Постанова

від 12.06.2012 по справі 40/436

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р. Справа № 40/436

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Т.Б. Дроботової, суддів :Н.О. Волковицької, Л. І. Рогач розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФедерації професійних спілок України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 року у справі№ 40/436 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДІ СІ ЕЙ ГРУП" доФедерації професійних спілок України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруЗакрите акціонерне товариство "Виробнича фірма "Єврокомплекс" простягнення 514631,63 грн. за участю представників: позивачаОСОБА_4, дов. від 28.03.2011р. відповідачаОСОБА_5, дов. від 28.04.2012р. третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

12.12.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ СІ ЕЙ ГРУП" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Федерації професійних спілок України 514631,63 грн. (в тому числі 401241,91 грн. пені, 35730 грн. інфляційних нарахувань, 77659,72 грн. процентів річних за період з 14.04.2011 року по 07.12.2011 року відповідно до положень статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 231 Господарського кодексу України, оскільки відповідач станом на час звернення з позовом не виконав зобов'язання за діючим договором про поворотну фінансову безвідсоткову допомогу, належні позивачу за договором про відступлення права вимоги грошові кошти не сплатив.

02.02.2012 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог, за якими просив суд стягнути з відповідача борг, розрахований станом на 25.01.2012 року, а саме: 308517,94 грн. пені, інфляційні нарахування 52639,55 грн., 89286,05 грн. річних.

Відповідач заперечив проти позову в частині нарахованої пені, посилаючись на невідповідність періоду нарахування пені положенням частини 6 статті 232 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2012 року (суддя Пукшин Л.Г.) позов задоволено частково; з відповідача стягнуто на користь позивача інфляційні нарахування в розмірі 47640 грн., 3% річних у розмірі 89286 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2738,52 грн.; в частині стягнення пені та 4999,55 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

Судове рішення в частині відмови у стягненні пені обґрунтовано нарахуванням її позивачем всупереч приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України в той час, коли умовами укладеного договору іншого порядку нарахування штрафних санкцій не обумовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 року (судді: Вербицька О.В. -головуючий, Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені; пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в редакції, за якою з відповідача на користь позивача стягнуто пеню в розмірі 295737,50 грн., інфляційні нарахування в розмірі 47640 грн., 3% річних у розмірі 89286,06 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8653,26 грн.; у іншій частині рішення суду залишено без змін.

Спростовуючи висновки місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав, що ухвалення попереднього судового рішення на користь кредитора не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених законодавством та умовами договору.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у даній справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про те, що суд апеляційної інстанції під час судового розгляду справи не забезпечив повний та об'єктивний розгляд справи, не взяв до уваги правову позицію відповідача, викладену у запереченнях, порушив приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, не взявши до уваги факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 40/85, при вирішенні спору між тими ж сторонами, та безпідставно не застосував положення частини 2 статті 232 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні повідомив, що копію касаційної скарги ним не отримано, а ухвалу Вищого господарського суду України отримано у день слухання справи, що перешкоджає належній підготовці позивача до розгляду касаційної скарги та унеможливлює розгляд касаційної скарги в даному судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що:

- відповідач направив касаційну скаргу за місцем державної реєстрації позивача як юридичної особи за документальними даними, наявними у матеріалах справи (копія свідоцтва про державну реєстрацію, копія Статуту) до прийняття оскарженої ним постанови;

- позивач не надав суду та стороні відомості про здійснену ним зміну місця своєї державної реєстрації як юридичної особи до прийняття апеляційним судом оскарженої постанови, повідомивши відповідну інформацію та надавши докази в надісланій суду заяві про видачу наказу;

- присутній у суді касаційної інстанції представник позивача представляв позивача при розгляді справи у попередніх інстанціях, підписував процесуальні документи, в тому числі пояснення в обґрунтування заявленої до стягнення пені, де викладено правову позицію позивача у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, судова колегія оголосила у судовому засіданні перерву до 14 год. 20 хв. для надання позивачу можливості ознайомитися з поданою касаційною скаргою, доданими до неї матеріалами, підготувати відзив на касаційну скаргу.

Позивач усно в судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи, вказавши, що постанова апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Третя особа не надіслала відзив на касаційну скаргу, не скористалась правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 40/85 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ СІ ЕЙ ГРУП" до Федерації професійних спілок України, третя особа Закрите акціонерне товариство "Виробнича фірма "Єврокомплекс", про стягнення заборгованості в сумі 5 896 227,39 грн. та за зустрічним позовом Федерації професійних спілок України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ СІ ЕЙ ГРУП" і Закритого акціонерного товариства "Виробнича фірма "Єврокомплекс" про визнання недійсним договору первісний позов задоволено частково, стягнуто з Федерації професійних спілок України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ СІ ЕЙ ГРУП" суму основної заборгованості в розмірі 3970000грн., пеню в розмірі 350 759,28 грн., інфляційні нарахування в розмірі 540520 грн., 3% річних у розмірі 182 354 грн., витрати по сплати державного мита у розмірі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволені зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 року, вищевказане рішення залишено без змін.

Вищевказаним рішенням зокрема, встановлено, що 13.03.09 року Федерацією професійних спілок України та Закритим акціонерним товариством "Виробнича фірма "Єврокомплекс" було укладено договір № 1303-1-ФП про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, відповідно до пункту 1.1 якого Закрите акціонерне товариство "Виробнича фірма "Єврокомплекс" зобов'язалось надати Федерації професійних спілок України поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 500 000,00 грн. строком до 13.04.2009 року, а Федерація професійних спілок України зобов'язалась прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору.

Пунктом 1 додаткової угоди від 30.03.2009 року до Договору № 1303-1-ФП сторони виклали редакцію пункту 1.1. Договору № 1303-1-ФП, відповідно до якої ЗАТ "Виробнича фірма "Єврокомплекс" зобов'язалося надати Федерації професійних спілок України фінансову допомогу в розмірі 1 500 000,00 грн. строком до 13.04.2009 року, а Федерація професійних спілок України зобов'язалася прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору.

Пунктом 1 додаткової угоди від 27.04.2009 року до Договору № 1303-1-ФП сторони змінили редакцію п. 1.1. Договору № 1303-1-ФП, відповідно до якої Закрите акціонерне товариство "Виробнича фірма "Єврокомплекс" зобов'язалося надати Федерації професійних спілок України фінансову допомогу в розмірі 2 500 000,00 грн. строком до 30.06.2009 року, а Федерація професійних спілок України зобов'язалась прийняти та повернути суму фінансової допомоги на умовах укладеного договору.

Відтак загальна сума перерахованої ЗАТ "Виробнича фірма "Єврокомплекс" на користь Федерації професійних спілок України поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за Договором № 1303-1-ФП склала 4 000 000,00 грн.

21.04.2010 року Закритим акціонерним товариством "Виробнича фірма "Єврокомплекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ СІ ЕЙ ГРУП" було укладено договір про відступлення права вимоги.

Визнавши належною часткову оплату боргу відповідачем за первісним позовом шляхом перерахування грошових коштів в сумі 30000,00 грн., судом першої інстанції було визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про стягнення основної заборгованості в сумі 3970000 грн.

Також зазначеним рішенням було стягнуто з відповідача на користь позивача за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань пеню за період з 26 травня 2010 року по 25 листопада 2010 року (за шість місяців) у розмірі 350 759,28 грн., а також штрафні санкції у вигляді 3 % річних у розмірі 182 354,79 грн. та інфляційних нарахувань - 540 020,00 грн. за період, визначений позивачем з 05.03.2010 року по 13.04.2011 року.

Наявність грошового зобов'язання відповідача перед позивачем у розмірі 3 970 000,00 грн., настання строку його виконання встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 40/85, а відтак наведені вище факти визнано судами встановленими та такими, що не підлягають повторному доказуванню за частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вищевказаного рішення суду, було видано відповідний наказ та відкрито виконавче провадження, в ході якого грошове зобов'язання відповідача перед позивачем було частково погашене протягом 26-28 грудня 2011 року на суму 2 569 597,04 грн., що підтверджується виписками з банківських рахунків відповідача; з рахунків відповідача списано кошти 26.12.2011 року -629,18 грн., 27.12.2011 року - 1 600,65 грн., 109 146,63 грн., 6 786,84 грн., 2 103 000грн. та 28.12.2011 року -128 433,74 грн.

Оскільки основне грошове зобов'язання припинилось лише в частині 26-28.12.2011 року, має місце прострочення його виконання по 25.12.2011 року, на основну суму зобов'язання у розмірі 3 970 000,00 грн. та з 29.12.2011 року по 25.01.2012 року на суму 2 499 773,03 грн.

У даній справі позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 52 639,55 грн., зокрема: 47 640,00 грн., розрахованих у період з 14.04.2011 року по 25.12.2011 року, на основну суму заборгованості 3 970 000,00 грн. та 4 999,55 грн., розрахованих у період з 29.12.2011 року по 31.12.2011 року, на суму основної заборгованості 2 449 773,03 грн., а також 3 % річних у розмірі 89 286,05 грн., а саме: 83 533,15 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 14.04.2011 року по 25.12.2011 року, на основну суму заборгованості 3 970 000,00 грн. та 5 752,90 грн. - за період з 29.12.2011 року по 25.01.2012 року на суму заборгованості 2 499 773,03 грн., та пені у розмірі 308 517,94 грн., за період з 13.06.2011 року по 12.12.2011 року за невиконання грошового зобов'язання за договором № 1303-1-ФП

Досліджуючи зміст договору № 1303-1-ФП про поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, місцевий господарський суд встановив, що згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору в разі невиконання або неналежного виконання умов даного договору, винна сторона несе відповідальність в порядку, встановленому діючим законодавством України. У разі порушення строків повернення фінансової допомоги, позичальник зобов'язаний сплатити на користь позикодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості.

За висновками місцевого господарського суду, викладений у наведеному пункті договору порядок нарахування штрафних санкцій у вигляді пені не передбачає іншої домовленості сторін щодо нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, ніж це передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Встановивши (з врахуванням змісту рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2011 року у справі № 40/85), що нарахування пені позивачем здійснено за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, місцевий господарський суд відмовив у стягненні пені.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції взяв до уваги наведені вище пункти 4.1 та 4.2. договору, зазначив, що пунктом 6.2 договору обумовлено строк його дії до 30.04.2009 року, але не раніше моменту повного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань, а відтак дійшов висновків, що з урахуванням цих положень договору та норм чинного законодавства вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню за шість місяців в сумі 295737, 50 грн., а місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи, не дав їм належну правову оцінку, порушив норми матеріального права.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, за статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто, виконанням, прийнятим кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеного вище законодавства як суд апеляційної інстанції, так і місцевий господарський суд дійшли вірного та законного висновку, що ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання; наявність рішення про стягнення основного боргу не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас судова колегія зазначає, що до правовідносин сторін, які є господарськими, застосовується правове регулювання відповідно до спеціальних приписів Господарського кодексу України.

Так, за частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання; суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність у разі, якщо інше не передбачено законом або договором .

Відповідно до вимог частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом , іншими законами та договором.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (яка має назву "Порядок застосування штрафних санкцій") нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, наведеною нормою Господарського кодексу України визначено спеціальний порядок застосування штрафних санкцій (в тому числі пені) у господарських зобов'язаннях, що є обов'язковим для сторін, якщо інше (інший порядок) не встановлено законом чи відповідним волевиявленням сторін.

За приписами статей 13 та 14 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наведені приписи норм законодавства та не навів у постанові жодної норми закону, яка визначала б у даних правовідносинах інший порядок застосування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, не спростував висновки місцевого господарського суду щодо змісту пунктів 4.1 та 4.2 договору, як такого, що не передбачає домовленості сторін на застосування іншого порядку застосування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено поняття пені як неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що за змістом умов договору щодо сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання їх викладено відповідно до загальних положень статті 549 Цивільного кодексу України, які визначають спосіб обчислення пені (за кожен день прострочення); обставин справи щодо встановлення сторонами договором іншого регулювання порядку нарахування пені, ніж це передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (протягом іншого періоду часу), судом не встановлено, а відповідачем відповідних доказів та матеріалів справи не наведено.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий господарський суд, розглядаючи справу, вірно застосував чинне законодавство, встановив дійсні правовідносини сторін та обставини справи, виходячи з розподілу між сторонами обов'язку доказування обставин справи.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, не встановив дійсну природу спірних правовідносин сторін, не застосував наведені вище положення законодавства, що підлягали застосуванню, помилково скасувавши законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, скасувавши постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 6 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Федерації професійних спілок України задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2012р. у справі № 40/436 Господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2012р. залишити в силі.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач