Постанова

від 19.06.2012 по справі 6/413

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. Справа № 6/413 Доповідач: суддя Плюшко І.А.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Кочерової Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року

у справі № 6/413

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів"

до Аграрного фонду

про стягнення 473657,01 грн.

за участю представників

позивача -Буліменко Є.В.

відповідача -Рябець Л.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Аграрного фонду про стягнення 383866,30 грн. боргу, 22624,63 грн. пені за прострочку оплати робіт з переробки зерна, 37235,03 грн. пені за прострочку оплати робіт з переміщення зерна, 26870,64 грн. штрафу, 3060,41 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08 грудня 2011 року (суддя Ковтун С.А.) у справі №6/413, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року (судді: Алданова С.О., Шапран В.В., Сітайло Л.Г.) відмовлено публічному акціонерному товариству "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" у задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 квітня 2011 року між публічним акціонерним товариством "Миколаївський комбінат хлібопродуктів", як переробником, та Аграрним фондом, як замовником, було укладено договір на переробку зерна пшениці №107 П, предметом якого, відповідно до п.п. 1.1, 1.2, є обов'язок переробника прийняти зерно у замовника, довести його до борошномельної кондиції, забезпечити збереження, переробку цього зерна на борошно і видати зерно замовнику.

Пунктом 2.2.4 зазначеного Договору передбачено, що у разі необхідності переробник зобов'язаний здійснити заходи із зберігання, перевезення зерна згідно із дозволом замовника.

Згідно п.4.2. договору, замовник зобов'язався відшкодувати переробнику витрати, пов'язані з переробкою зерна на підставі наданих переробником рахунків та актів протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання рахунку та підписання актів, за умов надходження на рахунок замовника коштів з державного бюджету на зазначені цілі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Господарськими судами встановлено, що 12.05.2011 р. замовник надав переробнику (позивачу) дозвіл № 41-09/1429 на переміщення зерна пшениці 3-го класу врожаю 2010 року у кількості 1725,074 тон; дозвіл № 41-09/1430 на переміщення зерна пшениці 2-го класу врожаю 2008 року у кількості 206,520 тон; дозвіл № 41-09/1437 на переміщення зерна пшениці 2-го класу врожаю 2010 року у кількості 2790,961 тон. Зі змісту зазначених дозволів вбачається, що вони надані на переміщення загальної кількості 4 722,555 тонн об'єкта державного цінового регулювання на підприємство позивача.

У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій також встановили, що позивач свої договірні зобов'язання з переробки зерна пшениці в обсязі 2900,594 тонн на суму 754154,44 грн. виконав у повному обсязі, а відповідач їх оплатив.

При цьому господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд дійшли висновку, що договір №107П від 26.04.2011р. є договором підряду та регулює відносини виключно з переробки зерна, тому понесені позивачем витрати щодо його збереження та переміщення оплаті не підлягають.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначений висновок судів помилковим та таким, що зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального права з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Положеннями статті 627 цього ж Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було зазначено вище, умовами договору №107П передбачено обов'язок замовника відшкодувати переробнику усі витрати, пов'язані з виконанням договору. Тобто, обгрунтованими є доводи заявника касаційної скарги про те, що послуги із зберігання та перевезення зерна пшениці є його невід'ємною складовою і підлягають оплаті.

Зазначене підтверджується положеннями ст.628 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання. Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин зобов'язані виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ст. 231 Господарського кодексу України).

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що борг за надані послуги з перевезення зерна складає 383866,30 грн., пеня - 37235,03 грн., штраф - 26870,64 грн. та три відсотки річних - 3060,41 грн. Таким чином, висновок місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що зазначені грошові кошти не підлягають оплаті відповідачем, оскільки необумовлені договором №107П є помилковим та не ґрунтується на вищезазначених нормах права.

Пунктом 4.2. договору на переробку зерна від 26.04.2011р. також передбачено, що відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок переробки зерна пшениці відповідача сплачується останнім протягом п'яти днів з моменту підписання актів.

З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2011р. позивачем та відповідачем було підписано Акт за договором переробки від 26.04.2011р. №107П за умовами якого позивач було перероблено зерно пшениці третього класу врожаю 2010 року у кількості 1725,074 тонн, другого класу врожаю 2008 року -206,520 тонн, другого класу врожаю 2010 року -2790,961 тонн, разом -2900,594 тонн. У акті також зазначено, що станом на 31.05.2011р. Аграрний фонд немає жодних претензій до переробника стосовно якості та обсягу виконаних робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.07.2011р. відповідач згідно платіжного доручення №2102 оплатив виконані позивачем роботи. Тобто оплата виконаних робіт була здійснена з пропущенням встановленого п.4.2. договору строку.

Водночас господарські суди, відмовляючи публічному акціонерному товариству "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення з відповідача 22624,63 грн. пені за прострочення оплати робіт з переробки зерна, дійшли висновку, що зазначений вище акт від 31.05.2011р. не підтверджує факт приймання-передачі виконаних робіт за договором №107П, оскільки сторонами підписано ідентичний акт 05.07.2011р. і саме він є таким, що свідчить про остаточне узгодження сторонами обставин виконання позивачем своїх обов'язків за договором №107П.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах права, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили, що акт від 31.05.2011р. визнаний у встановленому законом порядку недійсним, сторони не заперечують його підписання саме 31.05.2011р., а рішення з господарського спору не може ґрунтуватись на припущеннях та здогадках суду. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами заявника касаційної скарги стосовно того, що саме актом від 31.05.2011р. підтверджується факт виконання позивачем робіт за договором №107П, натомість, акт від 05.07.2011р. жодним чином не змінює та не скасовує раніше підписаного акту від 31.05.2011р.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права та, як результат, неправильно надали юридичну оцінку обставинам справи.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 08 грудня 2011 року підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" задовольнити .

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08 грудня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" задовольнити у повному обсязі.

5. Стягнути з Аграрного фонду (ідентифікаційний код 33642855, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грінченка буд.1) на користь публічного акціонерного товариства "Миколаївський комбінат хлібопродуктів" (ідентифікаційний код 00952114, місцезнаходження: 54042, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, буд. 122) 383866,30 грн. боргу, 22624 грн. штрафу, 37235,03 грн. пені за прострочку оплати робіт з переміщення зерна, 26870,64 грн. штрафу, 3060,41 грн. три відсотки річних.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. Г. Дунаєвська

Н. О. Кочерова