Рішення

від 17.10.2008 по справі 2-1858/2008

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

Справа № 2-1858/08

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2008 року Печерський

районний суд м. Києва в складі:

головуючого:                           судді Оніщука М.І.,

при секретарі:                         Сливка А.В.,

за участю:

представника позивача:         ОСОБА_2,

представника третьої особи:  Сичика М.В.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до

Товариства з обмеженою відповідальністю “Мінарді”, третя особа: Державна

комісія з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання недійсним

договору та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з

зазначеним позовом, в якому просить: визнати, що під договором доручення №

30021 від 29.10.2005 року, укладеним між позивачем та відповідачем прихований

договір про надання фінансових послуг; визнати договір про надання фінансових

послуг № 30021 від 29.10.2005 року, укладений між позивачем та відповідачем

недійсним та стягнути з відповідача 12700,00 грн. сплачених за договором коштів

і 10000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що

29.10.2005 року між ним та відповідачем було укладено договір доручення №

30021, відповідно до умов якого він, як довіритель, уповноважив відповідача

провести оплату рахунків, актів та інших документів, виставлених компанією

нерезидентом, яка надає туристичні послуги, згідно договору про надання послуг

від 29.10.2005 року, а також відповідач взяв на себе забов'язання здійснити

перерахування грошей на ім'я компанії «CORONA ImpEx LLC» в сумі 12700,00 грн.,

за винагороду повіреного (відповідача) у розмірі 5% від суми договору. При

цьому відповідач повідомив, що оформленням замовлень на відпочинок та

відправленням на курорти компанії «CORONA ImpEx LLC» буде займатись туристична

фірма «Ірина-Тревел», яка відмовили позивачу в оформленні відпочинку, оскільки

позивач відмовився підписувати «Меморандум розуміння», згідно з умовами якого

він повинен був сплачувати додаткові кошти, не передбачені договором укладеним

з відповідачем.

На думку позивача, оскаржуваний договір було укладено з

порушенням чинного законодавства, оскільки під ним було фактично приховано

договір про надання фінансових послуг, який, в силу вимог закону, не міг бути

укладений відповідачем, оскільки останній не має відповідної ліцензії на

здійснення таких операцій, тому укладений договір є недійсним, а отже кожна із

сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на

виконання цього правочину.

Також позивач зазначив, що такими

неправомірними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, оскільки він

був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим було

порушено звичайний для нього спосіб життя та він зазнав негативних емоційних

хвилювань, яку він оцінює в 10000 грн.

Представник позивача в судовому

засіданні підтримала позов з викладених в ньому підстав та просила позов

задовольнити.

Представник третьої особи в судовому

засіданні, зазначив, що вважає позов обгрунтованим, оскільки відповідач, в

порушення вимог чинного законодавства України, не отримав відповідну ліцензію

на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідач повторно не направив свого

представника для участі у справі, про день, час та місце розгляду справи

необноразово був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не

повідомив.

За викладених підстав, а також

враховуючи те, що представник позивача заперечувала проти заочного розгляду

справи, суд визнав можливим розглянути справу в загальному порядку на підставі

наявних в справі доказів.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть

участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх

сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню

з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 29.10.2005 року між

позивачем та відповідачем було укладено договір доручення № 30021, відповідно

до умов якого позивач, як довіритель, уповноважив відповідача провести оплату

рахунків, актів та інших документів, виставлених компанією нерезидентом, яка

надає туристичні послуги, згідно договору про надання послуг від 29.10.2005

року, а також відповідач взяв на себе забов'язання здійснити перерахування

грошей на ім'я компанії «CORONA ImpEx LLC» в сумі 12700,00 грн., за винагороду

повіреного (відповідача) у розмірі 5% від суми договору. Позивачем зазначені

кошти були сплачені відповідачу в повному обсязі, що підтверджується

матеріалами справи, а останнім кошти були перераховані третій особі. При цьому,

слід зазначити, що позивачу не були надані послуги щодо оформлення відпочинку

на курортах компанії «CORONA ImpEx LLC».

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія

особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та

обов'язків.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст

правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного

законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника

правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має

бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)

вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203

цього Кодексу.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний

правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його

недійсністю.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин,

який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді

вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для

приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін

регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення

одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої

сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Статтею 1003 ЦК України обумовлено, що юридичні дії мають

бути чітко визначеними предметом даного договору. До того ж данні юридичні дії

мають бути правомірними.

Як вбачається із предмету оспорюваного договору

доручення, довіритель уповноважує повіреного здійснити оплату рахунків, актів

та інших документів за договором про надання послуг від 29.10.2005 року, що

являє собою надання фінансових послуг, тобто здійснення певних фактичних дій з

фінансовими активами, залученими від фізичних осіб, а не юридичних, як того

вимагає цивільне законодавство.

Отже, зазначений договір відповідно до ст. 901 ЦК України

є договором про надання послуг, і виходячи із нижче викладеного - договором про

надання фінансових послуг.

Так, відповідно до Закону України «Про фінансові послуги

та державне регулювання ринку фінансових послуг» фінансовою послугою є операції

з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний

рахунок чи за рахунок цих осіб. А у випадках передбачених законодавством і за

рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку

або збереження фінансової вартості фінансових активів.

Згідно із договором доручення № 30021 від 29.10.2005

року, повірений бере на себе зобов'язання від імені та за рахунок довірителя

оплатити в доларах США всі існуючі пропозиції, договори та рахунки

компанії-нерезидента, що надає послуги по проживанню за межами України за 5%

винагороду від всіх сплачених довірителем сум (п.п. 2.1.1, 3.2, 3.4 зазначеного

договору).

Як різновид фінансової послуги, відповідно до п. 2 ст. 1

Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і

валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, визначається валютна операція

(…операція пов'язана з використанням валютних цінностей як засобу платежу в

міжнародному обігу, ввезенням, переказуванням, пересиланням на територію

України, та вивезенням, переказуванням та пересиланням за її межі валютних

цінностей).

Таким чином, відповідно до ст. 235 ЦК України сторони,

уклавши договір доручення № 30021, вчинили удаваний правочин, а саме уклали

договір, предметом якого є проведення фінансових операцій, і тому відповідно до

ч. 2 зазначеної статті правовідносини сторін регулюються правилами щодо

правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові

послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» фінансові послуги

надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом,

фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 1 вказаного Закону,

фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи

декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку,

встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки,

ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи

накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші

юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Як вбачається із довідки Київського управління статистики

№ 13-465 від 01.02.2006 року, відповідач за видом діяльності за КВЕД не

здійснює фінансові послуги, а отже підприємство відповідача не є фінансовою

установою в розумінні вимог закону.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про фінансові

послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» діяльність з надання

будь-яких фінансових послуг, що передбачає пряме або опосередковане залучення

фінансових активів від фізичних осіб обов'язково ліцензується. Здійснення такої

діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи,

винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із

законами України.

Таким чином, відповідач не маючи відповідної ліцензії не

мав права надавати позивачу фінансові послуги.

До того ж згідно із ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів

України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993

року № 15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах

торгівельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта. Такі

розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Постановою ВРУ №

491/95-ВР «Про усунення зловживань в процесі залучення суб'єктами

підприємницької діяльності грошових коштів громадян» встановлено, що до

законодавчого врегулювання діяльності небанківських фінансових установ

забороняється залучення грошових коштів громадян (за винятком випуску і

розміщення цінних паперів відповідно до чинного законодавства України)

суб'єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності не

передбачений спеціальним законодавством України.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної

особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний

судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого

права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну

шкоду завдану таким правочином.

Таким чином, з огляду на викладене,

суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо визнання недійсним правочину

та стягнення коштів, сплачених на виконання цього правочину є законними і

обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Більш того, суд приходить до

висновку, що внаслідок вказаних неправомірних дій відповідача, позивачу була

заподіяна моральна шкода, оскільки позивач був вимушений докладати додаткових

зусиль для організації свого життя, чим було порушено звичайний для нього

спосіб життя та він зазнав негативних емоційних хвилювань.

Відповідно до

загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню

при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність

такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку

між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її

заподіянні. Так, факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача,

підтвердився в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи викладене, а

також характер, обсяг та тривалість завданих позивачу моральних страждань та

виходячи з принципів об`єктивності, розумності та справедливості, суд приходить

до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід

задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача

1500,00 гривень у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Також, оскільки суд частково

задовольняє позов, то і відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України, з

відповідача на користь позивача підлягає стягненню 165,50 грн. (127,00 грн. +

8,50 грн. + 30 грн.) у відшкодування понесених позивачем і документально

підтверджених судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 23, 202, 203,

215, 216, 227, 235, 1000, 1003 ЦК України, Законом України «Про фінансові

послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Декретом КМУ «Про

систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. ст. 1, 3, 4, 8, 10,

11, 15, 57, 58, 60 88, 209, 212 - 215, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з

обмеженою відповідальністю “Мінарді”, третя особа: Державна комісія з

регулювання ринків фінансових послуг України про визнання недійсним договору та

відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати, що під договором доручення №

30021 від 29 жовтня 2005 року, укладеним між Товариством з обмеженою

відповідальністю “Мінарді” та ОСОБА_1 прихований договір про надання фінансових

послуг.

Визнати договір про надання

фінансових послуг № 30021 від 29 жовтня 2005 року, укладений між Товариством з

обмеженою відповідальністю “Мінарді” та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю “Мінарді” (місцезнаходження: м. Київ, вул. Кіквідзе, 28,

ідентифікаційний код 31840163, р/р 26001300111990 в 1 КФ АТ “ВА Банк”, МФО

321637) на користь ОСОБА_1 (м. Київ, вул. Ревуцького, 34-А, кв. 71) 12700

(дванадцять тисяч сімсот) гривень 00 копійок сплачених за договором коштів,

1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень 00 копійок у відшкодування моральної шкоди

та 165 (сто шістдесят п`ять) гривень 50 копійок у відшкодування судових витрат,

а всього стягнути 14365 (чотирнадцять тисяч тристашістдесят п`ять) гривень 50

копійок.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження

рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а

апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне

оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м.

Києва.

Рішення набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне

оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,

але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили

після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо

його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним

судом.

СУДДЯ                                                                          М.І.

ОНІЩУК