Постанова

від 20.06.2006 по справі 14/733

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/733

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 червня 2006 р.                                                                                   № 14/733  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючогоН.О. Волковицької Л.І. Рогач

за участю представників:

позивачаКовальська С.Ю.

відповідачаКочерова Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року

у справі№ 14/733 господарського суду міста Києва

за позовомКорпорації ОКО (Об'єднані консультанти)

до Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”

простягнення 15600грн.

ВСТАНОВИВ:

Корпорація ОКО (Об'єднані консультанти) звернулась до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” про стягнення 15600грн. заборгованості (в тому числі 1260грн. річних) за несвоєчасну оплату робіт, виконаних по договору генерального підряду на підготовку та участь відповідача у Інвестиційному Ярмарку, посилаючись на статті 625, 626 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.12.2005 року (суддя Калатай Н.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів недоведеності позовних вимог позивачем, обумовлення сторонами настання або зміну прав та обов'язків за договором відкладальною обставиною, що не наступила, судове рішення вмотивовано статтями 212, 525, 526 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 року (судді: Отрюх Б.В. –головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду змінено; з відповідача на користь позивача стягнуто 14400 грн. основного боргу, 72грн. річних, 144,72грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постанову апеляційної інстанції в частині задоволення позову вмотивовано доведенням позивачем належними та допустимими доказами виконання ним дійсного зобов'язання за договором генерального підряду та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України щодо загальних умов виконання та зобов'язання та недопустимості односторонньої відмови від нього.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на порушення положень статей 1, 33, 34, 101 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі щодо належності та допустимості доказів та порядку прийняття їх на стадії апеляційної інстанції, в зв'язку з чим неправильно застосовано норми статей 526, 612 та 625 Цивільного кодексу України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив доводи відповідача, зазначивши про відповідність оскаржуваної постанови нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117  Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи предметом розгляду у даній справі є момент та підстави виникнення взаємних зобов'язань сторін за договором генерального підряду на підготовку та організацію участі відповідача у Інвестиційному Ярмарку, ступінь виконання їх сторонами договору.

Судами встановлено, що 03.09.2002 року позивачем та відповідачем в особі його структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління “Бориславнафтогаз” було укладено договір генерального підряду № 15/2/332-Р про надання інформаційних, консультаційних та управлінських послуг, відповідно до умов якого “Бориславнафтогаз” доручив, а позивач прийняв на себе виконання комплексу робіт з підготовки та організації участі підприємства-замовника у інвестиційному ярмарку (Львів, жовтень 2002р.) згідно переліку, наведеному в підпунктах 1.1.1.-1.1.10 договору, вартість яких становила 14400грн.

Також судами зазначено, що договором встановлено умови оплати та порядок виконання та прийняття робіт, згідно яких оплата робіт здійснюється авансовим платежем у розмірі 50% до 25.09.2002р., решту суми замовник сплачує в термін до 5 банківських днів після підписання акту виконання робіт; виконавець приступає до робіт за даним договором після отримання від замовника всієї вихідної інформації та передоплати, закінчення робіт за договором фіксується актом виконання робіт.

Судами встановлено, що відповідач не перерахував обумовленої договором суми ні в якості авансового платежу, ні в якості кінцевого розрахунку.

Застосувавши статтю 212 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції визначив умову щодо здійснення відповідачем авансового платежу як відкладальну обставину, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та якою обумовлено настання прав та обов'язків за договором від 03.09.02р., та  відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на ненастання цієї обставини.

Ухвалою апеляційної інстанції від 21.02.2006р. позивача було зобов'язано подати докази, що свідчать про виконання ним договору від 03.09.2002р., подані ним докази містяться у матеріалах справи; на підставі поданих доказів апеляційний господарський суд встановив виконання позивачем прийнятих на себе за договором зобов'язань.

Момент настання строку для виконання відповідачем зобов'язання по оплаті судом визначено моментом звернення позивача з відповідною вимогою (направлення претензії від 05.07.2005р.).  

Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд зазначив про доведеність належними та допустимими доказами виконання позивачем своїх зобов'язань у порядок та спосіб, передбачений договором, після надання йому відповідачем необхідної інформації для підготування експозиції  та інвестиційних пропозицій, порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних робіт, та застосував положення статей 526, 625 Цивільного кодексу України, якими передбачено порядок та спосіб виконання зобов'язання та наслідки його порушення боржником.

Однак висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні обставин справи та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Загальні умови виконання зобов'язань визначені нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Водночас за пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до тих правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, з'ясовуючи ступінь належності виконання позивачем зобов'язань за договором від 03.09.2002р., судам належало визначити правову природу вказаного договору, зміст зобов'язань позивача відповідно до виду договору, момент їх виникнення та належність виконання згідно норм чинного законодавства, що регулюють відповідний вид зобов'язань.

За відсутності у судових рішеннях посилання на норми матеріального права, що регулюють умови, порядок та спосіб виконання зобов'язань позивачем, висновки судів щодо належності їх виконання чи визначення настання строку виконання є передчасними.

Також висновок апеляційної інстанції щодо надання відповідачем позивачу вихідної інформації не ґрунтується на з'ясованих обставинах щодо часу та способу її надання.

Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку, що в порушення ст. 43 ГПК України господарські суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули в судовому процесі всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.

Водночас твердження заявника про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийнятті доказів на стадії апеляційного провадження не ґрунтуються на чинному законодавстві.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року у справі № 14/733 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2005 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                             Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач