Постанова

від 25.06.2012 по справі 7/393

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2012 № 7/393

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Поляк О.І.

Рудченка С.Г.

при секретарі Помаз І.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю №09/1401 від 30.08.2011р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю б/н від 05.05.2011р.;

ОСОБА_4 - представник за довіреністю б/н від 18.06.2012р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «Екостандарт»

на рішення господарського суду м. Києва

від 19.03.2012р. (дата підписання - 22.03.2012р.)

у справі №7/393 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Екостандарт»

до Закритого акціонерного товариства «Міжнародний виставковий центр»

про стягнення 300 573,14 грн.

встановив:

У травні 2009р. Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Екостандарт», звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Міжнародний виставковий центр» про стягнення заборгованості у розмірі 300 573,14 грн. по оплаті теплової енергії, поставленої позивачем згідно укладеного між сторонами Договору №460180 від 01.02.2003р. за період з грудня 2008р. по лютий 2009р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаним Договором в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем та спожиті відповідачем послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.05.2009р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №7/393.

Ухвалою місцевого господарського суду від 09.07.2009р. №7/393 за клопотанням представника позивача зупинено провадження у даній справі до вирішення Вищим адміністративним судом України пов'язаної справи №8/131 про визнання протиправними та скасування розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 30.05.2007р. №640, №641, №642 та №643.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.01.2012р. поновлено провадження у справі за №7/393.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на ту обставину, що при визначенні вартості спожитої ЗАТ «Міжнародний виставковий центр» у спірний період теплової енергії позивач неправомірно застосовував тарифи, встановлені розпорядженнями виконавчого органу КМР (КМДА) №1662 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008р. та №127 від 05.02.2009р., які указами Президента України №1199/2008 від 24.12.2008р., №65/2009 від 03.02.2009р. та №76/2009 від 09.02.2009р. були скасовані, як незаконні. Натомість, протягом заявленого позивачем періоду, вказував відповідач, діяли тарифи, встановлені розпорядженням КМР (КМДА) №86 від 31.01.2007р., з урахуванням яких у ЗАТ «Міжнародний виставковий центр» відсутня заборгованість по оплаті за спожиту у спірному періоді теплову енергію.

Враховуючи наведене, відповідач просив господарський суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У судовому засіданні від 05.03.2012р. позивач подав клопотання про припинення провадження у справі на підставі ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем була погашена сума заборгованості.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у справі №7/393 (суддя - Якименко М.М.) у позові відмовлено повністю.

За оцінкою місцевого господарського суду, при нарахуванні відповідачу плати за спожиту теплову енергію позивач безпідставно застосовував тарифи, затверджені розпорядженнями виконавчого органу КМР (КМДА), які суперечать Конституції та законам України. Господарський суд вказав на відсутність у сторін обов'язку виконувати рішення про встановлення тарифів, які суперечать Конституції і законам України, з часу прийняття цих рішень.

Здійснивши перерахунок вартості спожитої відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії за діючими на той час тарифами, затвердженими розпорядженням КМР (КМДА) №86 від 31.01.2007р., суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача заборгованості та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Водночас, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, мотивуючи свій висновок необгрунтованістю заявлених вимог, адже господарським судом встановлено відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем за надану у спірному періоді теплову енергію.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, позивач у квітні 2012р. звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у даній справі скасувати та прийняти новий судовий акт.

Утім, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2012р. №7/393 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Жук Г.А., Яковлєв М.Л.) апеляційну скаргу ПАТ «Екостандарт» повернуто без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.97 ГПК України.

Сплативши судовий збір у встановлених законом порядку і розмірі, позивач у травні 2012р. вдруге звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове.

У доводах апеляційного оскарження позивач зазначив, що при прийнятті рішення у справі місцевий господарський суд не врахував умови підписаної 01.12.2008р. Угода до Договору на постачання теплової енергії, згідно якої вони погодили тарифи, на підставі яких позивачем визначатиметься вартість спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії. Враховуючи, що вказана Додаткова угода є чинною, вказував апелянт, вона підлягає обов'язковому виконанню сторонами згідно ст.629 ЦК України і, відповідно, судом.

Крім того, апелянт зазначив, що виставлені ним у спірному періоді розрахункові документи приймалися відповідачем без будь-яких заперечень.

Серед інших доводів апеляційного оскарження, позивач вказував на невірне застосування судом першої інстанції положень ст.80 ГПК України щодо неправомірної відмови у задоволенні клопотання ПАТ «Екостандарт» про припинення провадження у справі у зв'язку із погашенням відповідачем суми основного боргу.

Водночас, позивач просив поновити йому пропущений із поважних причин процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2012р. №7/393 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Рудченко С.Г.) відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 25.06.2012р.

22.06.2012р. через канцелярію суду від відповідача надійшов письмовий відзив, в якому він просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У призначене судове засідання з'явилися представники обох сторін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив скасувати прийняте судом першої інстанції рішення у даній справі.

Представник відповідача проти доводів апеляційного оскарження заперечив з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржений судовий акт залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2003р. між Закритим акціонерним товариством «Енергогенеруюча компанія Укр-Кан Паур», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Екостандарт» (далі - Постачальник, позивач) та Закритим акціонерним товариством «Міжнародний виставковий центр» (далі - Покупець, відповідач) було укладено Договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №460180 (далі - Договір, а с.14-18), за умовами якого Постачальник зобов'язувався виробляти, систематично поставляти, та передавати у власність Покупця теплову енергію у вигляді гарячої води в період з 01.02.2003р. по 31.01.2004р. 10 741,3 Гкал, з максимальним навантаженням 3,988 Гкал/год, в т.ч.: на опалення 0,321 Гкал/год; на гаряче водопостачання 0,385 Гкал/год; на вентиляцію 3, 292 Гкал/год.

В свою чергу, Покупець зобов'язувався приймати теплову енергію та своєчасно здійснювати її оплату на умовах даного Договору (п.1.2 Договору).

01.02.2005р. сторони підписали Угоду №1 до Договору, згідно якої погодили викласти п.10.1 Договору у новій редакції, встановивши, що даний Договір укладений на термін з 01 лютого 2003 року до 01 лютого 2004 року і вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін даного Договору не заявить іншій стороні протилежне. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Доказів припинення дії Договору матеріали справи не містять, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про його чинність протягом спірного періоду.

Судовою колегією встановлено, що спір виник з приводу правомірності нарахування Постачальником (позивачем) вартості послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, спожитих Покупцем (відповідачем) в період з грудня 2008р. по лютий 2009р., на підставі тарифів, затверджених розпорядженнями виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) №1662 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008р. та №127 від 05.02.2009р. Заперечень з приводу визначення обсягу поставленої позивачем та спожитої відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії сторони не зазначили. В матеріалах справи містяться копії особових карток відповідача, акти приймання-передачі товарної продукції, з-яких вбачається, що відповідачем спожито теплової енергії у грудні 2008 р. - 268,0 Гкал (згідно акту 12/2008-46180), у січні 2009 р. - 369,0 Гкал (згідно акту 01/2009-46180), у лютому 2009 р. - 371,0 Гкал (згідно акту 02/2009-46180), а всього за спірний період - 1008,0 Гкал.

За оцінкою відповідача, протягом спірного періоду були чинними, а відповідно, підлягали застосуванню тарифи, затверджені розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) №86 від 31.01.2007р., а нарахування позивачем вартості спожитих відповідачем з грудня 2008р. по лютий 2009р. послуг за тарифами, затвердженими іншими розпорядженнями КМДА, є неправомірним.

Відповідно до положення п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування» до системи органів місцевого самоврядування відносяться, в тому числі, сільські, селищні, міські ради, а також їх виконавчі органи.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 ч.1 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» встановлення тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення у м. Києві віднесено до компетенції виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Згідно ст.9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням встановлюють (затверджують) ціни (тарифи) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між встановленим (затвердженим) розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених робіт (послуг) за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» розпорядженнями Київської міської державної адміністрації встановлювались тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп споживачів, що відпускається енергопостачальними організаціями і підприємствами незалежно від форм власності, тарифи на послуги з водопостачання і водовідведення, які надаються суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності для всіх споживачів.

31.01.2007р. розпорядженням КМДА №86 були затверджені тарифи на теплову енергію, які діяли до 01.12.2008р.

Розпорядженням КМДА №230 від 02.03.2009р. з 10.02.2009р. поновлено дію розпорядження №86 від 31.01.2007р.

Отже, місцевим господарським судом було правомірно встановлено, що чинними протягом заявленого спірного періоду - з грудня 2008р. по лютий 2009р. були тарифи, затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №86 від 31.01.2007р. (аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 10.03.2011р. у справі №42/676 та від 20.01.2011р. №42/202).

У доводах апеляційного оскарження позивач зазначив про неправомірність висновку місцевого господарського суду щодо застосування тарифів, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №86 від 31.01.2007р. та вказував, що, на його думку, чинними протягом спірного періоду були тарифи, затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1662 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008р. та №127 від 05.02.2009р.

Утім, посилання позивача при визначенні вартості спожитих відповідачем протягом спірного періоду послуг з постачання теплової енергії на тарифи, затверджені вказаними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) є неправомірними, оскільки згідно з Указами Президента України від 24.12.2008р. №1199/2008, від 03.02.2009р. №65/2009 та від 09.02.2009р. №76/2009, відповідно, зазначені розпорядження були скасовані як такі, що суперечать Конституції України, а відтак, вони не підлягають застосуванню.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи апелянта з посиланням на укладену між сторонами Угоду від 01.12.2008р. про зміну і доповнення до Договору №460180 від 01.02.2003р., якою сторони погодили тарифи на теплову енергію, які підлягають застосуванню при здійсненні розрахунків, адже в силу положення ч.6 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює-державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що при визначенні вартості спожитих послуг з постачання теплової енергії сторони повинні керуватися діючими на той тарифами, затвердженими органами місцевого самоврядування у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За таких обставин справи, право на примусове стягнення заборгованості за теплову енергію, яка розрахована на тарифах, встановлених за угодою сторін, не підлягає судовому захисту, оскільки відповідно до законодавства ці тарифи є регульованими і встановлюються відповідно до вимог закону.

Перевіривши перерахунок місцевого господарського суду вартості послуг з постачання теплової енергії, спожитих відповідачем протягом грудня 2008р. - лютого 2009р., виконаний з урахуванням чинних протягом вказаного періоду тарифів, затверджених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 86 від 31.01.2007р., судова колегія визнала його вірним.

Судова колегія погоджується із обгрунтованими доводами господарського суду щодо відсутності у сторін обов'язку керуватися тарифами, затвердженими розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), які були скасовані Указами Президента України як такі, що суперечать Конституції України.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на день звернення до господарського суду з позовом, заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті у грудні 2008р. - лютому 2009р. послуги з постачання теплової енергії відсутня, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Екостандарт» немає.

Підлягають відхиленню наведені в апеляційній скарзі доводи позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині невірного застосування положень ст.80 ГПК України з огляду на відмову у задоволенні клопотання ПАТ «Екостандарт» про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, судова колегія виходить з того, що припинення провадження по справі є формою завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства. При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті і винесення рішення. У будь-якому разі відсутність предмет спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами у справі.

Припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю спору можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відтак, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для припинення провадження у справі.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що прийняте судом першої інстанції рішення у даній справі слід залишити без змін та скасування, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Екостандарт» на рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у справі №7/393 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у справі №7/393 - без змін.

2. Матеріали справи №7/393 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Поляк О.І.

Рудченко С.Г.