Постанова

від 06.06.2012 по справі 18/271

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 18/271

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М., суддівРогач Л.І., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант - Авто" в особі Київської філії "Сіті" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. у справі№18/271 Господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант - Авто" в особі Київської філії "Сіті" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" простягнення виплаченого страхового відшкодування, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант - Авто" в особі Київської філії "Сіті" (далі -позивач) просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" 21230,23 грн. виплаченого страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до страховика перейшло право вимоги у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, яке він має до відповідальної за збитки особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2011р. первісного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" було замінено на належного - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (далі -відповідач) як особу, що застрахувала цивільну відповідальність первісного відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2011р. (суддя Мандриченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.М.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці рішення судів, та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасники судового процесу не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.08.2008р. між ВАТ "УСК "Дженералі Гарант" (правонаступником якого є позивач) (страховик) та ТОВ "Крокус К" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом №19G-0141191 (Договір страхування), предметом якого є страхування автомобіля марки "Шкода Октавіа А5", д/н НОМЕР_1 (застрахований автомобіль).

Одним із передбачених Договором страхових ризиків є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). Строк дії Договору з 23.02.2008р. по 22.02.2009р.

Відповідачем згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/4979591 (далі -Поліс) була застрахована цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Форд Фокус", д/н НОМЕР_2, зі строком дії страхового покриття з 27.12.2007р. по 26.12.2008р.

14.08.2008р. в м Києві по вул. Набережне шосе трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого автомобіля "Шкода Октавіа А5", д/н НОМЕР_1, що належить ТОВ "Крокус К", під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля "Форд Фокус", д/н НОМЕР_2, що належить ТОВ "Перша Лізингова компанія" під керуванням Михальського Міхала, що підтверджується довідкою УДАІ ГУ МВС України в місті Києві №8189645.

В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому автомобілю були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з -ТОВ "Крокус К".

Заявою від 14.08.2008р. страхувальник повідомив страховика про ДТП.

Вартість матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля в результаті ДТП, склала 21230,23, що підтверджується Звітом №2297 від 18.09.2008р., складеним ТОВ "Експертна компанія "Укравтоекспертиза-Стандарт", а загальна вартість відновлюваного ремонту склала 22903,31 грн., що підтверджується рахунком №С4057852 від 22.08.2008р. ТОВ "Автохаус Київ".

Заявою №136/09 від 24.09.2008р. страхувальник просив страхову компанію здійснити виплату страхового відшкодування на р/р вказаний в цій заяві, згідно рахунку №С4057852 від 22.08.2008р.

Позивач, як страховик, виплатив страхувальнику, відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту №38982 від 24.09.2008р., суму страхового відшкодування в розмірі 22903,31 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12254 від 03.10.2008р.

Крім того позивачем було оплачено вартість довідки ВДАІ у розмірі 83,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12253 від 03.10.2008р.

Загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 22 986,31 грн.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.09.2008р. у адміністративній справі №3-7579-1/08, водія автомобіля "Форд Фокус", д/н НОМЕР_2 -Міхальського Міхала визнано винним у вчиненні ДТП 14.08.2008р. внаслідок порушення Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.08.2005р. між ТОВ "Перша Лізингова компанія" та ТОВ "Астеліт" укладено лізингову угоду №CF49605/3, згідно з якою лізингодавець передає, а відповідно лізингоодержувач отримує транспортний засіб на умовах цієї лізингової угоди.

Відповідно до додатку 3.15-1 до лізингової угоди №CF49605/3 від 31.08.2005р., акта прийому-передачі від 27.12.2006р., Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Астеліт" транспортний засіб -автомобіль марки "Форд Фокус", д/н НОМЕР_2.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, був позивачем пропущений.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що місцевий господарський суд невірно визначив, що строк позовної давності повинен обраховуватись з моменту виплати страхового відшкодування, зазначивши, що таким моментом є дата дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14.08.2008р., в той час коли позивач звернувся до суду лише 03.10.2011р., тобто з пропуском строку позовної давності, що, як зазначено судом апеляційної інстанції, є підставою для відмови у позові.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статі 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містить і стаття 993 Цивільного кодексу України.

Згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.261 вказаного кодексу за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.267 ч.3 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судами встановлено, що відповідач до винесення судом першої інстанції рішення заявив про застосування строків позовної давності.

Оскільки позивач набув право на звернення з вимогою до відповідача згідно приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України щодо стягнення виплаченого страхового відшкодування з моменту фактичного здійснення такої виплати, то саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, і з цього моменту повинен обчислюватися строк позовної давності.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, який має обраховуватись з моменту ДТП, не ґрунтуються на наведених нормах права, а тому є незаконними.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про необхідність відліку строку позовної давності з моменту сплати страхового відшкодування є правильним.

При цьому, як встановлено судами, страхове відшкодування позивачем було сплачено 03.10.2008р., а суд першої інстанцій, відмовляючи у позові виходив з того, що позивач звернувся з позовною заявою 05.10.2011р. після спливу строку позовної давності, однак такі висновки не відповідають фактичним обставинам, оскільки 05.10.2011р. позовну заяву було зареєстровано судом, тоді як подана вона була 03.10.2011р., що вбачається з поштового конверту, у якому ця заява надійшла до суду.

Відповідно до приписів статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч.1).

Згідно ж вимог статті 253 вказаного кодексу, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відтак, у місцевого господарського суду не було правових підстав вважати, що строк позовної давності пропущено.

Крім того, згідно ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як встановили суди і зазначалось вище, 14.08.2008р. на момент ДТП ТОВ "Перша лізингова компанія" не володіло та не користувалось зазначеним автомобілем, оскільки ці права були передані за лізинговою угодою №CF49605/3 від 31.08.2005р. ТОВ "Астеліт".

В статті 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", чинній на момент укладення вказаного договору страхування цивільної відповідальності, були передбачені різні типи договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і лише договори I-го типу передбачали страхування відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

Натомість суди попередніх інстанцій не встановили, який тип договору був укладений між власником автомобіля та відповідачем, а відтак не дослідили чи поширюється дія цього договору страхування цивільної відповідальності, на дані правовідносини, що впливає на правильність вирішення спору, а саме щодо стягнення спірної суми з відповідача.

Вказане має значення для правильного вирішення спору.

Оскільки суди обох інстанцій дійшли незаконного висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності, та не встановили обставин справи щодо того, який тип договору був укладений між власником автомобіля та відповідачем, а відтак не дослідили чи поширюється дія цього договору страхування цивільної відповідальності, на дані правовідносини сторін, суди обох інстанцій припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до вимог статті 111 9 частини 1 пункту 3 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.3, 111 10 ч.1, 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант - Авто" в особі Київської філії "Сіті" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. та рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2011р. скасувати, а справу Господарського суду міста Києва №18/271 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

А.М. Уліцький