Постанова

від 12.06.2012 по справі 10/264/10-22/5009/7207/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р. Справа № 10/264/10-22/5009/7207/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С., Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року у справі№10/264/10-22/5009/7207/11 Господарського суду Запорізької області за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4 до треті особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбудстандарт" Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, Запорізька міська рада Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 провизнання права власності на об'єкти нерухомості

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третіх осіб : ОСОБА_7, ОСОБА_8,

В С Т А Н О В И В:

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжбудстандарт" про визнання об'єктом нерухомого майна недобудовану будівлю кафе, загальною площею 225,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права власності на даний об'єкт.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2011р. по справі № 10/264/10 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2010р., справу № 10/264/10 направлено для нового розгляду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.12.2011р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2012р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року та рішення господарського суду Запорізької області від 01.12.2011 р. скасувати, провадження по справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

11.06.2012р. до Вищого господарського суду України від позивача надійшла заява про зміну касаційної скарги, відповідно до якої скаржник просив скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, прийняти нове рішення , яким визнати об'єктом нерухомості недобудовану будівлю кафе, загальною площею 225,4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 права власності на вказаний об'єкт нерухомості.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_5, ОСОБА_4 (покупці) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький пивоварний завод № 1" (продавець) був укладений договір купівлі -продажу від 11.03.2006р., згідно якого продавець зобов'язався передати у власність покупців, а покупці зобов'язались прийняти в рівних частинах кожний, належні продавцю пивний бар літ. П загальною площею 57,6 кв. м., вбиральню літ.Р загальною площею 7,6кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ( п.1.1 договору).

17.03.2006р. був складений акт прийому-передачі, яким сторони підтвердили, що ТОВ "Запорізький пивоварний завод №1" передав, а Приватні підприємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняли нерухомість, за адресою м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, а саме: пивний бар з літньою площадкою для продажу пива, який складається: з пивного бару літ. П загальною площею 57,6 кв.м., складу літ. Т загальною площею 13,89 кв.м., вбиральні літ. Р загальною площею 7,6 кв.м., вбиральні літ. Р загальною площею 3,4 кв.м., навісу літ. Ч2 загальною площею 82,4 кв.м., замощення 1 загальною площею 600 кв. м., забору № 6 загальною площею 51,0 кв.м.

20.03.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький пивоварний завод № 1" звернулося до Голови Запорізької міської ради з заявою, в якій не заперечувало проти вилучення і передачі підприємцям ОСОБА_5 і ОСОБА_4 земельної ділянки площею 600 кв.м. під будівництво пивного бару з офісом за адресою: АДРЕСА_1.

24.03.2006р. співвласники звернулися до Запорізької міської ради з заявою про виділення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.2006р. пивного бару.

Рішенням від 28.07.2006 року Запорізька міська рада надала дозвіл ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 на підготовку матеріалів погодження місць розташування об'єктів та згоду на розробку проектів відведення земельної ділянки, матеріалів погодження розташування земельної ділянки у місті Запоріжжя, вул.Пролетарська,57 .

Крім того, судами попередніх інстанцій також було встановлено, що між Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (виконавець), Приватним підприємцем ОСОБА_5 (замовник) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (замовник) 28.07.2006р. був укладений договір № 148/В-21 на проведення робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування пивного бару з літнім майданчиком по АДРЕСА_1 . На час розгляду справи у судах земельна ділянка не була відведена.

30.04.2010року між Приватним підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжбудстандарт" був укладений договір про дольову участь у будівництві .

Позивач, звертаючись з позовом про визнання за ним права власності, зазначив, що здійснював фінансування будівництва кафе, але через скрутний фінансовий стан, не мав можливості продовжити будівництво об'єкту (будівлю під літ.П 1 ), який ТОВ "Запоріжбудстандарт" відмовилося передати підприємцю і не визнало за ним право власності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, послався на відсутність у спірних правовідносинах умов, з якими ст. 376 ЦК України пов'язує можливість визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст. 376 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, спірне майно було побудовано Приватним підприємцем ОСОБА_4 самочинно без належного на те дозволу та належно затвердженого проекту.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст. 376 ЦК України).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази відведення позивачу земельної ділянки під будівництво, або під уже збудоване майно, визнання права власності на спірний об'єкт суперечить вимогам ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житловий будинок, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил під час будівництва спірного об'єкту.

Згідно ч.3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування", закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

З наведених норм матеріального права, як правильно зазначає господарський суд апеляційної інстанції, вбачається, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб та відсутність порушень будівельних норм і правил.

Оскільки позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів надання йому земельної ділянки під самочинно збудоване майно з відповідним цільовим призначенням та доказів дотримання в результаті побудови цього майна будівельних норм і правил, в зв'язку з чим висновок господарських судів про відмову в позові колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не приймаються касаційною інстанцією до уваги з огляду на положення ст. 111 7 ГПК України та з підстав їх суперечності вимогам закону та матеріалам справи.

Зважаючи на викладене, колегія вважає, що апеляційним господарським судом дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстави для її скасування відсутні .

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року у справі №10/264/10-22/5009/7207/11 -без змін.

Головуючий М. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова