Постанова

від 11.06.2012 по справі 7/172/2011/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2012 р. Справа № 7/172/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.04.12 р.

у справі № 7/172/2011/5003 (суддя Банасько О.О. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія - РД"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агронафтотехсервіс"

про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та його повернення, ціна позову 400 505,56 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 22.11.2011р.);

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність №07-12/115 від 07.12.2011р.);

третьої особи - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.04.2012 року у справі №7/172/2011/5003 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія - РД" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агронафтотехсервіс" про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна та його повернення - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ТОВ "ІГЛ-С" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що про існування і невиконання оспорюваного договору останній дізнався лише 18.10.2011 року, а відтак, звернувся до господарського суду Вінницької області з заявою про поновлення строків позовної давності, оскільки на його думку цей строк був пропущений з поважних причин.

Крім того, зазначає, що відповідач набув право власності на нерухоме майно всупереч укладеному договору купівлі-продажу, оскільки той передбачає платність за відчуження майна покупцеві, однак відповідач набув право власності на зазначене майно безоплатно, що в свою чергу суперечить вимогам ст.ст. 527 ч.1, 655 ЦК України та умовам договору.

Відповідач - ТОВ "Енергія - РД" та третя особа - ТОВ "Агронафтотехсервіс" у відзивах на апеляційну скаргу вважають рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача та відповідача повністю підтримали доводи і вимоги, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Третя особа - ТОВ "Агронафтотехсервіс" в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (т.3, а.с.87).

Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 22.05.2012 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити частково.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С" (продавець/позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія-РД" (покупець/відповідач) був укладений договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до п.1 якого, ТОВ "ІГЛ-С" передало у власність - продало, а ТОВ "Енергія-РД", прийняло у власність - купило вбудоване нежитлове приміщення по вулиці Кибальчича, 2/4 корпус "Б" в місті Житомирі (далі - договір, т.2, а.с.24-25).

Відповідно до п.6 договору, продаж нежитлового приміщення вчинено за погодженням сторін в сумі 400000,00 грн., які представник продавця зобов'язувався сплатити протягом 60 (шістдесяти) днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Право власності виникає у покупця з моменту державної реєстрації у порядку встановленому чинним законодавством України (п.7 договору).

Як вбачається із матеріалів справи, договір від 15.05.2008 року посвідчено того ж дня приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 1240.

Крім того, даний договір пройшов державну реєстрацію, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру правочинів (т.2, а.с.26).

Також апеляційним судом встановлено, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомості, що був предметом договору купівлі-продажу від 15.05.2008 року відбулась за ТОВ "Енергія-РД" 26.05.2008 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним реєстраційним посвідченням (т.2, а.с.27).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач в обґрунтування позовної вимоги про розірвання договору посилається на істотне порушення його умов відповідачем, а саме, непроведення розрахунку за придбаний об'єкт нерухомості.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦКу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений між сторонами у справі, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, до якого застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п.6 договору сторони погодили, що вартість нежитлового приміщення становить 400000,00 грн., які представник продавця зобов'язувався сплатити протягом 60 (шістдесяти) днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом доказування у даній справі є факт проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 15.05.2008 року.

Оскільки виконання зобов'язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (згідно ст.599 ЦК України), підтвердження факту та належності виконання зобов'язання має важливе значення в разі виникнення спорів між сторонами, зокрема, і при вирішенні даної справи.

В даному випадку, з врахуванням умов договору, позивач розраховував та мав право розраховувати на те, що за відчужене нерухоме майно йому буде сплачено 400000,00 грн.

Натомість, як свідчать матеріали справи, докази здійснення відповідачем оплати позивачу придбаного за договором нежитлового приміщення відсутні; факт отримання коштів за оспорюваним договором позивачем заперечується, а відповідачем не доведено.

Так, згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Статтею 34 ГПК України, яка визначає належність та допустимість доказів, встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до загальних положень про розрахунки, визначених Цивільним кодексом України, зокрема, ч.2 ст.1087 ЦК України, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що зі змісту договору від 15.05.2008 р., зокрема, п.6. договору, неможливо визначити у якій формі сторони погодили здійснення розрахунку за договором.

Проте, в будь-якому випадку, у відповідності до вимог чинного законодавства України, здійснення розрахунків між сторонами за договором, якщо б такий факт мав місце, повинно фіксуватись в документах, що беззаперечно засвідчували б факт сплати відповідачем позивачу визначеної суми коштів за договором.

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ бухгалтерського обліку - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, передача-отримання коштів за відчужене майно є господарською операцією.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи повинні мати назву документа, дату і місце його складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положенням про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. (п. 2.2. Положення).

Згідно з пунктом 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Оскільки купівля-продаж об'єкту нерухомості є господарською операцією, апеляційний суд з огляду на вищевикладені норми законодавства прийшов до висновку, що проведення розрахунку по спірному договору повинно фіксуватись відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що розписка директора та власника ТОВ "ІГЛ-С" ОСОБА_5 від 22.05.2008 року (т.1, а.с.75) подана відповідачем на підтвердження проведення розрахунку ТОВ "Енергія-РД" за об'єкт нерухомого майна готівкою не може бути належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України.

Крім того, відповідно до розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (із змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент укладення договору), визначено порядок оформлення касових операцій.

Зокрема, в п.3.1. Положення зазначено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до пункту 3.3. Положення, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Як вбачається з вищевикладених вимог Положення, у випадку здійснення розрахунку готівкою, у відповідача залишились би відповідні докази, проте, жодних доказів на підтвердження даного факту відповідачем не надано.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, кошти на поточний рахунок позивача від ТОВ "Енерго-РД" за період з 01.09.2007 року по 17.11.2011 р. не надходили, що в свою чергу підтверджується випискою банку щодо руху коштів по рахунку позивача з 01.09.2007 року по 01.07.2009 року та з 15.05.2008 року по 17.11.2011 року, довідкою за підписом директора та головного бухгалтера б/н від 22.11.2011 року (т.1, а.с.40-42, т.2, а.с.39-40).

Таким чином, в безготівковому вигляді здійснення розрахунків за спірним договором відповідачем перед позивачем також не проводилось.

Враховуючи викладене, та зважаючи на відсутність в матеріалах справи та неподання відповідачем відповідних платіжних документів, які в розумінні викладених норм чинного законодавства можуть вважатися належними та допустимими доказами проведення розрахунків сторонами, в апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати підтвердженим й факт виконання відповідачем взятих за договором від 15.05.2008р. зобов'язань з оплати придбаного нежитлового приміщення.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 16 договору сторони визначили, що відповідальність сторін встановлюється згідно з чинним законодавством.

Згідно зі ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Підстави для зміни або розірвання договору встановлено статтею 651 ЦК України, відповідно до частини другої якої, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У даному випадку, виходячи із суті укладеного сторонами договору (купівля-продаж), невиконання відповідачем, як покупцем, за договором зобов'язання з оплати переданого йому у власність нежитлового приміщення, є суттєвим порушенням договору відповідачем, оскільки внаслідок такого невиконання позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

За таких обставин та враховуючи положення ст.651 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для розірвання в судовому порядку укладеного 15.05.2008 року між ТОВ "ІГЛ-С" та ТОВ "Енерго-РД" договору купівлі-продажу приміщення, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за №1240 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Згідно ч.3 ст.653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як вбачається, суд першої інстанції відмовляючи в позові в частині розірвання договору купівлі-продажу послався на те, що строк позовної давності закінчився 15.07.2011 року, а причини вказані в заяві про поновлення вказаного строку не є поважними.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Так, позивач при зверненні з позовом до господарського суду Вінницької області заявив клопотання про поновлення строку позовної давності (т.1, а.с.33), обгрунтовуючи останнє тим, що про договір від 15.05.2008 року та стан його виконання новий власник та директор ТОВ "ІГЛ-С" ОСОБА_6 дізналась лише 18.10.2011 року.

Відповідач, в свою чергу, звернувся до господарського суду з заявою від 14.12.2011 року, відповідно до якої просить при вирішенні спору застосувати строк позовної давності, визначений ст.257 ЦК України та відмовити ТОВ "ІГЛ-С" в позові повністю (т.1, а.с.70-73, т.2, а.с.148).

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до п.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За умовами п.6 договору, оплата за придбане приміщення мала бути здійснена протягом 60 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору, тобто до 15.07.2008 року.

Таким чином, перебіг позовної давності у справі стосовно вимоги про розірвання договору розпочався з 15.07.2008 року і закінчився 15.07.2011 року, тоді як з позовом ТОВ "ІГЛ-С" звернулося 28.10.2011 року.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2011 року ОСОБА_6, як новий учасник ТОВ "ІГЛ-С" відповідно до статуту товариства, звернулась до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з проханням надати бухгалтерські документи та угоди, які були укладені напротязі 2008-2011 років, на що від ОСОБА_5 18.10.2011 року була отримана копія спірного договору (т.1, а.с.30-31).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на викладені норми законодавства та зважаючи на незначність пропуску строку позовної давності (три місяці), дії, які вчинялись позивачем, факт порушення права, колегія суддів вважає за можливе задоволити клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, та відповідно захистити порушене право.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути у власність позивача вбудоване нежитлове приміщення по вул.Кибальчича, 2/4, корпус "Б", в м.Житомирі, площею 332,8 кв.м., за планом під літ. "А" колегія суддів зазначає, що остання задоволенню не підлягає, оскільки вказане нерухоме майно, що є предметом спірного договору, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції перебуває у власності третьої особи, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру правочинів від 23.11.2011 року та витягом про Державну реєстрацію прав від 01.12.2011 року, виданим КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради (т.2, а.с.36-37).

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Вінницької прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи.

З огляду на це, апеляційну скаргу позивача слід задоволити частково, а рішення господарського суду Вінницької області - скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити частково.

В зв'язку із скасуванням рішення місцевого господарського суду, передбачені ст.44 ГПК України судові витрати, у відповідності до ч.ч. 1,5 ст.49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,104,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 04.04.2012 року у справі №7/172/2011/5003 скасувати.

Прийняти нове рішення:

"Позов задоволити частково.

Договір купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 332,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Кибальчича, 2/4, корпус "Б" м. Житомир, укладений 15.05.2008 року між ТОВ "ІГЛ-С" та ТОВ "Енергія-РД" - розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія - РД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С" 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В решті в позові відмовити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія - РД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ-С" судовий збір в розмірі 536,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

4. Господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.