Постанова

від 06.06.2012 по справі 30/407

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 30/407

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМирошниченка С.В., суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "АВМ Інвест" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 12.01.2012 у справі№30/407 господарського міста Києва за позовомПриватного підприємства "Анрі" доЗакритого акціонерного товариства "АВМ Інвест" простягнення 40 032,44 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився, - відповідача Бєлишев Д.Є., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.01.2012 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 (судді: Кошіль В.В., Моторний О.А., Шапран В.В.), задоволений позов Приватного підприємства "Анрі" (надалі позивач) до Закритого акціонерного товариства "АВМ Інвест" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 30 066,67 грн. основної заборгованості, 7 485,85 грн. збитків від інфляції, 2 479,92 грн. 3% річних.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду; підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, а саме: 30 066,67 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 7 485,85 грн. втрат від інфляції, 2 479,92 грн. 3% річних.

Підставами позову є порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №05/05-06 від 05.05.2006 щодо сплати орендної плати за період з січня 2009 року по квітень 2009 року.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що: ?? 05.05.2006 між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір оренди нежитлового приміщення №05/05-06, згідно з яким позивач передав відповідачу в оренду приміщення площею 346,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Соломенська, 33; ? оплата за орендоване приміщення здійснюється у вигляді передплати з 1 по 8 число кожного місяця в розмірі 22 000,00 грн. (п. 4.1. договору); ? договір оренди неодноразово поновлювався, останній раз -до 11.04.2009; ? рішенням господарського суду міста Києва у справі №2/111-35/37 від 22.02.2010 з відповідача вже було стягнуто заборгованість у розмірі 110 000,00 грн. за період з серпня 2008 року по грудень 2008 року; ? у 2006 році відповідач на виконання п. 4.1. договору оренди, яким передбачений обов'язок орендаря сплатити у якості передплати 44 000,00 грн. за оренду приміщення за останніх два місяці, здійснив оплату у вказаній сумі, а тому його заборгованість перед позивачем за оренду приміщення за період з 01.01.2009 по 11.04.2009 становить 30 066,67 грн., прийшли до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів у заявленій до стягнення позивачем сумі.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та 3% проценти річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі №4/719.

Виходячи з наведеного, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення вимог позивача і в частині нарахованих на розмір основної заборгованості інфляційних втрат та 3% річних, у заявлених позивачем до стягнення розмірі.

Як вбачається з касаційної скарги, скаржник не оспорює наявності у нього боргу перед позивачем за користування орендованим майном та не зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права при вирішенні спору у цій частині, а зазначає про невірний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що вплинуло, відповідно, на розмір стягнутих з нього сум.

Водночас, в силу наданих суду касаційної інстанції повноважень, враховуючи, що скаржником не надано ні контррозрахунку інфляційних втрат та 3% річних, ні будь-яких інших підтверджуючих документів на доведення правильності його доводів, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави не погодитися із висновками судів щодо правильності розрахунків позивача інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, колегія суддів не вважає такими, що впливають на правильність прийнятих у даній справі судових рішень, доводи скаржника про наявність ухвали Ворошиловського районного суду м. Донецька від 12.08.2008 у справі №2-2847/08 (належним чином завіреної копії якої скаржником до суду касаційної інстанції надано не було.), якою ПП "Анрі" заборонено вчиняти будь-які дії щодо нежитлового приміщення, яке є предметом договору оренди №05/05-06, в тому числі, й стягувати орендну плату, оскільки, наявність вказаної ухвали не впливає на право особи звертатися до суду за захистом своїх порушених прав (у тому числі і щодо стягнення заборгованості з орендної плати за договором).

Крім того як стверджує сам скаржник у касаційній скарзі про наявність вищевказаної ухвали йому стало відомо після прийняття оспорюваних судових рішень у даній справі, а відтак, ці обставини не могли бути відомі судам попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень у даній справі, в той час як обов'язок доведення до відома суду про наявність судових рішень між тими ж сторонами, про той же предмет, тощо покладається на учасників судового процесу.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст. ст. 4 7 , 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судами попередніх інстанцій з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та мотивовано задоволено позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових рішень, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "АВМ Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 12.01.2012 у справі №30/407 залишити без змін.

Головуючий С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун