2. Матеріали справи № 30/261 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Іоннікова І.А.

05.07.12 (відправлено)