Ухвала

від 31.05.2012 по справі 11/397

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 11/397 Головуючий у 1-й інстанції: Смирнова Ю.М.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"31" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю Холдінгової компанії «Сапсан»про визнання договору недійсним та стягнення боргу, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Господарського суду м. Києва від 29 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби звернулась у суд з позовом до ТОВ «Восток-Плюс», ТОВ ХК «Сапсан», у якому просила визнати недійсним договір, укладений між відповідачами на підставі ст. 49 ЦК УРСР та зобов'язати ТОВ «Восток-Плюс»повернути на користь ТОВ ХК «Сапсан»сплачені згідно договору кошти у розмірі 73795,93 грн. та стягнути з останнього в доход державного бюджету зазначену суму.

Постановою Господарського суду м. Києва від 29 лютого 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду -скасуванню в частині з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на недоведеність позивачем фіктивності угоди, укладеної між відповідачами, її безтоварність, укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків та лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Колегією суддів установлено, що у квітні 2003 року між відповідачами укладено усний договір, відповідно до умов якого продавець - ТОВ «Восток-Плюс»продає, а покупець - ТОВ ХК «Сапсан»купує товари у відповідності з накладними, що є невід'ємною частиною договору. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до накладних від 01.04.2003 року №127, від 08.04.2003 року №138, від 02.05.2003 року №157, від 14.05.2003 року №171, від 02.06.2003 року №194, від 12.06.2003 року №203, від 01.07.2003 року №227 на виконання умов договору продавцем поставлено покупцю товар на загальну суму 73765,93 грн. та, відповідно, надано податкові накладні на суму 12294,42 грн.

Посилаючись на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2004 року, яким визнано недійсними установчі документи ТОВ «Восток-Плюс», а також на те, що засновник названого товариства жодного відношення до його діяльності не має, позивач просить на підставі ст. 49 ЦК УРСР визнати угоду, укладену між відповідачами такою, що суперечить інтересам держави і суспільства та застосувати передбачені названою правовою нормою наслідки.

Обговорюючи правомірність позовних вимог, судова колегія зважає на таке.

З матеріалів справи вбачається, що підставою позову, поданого до суду у жовтні 2005 року, орган податкової служби послався на ст. 49 ЦК УРСР.

Положеннями ст.49 ЦКУРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачалась недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ст.228 якого передбачено, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено ч.2 ст.215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Окрім того, згідно ч. 1 ст.208 Господарського кодексу України (далі -ГК України) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін уразі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Санкції передбачені положеннями ч.1 ст.208 ГКУ застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій ст.238 ГК України.

Застосування санкцій судами, встановлених за укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з 01.01.2004 року може відбуватися на підставі ст.ст.207, 208 ГКУ в залежності від часу, коли були допущені правопорушення.

ЦК УРСР, ст.49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року, ЦК України таких санкцій не передбачає.

За змістом ч.2 ст.5 ЦК України Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він помякшує або скасовує відповідальність особи.

Разом з тим, Господарський кодекс України, що набув чинності 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими наслідками збігаються зі ст.49 ЦК УРСР.

Однак, відповідно до п.5 розділу IX «Прикінцеві положення»ГК України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення названого кодексу щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Оскільки позивачем не було доведено та не надано доказів спрямованості умислу відповідачів на укладання спірного договору, який суперечить інтересам держави та суспільства та щодо вини сторін, наявності їх умислу щодо дій, які суперечать інтересам держави та суспільств, суд дійшов вірного висновку, що наявні у справі документальні дані свідчать про належне виконання сторонами оспорюваної угоди та не містять у діях суб'єктів господарювання будь-яких ознак чи обставин, з якими чинне законодавство пов'язує недійсність господарських зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі в частині позовних вимог ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби щодо визнання укладеного відповідачами договору недійсним.

В решті постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 197, 198, 200, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 29 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним скасувати.

Провадження у справі в зазначеній частині закрити.

У решті постанову Господарського суду м. Києва від 29 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М