Постанова

від 26.06.2012 по справі 5024/341/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2012 р.Справа № 5024/341/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Ткачук Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -за дорученням

від відповідача: ОСОБА_2 -за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод „Прибій"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 04 травня 2012 року

у справі № 5024/341/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод „Прибій"

про зобов'язання укласти договір

ВСТАНОВИЛА:

05.03.2012 р. Публічне акціонерне товариство „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго" (далі позивач, ПАТ) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод „Прибій" (далі відповідач, ТОВ) про зобов'язання останнього внести зміни до договору про постачання електроенергії в редакції, що відповідають змінам та доповненням до Правил користування електричною енергією (далі ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі НКРЕ) від 17.10.2005 р. № 910 „Про внесення змін до Правил користування електричною енергією" (зі змінами та доповненнями від 26.11.2009 р. № 1329) посилаючись на те, що ТОВ безпідставне відмовляється від приведення укладеного між сторонами у справі договору на постачання електричної енергії № 473 від 16.07.2003 р. р. у відповідність до чинних станом на 20.01.2012 р. ПКЕЕ. При цьому, відповідач нормативно не обґрунтував свою відмову від підписання цих змін, а також не зазначив з якими саме пунктами договору він не згоден та протокол розбіжностей позивачеві не надав.

У відзиві на позов відповідач заперечує щодо позовних вимог ПАТ посилаючись на те, що підписання договору про постачання електричної енергії в новій редакції не є обов'язковим для підприємства, а за загальними правилами ст. 181 ГК України не передбачено права однієї сторони спонукати іншу сторону, всупереч її волевиявленню, до таких дій. Крім того, позивач, на думку відповідача, фактично запропонував здійснити новацію правовідносин між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.05.2012р. (суддя Людоговська В.В.) позов задоволений у повному обсязі та відповідача зобов'язано укласти з ПАТ договір про постачання електричної енергії № 473 від 16.07.2003 р. в редакції Додаткової угоди від 20.01.2012 р. Також, з відповідача на користь позивача стягнуто 1073 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до вимог постанови НКРЕ від 17.10.2005 р. № 910 „Про внесення змін до Правил користування електричною енергією" всі суб'єкти господарювання на яких поширюється дія ПКЕЕ, тобто постачальники та споживачі електроенергії, повинні привести взаємовідносини у відповідність до вимог законодавства, оскільки це є обов'язковим для даних суб'єктів господарювання. На виконання названої постанови НКРЕ позивач запропонував відповідачу внести зміни у договір про постачання електроенергії № 473 в редакції від 20.01.2012 р. не змінюючи ніяких істотних умов договору, а лише виклавши текстову частину договору та додатків до нього в редакції Типового договору, що є додатком до ПКЕЕ, а відповідач безпідставно ухилився від виконання зазначеної постанови НКРЕ, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі та ТОВ повинний відшкодувати ПАТ понесені судові витрати на сплату судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

До апеляційної скарги скаржником надані додаткові докази, а саме: копія рішення місцевого суду від 04.05.2012 р., копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2005 р. та копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.05.2005 р.

В матеріалах справи міститься оригінал оскарженого рішення, тому залучення копії цього рішення є недоцільним, так як дублювання матеріалів справи є недоречним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази можуть бути прийняті апеляційним судом, лише у разі, якщо заявник обґрунтує неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Оскільки, скаржник нічим не обґрунтував неможливість подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2005 р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.05.2005 р., то колегія суддів вважає, що правові підстави для залучення до матеріалів справи цих додаткових доказів -відсутні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав .

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 16.07.2003 р. між сторонами у справі укладено договір про постачання електричної енергії № 473 (далі Договір), за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві електроенергію, а останній оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору. Сторонами погоджено, що під час виконання умов цього договору вони керуються, зокрема, і ПКЕЕ.

Постановою НКРЕ України від 17.10.2005 р. № 910 „Про внесення змін до Правил користування електричною енергією" (із змінами та доповненнями від 26.11.2009 р. № 13290) визначено, що суб'єктам господарювання необхідно привести взаємовідносини між собою у відповідність до вимог ПКЕЕ протягом трьох років від дати набрання чинності цієї постанови.

У абз.1-2 п.1.1 ПКЕЕ визначено перелік суб'єктів господарювання на яких поширюється дія ПКЕЕ, а саме вказано, що ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення), у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що постанова НКРЕ України від 17.10.2005 р. є обов'язковою для виконання обома сторонами у справі, а тому підставне не прийняв до уваги доводи ТОВ про те, що строк приведення взаємовідносин між ним та позивачем у відповідність до вимог ПКЕЕ був розрахований на трирічний термін і закінчився ще 07.12.2008 р., а пропозиція щодо внесення змін до договору про постачання електричної енергії надійшла до ТОВ від ПАТ лише у січні 2012 р., оскільки названа постанова НКРЕ не втратила чинність до сьогоднішнього часу та обов'язок щодо приведення взаємовідносин між сторонами у справі цією постановою покладений не лише на ПАТ, а на обидві сторони, в тому числі і на відповідача, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Як свідчать матеріали справи позивач на виконання вимог постанови НКРЕ від 17.10.2005 р. № 910 „Про внесення змін до Правил користування електричною енергією", в порядку ст. 181 ГК України, направив на адресу відповідача лист-пропозицію № 37/11-0003 від 20.04.2012 р. разом з проектом додаткової угоди від 20.01.2012 р. до Договору, якими запропонував останньому привести Договір укладений між сторонами у відповідність до чинних нормативних актів станом на 20.01.2012 р. Зазначена пропозиція позивача разом з додатковою угодою та примірником змін до договору отримана відповідачем 03.02.2012 р.

За приписами ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

У листі відповіді № 2/2-12 від 23.02.2012 р. відповідач зазначив, що ТП-186 знаходиться на балансі заводу, а тому запропонований позивачем договір не відповідає дійсності. До того ж договір № 473 від 16.07.2003 р. підписаний належним чином ще у 2003 р. та є чинним. ПАТ пропонує підписати його у 2012 р. змінив істотні умови договору. З додаткової угоди вбачається, що договір викладається єдиним змістом, але не розписано, які саме зміни внесені у договір, та на підставі яких нормативних документів. В дійсності під додаткову угоду підкладається нова редакція договору з датою підписання 16.07.2003 р., що може призвести до негативних наслідків для споживача, а тому позивачеві необхідно привести договори у відповідність, та врахувати право власності заводу на ТП-186.

Згідно ч. 4 ст. 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений 20 денний строк, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, що й було здійснено ПАТ шляхом пред'явлення відповідного позову до суду.

У п. 5.2. ПКЕЕ передбачено, що при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі Типового договору.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції запропоновані позивачем ТОВ зміни до договору про постачання електричної енергії за своєю правовою природою є саме Типовим договором про постачання електричної енергії, що є додатком № 3 до ПКЕЕ та містить в собі усі необхідні істотні та обов'язкові умови, які передбачені п. п. 5.5., 5.6., 5.7. ПКЕЕ для сторін під час укладання договору про постачання електричної енергії та ніяким чином не змінюють істотні умови договору від № 473 від 16.07.2003 р. щодо технічних показників постачання електроенергії, розмежування балансової належності та інших його істотних умов, оскільки, по-перше, додатки до договору не змінювались, а деякі з них лише уточнювались не змінюючи самої суті їх тексту. Так, у додатку № 6.2. до договору „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" лише уточнено, що саме розуміється під електрообладнанням в розміщеному в РУ-0,4кВ ТП-186 та за що конкретно несуть відповідальність постачальник електроенергії та споживач електроенергії, а по-друге, у разі не згоди відповідач повинний був скласти протокол розбіжностей до кожного із пунктів договору, з яким він не згоден та запропонувати свою редакцію цього спірного пункту договору.

Лист відповідача № 2/2-12 від 23.02.2012 р. свідчить лише про те, що ТОВ вважає, що він є власником ТП-186, так як ця підстанція знаходиться на його балансі. Всі інші його заперечення носять характер припущення, що внесення змін до договору в редакції запропонованій позивачем може привести до негативних наслідків для споживача, без зазначення конкретних пунктів договору, які, на думку відповідача, змінюють умови договору. Не запропоновано відповідачем і в якій конкретній редакції слід викласти спірні, на його думку, пункти договору ані позивачеві, ані суду, а також необґрунтовано, яким чином умови Типового договору порушують його права та охоронювані законом інтереси.

Крім того, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься жодних доказів того, що ТОВ є власником ТП-186 або того, що ця підстанція знаходиться на його балансі. Крім того, сам по собі факт знаходження майна на балансі ще не є підставою для визнання за балансоутримувачем права власності на це майно, оскільки баланс підприємства -це тільки форма бухгалтерської звітності, у зв'язку з чим місцевий суд підставне не прийняв до уваги протилежні доводи відповідача, так як факт належності ТП-186 позивачеві підтверджується не лише вищезазначеним, а ще й наданим ПАТ переліком нерухомого майна, затвердженого першим заступником Державного секретаря Мінпаливнерего України 26.08.02 р., що передано під час корпоратизації, згідно Указу Президента України від 15.06.1993 р. № 210/93, у статутний фонд саме ВАТ „Херсонобленерго", правонаступником якого є ПАТ.

У разі, якщо відповідач вважає себе власником ТП-186, то він не позбавлений можливості довести цей факт в судовому порядку, але в окремому провадженні, шляхом пред'явлення відповідного позову до суду до осіб, що оспорюють це право власності, внаслідок чого клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення питання щодо встановлення права власності на трансформаторну підстанцію відхилено колегією суддів з огляду на те, що подання заявником позову до господарського суду про визнання права власності на трансформаторну підстанцію ніяким чином не перешкоджає та не робить неможливим перегляд справи № 5024/341/2012 в апеляційному порядку, оскільки, у разі визнання за заявником в майбутньому права власності на спірне майно, справа № 5024/341/2012 може бути переглянута за нововиявленими обставинами.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що запропоновані позивачем зміни до Договору спрямовані насамперед на упорядкування договірних відносин між ПАТ і ТОВ та приведення їх у відповідність до вимог чинних ПКЕЕ, що є обов'язковим для обох сторін у справі, згідно постанови НКРЕ України від 17.10.2005 р., а відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не доведено належними і допустимими доказами, що запропоновані ПАТ зміни до Договору порушують будь-які права та охоронювані законом інтереси ТОВ, а тому підставне задовольнив позов у повному обсязі, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 04.05.2012 року у справі № 5024/341/2012 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод „Прибій" -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.06.2012 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.