Постанова

від 25.11.2008 по справі 37/426

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/426

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 листопада 2008 р.                                                                                    № 37/426  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючогоН.О. Волковицької Л.І. Рогач

за участю представників:

позивачаБєлкін М.Л., дов. від 28.03.2008р.

відповідачаЧернишенко А.М., дов. від 04.06.07р.          

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Українського фінансово-промислового концерну "УФПК"

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 15.07.2008 року

у справі№ 37/426 господарського суду міста Києва

за позовомУкраїнського фінансово-промислового концерну "УФПК"

до Українського фонду підтримки підприємництва

провизнання недійсною додаткової угоди до договору № 4-НП від 05.05.2003р.

ВСТАНОВИВ:

Український фінансово-промисловий концерн "УФПК" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 17.11.2003р. № 2 до договору № 4-НП від 05.05.2003р., укладеного з Українським фондом підтримки підприємництва, за приписами статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України на підставі її суперечності чинному законодавству (пункту 27 статті 36 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік"), та укладенні внаслідок обману, а саме неправдивої інформації відповідача про неповне фінансування програми з боку державного казначейства.

Позивач зазначив, що договір № 4-НП від 05.05.2003р. укладено на виконання заходів з реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні відповідно до Порядку фінансування цієї програми за рахунок коштів Державного бюджету України на 2003 рік; перегляд умов основної угоди в частині  умов надання коштів на реалізацію державної програми суперечить чинному законодавству.

Спірну додаткову угоду було укладено внаслідок недофінансування відповідачем Міжрегіональної програми зниження соціальної напруженості шляхом розвитку самозайнятості і підтримки малого підприємництва –підпрограми "Підтримка вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва", при цьому державним бюджетом України було повністю профінансовано вищевказану програму на умовах безповоротного фінансування, як це передбачено пунктом 27 статті 36 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік".

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та фактичних обставинах справи, оскільки фінансування програми згідно договору № 4-НП від 05.05.2003р. відбулося у повному обсязі, а повторне надання відповідача первинно не освоєних коштів не передбачено умовами та договору та чинним законодавством. Укладення спірної додаткової угоди здійснювалося в межах фінансування нового бізнес-проекту позивача, з обсягом витрат 500000грн. на умовах кредиту під 7% річних строком на 36 місяців.

Водночас відповідач звернув увагу на звернення до господарського суду з порушенням трирічного строку позовної давності для судового захисту порушеного права.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2008р. (суддя  Кондратова І.Д.) у позові відмовлено повністю; судове рішення вмотивовано недоведеністю позивачем укладення спірної угоди з порушенням вимог чинного законодавства та встановленими обставинами справи щодо її відповідності  чинному законодавству, відтак право позивача, по судовий захист якого він звернувся, не порушено.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення місцевим господарським судом принципу рівності сторін у судовому процесі, оскільки всупереч статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України у рішенні не викладено підстави, з яких судом не прийнято до уваги доводи та докази позивача в обґрунтування позовних вимог, відтак висновок про недоведеність позовних вимог є помилковим.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду.  

Заслухавши доповідь судді –доповідача, та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, згідно пункту 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік" від 16.11.2002р. № 654-р затверджено заходи (згідно додатку) щодо виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік, де пунктом 9 зазначених у додатку заходів визначено, що за змістом заходу міжрегіональної програми зниження соціальної напруженості шляхом розвитку самозайнятості і підтримки малого підприємництва очікується результат у вигляді створення механізму впровадження комплексного підходу до виконання   соціальних програм у 6 регіонах, створення нових робочих місць шляхом організації інфраструктури розвитку малого підприємництва; відповідальними за виконання встановлено Держпідприємництво, Український фонд підтримки підприємництва, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська державні адміністрації.

Відповідно до наведеного вище Верховною Радою України було затверджено Розділ фінансового забезпечення по виконанню заходів Національної програми сприяння малого підприємництва в Україні на 2003 рік, затверджених вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.11.2002р. № 654, українським фондом підтримки підприємництва за рахунок коштів спеціального фонду Державного бюджету України на 2003 рік, додатком до якого визначено бюджетне фінансування Українського фінансово-промислового концерну "УФПК" на впровадження "Підпрограми по підтримці вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва" в розмірі 4000000грн.

Також судом встановлено, що, відповідно до Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.12.2000р., Закону України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" від 21.12.2000р., розпорядження Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання Національної програми на 2003 рік" від 16.11.2002р. № 654-р позивачем та відповідачем було укладено  Договір № 4-НП на реалізацію міжрегіональної програми соціальної напруженості шляхом розвитку самозайнятості і підтримки малого підприємництва – підпрограми "Підтримки вітчизняного  товаровиробника продукції в галузі хімічного  виробництва" в рамках реалізації заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік.

За умовами Український фонд підтримки підприємництва зобов'язався перерахувати позивачу кошти в сумі 4000000грн. без ПДВ на реалізацію вказаної програми в рамках реалізації заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік. Кошти на реалізацію обумовленої договором програми перераховуються Українським фондом підтримки підприємництва з коштів, що надходять до спеціального фонду на реалізацію заходів Національної програми згідно з пунктом 27 статті 36 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік".

Перевіривши ступінь виконання договору від 05.05.2003р., місцевий господарський суд на підставі матеріалів справи (зокрема, розрахунку перерахування коштів на виконання заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні) та визнаних сторонами обставин справи встановив, що на виконання умов укладеного договору відповідачу згідно банківських виписок з особового рахунку позивача за період з травня по липень 2002 року було перераховано 4210300грн., що на 210300грн. перевищує виділену суму.

На підставі пояснень позивача місцевий господарський суд встановив, що надходження коштів на виконання договору відбувалося поза  межами, встановленими кошторисом, відтак кошти в сумі 1340688грн. було повернуто позивачем відповідачу за платіжними дорученнями № 166, 167, 176, 177 протягом червня-липня 2003 року.

02.09.2003р. Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва був прийнятий наказ № 98 "Про зміни істотних умов договорів, укладених між УФПП та виконавцями Національної програми підтримки підприємництва", пунктом 2 якого було передбачено підготувати та внести  зміни до "Підпрограми по підтримці вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва" та договору, укладеного УФПП з позивачем на її впровадження, визначивши, що залишок коштів на реалізацію даної підпрограми надається виключно на поворотній основі; за наслідками оскарження даного наказу Постановою Господарського суду міста Києва від 19.04.2007р. у справі № 17/50-А (що набрала чинності у встановленому порядку) позивачу у позові було відмовлено.

Наглядовою радою Українського фонду підтримки підприємництва (протокол № 38 від 16.09.2003р.) було ухвалено рішення про внесення змін до договору № 4-НП від 05.05.2003р., а саме про доповнення розділу "Вступ" "Підпрограми по підтримці вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва" наступним змістом: "Загальний обсяг фінансування підпрограми на 2003 рік складає 4000,0тис.грн., умови якого визначаються Наглядовою радою УФПП". Кошти на реалізацію "Підпрограми по підтримці вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва"  в сумі 1130400грн. надаються на поворотній основі терміном на 3 роки зі сплатою за користування ними 7% річних за умови відповідного забезпечення фінансових зобов'язань УФПК згідно з чинним законодавством; за наслідками оскарження даного рішення ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2007р. у справі № 7/68 (що набрала чинності у встановленому порядку) провадження у справі за позовом позивача було закрито.

Також судом встановлено, що 17.11.2003р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 2 до договору № 4-НП, відповідно до умов якої пункт 1.1 договору № 4-НП від 05.05.2003р. викладено в новій редакції, за якою відповідач бере на себе зобовязання перерахувати позивачу кошти в сумі 3369612грн. без ПДВ на реалізацію міжрегіональної програми зниження соціальної напруженості  шляхом розвитку самозайнятості і підтримки малого підприємництва –підпрограма "Підтримки вітчизняного товаровиробника продукції в галузі хімічного виробництва" в рамках реалізації заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік, з них 2869612грн. на безповоротній основі, а 500000грн. на умовах кредиту на підставі розробленого позивачем бізнес-плану.

Відтак доводи позивача ґрунтуються на тому, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства здійснив самочинну заміну призначення бюджетних коштів, заміну способу фінансування Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні з безповоротного фінансування підприємницьких програм на надання поворотних процентних кредитів.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладена сторонами спору додаткова угода не суперечить законодавству, що регулює порядок державної підтримки та фінансування відповідних підприємницьких програм - Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", Положенню "Про порядок використання Українським  фондом підтримки підприємництва коштів, передбачених на розвиток підприємництва в Україні", затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 07.04.2003р. № 41; відтак позивач не довів наведених у позові підстав для визнання спірної угоди недійсною.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні поданого позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом про недійсність даної додаткової угоди, зазначивши підстави недійсності згідно статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

При цьому розгляд справи повинен відбуватися з додержанням принципів змагальності рівності та диспозитивності, виходячи з наведених сторонами спору підстав недійсності договору, доводів в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, доказів у їх підтвердження.

При вирішенні спору суд розглядає спір відповідно до предмету та підстав поданого позову; вихід за межі позовних вимог є порушенням компетенції суду (за винятком випадку, викладеного у пункті 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України).

Правочини (договори) можуть бути визнанні недійсними тільки в разі наявності підстав, визначених чинним законодавством, виходячи з законодавства, що діяло на момент укладення договору.

  За пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вказаний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли до набрання ним чинності. Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачено, що правила цього Кодексу застосовуються до договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України лише щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

        Подана позивачем позовна заява не містить підстав недійсності додаткової угоди, визначених Цивільним Кодексом Української РСР, що діяв на момент укладення угоди.

           При цьому слід зазначити, що положення частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України про підстави недійсності правочину не є тотожними положенням статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.

  Також судове рішення у даній справі ґрунтується на з'ясуванні змісту договору та аналізі норм законодавства, що регулювали правовідносини при укладанні відповідних договорів, їх зміні та виконанні.

Таким чином висновок місцевого господарського суду про недоведеність підстав для недійсності спірної угоди є законним та обґрунтованим.         

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги не спростовують достовірно встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів обставини справи, а відтак і правомірність висновків господарського суду за наслідками розгляду позову.

  Твердження заявника про порушення і неправильне застосування  господарським судом норм процесуального права при прийнятті рішення не можуть бути підставою для його скасування з огляду на викладені у постанові мотиви.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктами 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Українського фінансово-промислового концерну "УФПК" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2008р. у справі №37/426 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді:                                                                                            Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач