Постанова

від 06.11.2006 по справі 1/360-15/98а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010,

м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

06.11.06                                                                                          

Справа  № 1/360-15/98а

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого судді                                               Орищин Г.В.

суддів                             

                                        Бобеляк

О.М.

Дубник О.П.

при секретарі судового засідання Чубатюк О.В.

розглянув апеляційну скаргу суб»єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи

ОСОБА_1, м.Дрогобич (далі -СПД ФО) від 03.07.2006 р.                

вх. № 11/07

на постанову господарського суду Львівської області від

13.06.2006 р.

у справі № 1/360-15/98А

за позовом СПД ФО ОСОБА_1, м.Дрогобич

до відповідача 1: Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич

до відповідача 2: виконавчого комітету Дрогобицької міської

ради,

м.Дрогобич

за участю третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору -суб»єкт підприємницької діяльності -фізична

особа ОСОБА_2, м.Трускавець (далі -СПД ФО)

про визнання нечинним п.20 додатку до ухвали сесії Дрогобицької

міської ради

НОМЕР_1

 За участю представників

сторін:

  від скаржника -ОСОБА_3

-предст. (дов. від 10.02.2005 р.)

  від відповідача 1,2 -Волощук Б.І.

-нач. від. прав. забезп. (дов. у справі, а.с.130)

  від третьої особи -ОСОБА_4

-предст. (дов. у справі, а.с.132),ОСОБА_5 -

  предст. (дов.

від 13.10.2006 р.)

          Права і обов”язки,

передбачені ст.ст.49,51 Кодексу адміністративного судочинства України,

представникам сторін  роз”яснено.

Постановою господарського суду Львівської області від 13.06.2006

р. у справі

№ 1/360-15/98А (суддя Костів Т.С.) відмовлено в задоволенні

позовних вимог суб»єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1,

м.Дрогобич (далі -СПД ФО) до відповідачів -Дрогобицької міської ради та

виконавчого комітету Дрогобицької міської ради; третя особа на стороні

відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -суб»єкт

підприємницької діяльності -фізична ооба ОСОБА_2, м.Трускавець (далі -СПД ФО)

про визнання нечинним п.20 додатку до ухвали сесії Дрогобицької міської ради

НОМЕР_1 Дана постанова суду мотивована тим, що у зв»язку з відсутністю доказів

волевиявлення позивача на приватизацію орендованого ним майна, включення даного

майна до переліку об»єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, не

порушує його прав.

Позивач у справі -СПД ФО ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу на згадану

постанову господарського суду, оскільки, на його думку, постанова

господарського суду прийнята з неповним з»ясуванням всіх обставин справи, з

недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав

встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у постанові, обставинам

справи, порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема,

ст.ст.41, 42,133,139,143,152 КАС України. Скаржник зазначає, що судом не взято

до уваги, що позивач є орендарем об»єкта приватизації, у відповідності до

договору оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд НОМЕР_2, який є

чинним, і не був визнаний в законному порядку судом недійсним. У відповідності

до кошторисного розрахунку скаржником здійснено поліпшення орендованого майна

(капітальний ремонт об»єкта приватизації) вартістю більшою як 25 % залишкової

вартості, і тому, саме скаржник мав отримати право на пріоритетну приватизацію

цього об»єкта і т.і.

          Відповідачі та

третя особа з вимогами скаржника не погоджуються з підстав, викладених у

запереченнях на апеляційну скаргу (а.с.167,171-172) та в усних поясненнях в

судових засіданнях.

При розгляді апеляційної скарги та матеріалів справи судовою

колегією встановлено наступне:

          Позивач, СПД ФО

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області із позовом про

визнання нечинним п. 20 додатку до ухвали сесії Дрогобицької міської ради

НОМЕР_1 в частині приватизації шляхом викупу підприємцем ОСОБА_2 нежитлового

приміщення, яке знаходиться за АДРЕСА_1. 

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при прийнятті

оспорюваної ухвали, відповідач-1 порушив Закон України «Про державну програму

приватизації»від 18 травня 2000 року № 1723-ІІІ, яким затверджена Державна

програма приватизації на 2000-2002 роки, а саме п.51 Закону, яким передбачено,

що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна

(будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо

орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення

орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без

завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за

вирахуванням зносу) вартості майна 

(будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у

цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право

одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до

законодавства України.

Наголошує також, що він є орендарем нежитлового приміщення площею

295 м.кв., яке знаходиться за АДРЕСА_1 (далі - об'єкт приватизації), у

відповідності до договору оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд

НОМЕР_2, який є чинним на даний час.

Відповідачі та третя особа стверджують, що на момент прийняття

оскаржуваної ухвали, позивач не був орендарем вказаного нежитлового приміщення,

оскільки договір оренди є неукладеним, внаслідок скасування рішення

господарського суду, на виконання якого був укладений даний договір

оренди. 

Місцевий господарський суд, відхиливши наведене вище твердження відповідачів

та третьої особи, в той же час, зробив висновок, про те, що відповідач -2 уклав

із третьою особою договір оренди НОМЕР_3 

і передав спірне приміщення в оренду СПД ФО ОСОБА_2, вимоги про визнання

недійсним даного  договору не ставились.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані

сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи,

судова колегія відзначає наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на момент укладення

договору НОМЕР_3, орендує спірне приміщення у відповідності до договору оренди

нежитлових приміщень, будинків та споруд НОМЕР_2 та акту приймання -передачі

від 01 червня 2004 року (копії в матеріалах справи). Договір оренди є чинним,

оскільки припинений у встановленому законом порядку не був, а також не був

визнаним судом недійсним.

Згідно ст. 26 Закону України «Про оренду державного та

комунального майна»- одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було

укладено, приватизації об'єкта оренди орендарем, банкрутства орендаря, загибелі

об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На

вимоги однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за

рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами своїх

зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

У відповідності із ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує

користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за

відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається

поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічна норма

міститься в частині другій статті 17 Закону України «Про оренду державного та

комунального майна», відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із

сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця

після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий

термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зі змісту

зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди

він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався,

за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення

мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку

договору

Після закінчення терміну дії договору оренди від 01.06.2004р.,

відповідач-2, у відповідності до чинного законодавства не припинив його дію, а,

отже, добровільно пролонгував договір оренди на тих самих умовах і на той самий

термін, що були обумовленні у первинному договорі оренди. Доказів, які б

доводили факт припинення, розірвання або визнання недійсним у судовому порядку

договору оренди НОМЕР_2, відповідачами та третьою особою суду не представлено.

Також, суду не надано доказів передачі спірного приміщення позивачем

відповідачу-2 згідно акту прийому -передачі, що свідчить про відсутність такого

акту, а, отже, і факту передачі приміщення позивачем. Відповідач-2 не приймав

від позивача приміщення, а тому не міг його передати іншому орендарю.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що на даний час

позивач є орендарем спірного нежитлового приміщення, тому, висновки місцевого

суду про те, що орендарем цього приміщення являється третя особа СПД ФО ОСОБА_2

є безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать

судовій практиці, зокрема, висновкам Вищого Арбітражного Суду України,

викладеним у оглядовому листі НОМЕР_4 «Про деякі питання практики вирішення

спорів про визнання угод недійсними», а саме, у п.1.4 зазначено, що об'єкт

оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим

договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права на

користування цим об'єктом. 

При прийнятті оскаржуваної постанови місцевим господарським судом

не було взято до уваги положення Закону України «Про державну програму

приватизації»від 18 травня 2000 року № 1723-ІІІ, яким затверджена Державна

програма приватизації на 2000-2002 роки, а саме п.51 Закону, яким передбачено,

що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна

(будівлі, споруди, приміщення), орендар одержує право на викуп цього майна,

якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів

поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного

об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової

(відновної за вирахуванням зносу) вартості майна  (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості

об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної

оцінки. 

Позивач є орендарем об'єкта приватизації у відповідності до

договору оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд НОМЕР_2, який є чинним

і на даний час. Згідно п. 4.3.7. Договору оренди обов'язком позивача (орендаря

за договором оренди) було проведення за свій рахунок капітального ремонту

об'єкта приватизації. Абзацом 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оренду

державного та комунального майна»передбачено, що орендар має право здійснювати

за власні кошти реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення  орендованого майна за погодженням з

орендодавцем. Таке погодження  було

передбачено умовами договором оренди. З урахуванням наведених вище правових

норм та на виконання умов договору оренди, 

позивач звернувся до Державного підприємства «Дрогобицький відділ

«Науково-дослідного інституту Проект-реконструкція»із заявою на виконання

кошторисного розрахунку вартості капітального ремонту об'єкта приватизації. У

відповідності до Технічного висновку інститутом було виконано кошторисний

розрахунок вартості капітального ремонту об'єкта приватизації.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до рішення

господарського суду Львівської області від 14 квітня 2005 року по справі №

1/110-11/53, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 19.07.2005 р., 

відповідача-2 зобов'язано погодити кошторисний розрахунок вартості

капітального ремонту об'єкта приватизації. У відповідності до кошторисного

розрахунку позивачем здійснено поліпшення орендованого майна (капітальний

ремонт об'єкта приватизації) вартістю більшою як 25 відсотків залишкової

вартості і, тому,  згідно п. 51 Закону, в

разі прийняття відповідачем-1 та відповідачем-2 рішення про приватизацію

об'єкта приватизації, саме позивач мав отримати право на пріоритетну

приватизацію шляхом його викупу. Такий висновок ґрунтується, зокрема, на

висновках Верховного Суду України, викладених в ухвалі судової палати з

господарських справ Верховного Суду України від 04.02.2003 р., де зазначено, що

у Законі чітко визначені випадки, коли в орендаря виникає право на викуп майна,

щодо якого є рішення про приватизацію, а саме у п. 51 розділ ІХ Закону від 18

травня 2000 року № 1723-ІІІ «Про державну програму приватизації на 2000-2002

року»встановлено, що в разі прийняття рішення про приватизацію орендованого

державного майна, орендар одержує право на викуп цього майна, коли за згодою

орендодавця орендар за власні кошти здійснив поліпшення орендованого майна, вартістю

не менш 25 відсотків залишкової вартості майна, яке неможливо відокремити від

об'єкта, не завдавши йому шкоди».

          З врахуванням

викладеного, постанову суду слід скасувати, позов про визнання нечинним п. 20

додатку до ухвали Дрогобицької міської ради НОМЕР_1 задоволити.

Тому, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209 п.п.6,7

р.YІІ Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний

господарський суд  П О С Т А Н О В И В:

          Апеляційну скаргу

СПД ОСОБА_1 задоволити.

          Постанову

господарського суду Львівської області від 13.06.2006 р. у справі

№ 1/360-15/98А скасувати.

Позов задовлити.

          Визнати нечинним

п.20 додатку до ухвали сесії Дрогобицької міської ради       

НОМЕР_1 .

Дана постанова набирає чинності з моменту її проголошення та може

бути

оскаржена в касаційному порядку, у відповідності із ст. ст. 211,

212 КАС України.

          Справу повернути в

місцевий господарський суд.

головуючий суддя                                                               Г.В. Орищин

      судді                                                                                    

О.М. Бобеляк

    О.П. Дубник