Рішення

від 05.06.2012 по справі 5020-126/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-126/2011 ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2012 року справа № 5020-126/2011 За позовом Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону (вул. Суворова, 27, м. Севастополь, 99011) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168), Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040) до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримські подорожі” (вул. Громова, 60, корп. А, м. Севастополь, 99002; Камишове шосе, 15, м. Севастополь, 99014) про стягнення 39 508,49 грн.,                                                                                                                    Суддя С. М. Альошина П Р Е Д С Т А В Н И К И: Від учасників судового процесу –не з'явились. Суть спору: Заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримські подорожі” про стягнення 56 982,93 грн. заборгованості по орендній платі, компенсації податку за землю, неустойки у виді пені та штрафу за договором оренди № 47/2007 від 01.08.2007 Представник прокурора у судовому засіданні, яке відбулось 24.02.2011, надав клопотання № 695 від 24.02.2011, в якому уточнив, що просить вважати позивачем у даній справі Міністерство оборони України в особі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, а також уточнив прохальну частину позовної заяви та просив суд стягнути з відповідача 56 982,93 грн., у тому числі 41 508,76 грн. заборгованості по орендній платі, 607,64 грн. компенсації податку за землю, 3 706,53 грн. пені та 11 160,00 грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 47/2007 від 01.08.2007 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати та здійснення інших платежів, передбачених договором. Представник прокурора у засіданні суду, яке відбулось 05.04.2011, надав суду заяву № 1106 вих-11 від 05.04.2011, в якій зменшив розмір позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача 39 508,49 грн., у тому числі 23 911,04 грн. заборгованості по орендній платі, 903,10 грн. компенсації земельного податку, 3 534,35 грн. пені та 11 160,00 грн. штрафу. Також, представник прокурора надав суду заяву від 05.04.2011, в якій просив вважати даний позов заявленим заступником військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської. У судовому засіданні, яке відбулось 12.05.2011, представник прокурора надав суду заяву № 3/1744 вих-11 від 12.05.2011 про виправлення описки, в якій зазначив, що  у заяві            від 05.04.2011 про зменшення позовних вимог була допущена технічна описка в частині, що стосується розподілу суми боргу та штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача за даним позовом, та просив суд стягнути з відповідача 39 508,49 грн., у тому числі 24 128,48 грн. заборгованості по орендній платі, з урахуванням ПДВ, 685,66 грн. компенсації податку на землю, 3 534,35 грн. пені та 11 160,00 грн. штрафу. Представник відповідача у засіданні суду, яке відбулось 12.05.2011 надав суду клопотання від 12.05.2011, в якому просив провадження у справи зупинити на підставі         статті 79 Господарського процесуального кодексу України до розгляду господарським судом міста Севастополя справи № 5020-675/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримські подорожі” до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської про визнання недійсним договору, оскільки розгляд даної справи є неможливим до вирішення пов'язаної з нею справи № 5020-675/2011. Ухвалою суду від 16.05.2011 провадження у справі було зупинено на підставі                     частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України до вирішення пов'язаної з нею справи № 5020-675/2011 –до набрання рішенням у цій справі законної сили і зобов'язано сторін та прокурора повідомити суд про результати розгляду справи  № 5020-675/2011. 16.05.2012 представник відповідача передав через канцелярію суду клопотання від 16.05.2012, до якого додав копії ухвали господарського суду міста Севастополя  від 23.06.2011 у справі № 5020-675/2011 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2011, з яких вбачається, що ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23.06.2011 було замінено первісного відповідача - Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську на належного відповідача –Квартирно –експлуатаційний відділ міста Сімферополя, а справу № 5020-675/2011 було передано за підсудністю до господарського суду Автономної Республіки Крим. Рішенням  господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2011 у справі 5002-34/2889-2011 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримські подорожі” відмовлено. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 апеляційну скаргу ТОВ “Кримські подорожі” залишено без задоволення, а рішення  господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2011 у справі                                    № 5002-34/2889-2011 - без змін. Ухвалою суду від 21.05.2012 провадження у справі було поновлено. Учасники судового процесу явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, проте, до розгляду справи у засіданні суду, представники позивачів та відповідача передали через канцелярію суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відповідач, у ході розгляду справи, надав відзив від 27.04.2011 на позовну заяву            (арк. справи 118-119, том 1), в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на недоведеність розміру заборгованості та сплив строків позовної давності щодо стягнення пені й штрафу. Зокрема відповідач зазначив, що право позивача на компенсацію земельного податку виникає за двох умов: 1) передачі відповідної земельної ділянки в користування відповідачеві; 2) фактичної сплати позивачем земельного податку до бюджету, але ні перше, ні друге, на думку відповідача, позивачем не доведено. У судовому засіданні, яке відбулось 01.06.2012, представником відповідача було надано клопотання від 01.06.2012, в якому представник відповідача, зокрема, просив позов прокурора залишити без розгляду. Прокурор у судове засідання 05.06.2012 не з'явився, однак, 05.06.2012, до розгляду справи у засіданні суду, передав через канцелярію суду пояснення від 05.06.2012 відносно вищевказаного клопотання представника відповідача, в якому просив суд відмовити у задоволенні цього клопотання. Судом відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання представника відповідача від 01.06.2012, у зв'язку з його необґрунтованістю. Представник відповідача у попередніх судових засіданнях  позов не визнав, просив застосувати до спірних відносин позовну давність, відмовити у позові в частині компенсації плати за  землю та зменшити розмір неустойки (штрафу). Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд – ВСТАНОВИВ: 01.08.2007 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Сімферополя (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (орендарем) був укладений договір оренди № 47/2007 групи інвентарних об'єктів, розташованих на території військового містечка № Бах 4 Севастопольського гарнізону в будівлях по ГП № 1, 3, 4, 9, за адресою: м. Севастополь, с. Дальнє, вул. Камишловська, 43, загальною площею 1 618,00 кв.м (арк. справи 8-14, том 1). Відповідно до пункту 1.1. цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно (далі –майно) –групу інвентарних об'єктів: одноповерхова будівля складу з підвалом за генеральним планом № 1, площею 641,00 м2, одноповерхова будівля складу за генеральним планом № 3, площею 498,00 м2, одноповерхова будівля сторожки за генеральним планом № 4, площею 4,00 м2, одноповерхова будівля складу за генеральним планом № 9, площею 475,00 м2, загальною площею 1 618,00 кв. м, які розташовані за адресою: м. Севастополь, с. Дальнє,                               вул. Камишловська, 43, військове містечко № Бах 4, що знаходиться на балансі та обліковується у КЕВ м. Сімферополь, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.09.2006 і  становить 372 000,00 грн. Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна (Додаток № 2). На виконання умов договору, 01.08.2007 орендодавець передав, а орендар прийняв майно в оренду, про що складений відповідний акт приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду, підписаний сторонами договору та скріплений їх печатками (арк. справи 15, том 1). Отже, відповідач вступив у строкове платне користування майном з 01.08.2007. Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата визначається за базовий місяць оренди (січень 2007 року) на рівні 4 017,60 грн., на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами та доповненнями). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з базового по перший місяць включно. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляцій за наступний місяць (п. 3.2. договору). За умовами договору орендар зобов'язувався: -          своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.2. договору); -          щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно  (п. 5.11. договору). Сторони погодили, що орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п. 2.5. договору). 22.05.2008 між Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (орендарем) було укладено додаткову угоду № 3д/2008/Сев.КЕЧм про зміну договору оренди № 47/2007 від 01.08.2007 (арк. справи 17-19, том 1), якою сторони внесли зміни, зокрема, до преамбули договору, та погодили, що у зв'язку зі зміною суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах України –Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя, за яким було закріплено об'єкт оренди на праві оперативного управління, орендодавцем за договором виступатиме  Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська. Також, у цій додатковій угоді вказані сторони погодили зміни до п. 3.3. договору, визначивши що орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до спеціального фонду Державного бюджету не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. 30.07.2008 між Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі” (орендарем) було укладено додаткову угоду № 5д/2008/Сев.КЕЧм, якою сторони внесли зміни до пункту 10.1. договору та визначили, що договір діє з 30.07.2008 по 29.07.2011 (терміном до 3 років) з гарантованим укладенням договору на новий строк на загальний термін 1 рік за умови сумлінного виконання орендарем всіх зобов'язань за договором              (арк. справи 20-21, том 1). На виконання умов договору, орендодавець свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі. Так, як було зазначено вище, 01.08.2007 орендодавець передав, а орендар прийняв майно в оренду, про що складений відповідний акт приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду, підписаний сторонами договору без заперечень (арк. справи – 15,              том 1). 11.05.2010 орендар повернув об'єкти оренди, а орендодавець прийняв це майно від орендаря, про що сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі нерухомого військового майна –будівель за ГП №№ 1,3,4,9 загальною площею 1 618,0 кв.м. Таким чином, 11.05.2010 об'єкт оренди повернутий орендодавцеві, а отже, виходячи зі змісту частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, з цього часу ( з 11.05.2010) договір оренди припинився. Як установлено судом, орендодавець свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за актом приймання-передачі орендованого майна від 01.08.2007, підписаним обома сторонами без зауважень (арк. справи 15, том 1), та прийняв від відповідача майно, про що також складений відповідний акт приймання-передачі нерухомого військового майна від 11.05.2010, підписаний обома сторонами без зауважень. Натомість, відповідач, у порушення умов договору, орендну плату вносив несвоєчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого у нього, з урахуванням наданим прокурором змін розміру позовних вимог, утворилась заборгованість перед позивачем за період з 16 квітня 2009 року по 11 травня 2010 року по орендній платі (з ПДВ) в сумі 39 508,49 грн., у тому числі 24 128,48 грн. заборгованості по орендній платі, з урахуванням ПДВ, 685,66 грн. компенсації податку на землю, 3 534,35 грн. пені та 11 160,00 грн. штрафу, внаслідок чого заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону і звернувся до суду з даним позовом. Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави. У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 ГПК України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Також вказаним рішенням Конституційного Суду України передбачено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У відповідності з приписами Закону України „Про Збройні Сили України” від 06.12.1991 № 1934-XII (із змінами та доповненнями) Міністерство Оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (ч. 1 ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили України”). За змістом частини першої статті 8 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” від 21.09.1999 № 1076-XIV (із змінами та доповненнями) кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України. Як вбачається зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, головним підприємством Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської є Міністерство оборони України. Отже, недоотримання Севастопольською Квартирно-експлуатаційною частиною морською коштів від господарської діяльності з надання ТОВ „Кримські подорожі” в оренду військового нерухомого майна, як наслідок, призводить до недоотримання цих коштів Міністерством Оборони України і веде до недонаповнення Державного бюджету України коштами для забезпечення потреб національної оборони. Таким чином, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що  прокурор невірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, вважає, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом прав позивачів. Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Враховуючи, що об'єктом оренди є державне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди державного майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України). Судом встановлено, що укладений між другим позивачем та відповідачем договір від 01.08.2006 № 47/2007, з урахуванням додаткових угод до нього, за своєю правовою природою є договором оренди. Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі. При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Викладене свідчить про обов'язок відповідача вносити орендну плату за користування об'єктом оренди. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України). За умовами договору, з урахуванням додаткової угоди № 3д/2008/Сев.КЕЧм, відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Отже, останній платіж за спірний період (квітень 2009 року –травень 2010 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 15.06.2010. Перевіривши уточнений розрахунок другого позивача відносно суми орендної плати з урахуванням ПДВ, суд встановив, що до суми основного боргу віднесено 194,36 грн., що є донарахуванням пені за період з  квітня 2009 року по березень 2010 року відповідно до рахунку-акту від 01.02.2011. Проте, у відповідності з приписами Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання, а сумою основного боргу є сума несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання. Таким чином, суд вважає, що  сума основного боргу  відповідача перед позивачем та сума пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання повинні розраховуватись окремо. Беручи до уваги вищевикладене, судом здійснено власний розрахунок. За розрахунком суду, сума основного боргу по орендній платі   складає 23 934,12 грн., а саме: датадокументіндекс інфляціїорендна плата, грн..ПДВ, 20%Разом, грн..: 16.04.2009рахунок -акт № 234101,46 069,931 213,997 283,92 31.05.2009рахунок -акт № 284100,96 124,561 224,917 349,47 23.06.2009рахунок -акт № 363 -3 368,51-673,70-4 042,21 22.07.2009рахунок -акт № 435101,12 800,30560,063 360,36 28.08.2009рахунок -акт № 51099,92 797,50559,503 357,00 22.09.2009рахунок -акт № 57199,82 791,91558,383 350,29 22.10.2009рахунок -акт № 643100,82 814,25562,853 377,10 20.11.2009рахунок -акт № 686100,92 839,58567,923 407,50 17.12.2009рахунок -акт № 772101,12 870,82574,163 444,98 29.01.2010рахунок -акт № 41100,92 896,66579,333 475,99 26.02.2010рахунок -акт № 117101,82 948,80589,763 538,56 18.03.2010рахунок -акт № 175101,93 004,83600,973 605,80 28.04.2010рахунок -акт № 279100,93 031,87606,373 638,24 26.05.2010рахунок -акт № 37499,73 022,78604,563 627,34 21.06.2010рахунок -акт № 42499,43 004,64600,933 605,57 01.08.2010рахунки -акти № № 562,564 -4 954,82-990,96-5 945,79 21.06.2010;14.07.2010банківська виписка від 21.06.2010; банківська виписка від 14.07.2010; -1 8750,00-3 750,00-2 2500,00 сальдо кінцеве:  19 945,103 989,0223 934,12 За викладених обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми  основного боргу по орендній платі з урахуванням ПДВ доведеними, обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 23 934,12 грн. В частині ж стягнення з відповідача суми основного боргу по орендній платі з урахуванням ПДВ у розмірі 194,36 грн. у позові повинно бути відмовлено. Також прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 534,35 грн. пені та  11 160,00 грн. штрафу. Суд вважає дані вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. За умовами п. 3.5. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсягу, підлягає індексації і стягується до держбюджету відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Як вбачається з наведеного, сторони у договорі відійшли від вимог імперативних норм та встановили інший розмір пені, що суперечить абзацу другому частини третьої статті  6 Цивільного кодексу України, відповідно до якого сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Прокурором заявлено до стягнення з відповідача пеню за період оренди з квітня 2009 року по березень 2010 року в сумі 3 534,35 грн. (арк. справи 4, том 2). При цьому, при розрахунку пені застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 10,25% річних, що не відповідає ані умовам договору (станом на дату нарахування пені –12.05.2011 розмір облікової ставки НБУ –7,75 % річних), ані наведеним вище вимогам чинного законодавства. До того ж, прокурором не взято до уваги, що строк позовної давності щодо стягнення пені сплинув. Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша           статті 261 Цивільного кодексу України). Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України). У відзиві від 27.04.2011 на позовну заяву відповідачем було заявлено про                         необхідність застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу                  (арк. справи 118-119, том 1). За приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду із даним                 позовом 27.01.2011, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті              (арк. справи 27, том 1). Отже, позовні вимоги щодо стягнення пені за період до 27.01.2010 заявлені з пропуском строку позовної давності, а тому наданий прокурором розрахунок пені                     (арк. справи 4, том 2) підлягає відповідному коригуванню. Твердження прокурора стосовно початку перебігу строку позовної давності щодо стягнення пені з того моменту, коли прокурору стало відомо про порушення інтересів держави, а саме: після проведеної у січні 2011 року перевірки, суд вважає помилковими, оскільки при визначенні початку перебігу строку позовної давності прокурором не взято до уваги, що стаття 261 Цивільного кодексу України пов'язує початок цього строку з виникненням права на позов саме у особи, права якої порушено, тобто в даному випадку –Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, а не прокурора, який не має статусу позивача, а є самостійним учасником судового процесу. Також, як зазначено вище, прокурором не враховано, що облікова ставка НБУ за розрахунковий період неодноразово змінювалась. Так, облікову ставку НБУ на рівні 10,25% річних було встановлено постановою НБУ від 10.08.2009 № 468 з 12.08.2009 „Про зміну облікової ставки”. Проте, з 08.06.2010 облікову ставку НБУ було встановлено на рівні 9,5% річних (Постанова НБУ від 07.06.2010 № 259 „Про регулювання грошово-кредитного ринку”); з 08.07.2010 –8,5% річних (Постанова НБУ від 07.07.2010 № 320 „Про регулювання грошово-кредитного ринку”); а з 10.08.2010 по теперішній час вона становить 7,75% річних (Постанова НБУ від 09.08.2010 № 377 „Про регулювання грошово-кредитного ринку”). Беручи до уваги вищевикладене, судом здійснено власний розрахунок, з обмеженням відповідних періодів нарахування строком позовної давності та із застосуванням належних розмірів облікових ставок НБУ. За розрахунком суду, сума пені становить 1 717,96 грн, а саме: РікМісяцьРозмір орендної плати, грн..Період нарахуванняставка НБУ,%Кількість днівПрострочки, дн.РозмірПені, грн.. зпо 2009Липень2 800,3027.01.201015.02.201010,25%2031,46 Серпень2 797,5027.01.201015.03.201010,25%4875,42 Вересень2 791,9127.01.201015.04.201010,25%79123,88 Жовтень2 814,2527.01.201015.05.201010,25%109172,29 Листопад2 839,5827.01.201007.06.201010,25%132210,52 08.06.201015.06.20109,5%811,83 Грудень2 870,8227.01.201007.06.201010,25%132212,83 08.06.201007.07.20109,5%3044,83 08.07.201015.07.20108,5%810,70 2010Січень2 896,6616.02.201007.06.201010,25%112182,21 08.06.201007.07.20109,5%3045,24 08.07.201009.08.20108,5%3344,52 10.08.201015.08.20107,75%67,38 Лютий2 948,8016.03.201007.06.201010,25%84139,12 08.06.201007.07.20109,5%3046,05 08.07.201009.08.20108,5%3345,32 10.08.201015.09.20107,75%3746,33 Березень3 004,8316.04.201007.06.201010,25%5389,45 08.06.201007.07.20109,5%3046,92 08.07.201009.08.20108,5%3346,18 10.08.201015.10.20107,75%6785,49 Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 1 717,96 грн. В  частині  ж стягнення  пені  в  сумі  1 816,39  грн.                  (3 534,35 –1 717,96 = 1 816,39) позовні вимоги задоволенню не підлягають внаслідок пропуску строку позовної давності та їх необґрунтованості, пов'язаної з порушенням вимог чинного законодавства в частині застосування розміру облікової ставки НБУ. Щодо стягнення штрафу в сумі 11 160,00 грн. суд зазначає наступне. Відповідно до абзацу другого пункту 11.3. договору, за прострочення платежів по орендній платі, за надані комунальні послуги понад 3 місяці, орендар сплачує штраф в розмірі 3% від вартості орендованого майна. Для визначення розміру штрафу прокурором за основу взято вартість орендованого майна (372 000,00 грн. –пункт 1.1. договору). Так, загальний розмір штрафу за наданим прокурором розрахунком становить 11 160,00 грн. (372 000,00 * 3% = 11 160,00 грн.). Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті  83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення. Надаючи оцінку доводам прокурора щодо стягнення штрафу в розмірі 11 160,00 грн. суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми. Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів, –                          до 5 000,00 грн. На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам. Водночас, суд вважає недоречним посилання відповідача на статтю 61 Конституції України, в обґрунтування своїх доводів щодо незаконності одночасного стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, оскільки згадана стаття Конституції України міститься в розділі II Конституції України („Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”), відтак регулює питання недопустимості подвійної юридичної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення громадянина (фізичної особи), але аж ніяк не цивільно-правової відповідальності суб'єкта господарювання (юридичної особи), адже, відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. До того ж, за змістом пункту 3.5. договору пеня нараховується за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату орендної плати, в той час, коли стягнення штрафу, згідно з пунктом 11.3. договору, передбачено за прострочення платежів по орендній платі та за надані комунальні послуги понад 3 місяці. Тобто, якщо пеня підлягає сплаті за будь-яке прострочення внесення орендної плати, то штраф передбачений за інше, більш суворе порушення, а саме: прострочення сплати орендної плати понад 3 місяці. Зважаючи на викладене, позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають задоволенню частково в сумі 5 000,00 грн. В частині ж стягнення 6 160,00 грн. штрафу (11 160,00 –5 000,00 = 6 160,00) позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивачів компенсації податку на землю у сумі 685,66 грн. суд зазначає наступне. Відповідно до статті 2 Закону України „Про плату за землю” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів –учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок; за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Отже, положеннями Закону за використання землі встановлювалась можливість стягнення або орендної плати, або земельного податку. Визначення поняття об'єкта плати за землю надано законодавцем у статті 5 Закону України „Про плату за землю”, відповідно до якої об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Поняття земельної ділянки дано в Законі України „Про оцінку земель”. Так, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 1 Закону). Сторони дійшли згоди, що орендар зобов'язаний щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку за землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (п. 5.11. договору). Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, прокурор та позивачі зобов'язані надати суду належні та допустимі докази того, що відповідач є користувачем земельної ділянки, яку займає здане йому в оренду нерухоме майно, та підтвердити її розмір. Проте, всупереч наведеним вище нормам, такі докази ані прокурором, ані позивачами суду не надані. Посилання прокурора та другого позивача на те, що у спірному договорі та акті приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду зазначено загальну площу об'єктів оренди –1 618,00 кв.м, яка і є площею земельної ділянки, за яку відповідач має сплачувати земельний податок, –суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Земельна  ділянка як об'єкт оподаткування повинна мати встановлені межі, а її розмір має визначатися на підставі даних Державного земельного кадастру у відповідному правовстановлювальному документі (в даному випадку –договорі оренди землі). Крім того, виходячи з положень пункту 5.11. договору, орендар має компенсувати орендодавцеві частину земельного податку, тобто відшкодувати орендодавцеві понесені ним витрати, пов'язані зі сплатою такого податку. Отже, право на компенсацію виникає у позивача після здійснення ним оплати земельного податку у визначеному чинним законодавством порядку та розмірі. Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що другий позивач надав лише частину документів, які підтверджують сплату ним земельного податку, а саме податковий розрахунок земельного податку (арк. справи 11-16, том 2) та платіжні доручення: № 848 від 27.07.2009 на суму 2 843,00 грн. (арк. справи 7, том 2); № 550 від 13.05.2009 на суму                         2 900,00 грн. (арк. справи 8, том 2); № 151 від 19.02.2009 на суму 2 900,00 грн. (арк. справи 9, том 2); № 428 від 16.04.2009 на суму 4 000,00 грн. (арк. справи 10, том 2) щодо сплати податку на землю за лютий, квітень, травень та липень 2009 року, в той час, коли позовні вимоги щодо стягнення компенсації частини податку за землю заявлені за період з квітня 2009 року по травень 2010 року. Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідача, що ані прокурор, ані другий позивач не надали належних та допустимих доказів визначення земельної ділянки в натурі та реєстрації права на неї за відповідачем як користувачем. За викладених обставин, вимога прокурора щодо стягнення з відповідача на користь позивачів компенсації податку на землю у сумі 685,66 грн. є недоведеною і необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивачів підлягає                   30 652,08  грн., з яких: 23 934,12 грн. –основний борг по орендній платі, з урахуванням ПДВ, 1 717,96 грн. –пеня та 5 000,00  грн. –штраф. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 194,36 грн., пені в сумі 1 816,39 грн., штрафу в розмірі 6 160,00 грн. та компенсації податку на землю в сумі 685,66  грн. суд відмовляє. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, відповідно до абзацу четвертого пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без врахування зменшення неустойки. Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 01.11.2011 –судовий збір), суд вважає, що з відповідача в доход Державного бюджету підлягають стягненню судові витрати в розмірі, встановленому на день подачі позову (27.01.2011), у сумі 588,04 грн. Керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд – В И Р І Ш И В: 1.  Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі”                    (вул. Громова, буд. 60, корпус А, м. Севастополь, 99002, ідентифікаційний код 33647303,                п/р 26000411665001 у Кримському Республіканському управлінні ПАТ „Приватбанк”, м. Сімферополь, МФО 324935, або з інших рахунків) на користь Міністерства оборони України в особі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040, ідентифікаційний код 22992545, п/р 35221012000742 у ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509) 30 652,08  грн, у тому числі 23 934,12 грн. основного боргу по орендній платі, з урахуванням ПДВ, 1 717,96 грн. пені та 5 000,00  грн. штрафу. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримські подорожі”                     (вул. Громова, буд. 60, корпус А, м. Севастополь, 99002, ідентифікаційний код 33647303,                п/р 26000411665001 у Кримському Республіканському управлінні ПАТ „Приватбанк”, м. Сімферополь, МФО 324935, або з інших рахунків) у доход Державного бюджету міста Севастополя (р/р 31215206783001 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу: судовий збір, код 23013519) судові витрати у розмірі                 588,04 грн. 4. В іншій частині в позові відмовити. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили. Повне рішення складено 11.06.2012. Суддя                                                                           С. М. Альошина