Постанова

від 25.09.2012 по справі 5024/341/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2012 р. Справа № 5024/341/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, суддіДемидової А.М., суддівКоваленко С.С. (доповідач), Шевчук С.Р., розглянувши касаційну скаргу ТОВ Завод "Прибій" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2012р. у справі№ 5024/341/2012 господарського суду Херсонської області за позовомПАТ "ЕК"Херсонобленерго" доТОВ Завод "Прибій" прозобов`язання укласти договір

За участю представників сторін

від позивача Берьозка Ю.В. дов.,

від відповідача не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "ЕК"Херсонобленерго" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до ТОВ Завод "Прибій" про зобов'язання укласти договір.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.05.2012р. у справі № 5024/341/2012 (суддя Людоговська В.В.) позов задоволений у повному обсязі. Зобов'язано ТОВ Завод "Прибій" укласти з ПАТ договір про постачання електричної енергії № 473 від 16.07.2003 р. в редакції Додаткової угоди від 20.01.2012 р. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2012р. у справі № 5024/341/2012 (судді Шевченко В.В., Мирошниченко М.А., Головей В.М.) рішення господарського суду Херсонської області від 04.05.2012р. залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду попередньої інстанції, ТОВ Завод "Прибій" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.07.2003р. між сторонами у справі укладено договір про постачання електричної енергії № 473 (далі Договір), за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві електроенергію, а останній оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору. Сторонами погоджено, що під час виконання умов цього договору вони керуються, зокрема, і ПКЕЕ.

Постановою НКРЕ України від 17.10.2005 р. № 910 „Про внесення змін до Правил користування електричною енергією" (із змінами та доповненнями від 26.11.2009 р. № 13290) визначено, що суб'єктам господарювання необхідно привести взаємовідносини між собою у відповідність до вимог ПКЕЕ протягом трьох років від дати набрання чинності цієї постанови.

У абз. 1-2 п. 1.1 ПКЕЕ визначено перелік суб'єктів господарювання на яких поширюється дія ПКЕЕ, а саме вказано, що ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення), у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що постанова НКРЕ України від 17.10.2005 р. є обов'язковою для виконання обома сторонами у справі.

Також, суди встановили, що ПАТ "ЕК"Херсонобленерго" на виконання вимог постанови НКРЕ від 17.10.2005 р. № 910 „Про внесення змін до Правил користування електричною енергією", в порядку ст. 181 ГК України, направив на адресу відповідача лист-пропозицію № 37/11-0003 від 20.04.2012 р. разом з проектом додаткової угоди від 20.01.2012 р. до Договору, якими запропонував останньому привести Договір укладений між сторонами у відповідність до чинних нормативних актів станом на 20.01.2012 р. Зазначена пропозиція позивача разом з додатковою угодою та примірником змін до договору отримана відповідачем 03.02.2012 р.

За приписами ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у листі-відповіді № 2/2-12 від 23.02.2012 р. ТОВ Завод "Прибій" зазначив, що ТП-186 знаходиться на балансі заводу, а тому запропонований позивачем договір не відповідає дійсності. До того ж договір № 473 від 16.07.2003 р. підписаний належним чином ще у 2003 р. та є чинним. ПАТ пропонує підписати його у 2012 р. змінивши істотні умови договору. З додаткової угоди вбачається, що договір викладається єдиним змістом, але не розписано, які саме зміни внесені у договір, та на підставі яких нормативних документів. В дійсності під додаткову угоду підкладається нова редакція договору з датою підписання 16.07.2003 р., що може призвести до негативних наслідків для споживача, а тому позивачеві необхідно привести договори у відповідність, та врахувати право власності заводу на ТП-186.

Пунктом 5.2. ПКЕЕ передбачено, що при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі Типового договору.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо того, що запропоновані позивачем ТОВ зміни до договору про постачання електричної енергії за своєю правовою природою є саме Типовим договором про постачання електричної енергії, що є додатком № 3 до ПКЕЕ та містить в собі усі необхідні істотні та обов'язкові умови, які передбачені п. п. 5.5., 5.6., 5.7. ПКЕЕ для сторін під час укладання договору про постачання електричної енергії та ніяким чином не змінюють істотні умови договору від № 473 від 16.07.2003 р. щодо технічних показників постачання електроенергії, розмежування балансової належності та інших його істотних умов, оскільки, по-перше, додатки до договору не змінювались, а деякі з них лише уточнювались не змінюючи самої суті їх тексту. Так, у додатку № 6.2. до договору „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" лише уточнено, що саме розуміється під електрообладнанням в розміщеному в РУ-0,4кВ ТП-186 та за що конкретно несуть відповідальність постачальник електроенергії та споживач електроенергії, а по-друге, у разі не згоди відповідач повинний був скласти протокол розбіжностей до кожного із пунктів договору, з яким він не згоден та запропонувати свою редакцію цього спірного пункту договору.

Апеляційний господарський суд вірно вказує на те, що сам по собі факт знаходження майна на балансі ще не є підставою для визнання за балансоутримувачем права власності на це майно, оскільки баланс підприємства -це тільки форма бухгалтерської звітності, у зв'язку з чим місцевий суд підставно не прийняв до уваги протилежні доводи відповідача, так як факт належності ТП-186 позивачеві підтверджується не лише вищезазначеним, а ще й наданим ПАТ переліком нерухомого майна, затвердженого першим заступником Державного секретаря Мінпаливенерго України 26.08.02 р., що передано під час корпоратизації, згідно Указу Президента України від 15.06.1993 р. № 210/93, у статутний фонд саме ВАТ „Херсонобленерго", правонаступником якого є ПАТ.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що запропоновані позивачем зміни до Договору спрямовані насамперед на упорядкування договірних відносин між ПАТ і ТОВ та приведення їх у відповідність до вимог чинних ПКЕЕ, що є обов'язковим для обох сторін у справі, згідно постанови НКРЕ України від 17.10.2005 р., а відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не доведено належними і допустимими доказами, що запропоновані ПАТ зміни до Договору порушують будь-які права та охоронювані законом інтереси ТОВ, а тому підставне задовольнив позов у повному обсязі, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Таким чином, суд попередньої інстанції, дійшов вірного висновку про обгрунтованість та всебічність рішення місцевого господарського суду, яким задоволені позовні вимоги.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу господарського суду, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ТОВ Завод "Прибій" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2012р. залишити без змін.

Головуючий, суддя А.М. Демидова Суддя С.С. Коваленко Суддя С.Р. Шевчук