Постанова

від 19.08.2008 по справі 3/452

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

12

год. 11 хв.

 19.08.2008 р.                                               

                                                     №

3/452 

 ОСОБА_1 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді    Блажівської Н. Є., при секретарі судового

засідання Серпутько Т. С.

Розглянув

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом                         

ОСОБА_1

доУправління праці та соціального

захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації

та  Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

 про

 визнання протиправною бездіяльність та

зобов'язання вчинити дії

На

підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в

судовому засіданні 19 серпня 2008 року проголошено вступну та резолютивну

частини Постанови.

                                             О

Б С Т А В И Н И  С П Р А В И

          ОСОБА_1(надалі -Позивач) звернувся до

Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та

соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної

адміністрації (надалі -Відповідач-1) та Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач-2) про визнання

бездіяльності щодо виплати недоотриманих сум щорічної грошової допомоги на оздоровлення

протиправною та зобов'язання виплатити недоотримані суми щорічної грошової

допомоги на оздоровлення відповідно до положень Закону України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»за 2002-2007 роки у розмірі 8 749 грн. 90 коп.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що виплачені кошти у вигляді щорічних сум компенсації на

оздоровлення за 2002-2007 роки обчислені і нараховані Київським міським центром

по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат і Управлінням праці та

соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної

адміністрації невірно, всупереч нормам закону, які підлягають застосуванню.

Також Позивачем було зазначено, що за 2002-2007 роки він отримував допомогу на

оздоровлення значно нижчу, ніж це передбачено статтею 48 Закону України «Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи».

Представник

Відповідача-1 в обгрунтування заперечень на позов зазначив, що на сьогоднішній

день чинним законодавством не передбачено порядок відшкодування та механізм

сплати недоотриманих сум коштів на оздоровлення Управліннями праці та

соціального захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету. Також було

зазначено, що управління при здійсненні наданих повноважень в сфері соціального

захитсту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

керувалось нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до

статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання. Право Позивача на

одноразову допомогу не порушено, оскільки йому були виплачені всі суми,

встановлені Кабінетом Міністрів України. Ці виплати не передбачені Законом

України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», а виплата їх суперечить та

протидіє Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», створюючи

штучний дефіцит бюджету, і є протизаконними.

Також

представник Відповідача-1 посилається на пропущення Позивачем строку звернення

до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Відповідач-2

подав клопотання про розгляд справи без участі представника та  надав письмові заперечення проти позову, в

яких зазначено, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат діяв в межах правового поля і немає законних підстав для

виплати різниці суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки,

оскільки виплати зазначених допомог проведені Позивачу у відповідності з чинним

законодавством. Також Відповідач-2 посилався на те, що Позивачем пропущено

строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів

особи. А саме, Позивач протягом 2002-2007 років одержував нараховані йому

виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляв, законодавчо встановлені розміри

компенсаційних виплат повинен був знати, так як Закон України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»офіційно оприлюднений.

Розглянувши

подані документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача,  всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні

обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають

юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В

Відповідно

до вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII (надалі -Закон №

796-XII) щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії

на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплачується у розмірі п'яти мінімальних

заробітних плат.

Згідно

з положенням пункту 7 частини 1 статті 48 Закону № 796-XII розмір мінімальної

заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно

до пункту 30 статті 71 Закону про Державний Бюджет на 2007 рік дію абзацу

другого частини першої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати

компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Суд

звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України

при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зважаючи

на це, Суд вважає необґрунтованими посилання представника Відповідача-2 на те,

що стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює лише право

постраждалим громадянам на щорічну допомогу на оздоровлення, а стаття 62 Закону

-регламентує, що порядок застосування цього закону визначається КМ України,

рішення якого є обов'язковими для виконання, констатуючи наступне.

Статтею

48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачений конкретний розмір щорічної

допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС 2 категорії (5 мінімальних заробітних плат), а статтею 62

даного закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону

провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є

обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами

державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої

влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої

підпорядкованості та форм власності.

Тобто

в даному випадку мова йде саме про роз'яснення порядку застосування закону, а

не про визначення такого порядку. Під застосуванням Суд розуміє механізм

здійснення передбачених даною статтею сум виплат. Таким чином на Кабінет

Міністрів України статтею 62 покладена функція роз'яснення порядку застосування

цього закону, а не встановлення нових сум щорічної допомоги на оздоровлення.

У

Законі N 796-XII викладено основні положення щодо реалізації конституційного

права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону

їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції

України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на

відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги,

компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою

конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та

обсягу права, наданого Законом N 796-XII, є безпідставним.

Рішенням

Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46

народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини

другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29,

30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону

України  “Про Державний бюджет України на

2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року

(надалі - Рішення КСУ від 9 липня 2007 року) пункт 30 Закону про Державний Бюджет

на 2007 рік було визнано таким, що не відповідає Конституції України. Зокрема,

в частині 1 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено:

«Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),

такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: …

пункту 30 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію  … в частині виплати компенсацій і допомог у

розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого,

третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої …та частини

сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно з частиною 3

резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Положення … пунктів …

30 …. статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України цього Рішення». Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України

«Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність». Відповідно до частини 5

резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення Конституційного

Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної

юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли

внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними».

Згідно із частиною 6 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року

«Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території

України, остаточним і не може бути оскаржене». Відповідно до частини 3 статті

150 Конституції України “Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є

обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути

оскаржені”. Крім того, згідно із статтею 69 Закону України «Про Конституційний

Суд України»№ 422/96-ВР «Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є

обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути

оскаржені».

ОСОБА_1має

статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та

громадянина, захворювання яких пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи

(категорія 2) (що підтверджується наявною в матеріалах справи копією

посвідчення Серія А № 098310 від 26 лютого 1993 року).

            На підставі зазначеного Суд вважає,

що Позивач дійсно є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має

право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48

Закону № 796-XII.

           У відповідь на заяву Позивача ним

була отримана відповідь Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 28 травня 2008

року № 6206, в якій було зазначено про відсутність правових підстав для виплати

зазначеної Позивачем допомоги на оздоровлення.

           ОСОБА_113 червня 2008 року отримав

відповідь від  Київського міського центру

по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат № 3252, в якій зазначено, що

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

проводить виплати щорічних виплат на оздоровлення визначеній категорії осіб

згідно розпоряджень, які надаються управліннями праці та соціального захисту

населення районних у місті Києві державних адміністрацій. Тому всі виплати

здійснювалися відповідно до наданих розпоряджень.

Суд

вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з

отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у

справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не

приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної

влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання

своїх зобов'язань.  

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії

засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган

вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої

політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення

про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи

поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб

стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Відносини,

що склалися між Позивачем та відповідачами є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях

виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів,

розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших

кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,

вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на

додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної

допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити

належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто,

між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок

Чорнобильської катастрофи.

Згідно

зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Керуючись

вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних

договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною

4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні

суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта

Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на

обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту

суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким

чином, адміністративний суд, встановивши невідповідність положень

нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції

України як норми прямої дії. При цьому, адміністративний суд може лише не

застосовувати закон, який не відповідає Конституції України.

Отже,

виходячи з пріоритетності конституційних норм, суд приходить до висновку, що на

момент здійснення виплат  Позивачеві,

застосуванню підлягали норми статті 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положення  пункту 30 статті 71 Закону України «Про

державний бюджет на 2007 рік», які істотно звужували обсяг встановлених Законом

№ 796-XII прав. Що  згодом було

підтверджено Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною

2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Таким

чином, на підставі викладеного, Суд вважає, що нарахування компенсації Позивачу

має здійснюватися виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-XII.

Відповідно

до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України

адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до

адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для

звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Для

захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть

встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо

не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо

законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач

скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного

суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних

повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або

бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Частиною

1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що

пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у

задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із

сторін.

Вивчивши

матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Окружного

адміністративного суду міста Києва із порушенням річного строку звернення до адміністративного

суду щодо частини позовних (за 2002 - 2006 роки), оскільки адміністративний

позов подано до суду 9 липня 2008 року, про що свідчить відповідний

реєстраційний номер на першій сторінці позовної заяви.

У

відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади

та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України.

Частиною

1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд

при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Суд

звертає увагу на те, що згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного

судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності

суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті

(вчинені) вони зокрема:

1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії);

4)

безсторонньо (неупереджено);

5)

добросовісно;

6)

розсудливо;

7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8) пропорційно,

зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими

наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких

спрямоване це рішення (дія);

9)  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи

те, що Позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду і

відповідачі наполягають на відмові в позові з цієї підстави, а клопотання про

його поновлення не заявлялось, зважаючи на всі наведені обставини в їх

сукупності, Суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виплати

щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2002 - 2006 роки не підлягають

задоволенню.

Таким

чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень

чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що

викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Відповідно

до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо  адміністративний  позов задоволено частково,  судові витрати,  здійснені позивачем,  присуджуються йому  відповідно 

до задоволених  вимог,  а 

відповідачу  -  відповідно до тієї частини вимог, у

задоволенні яких позивачеві відмовлено. 

Позивач,

як інвалід-ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції,

звільнена від сплати судових витрат.

На

підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100,

158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний

адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В

1.

Адміністративний позов задовольнити частково.

2.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації та Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування

та виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги на оздоровлення всупереч вимогам статті

48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської

районної у місті Києві державної адміністрації та Київський міський центр по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та

забезпечити виплату ОСОБА_1 недоотриманої суми одноразової допомоги на

оздоровлення за 2007 рік.

4. В

задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                          

                                   Н. Є.

Блажівська